Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 травня 2025 року Справа№640/20223/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 , позивач, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач-1) з вимогами:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що полягають в неврахуванні до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 29 січня 2000 року по 29 липня 2005 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального страхового стажу період трудової діяльності з 29 січня 2000 року по 29 липня 2005 року у Малому підприємстві «Транссталь».
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії за правилами спрощеного позовного провадження.
11 січня 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву та клопотання відповідача про залучення співвідповідача, в якому останній просив суд залучити в якості співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, у зв'язку з тим, що саме рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 16 серпня 2022 року №262340016893 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком.
На виконання вимог Закону України від 16 липня 2024 року № 3863-IX дану справу передано до Донецького окружного адміністративного суду.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа №640/20223/22 передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.
26 лютого 2025 року проведений автоматизований розподіл судової справи між суддями Донецького окружного адміністративного суду, за результатами якого адміністративна справа №640/20223/22 передана на розгляд судді Молочній І. С.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу №640/20223/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
13 березня 2025 року представник відповідача надав до суду клопотання про долучення доказів, в якому зазначив, що відповідач надає належним чином засвідчену копію пенсійної справи та індивідуальні відомості про застраховану особу (довідки ОК- 5, ОК-7) з реєстру застрахованих осіб на гр. ОСОБА_1 .
17 березня 2025 року до суду надійшли пояснення позивача по справі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач-2).
14 квітня 2025 року відповідач-2 надав до суду докази по справі.
Інших клопотань від сторін до суду не надходило.
За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Згідно частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відтак, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Так, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 09 серпня 2022 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком. 25 серпня 2022 року при зверненні до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві позивача було надано лист від 18 серпня 2022 року №26000206-8/102262, відповідно до змісту якого Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві за результатами розгляду заяви від 09 серпня 2022 року №11778 відмовлено у призначення пенсії за віком, оскільки відсутній необхідний страховий стаж (29 років). При цьому, відповідач у листі зазначив, що до загального трудового стажу не зараховано період роботи з 29 січня 2000 року по 29 липня 2005 року, оскільки в трудовій книжці серії НОМЕР_1 в записі про прийом на роботу наявне виправлення, а згідно даних персоніфікованого обліку відомості за цей період відсутні.
Позивач зауважує, що період роботи з 29 січня 2000 року по 29 липня 2005 року в Малому підприємстві «Транссталь» не міг бути не зарахований відповідачем до загального страхового стажу, оскільки стаж підтверджується основним документом - трудовою книжкою працівника (позивача). Тому, неправомірне рішення суб'єкта владних повноважень, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, порушує право на призначення йому пенсії за віком, що є неприпустимим з огляду на положення чинного законодавства України. Згідно змісту трудової книжки серії НОМЕР_1 можливо встановити назву підприємства та періоди роботи з аналізу усіх граф трудової книжки. Всі відомості, що зазначені в даних записах читабельні та зрозумілі. Зроблені виправлення у трудовій книжці не впливають на суть інформації, яка є чіткою та дає можливість встановити необхідні відомості.
Позивач вважає такі дії протиправними та такими, що порушують його конституційні права. Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що 09 серпня 2022 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою щодо призначення на пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 16 серпня 2022 року №262340016898 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». На підставі документів, які відповідають вимогам законодавства та враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу, страховий стаж позивача на момент звернення складає 26 років 9 місяців 21 день. До загального страхового стажу не зараховано період роботи з 29 січня 2000 року по 29 липня 2005 року, оскільки в трудовій книжці серії НОМЕР_1 в записі на прийом на роботу наявне виправлення, а згідно даних персоніфікованого обліку відомості за цей період відсутні. Для зарахування необхідно надати уточнюючі довідки про період роботи, видані підприємством на підставі первинних документів за час виконання роботи та довідки про зміну назви підприємства. Тому для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» згідно його заяви від 09 серпня 2022 року відсутні підстави, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідач-2 правом надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_2 .
09 серпня 2022 року позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До зазначеної зави були додані, зокрема, копії: паспорта; рнокпп; трудової книжки; диплома.
16 серпня 2022 року відповідач-2, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, прийняв рішення №262340016893 про відмову в призначенні пенсії, в якому зазначив, що страховий стаж особи - 26 років 09 місяців 21 день; до страхового стажу не зараховано період роботи з 29 січня 2000 року по 29 липня 2005 року, оскільки в трудовій книжці серії НОМЕР_1 в записі на прийом на роботу наявне виправлення, відомості в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за цей період відсутні.
Матеріали справи не містять доказів пропозиції суб'єкта владних повноважень надати позивачу додаткові документи.
18 серпня 2022 року відповідач-1, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, листом вих.№2600-0206-8/102262 повідомив, що відповідно до наданих документів про стаж: трудова книжка, диплом про освіту та ідентифікаційний номер, загальний страховий стаж заявника складає 26 років 09 місяців 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Додатково повідомлено, що до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 29 січня 2000 року по 29 липня 2005 року, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 в записі на прийом на роботу наявне виправлення, а згідно даних персоніфікованого обліку відомості за цей період відсутні. Проінформовано заявника, що для зарахування необхідно надати уточнюючі довідки про період роботи, видані підприємством на підставі первинних документів за час виконання роботи та довідки про зміну назви підприємства. Оскільки відсутній необхідний страховий стаж (29 років), у призначенні пенсії за віком згідно заяви 09 серпня 2022 року №11778, відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням пенсійного органу, звернувся із цим позовом до суду.
Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , на ім'я ОСОБА_1 , позивач:
- з 29 січня 2000 року по 29 липня 2005 року - працював на посаді заступника директора у Малому підприємстві «Транссталь».
Крім того, судом встановлено, що в записі на прийом на роботу в Мале підприємство «Транссталь» наявне виправлення в даті прийняття.
Відповідно до розрахунку стажу ОСОБА_1 , форма РС-право, періоди роботи позивача з 29 січня 2000 року по 29 липня 2005 року не зараховано до загального страхового стажу. Страховий стаж позивача склав 26 років 09 місяців 21 день, зараховано по 24 липня 2022 року включно.
У виписці з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , форми ОК-5, яка сформована 12 березня 2025 року, відсутні відомості за період 2000-2005 років.
Спірним питанням даної адміністративної справи є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що полягають у неврахуванні до загального страхового стажу позивача періоду роботи з 29 січня 2000 року по 29 липня 2005 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно із статтею 1 Конституції України Україна є соціальною та правовою державою.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Статтею 26 Закону № 1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
До набрання чинності Законом №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із частиною третьою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
При цьому, суд зазначає що положеннями статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (зі змінами) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №637).
Положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №22-1) при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно норм пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Водночас, суд зауважує, що доказів направлення позивачу копії рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області №262340016893 від 16 серпня 2022 року про відмову в призначенні пенсії матеріали справи не містять.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, та зазначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412, не застосовується.
Пунктом 2.4. Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно із пунктами 2.8., 2.9. Інструкції №58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.
Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачами, позивачем було надано копію трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач з 29 січня 2000 року по 29 липня 2005 року працював на посаді заступника директора Малого підприємства «Транссталь», що є його безперервним трудовим стажем.
Крім того, судом встановлено, що запис на прийом на роботу в Мале підприємство «Транссталь» містить виправлення в даті прийняття. Проте, запис є розбірливим та зрозумілим, з нього можливо встановити зміст - дату прийняття позивача на роботу в Мале підприємство «Транссталь» - 29 січня 2000 року.
Однак, суд зазначає, що позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини або адміністрації підприємства.
Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Отже, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо періоду його роботи, й ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а.
Крім того, суд зазначає, що положення Закону №1058-ІV набрали чинності з 01 січня 2004 року і саме з цього часу законом передбачено обчислення пенсій за віком за даними, накопиченими на кожну застраховану особу в електронних базах даних системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України відповідно до звітів роботодавців, а саме за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, відсутність відомостей про застраховану особу позивача у період з 29 січня 2000 року по 31 грудня 2003 року у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування не впливає на підтвердження страхового стажу особи.
За таких обставин, доводи відповідача-2, викладені в рішенні №262340016893 від 16 серпня 2022 року про відмову в призначенні пенсії, щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 29 січня 2000 року по 29 липня 2005 року, оскільки в трудовій книжці серії НОМЕР_1 в записі на прийом на роботу наявне виправлення, відомості в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за цей період відсутні, спростовано матеріалами справи.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи та досягнення віку, що дає право на пенсію, а не дотримання усіх формальних вимог при оформленні підтверджуючих документів.
За даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Крім того, відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 64 Закону №1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право, зокрема, отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.
Водночас, жодних доводів та/або належних та допустимих доказів на їх підтвердження щодо вчинення відповідачем-2 дій в межах наведених повноважень у законодавчо встановлений спосіб з метою отримання відомостей, необхідних для виконання ним функцій, передбачених зазначеними нормами пенсійного законодавства, останнім суду не наведено та не надано.
Наведена бездіяльність відповідача-2 свідчить про недбале ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання, як пенсійне забезпечення особи, що гарантується статтею 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.
За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення документів щодо відомостей про період роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, що вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Також, Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2019 у справі №638/18467/15-а, від 25 квітня 2019 року в справі №593/283/17, від 30 вересня 2021 року в справі №300/860/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
З огляду на викладене, суд вважає, що саме відповідач-2 неправомірно відмовив позивачу в зарахуванні до його страхового стажу періоду роботи з 29 січня 2000 року по 29 липня 2005 року.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву щодо пенсії.
Враховуючи, що завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України, судом оцінювались саме підстави, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач-2, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті рішення №262340016893 від 16 серпня 2022 року, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
Разом із цим, враховуючи зазначені вище висновки суду, та оскільки період роботи позивача з 29 січня 2000 року по 29 липня 2005 року в Малому підприємстві «Транссталь» є його безперервним трудовим стажем, зазначений період роботи підлягає зарахуванню до загального страхового стажу в повному обсязі відповідно до відомостей трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 .
Незарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі від 29.06.2010 № 1-25/2010 зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Підсумовуючи, суд висновує, що саме відповідач-2 приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення №262340016893 від 16 серпня 2022 року.
З огляду на зазначене, оскільки факт перебування на роботах, що дають право на зарахування періодів такої роботи до пільгового страхового стажу підтверджується належними та допустимими доказами, суд констатує, що рішення від 28 березня 2022 року №262840011607 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_2 прийнято саме Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області без дотримання положень статті 2 КАС України та статті 46 Конституції України, отже, є протиправним та підлягає скасуванню.
З огляду на зазначене, оскільки факт навчання позивача та перебування на роботах, що дають право на призначення пенсії підтверджується насамперед відповідними записами у його трудовій книжці, суд констатує, що саме рішення №262340016893 від 16 серпня 2022 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області без дотримання положень статті 2 КАС України та статті 46 Конституції України, отже, є протиправним та підлягає скасуванню. Відтак, в даному випадку, зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути заяву з урахуванням висновків суду є належним способом захисту.
Таким чином, після скасування судом рішення, саме відповідач-2 зобов'язаний, з урахуванням зроблених висновків суду, зарахувати до загального страхового стажу позивача спірний період роботи.
Щодо вимоги позивача про визнання неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які полягають в неврахуванні до загального страхового стажу позивача періоду роботи з 29 січня 2000 року по 29 липня 2005 року, суд зазначає, що вона задоволенню не підлягає, оскільки скасування рішення відповідача-2 №262340016893 від 16 серпня 2022 року є достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №262340016893 від 16 серпня 2022 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 29 січня 2000 року по 29 липня 2005 року, та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 серпня 2022 року про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до квитанції ID №4217-9608-22752575 від 21 листопада 2022 року позивачем сплачено судовий збір в сумі 992,40 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено, суд приходить висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 суму судового збору на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (місцезнаходження: вул. Степана Бандери, буд. 43, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №262340016893 від 16 серпня 2022 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 29 січня 2000 року по 29 липня 2005 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 серпня 2022 року про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 05 травня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна