05 травня 2025 рокуСправа №160/1273/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
17.01.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.11.2024 за №046050022818 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з п. "б" ст. 13 Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, починаючи з 13.11.2024.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 13.11.2024 ОСОБА_1 звернулась із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з недосягненням 55-річного віку. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що має право на призначення пенсії на пільгових умовах, досягла встановленого пенсійного віку та має необхідний пільговий стаж роботи. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 відкрито провадження у адміністративній справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
03.02.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за допомогою автоматизованої системи «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що позивач не досягла встановленого віку призначення пенсії 55 років. Головним управлінням перераховано пільговий стаж у відповідності до ст. 114 Закону №1058. За наданими документами страховий стаж позивача становить 25 років 10 місяців 26 днів, пільговий стаж за Списком №2 - не підтверджено належним чином, що не дає право на призначення пенсії. Відсутні підстави до страхового стажу зарахувати період роботи: з 18.09.1995 згідно довідки від 09.04.1999 №25, оскільки відсутня дата та підстава звільнення з роботи; з 01.01.2008 по 30.04.2008 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 27.06.1995, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про нараховані суми заробітку та сплату страхових внесків за зазначений період.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
13.11.2024 позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
19.11.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №046050022818 про відмову в призначенні пенсії (за Списком №2). В обґрунтування відмови у призначенні пенсії, відповідачем зазначено наступне:
- дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- вік заявника 50 років;
- дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 13.11.2024;
- страховий стаж особи з урахуванням кратності становить 25 років 10 місяців 26 днів;
- пільговий стаж відсутній.
За наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи:
- з 18.09.1995 згідно довідки від 09.04.1999 №25, оскільки відсутня дата та підстава звільнення з роботи;
- з 01.01.2008 по 30.04.2008 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 27.06.1995, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про нараховані суми заробітку та сплату страхових внесків за зазначений період;
- згідно довідки від 13.11.2024 №490, оскільки форма зазначеної довідки не відповідає вимогам додатку №5 Порядку №637, у довідці перелічені певні періоди роботи без зазначення професії (посади); довідка не містить підписів керівника та головного бухгалтера підприємства. Інформація щодо делегування права підпису іншим особам відсутня.
В рішенні також вказано, що посада помічника машиніста насосних установок не передбачена Списком №2, затвердженим Постановою КМУ «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких діє право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки заявниця не досягла віку 55 років та за відсутності необхідного пільгового стажу 10 років.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт «б» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині необхідного пенсійного віку, який складає 50 років та страхового стажу - 20 років, за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 55 років та страхового стажу - 25 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення стажу роботи для виходу на пенсію на пільгових умовах порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та статтею 114 Закону №1058.
Згідно зі ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а відтак підлягає скасуванню.
Як встановлено з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з'ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.
При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, висновки якої є обов'язковими для застосування судом у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Відтак, оскаржуване рішення від 19.11.2024 за №046050022818 в цій частині є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд звертає увагу, що в рішенні від 19.11.2024 за №046050022818 зазначено про незарахування періодів роботи позивача:
- з 18.09.1995 згідно довідки від 09.04.1999 №25, оскільки відсутня дата та підстава звільнення з роботи;
- з 01.01.2008 по 30.04.2008 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 27.06.1995, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про нараховані суми заробітку та сплату страхових внесків за зазначений період;
- згідно довідки від 13.11.2024 №490, оскільки форма зазначеної довідки не відповідає вимогам додатку №5 Порядку №637, у довідці перелічені певні періоди роботи без зазначення професії (посади); довідка не містить підписів керівника та головного бухгалтера підприємства. Інформація щодо делегування права підпису іншим особам відсутня.
Суд зазначає, що позбавлений можливості надати правову оцінку незарахуванню відповідачем періоду роботи позивача з 18.09.1995 згідно довідки від 09.04.1999 №25, оскільки відсутня дата та підстава звільнення з роботи, оскільки позивачем до позовної заяви надано лише витяг з двох сторінок з трудової книжки НОМЕР_1 (стор. 29 та стор. 31), з яких суд не має можливості встановити та підтвердити зазначений період роботи позивача.
Стосовно періоду роботи з 01.01.2008 по 30.04.2008, суд зазначає, що за визначенням пунктів 1, 3, 7, 10 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб (пункт 1); застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3); Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом (пункт 7); страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10).
Статтею 14-1 вказаного Закону визначено, що Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов'язані забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру та здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру.
Відповідно до ст. 18 Закону № 2464-VI джерелами формування Державного реєстру є відомості, що надходять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та Пенсійного фонду від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; платників єдиного внеску; застрахованих осіб; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад; податкових органів та уповноважених суб'єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску; інших джерел, передбачених законодавством.
Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регламентований ст. 21 Закону №1058-IV.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від:
державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
роботодавців;
застрахованих осіб;
фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб'єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру;
податкових органів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією;
державної служби зайнятості;
інших підприємств, установ, організацій та військових частин;
компаній з управління активами;
зберігачів;
інших джерел, передбачених законодавством.
Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону №1058-IV персоніфіковані відомості, внесені до персональної електронної облікової картки застрахованої особи, зберігаються в Пенсійному фонді протягом усього життя цієї особи, а після її смерті - протягом 75 років на паперових носіях та/або в електронній формі за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форм документа.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування надають Пенсійному фонду інформацію для ведення персоніфікованого обліку в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Відомості про осіб, які підлягали загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття та отримували допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, подаються державною службою зайнятості.
Відомості про осіб, зазначених у пункті 14 ст. 11 цього Закону, подаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноваженим органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.
Порядок та строки подання відомостей, зазначених в абзацах четвертому - сьомому цієї частини, встановлюються Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.
Згідно з ч. 6 ст. 20 Закону №2464-VI відомості про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплаченого єдиного внеску та інші дані, що містяться в реєстрі застрахованих осіб, використовуються для обчислення та призначення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за №785/25562 (надалі - Положення №10-1), відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
Пунктом 4 розділу І «Загальні положення» Положення №8-1 визначено, що Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.
Реєстр застрахованих осіб забезпечує: облік застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію; накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 5 розділу І «Загальні положення» Положення № 8-1).
Згідно з пунктом 1 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 8-1 Реєстр застрахованих осіб складається з облікових карток, які включають дані, визначені частиною третьою статті 20 Закону та частиною третьою статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 2 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення №8-1 до облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме:
персоніфіковані відомості про застрахованих осіб та інформація про нарахування страхових внесків, про трудовий та страховий стаж, особливі умови праці, які дають право на пільги в пенсійному забезпеченні та із загальнообов'язкового державного соціального страхування, період, який відповідно до законодавства зараховується до страхового стажу без сплати страхових внесків, кількість календарних днів перебування у трудових та цивільно-правових відносинах, проходження служби за відповідний місяць, що подаються страхувальниками у складі звітності;
відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомога та компенсація, на які нараховано і з яких сплачено страхові внески), що подаються роботодавцями, - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства;
відомості про облік стажу окремих категорій осіб відповідно до законодавства;
відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність;
відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність;
відомості про суми добровільних внесків, передбачених договором про добровільну участь, які підлягають сплаті, та одноразової сплати особою єдиного внеску за попередні періоди, в яких особа не підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;
відомості про суми доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
відомості електронних пенсійних справ, включаючи інформацію про паспортні дані пенсіонера та його місце проживання; копії документів, на підставі яких призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання, допомогу на поховання тощо) та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати з часу її призначення до закриття пенсійної справи; інформація про членів сім'ї застрахованої особи, які знаходяться на її утриманні, та її дітей;
періоди страхового стажу на основі сплати страхових внесків та єдиного внеску системи обліку сплати страхових внесків;
інформація щодо виплат за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, включаючи дані про підставу (дата та вид страхового випадку), дати початку та закінчення здійснення виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування виплат, їх вид, суми виплат;
інформація про звернення громадян до органів Пенсійного фонду України, включаючи дані про надання особам електронних послуг відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436 (відомості веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України);
інформація про фізичних осіб, які сплачують / за яких сплачують страхові внески до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
відомості про надання третім особам інформації з Реєстру застрахованих осіб, що стосується такої застрахованої особи.
Пунктом 3 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 8-1 визначено, що відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У разі припинення страхувальника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником (абзац перший пункту 4 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 8-1).
Згідно з абзацами другим, третім пункту 4 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 8-1 у разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили. Внесення змін до відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб відповідно до рішення суду, що набрало законної сили, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі наказу керівника відповідного органу у десятиденний строк після надходження (надання особою) рішення суду.
Таким чином, наявність у системі персоніфікованого обліку (Реєстрі застрахованих осіб) відомостей про періоди трудової діяльності застрахованих осіб надалі є підставою для призначення/перерахунку та здійснення пенсійних виплат. Водночас відсутність у Реєстрі відповідної інформації призводить до порушення права застрахованої особи на одержання виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно усталеної практики Верховного Суду (постанови від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №480/12392/16-а, від 31.10.2019 у справі №226/1994/17), який при розгляді аналогічних спорів неодноразово вказував на те, що відповідно до ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, на якому вона працює.
Позивачем надано до позовної заяви копію довідки №490 від 13.11.2024, виданої Акціонерним товариством «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, з якої встановлено, що позивач працювала повний робочий день в АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»:
- у виробництві збагачення, що передбачено Списком №2 розділу ІІ підрозділу а поз. 2а, затвердженого Постановою КМУ №36 від 16.01.2003: з 12.12.2005 по 30.04.2008, з 24.05.2011 по 25.03.2013, з 27.03.2013 по 31.05.2014, з 02.06.2014 по 31.08.2014, з 11.09.2014 по 25.07.2015, з 05.08.2015 по 25.07.2015, з 15.02.2016 по 02.08.2016;
- у виробництві збагачення, що передбачено Списком №2 розділу ІІ, затвердженого Постановою КМУ №461 від 24.06.2016: з 03.08.2016 по 28.06.2017, з 09.07.2017 по 29.05.2022, з 18.11.2022 по 30.11.2022, з 16.12.2022 по 31.12.2022, з 21.01.2023 по 21.01.2023, з 26.01.2023 по 29.01.2023, з 02.02.2023 по 31.10.2024.
Всього список №2 складає 15 років 2 місяці.
Вказана довідка №490 від 13.11.2024 підписана заступником генерального директора, начальником відділу організаційного планування та мотивації персоналу, начальником відділу найму, навчань та розвитку персоналу, містить печатку АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».
Оскільки довідка містить всі необхідні реквізити та підтверджує пільговий стаж роботи позивача, у відповідача були відсутні законні підстави для неврахування пільгового стажу, визначеного у ній, при призначенні пенсії позивачу.
Суд зауважує, що визначена додатком 5 до Порядку №637 форма довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній передбачає зазначення у ній додаткових відомостей лише у разі їх наявності (як-от про перебування у відпустках без збереження заробітної плати). Якщо додаткові відомості не зазначені, то слід виходити із того, що нема обставин, які впливають на обчислення пільгового стажу. При цьому достовірність за видачу довідки несе роботодавець.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону №1058-IV, підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 21.12.2022 №28-2), відповідачі не позбавлені можливості провести перевірку достовірності відомостей умов праці чи інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію.
Отже, період роботи позивача, визначений в довідці №490 від 13.11.2024, виданій Акціонерним товариством «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», підлягає зарахуванню до пільгового стажу позивача.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд зазначає, що відповідачем не було проведено розрахунок страхового стажу для призначення пенсії позивача, з урахуванням зарахованого періоду роботи цим судовим рішенням.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов'язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з п. "б" ст. 13 Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах та призначення пенсії, суд зазначає про таке.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 13.11.2024 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає наявними підстави покласти обов'язок щодо розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, як визначений суб'єкт призначення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Частиною 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 27.01.2025.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог - 605,60 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65609, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.11.2024 за №046050022818 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з п. "б" ст. 13 Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 605 (шістсот пя'ть) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський