Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 травня 2025 року Справа№640/10111/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 , позивач, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач-1) з вимогами:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправними, що полягають у відмові ОСОБА_1 призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, у неврахуванні рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020, пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХП в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIIІ, неправильного обчислення пільгового стажу, неврахуванні документів, що підтверджують пільговий та загальний стаж;
- скасувати рішення №26214006739 від 25 травня 2022 року, викладене у формі листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 22 червня 2022 року №2600-0205-8/70069;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 та здійснювати її виплату, починаючи з 18 травня 2022 року, з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020, статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIIІ, та з урахуванням періодів його навчання, служби в армії та роботи:
з 01 вересня 1982 року по 17 липня 1983 року - навчання у Київському СПТУ-26 за фахом: зварника ручної дугової зварки 3 розряду;
з 19 липня 1983 року по 18 листопада 1983 року - робота в СБМУ-5 Київпідземшляхбуд, електрозварник 3-го розряду;
з 18 листопада 1983 року по 31 жовтня 1986 року - служба у лавах Радянської Армії;
з 01 грудня 1986 року по 22 жовтня 1990 року - робота в СБМУ-5 Київпідземшляхбуд, електрозварник 3-го розряду;
з 13 листопада 1990 року по 07 травня 1991 року - робота в МЖК в «Строитель», електрозварник 3-го розряду;
з 07 травня 1991 року по 18 травня 1995 року - робота в Малому орендному підприємстві «Виробничо-будівельна фірма «МЖКБУД».
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 липня 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення визначених в ній недоліків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 серпня 2022 року відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про направлення на поштову адресу копії позовної заяви з додатками у справі №640/10111/22.
02 вересня 2022 року до суду надійшло клопотання відповідача про залучення співвідповідача, в якому останній просив суд залучити в якості співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у зв'язку з тим, що оскаржуване рішення у цій справі було прийнято саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
01 грудня 2022 року до суду надійшло клопотання позивача про залучення співвідповідача, в якому останній просив суд залучити в якості співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у зв'язку з тим, що оскаржуване рішення у цій справі було прийнято саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, на виконання вимог Закону України від 16 липня 2024 року № 3863-IX, дана справа передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.
26 лютого 2025 року проведено автоматизований розподіл судової справи між суддями Донецького окружного адміністративного суду, за результатами якого адміністративна справа №640/10111/22 передана на розгляд судді Молочній І. С.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу №640/10111/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії. Вирішено ряд процесуальних питань.
12 березня 2025 року до суду надійшли пояснення позивача по справі.
17 березня 2025 року представник відповідача надав до суду клопотання про долучення доказів, в якому зазначив, що відповідач надсилає засвідчені копії листування з позивачем ОСОБА_1
17 березня 2025 року представник відповідача звернувся із клопотанням про долучення доказів, в якому зазначив, що відповідач надсилає електронну пенсійну справу на гр. ОСОБА_1 .
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-2).
16 квітня 2025 року відповідач-2 надав до суду відзив на позовну заяву та докази по справі.
Інших клопотань від сторін до суду не надходило.
За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відтак, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Так, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18 травня 2022 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Відповідно до листа відповідача-1 від 22 червня 2022 року №2600-0205-8/70069 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, у зв'язку з тим, що пільговий стаж відсутній. Відповідач-1 зазначив, що пенсійний вік відповідно до пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зі змінами - 55 років, та необхідний страховий стаж становить не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Відповідач-1 вважає, що страховий стаж позивача складає 29 років 25 днів. Крім того, позивач зазначив, що його документи було передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області і рішенням №26214006739 від 25 травня 2022 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Позивач зауважує, що його загальний стаж становить 29 років 2 місяці 29 днів, пільговий стаж - 12 років 7 місяців, тому, оскільки він подав документи у віці 56 років, для призначення пенсії за Списком №2 достатньо 10 років. Відтак, на його думку, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 є всі належні умови по стажу як загального та пільгового, які дають право для призначення пенсії за віком за Списком №2.
Позивач вважає рішення та дії відповідача-1 протиправними та такими, що порушують його конституційні права. Водночас, позивач наводить обґрунтування та підрахунки періодів, що підлягають зарахуванню до пільгового стажу. В зв'язку з чим просить суд зобов'язати відповідача-1 зарахувати наведені позивачем періоди до пільгового стажу.
Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що в травні 2022 року позивач звернувся до Головного управління із заявою №6915 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту другого частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Розглянувши дану заяву, листом вих.№2600-0205-8/70069 від 22 червня 2022 року позивача повідомлено про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі рішення №133850007911 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Згідно наданих до заяви документів про стаж, загальний страховий стаж складає 29 років 0 місяців 25 днів, пільговий стаж за Списком №2 на дату звернення відсутній. Позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю пільгового стажу.
Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву зазначив про безпідставність позовних вимог, вказуючи на те, що 18 травня 2022 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25 травня 2022 року №26214006739 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. На час звернення за призначенням пенсії 18 травня 2022 року позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг повних 56 років. Відповідно до розрахунку стажу (Форма РС-право) страховий стаж роботи позивача складає 29 років 25 днів, пільговий стаж за Списком №2 - відсутній, що унеможливлює призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Періоди, вказані у позовній заяві, а саме: з 01 вересня 1982 року по 17 липня 1983 року - навчання у Київському СПТУ-26 за фахом: зварника ручної дугової зварки 3 розряду; з 19 липня 1983 року по 18 листопада 1983 року - робота в СБМУ-5 Київпідземшляхбуд, електрозварник 3-го розряду; з 18 листопада 1983 року по 31 жовтня 1986 року - служба у лавах Радянської Армії; з 01 грудня 1986 року по 22 жовтня 1990 року - робота в СБМУ-5 Київпідземшляхбуд, електрозварник 3-го розряду; з 13 листопада 1990 року по 07 травня 1991 року - робота в МЖК в «Строитель», електрозварник 3-го розряду; з 07 травня 1991 року по 18 травня 1995 року - робота в Малому орендному підприємстві «Виробничо-будівельна фірма «МЖКБУД» - зараховані до страхового стажу позивача. На момент звернення, позивачем не підтверджено довідками пільговий характер роботи.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .
18 травня 2022 року позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.
До зазначеної зави були додані, зокрема, копії: паспорта; рнокпп; трудової книжки; диплома, військового квитка.
25 травня 2022 року відповідач-2, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, прийняв рішення №26214006739 про відмову в призначенні пенсії, в якому зазначив, що вік заявника становить 56 років, страховий стаж особи 29 років 0 місяців 25 днів, пільговий стаж особи на дату звернення відсутній, матеріали справи не містять доказів пропозиції суб'єкта владних повноважень на адресу позивача надати додаткові документи.
22 червня 2022 року відповідач-1, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, листом вих.№2600-0205-8/70069 на заяву позивача від 18 травня 2022 року №6915, щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» повідомив, що відповідно до наданих до заяви документів про стаж та даних, які містяться в Реєстрі застрахованих осіб, загальний страховий позивача стаж складає 29 років 0 місяців 25 днів. Пільговий стаж на дату звернення відсутній. Оскільки відсутній необхідний страховий стаж, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №26214006739 від 25 травня 2022 року вже відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» згідно заяви від 18 травня 2022 року №6915. Додатково повідомлено, що відповідальність за видачу довідки, уточнюючої характер виконуваної працівником роботи, несе адміністрація підприємств, де особа працювала.
Позивач, не погодившись з рішенням пенсійного органу, звернувся із цим позовом до суду.
Судом встановлено, що відповідно до записів №1-11 трудової книжки серії НОМЕР_2 від 22 серпня 1983 року, на ім'я ОСОБА_1 , позивач:
- з 01 вересня 1982 року по 17 липня 1983 року - навчався в СПТУ №26 м. Києва;
- з 19 липня 1983 року по 18 листопада 1983 року - працював електрозварником третього розряду в СБМУ-5 тресту «Київпідземшляхбуд №2»;
- з 18 листопада 1983 року по 31 жовтня 1986 року - проходив службу в лавах Радянської Армії;
- з 01 грудня 1986 року по 22 жовтня 1990 року - працював електрозварником третього розряду в СБМУ-5 тресту «Київпідземшляхбуд №2»;
- з 13 листопада 1990 року по 07 травня 1991 року - працював електрозварником третього розряду в МЖК в «Будівельник»;
- з 07 травня 1991 року по 18 травня 1995 року - працював електрозварником третього розряду в Колективному підприємстві «Виробничо-будівельна фірма «МЖКБУД».
Відповідно до розрахунку стажу ОСОБА_1 , форма РС-право, період з 01 вересня 1982 року по 17 липня 1983 року зараховано до страхового стажу позивача «Навчання у вищих/середн.НЗ», період з 18 листопада 1983 року по 31 жовтня 1986 року зараховано до страхового стажу «Військова служба строкова», періоди роботи позивача з 01 вересня 1982 року по 17 липня 1983 року, з 01 грудня 1986 року по 22 жовтня 1990 року, з 13 листопада 1990 року по 07 травня 1991 року, з 08 травня 1991 року по 18 травня 1995 року зараховано виключно до загального страхового стажу. Страховий стаж позивача зараховано по 02 травня 2022 року включно та складає 29 років 00 місяців 25 днів.
Спірним питанням даної адміністративної справи є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови позивачу призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (зі змінами) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Статтею 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV визначено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Як встановлено судом вище, саме відповідач-2 відмовив у призначенні позивачу пенсії у зв'язку з відсутності необхідного пільгового стажу. Суд вважає таку відмову необґрунтованою з огляду на наступне.
Пунктом 2 Перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Таким чином, з 01 січня 2004 року таким законом є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», такого, що прийнятий пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції від 02 березня 2015 року № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01 квітня 2015 року, пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», збільшилась кількість необхідного страхового стажу з 25 років до 30 років для чоловіків.
За приписами пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в» - «е» та «ж» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Таким чином, навіть, після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII (11 жовтня 2017 року), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений, зокрема, статті 114, згідно з частиною першою якої, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Слід зазначити, що Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.
Отже, з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII. Втім, правила вказаних законів є ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII».
Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах…».
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином, з дати набрання чинності вказаного рішення Конституційного Суду України - 23 січня 2020 року в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII.
Відносно позивача правила зазначених законів містять розбіжність у величині показника страхового стажу, який становить 25 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII, та 30 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 2011 року по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь позивача.
В даному випадку є діючими одночасно два закони, котрі відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 стосовно параметру вікового цензу.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ з урахуванням Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV.
Суд зауважує, що не є спірним питанням у справі наявність у позивача загального страхового стажу, на дату звернення із заявою від 18 травня 2022 року про призначення пенсії, у розмірі 29 років 00 місяців 25 днів.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із частиною третьою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
При цьому, суд зазначає що положеннями статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (зі змінами) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №637).
Положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Разом із цим, Порядок №637, застосовується в разі коли відсутня трудова книжка, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17, від 27 березня 2020 року - № 716/617/17.
Як передбачено частиною п'ятою статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №22-1) при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно норм пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Водночас, суд зауважує, що доказів направлення позивачу копії рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №26214006739 від 25 травня 2022 року про відмову в призначенні пенсії матеріали справи не містять.
З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що використання норм Постанови №637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу (у тому числі й зайнятості позивача протягом повного робочого дня на пільгових роботах) має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.
Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту безпосередньої зайнятості повний робочий день на пільгових роботах, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією.
В оскаржуваному рішенні відповідачем-2 не зазначено конкретних періодів трудової діяльності позивача та підстав їх не зарахування до пільгового страхового стажу за Списком №2, проте, містяться посилання на постанову «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12 серпня 1993 року №637 щодо надання уточнюючих довідок, на що суд зазначає наступне.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за №1451/11731, встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Списки №1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31 грудня 1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 01 січня 1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11 березня 1994 року, - застосовуються Списки №1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року №10; якщо пільгова робота продовжується після 11 березня 1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16 січня 2003 року, - застосовуються Списки №1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162; після 16 січня 2003 року та до 03 серпня 2016 року, - застосовуються Списки №1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року №36; з 03 серпня 2016 року, - застосовуються Списки №1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року №461.
Професія електрозварника віднесена до професій і посад із важкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах відповідно до розділу ХХХІІ Списку №2 виробництв, цехів, професій і посад із важкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173.
Професія електрозварника ручного зварювання віднесена до професій і посад із важкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах відповідно до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому постановою Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26 січня 1991 року (розділ ХХХІІІ «Загальні професії» позиція 23200000-19906 «Електрозварники ручного зварювання»); Списку №2, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11 березня 1994 року (розділ ХХХІІІ «Загальні професії» позиція 23200000-19906 «Електрозварники ручного зварювання»).
Отже, професія електрозварника та електрозварника ручного зварювання внесена до Списку №2 та, відповідно до пункту 3 Порядку №383, до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Як встановлено судом вище, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 22 серпня 1983 року позивач:
- з 01 вересня 1982 року по 17 липня 1983 року - навчався в СПТУ №26 м. Києва;
- з 19 липня 1983 року по 18 листопада 1983 року - працював електрозварником третього розряду в СБМУ-5 тресту «Київпідземшляхбуд №2»;
- з 18 листопада 1983 року по 31 жовтня 1986 року - проходив службу в лавах Радянської Армії;
- з 01 грудня 1986 року по 22 жовтня 1990 року - працював електрозварником третього розряду в СБМУ-5 тресту «Київпідземшляхбуд №2»;
- з 13 листопада 1990 року по 07 травня 1991 року - працював електрозварником третього розряду в МЖК в «Будівельник»;
- з 07 травня 1991 року по 18 травня 1995 року - працював електрозварником третього розряду в Колективному підприємстві «Виробничо-будівельна фірма «МЖКБУД».
Окрім того, суд констатує, що записи трудової книжки позивача виконані без перекреслень, виправлень, чітким прописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, і завірені печаткою роботодавця, тобто, здійснені відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58.
Враховуючи досліджені матеріали справи, суд констатує, що записи трудової книжки позивача щодо спірного періоду містять інформацію про роботу на пільгових умовах, а саме те, що позивач працював на посаді електрозварника.
При цьому, докази, які б спростовували факт роботи позивача повний робочий день у шкідливих умовах праці та інших доказів, які підтверджували б не виконання позивачем роботи за зазначеною професією у спірні періоди відповідачами до суду не надано.
З огляду на викладене, відповідач-2 в порядку частини третьої статті 44 Закону №1058-ІV мав повноваження перевірити інформацію, що зазначена в наданих заявником документах.
Зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається, що відповідач-2 надсилав запити до підприємств, де працював позивач у спірні періоди, з метою уточнення інформації про факт та характер роботи позивача.
Крім того, відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 64 Закону №1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право, зокрема, отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.
Водночас, жодних доводів та/або належних та допустимих доказів на їх підтвердження щодо вчинення відповідачем-2 дій в межах наведених повноважень у законодавчо встановлений спосіб з метою отримання відомостей, необхідних для виконання ним функцій, передбачених зазначеними нормами пенсійного законодавства, останнім суду не наведено та не надано.
Наведена бездіяльність відповідача-2 свідчить про недбале ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання, як пенсійне забезпечення особи, що гарантується статтею 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.
За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, що вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Підсумовуючи, враховуючи сукупність належних та допустимих доказів, суд дійшов висновку, що при зверненні із заявою від 18 травня 2022 року про призначення пенсії за віком позивачем було надано достатньо доказів, які підтверджують його пільговий характер роботи за періоди з 19 липня 1983 року по 18 листопада 1983 року, який складає 04 місяця, з 01 грудня 1986 року по 22 жовтня 1990 року, який складає 03 роки 10 місяців 22 дні, з 13 листопада 1990 року по 07 травня 1991 року, який складає 05 місяців 25 днів, з 07 травня 1991 року по 18 травня 1995 року, який складає 04 роки 0 місяців 11 днів, 07 травня 1991 року не підлягає подвійному зарахуванню до страхового стажу, що надає право на включення вищевказаних періодів роботи до пільгового стажу за Списком №2.
Крім того, пунктами «в» та «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується: військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» визначено, що законодавство України про професійну (професійно-технічну) освіту базується на Конституції України і складається з Закону України «Про освіту», цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Законодавство України в галузі професійної (професійно-технічної) освіти обов'язкове для застосування на території України незалежно від форм власності та підпорядкування закладів освіти та установ професійної (професійно-технічної) освіти.
Статтею 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» встановлено, що час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівника, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Аналогічна, за змістом, вимога міститься і в абзаці 1 пункту 26 Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1998 року №1240, а саме: час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі до безперервного і до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за одержаною професією не перевищує трьох місяців.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, визначальним для зарахування до пільгового стажу часу навчання в професійно-технічному навчальному закладі є те, що перерва між днем закінчення навчання та днем зарахування на роботу не повинна перевищувати трьох місяців та те, що після закінчення навчання особа повинна бути зарахована на роботу за здобутою спеціальністю.
Матеріалами справи підтверджено, що перерва між днем закінчення позивачем навчання в СПТУ №26 м. Києва за професією «зварника ручної дугової зварки», що підтверджується дипломом серії НОМЕР_3 від 17 липня 1983 року, та днем прийняття на роботу за здобутою професію електрозварника складає два дні.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на врахування періоду навчання в СПТУ №26 м. Києва з 01 вересня 1982 року по 17 липня 1983 року, який складає 10 місяців 17 днів, до пільгового страхового стажу за Списком №2.
Крім того, суд зазначає, що до спеціального стажу позивача, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, підлягає зарахуванню також період служби позивача в Радянській Армії з 18 листопада 1983 року по 31 жовтня 1986 року, який складає 02 роки 11 місяців 13 днів, оскільки 18 листопада 1983 року не підлягає подвійному зарахуванню до страхового стажу.
Як вбачається з матеріалів справи, в період проходження позивачем військової служби з 18 листопада 1983 року по 31 жовтня 1986 року діяло Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року №590 (далі по тексту - Положення №590).
Підпунктом «к» частини першої пункту 109 Положення №590 передбачено, що крім роботи в якості робочого або службовця в загальний стаж роботи зараховується також служба в складі Збройних сил СРСР.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Абзацом другим пункту 1 статті 8 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, зарахування проходження строкової військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, можливе за умови, якщо на момент призову на строкову військову службу підтверджено працю особи за професією або займання нею посади, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №607/12395/16-а.
Відповідно до записів в трудовій книжці, позивач з 19 липня 1983 року працював електрозварником третього розряду в СБМУ-5 тресту «Київпідземшляхбуд №2», з 18 листопада 1983 року звільнено у зв'язку із призовом на військову службу, та з 01 грудня 1986 року прийнято на цю ж посаду після служби в Радянській Армії.
Як вище встановив суд, періоди роботи з 19 липня 1983 року по 18 листопада 1983 року, з 01 грудня 1986 року по 22 жовтня 1990 року, з 13 листопада 1990 року по 07 травня 1991 року, з 07 травня 1991 року по 18 травня 1995 року, мають бути зараховані до пільгового страхового стажу позивача.
Таким чином, період строкової військової служби також має бути прирівняний до роботи, яка передувала зазначеному періоду та зарахований до спеціального стажу позивача, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Отже, пільговий стаж роботи позивача, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, становить 12 років 06 місяців 28 днів, а не 12 років 07 місяців, як помилково розраховано позивачем.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву щодо пенсії.
Незарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі від 29.06.2010 № 1-25/2010 зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що стаж роботи позивача за періоди з 01 вересня 1982 року по 17 липня 1983 року, з 19 липня 1983 року по 18 листопада 1983 року, з 18 листопада 1983 року по 31 жовтня 1986 року, з 01 грудня 1986 року по 22 жовтня 1990 року, з 13 листопада 1990 року по 07 травня 1991 року, з 07 травня 1991 року по 18 травня 1995 року відносяться до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України. Відтак, пільговий стаж роботи позивача за Списком №2 становить більше 12 років 6 місяців.
Враховуючи, що позивач на час звернення із заявою від 18 травня 2022 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах досяг 55 років, мав страховий стаж роботи більше 25 років, та пільговий стаж роботи - більше 12 років 6 місяців, з урахуванням спірних періодів, тому відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», суд дійшов висновку, що він має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23 січня 2020 року.
При вирішенні даного спору, суд враховував правові висновки Верховного Суду, які викладені в рішенні від 21 квітня 2021 року за результатами розгляду зразкової справи у справі №360/3611/20, яке набрало законної сили 03 листопада 2021 року.
Положеннями частини третьої статті 291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З урахуванням вищевикладеного, окружний суд висновує, що саме рішення відповідача-2, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, №26214006739 від 25 травня 2022 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 прийнято без дотримання положень статті 2 КАС України та статті 46 Конституції України, отже, є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, після скасування судом рішення, саме відповідач-2 зобов'язаний, з урахуванням зроблених висновків суду, зарахувати до пільгового страхового стажу позивача за Списком №2 безпідставно незараховані періоди його трудової діяльності з 01 вересня 1982 року по 17 липня 1983 року, з 19 липня 1983 року по 18 листопада 1983 року, з 18 листопада 1983 року по 31 жовтня 1986 року, з 01 грудня 1986 року по 22 жовтня 1990 року, з 13 листопада 1990 року по 07 травня 1991 року, з 07 травня 1991 року по 18 травня 1995 року.
Щодо вимоги позивача про визнати протиправними Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправними, що полягають у відмові призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, у неврахуванні рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020, пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХП в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIIІ, неправильного обчислення пільгового стажу, неврахуванні документів, що підтверджують пільговий та загальний стаж, суд зазначає, що вона задоволенню не підлягає, оскільки скасування рішення №26214006739 від 25 травня 2022 року, яке прийнято відповідачем-2, є достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача.
Обираючи спосіб захисту порушеного права та вирішуючи вимогу про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 та здійснювати її виплату, починаючи з 18 травня 2022 року, з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020, статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIIІ, та з урахуванням періодів його навчання, служби в армії та роботи, суд зазначає наступне.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Тобто, адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов'язаний здійснити ефективний захист порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких саме відповідач-2 зобов'язаний таку пенсію призначити, оскільки останнім розглядалась заява позивача від 18 травня 2022 року про призначення пенсії.
Вирішуючи позовну вимогу про призначення пенсії за віком, судом враховано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, досяг 55-ти річного віку, має загальний страховий стаж 29 років 00 місяців 25 днів (який зараховано органом пенсійного фонду на день звернення за призначенням пенсії) та пільговий стаж роботи за Списком №2 - більше 12 років 6 місяців, з урахуванням спірних періодів, тому позивач відповідає всім критеріям, необхідним для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача-2, в той час як спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, суд вважає за доцільне:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №26214006739 від 25 травня 2022 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового страхового стажу ОСОБА_1 за Списком №2 періоди роботи з 19 липня 1983 року по 18 листопада 1983 року, з 01 грудня 1986 року по 22 жовтня 1990 року, з 13 листопада 1990 року по 07 травня 1991 року, з 07 травня 1991 року по 18 травня 1995 року, період навчання з 01 вересня 1982 року по 17 липня 1983 року, період військової служби з 18 листопада 1983 року по 31 жовтня 1986 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, з 18 травня 2022 року.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до квитанції №0.0.2611086630.1 від 17 липня 2022 року позивачем сплачено судовий збір в сумі 992,40 грн.
Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 суму судового збору на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №26214006739 від 25 травня 2022 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового страхового стажу ОСОБА_1 за Списком №2 періоди роботи з 19 липня 1983 року по 18 листопада 1983 року, з 01 грудня 1986 року по 22 жовтня 1990 року, з 13 листопада 1990 року по 07 травня 1991 року, з 07 травня 1991 року по 18 травня 1995 року, період навчання з 01 вересня 1982 року по 17 липня 1983 року, період військової служби з 18 листопада 1983 року по 31 жовтня 1986 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, з 18 травня 2022 року.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 05 травня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна