05 травня 2025 рокуСправа №160/2026/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , до Відповідача-2: Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
20.01.2025р. (згідно штепмеля поштового зв'язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , до Відповідача-2: Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління та просить:
- визнати протиправними дії відповідача-1 щодо відмови видати наказ про надання позивачеві житлового приміщення для постійного проживання та направити до Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління облікову справу позивача разом з витягом із затвердженого у встановленому законодавством порядку протоколу засідання житлової комісії військової частини на наказом командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання - квартири АДРЕСА_1 , розподіленої позивачу у складі сім'ї 5 (п'ять) осіб, на підставі Ордеру на службове жиле приміщення №5 від 31.10.2018, виданого Адміністрацією Дніпровського району Кам'янської міської ради на підставі рішення Виконавчого комітету Кам'янської міської ради від 24.10.2018 №324;
- зобов'язати відповідача-1 видати наказ про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання та направити до Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління облікову справу позивача разом з витягом із затвердженого у встановленому законодавством порядку протоколу засідання житлової комісії військової частини на наказом командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання - квартири АДРЕСА_1 , розподіленої позивачу у складі сім'ї 5 (п'ять) осіб, на підставі Ордеру на службове жиле приміщення №5 від 31.10.2018, виданого Адміністрацією Дніпровського району Кам'янської міської ради на підставі рішення Виконавчого комітету Кам'янської міської ради від 24.10.2018 №324;
- визнати протиправними дії відповідача-2 щодо відмови підготувати та подати на затвердження списку надання жилої площі для постійного проживання, до якого включити квартиру АДРЕСА_1 , розподіленої позивачу у складі сім'ї 5 (п'ять) осіб, на підставі Ордеру на службове жиле приміщення №5 від 31.10.2018, виданого Адміністрацією Дніпровського району Кам'янської міської ради на підставі рішення Виконавчого комітету Кам'янської міської ради від 24.10.2018 №324, як таку, що надається для постійного проживання позивача на склад сім'ї 5 (п'ять) осіб;
- зобов'язати відповідача-2 підготувати та подати на затвердження список надання жилої площі для постійного проживання, до якого включити квартиру АДРЕСА_1 , розподіленої позивачу у складі сім'ї 5 (п'ять) осіб, на підставі Ордеру на службове жиле приміщення №5 від 31.10.2018, виданого Адміністрацією Дніпровського району Кам'янської міської ради на підставі рішення Виконавчого комітету Кам'янської міської ради від 24.10.2018 №324, як таку, що надається для постійного проживання позивача на склад сім'ї 5 (п'ять) осіб;
- зобов'язати відповідача-2 подати до Кам'янської міської ради клопотання (подання), разом з належно оформленими документами, про виключення з числа службового житла та надання для постійного проживання позивачеві квартири АДРЕСА_1 , розподіленої позивачу у складі сім'ї 5 (п'ять) осіб, на підставі Ордеру на службове жиле приміщення №5 від 31.10.2018, виданого Адміністрацією Дніпровського району Кам'янської міської ради на підставі рішення Виконавчого комітету Кам'янської міської ради від 24.10.2018 №324, як таку, що надається для постійного проживання позивача на склад сім'ї 5 (п'ять) осіб.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 1991 по 2020 роки він проходив військову службу в Збройних Силах України, наказом командира в/ч НОМЕР_1 №266 від 19.12.2020р. був звільнений з військової служби в запас у зв'язку із закінченням строку контракту, під час проходження служби 31.10.2018р. отримав житло - квартиру АДРЕСА_1 , яка має статус службової, яка ним використовується й по даний час. У зв'язку із тим, що позивач має вислугу у 29 років, забезпечений лише службовим житлом, з 1998р. перебуває на квартирному обліку для поліпшення житлових умов у Дніпропетровському гарнізоні, зважаючи на те, що статус службового житла значно обмежує його можливість реалізації встановлених чинним житловим законодавством прав, враховуючи наявність права на отримання постійного житла шляхом зняття статусу «службове» з вказаної квартири, 25.09.2024р. звернувся до відповідачів-1,2 із заявою про виключення згаданого житла з числа службового, підготовку та подання до міської ради клопотання (подання) про надання позивачеві спірної квартири для постійного проживання за результатами розгляду якої в/ч НОМЕР_1 (відповідач-1) листом за вих.№1128/318/1/1394/ПС від 28.10.2024р. повідомила про прийняття відповідного рішення про виключення його квартири із числа службового житла для надання позивачеві для постійного проживання, оформленого протоколом №43 від 28.01.2019р., та повідомив про те, що його облікова (житлова) справа була направлена до Дніпровського КЕУ (далі - КЕУ), в той же час, відповідач-2 (КЕУ) листом за вих. №525/6233 від 11.12.2024р. відмовив йому у включенні його квартири до списку наданої житлової площі для постійного проживання, підготовці та поданні до міської ради клопотання (подання) про виключення квартири із числа службового та надання її позивачеві для постійного проживання з підстав того, що матеріали його облікової справи, відповідний протокол засідання житлової комісії та наказ командира в/ч про надання постійного житлового приміщення до відповідача-2 не надходили. Позивач вважає вищенаведені дії відповідачів-1,2 щодо відмови у наданні йому згаданої вище квартири для постійного проживання шляхом зняття її зі статусу «службового» протиправними, такими, що суперечать вимогам закону та порушують його майнові права, гарантовані ст.47 Конституції України, п.2 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.118 Житлового Кодексу України, а саме: у порушення п.3 Розділу УІІ Інструкції №380 наказ командира військової частини про надання йому як військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання протягом трьох робочих днів з дня затвердження протоколу, відповідачем-1 виданий не був, до КЕУ не направлявся, як наслідок, відповідач-2 (КЕУ) за його заявою на підставі отриманих документів не вчинило дій, спрямованих на підготовку документів для зміни статусу розподіленого йому житла зі «службове» на «постійне» і видачу ордеру на постійну житлову площу. Позивач вказав на те, що, на його переконання, він має право на заміну статусу зі службового на постійне, раніше отриманого ним житла, виконав визначені законодавством вимоги для реалізації цього права, таке право було підтверджене рішенням уповноважених колегіальних органів системи ЗСУ - житловою комісією в/ч, однак в порушення вимог Закону №2011-ХІІ, Порядку №1081, Інструкції №380 відповідне рішення колегіального органу не було реалізоване Дніпровським КЕУ. Окрім того, позивач послався і на те, що питання виготовлення та погодження КЕУ клопотання і супутніх документів всередині відомства - Міністерства оборони України не має впливати на його практичну можливість реалізації гарантованого законом права, тому ефективним способом захисту порушеного його права має бути саме зобов'язання КЕУ підготувати та подати відповідне клопотання (подання) до виконавчого комітету Кам'янської міської ради, у письмових поясненнях від 24.02.2025р. вказав, що сформовані ним позовні вимоги відповідають диспозитивному праву позивача, а у разі невідповідності обраного ним способу захисту, суд уповноважений вийти за межі заявлених позовних вимог та застосувати інший спосіб захисту, який відповідатиме меті адміністративного судочинства згідно п.10 ч.2 ст.245 КАС України (а.с.1-9, 77-80).
Ухвалою суду від 03.02.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано відповідачам-1,2 надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; а також зобов'язано відповідачів-1,2 надати додаткові докази, що стосуються предмету спору, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.60-61).
На виконання вимог вищезазначеної ухвали суду, 18.02.2025р. засобами поштового зв'язку до канцелярії суду від відповідача-1 (Військової частини НОМЕР_2 ) надійшов відзив на позов, у якому відповідач-1 просив у задоволенні даного позову позивачеві відмовити повністю, посилаючись на те, що відповідно до пункту 10 розділу УІІ Наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018р. №380 передбачено, що, зокрема, військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, що забезпечені службовим житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу. Відповідач-1 зазначив, що в/ч НОМЕР_1 вих. листами №1128/318/1/1394/пс від 28.10.2024р. та №1128/318/1/1187/пс від 11.09.2024р. було повідомлено позивача про те, що облікову житлову справу позивача було направлено до квартирно-експлуатаційного відділу. Також відповідач-1 зазначив, що виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком. Також представником відповідача-1 зазначено, що право позивача на житло не порушено, оскільки відповідач-1 не позбавляє його можливості проживати у спірному житловому приміщенні та користуватися ним, не ставить питання і про виселення позивача зі спірної квартири (а.с.67-70).
11.03.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем-2 (Дніпровським КЕУ) було подано відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що на момент розгляду заяви про виключення його квартири з числа службового житла, облікова (квартирна) справа позивача разом з витягом з протоколу засідання житлової комісії та наказом командира про надання житла для постійного проживання до відповідача-2 не надходили, тому у відповідача-2, без наявності цих документів, складати та подавати до міської ради Список надання житлової площі квартири позивача підстав не було. Щодо тверджень відповідача-1 (в/ч НОМЕР_1 ) про надіслання облікової житлової справи до квартирно-експлуатаційного відділу, то представник відповідача-2 зазначив про те, що позивач отримав перший примірник облікової справи 11.11.2019р., що підтверджується його власноручною розпискою (копія додається). Окрім того, відповідач-2 вказав, що квартирно-експлуатаційний орган Міністерства оборони України не має повноважень на пряме звернення з клопотанням до органів виконавчої влади про виключення житлового приміщення з числа службового без відповідного рішення Комісії з контролю та затвердження Списку надання постійного житла у ЗСУ заступником міністра оброни України, посилається на аналогічну правову позицію, викладену у рішенні Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.05.2021р. у справі №161/18634/20, також зазначив, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов'язку відповідача-2 за зверненням саме військовослужбовця змінювати статус службового приміщення (квартири) та/або звертатися до органів виконавчої влади з відповідним клопотанням, тому, на переконання відповідача-2, рішення про зобов'язання відповідача-2 направити до міської ради клопотання про виключення з числа службової квартири, буде передчасним, а відтак, відмова відповідача-2 включити квартиру позивача до списку надання постійного житла є правомірною та такою, що ґрунтується на нормах чинного законодавства (а.с.82-85).
Окрім того, у вказаному відзиві на позов відповідач-2 просив замінити назву відповідача-2 у цій справі з Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління на Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпро посилаючись на те, що 04.02.2025р. відповідно до спільної Директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача ЗСУ від 31.10.2024р. №Д-321/101/дск та Директиви Командувача Сил логістики ЗСУ від 01.11.2024р. №Д-23/ДСК Дніпровське квартирно-експлуатаційне управління переформовано у Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпра, що підтверджується Випискою з ЄДРПОУ (копія додається) - (а.с.84-зворот).
Розглянувши вищенаведене клопотання відповідача-2, вивчивши подані докази на його підтвердження, суд не знаходить обґрунтованих процесуальних підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
По-перше, заміна саме назви юридичної особи під час розгляду справи жодними процесуальними нормами не передбачена.
Також і цими з процесуальними приписами не передбачено заміни назви відповідача-2 у зв'язку з його «переформуванням».
При цьому, яку саме юридичну силу носить таке формулювання як «переформування» відповідач-2 не обґрунтовує.
По-друге, суд звертає увагу відповідача-2 на те, що під час розгляду справи процесуальними приписами передбачене лише правонаступництво юридичної особи до якої переходять всі права та обов'язки попередньої юридичної особи із вжиттям таких юридичних термінів, як «реорганізація, перетворення, злиття, скорочення та інше» з наданням суду копій документів на їх підтвердження, виходячи з вимог ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, статтею 52 згаданого Кодексу, встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником.
Разом з тим, заявляючи клопотання про заміну назви юридичної особи, відповідачем-2 жодного доказу на підтвердження правонаступництва, на який він послався у відзиві на позов, до нього не додано.
А надана копія Виписки з ЄДРПОУ, на яку відповідач-2 посилається як на підставу для заміни його назви, не містить інформації про те, що утворений 04.02.2025р. орган - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпра є правонаступником всіх прав на обов'язків відповідача-2, тому така Виписка з ЄДРПОУ не є належним доказом правонаступництва відповідача-2 у розумінні ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на наведене, не надання відповідачем-2 належних доказів на підтвердження правонаступництва відповідача-2, неможливість встановлення судом цих обставин самостійно через відсутність таких доказів у загальному доступі, суд приходить до висновку, що у задоволенні клопотання відповідача-2 про заміну назви відповідача-2 у цій справі на Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпро, відповідачеві-2 слід відмовити.
Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 05.05.2025р. через перебування судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці та, як наслідок, об'єктивну неможливість вирішення даної справи у вищенаведений строк, розгляд даної справи було продовжено до 05.05.2025р. згідно до вимог ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.102).
Отже, з урахуванням наведеного, рішення у даній адміністративній справі приймається 05.05.2025р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних копій документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, займав посаду заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у званні майора, у зв'язку із закінченням строку контракту був звільнений з військової служби в запас за п.п. «а» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з 19.12.2020р. про що свідчить копія паспорту позивача серії НОМЕР_3 від 20.07.1996р. та копія Витягу із наказу №266 від 19.12.2020р. (а.с.10-11, 20).
Також зі змісту копії Витягу із наказу №266 від 19.12.2020р. встановлено, що на момент звільнення з військової служби позивач мав календарну вислугу років у Збройних Силах України - 29 років 4 місяці, забезпечений службовим житлом за адресою: АДРЕСА_2 та перебуває на квартирному обліку для поліпшення житлових умов в Дніпропетровському гарнізоні з 12.05.1998р. (а.с.20).
Раніше, до наведених описаних обставин, 28.01.2019р. було проведено засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 за результатами розгляду питань порядку денного цією комісією, на підставі пункту 10 розділу УІІ наказу МОУ від 31.07.2018 №380, було прийнято рішення про виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 , зокрема, майора ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , дане рішення було оформлене Протоколом №43 засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується копією Витягу з наведеного протоколу №43 (а.с.17,73).
Згідно копії Витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 , без номера, від 28.01.2019р. «Про оголошення протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 28 січня 2019 року №43» було затверджено Протокол засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 28 січня 2019 року №43 стосовно наступних питань, а саме: виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання військовослужбовців, зокрема, майора ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.72).
Надалі, 25.09.2024р. позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 , КЕВ м. Дніпра із заявою про виключення вказаної вище квартири з числа службового житла та забезпечення нею для постійного проживання позивача на склад сім'ї 5 осіб, направити до КЕВ м. Дніпра його облікову справу разом з витягом із затвердженого у встановленому законодавством порядку протоколу засідання житлової комісії в/ч та наказом командира в/ч про надання йому житлового приміщення для постійного проживання - вищевказаної квартири, а КЕВ, в свою чергу, на підставі отриманих від в/ч документів, підготувати та подати список надання жилої площі для постійного проживання до якого включити його квартиру, зазначений список направити до ЦУ ІІЗ командування сил логістики ЗСУ для внесення на розгляд комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями для його затвердження; підготувати та подати до Кам'янської міської ради клопотання (подання) про виключення з числа службового житла та надання для постійного проживання позивачеві про що свідчить зміст копії заяви позивача, наявної у справі (а.с.12-15).
У відповідь на вказану вище заяву, в/ч НОМЕР_1 (відповідач-1 у справі) листом за №1128/318/1/1394/пс повідомила позивача про те, що житлової комісією в/ч НОМЕР_1 згідно протоколу №43 від 28.01.2019р. було прийнято рішення про виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання - майора ОСОБА_2 (позивача) за адресою: АДРЕСА_2 ; також зазначила, що направити його облікову житлову справу до КЕВ м. Дніпро не має можливості, так як вона була направлена до КЕВ при отриманні позивачем службового житла, що підтверджується змістом копії наведеного листа (а.с.16).
Також у відповідь на згадану заяву і Дніпровське КЕУ (відповідач-2 у справі) листом за №525/6233 від 11.12.2024р. було повідомлено позивача про те, що станом на 11.12.2024р. його облікова (квартирна) справа разом з витягом з протоколу засідання житлової комісії та наказом командира про надання житла для постійного проживання до Дніпровського КЕУ не надходили, тому без зазначених документів підстави для включення його квартири до списку надання жилої площі для постійного проживання у Дніпровського КЕУ відсутні (а.с.18-19).
Позивач не погоджуючись з вказаними відповідями відповідачів-1,2, які відображені у наведених листах, розцінюючи їх як офіційні документи, що засвідчують волю суб'єктів владних повноважень, та вчинення ними активних дій по відмові у задоволенні його заяви, звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову частково.
Що стосується позовних вимог позивача заявлених до відповідача-2 - в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо відмови військової частини видати наказ про надання позивачеві житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , направити до Дніпровського КЕУ облікову справу позивача разом з витягом з протоколу житлової комісії в/ч та наказом командира в/ч про надання згаданого житлового приміщення для постійного проживання, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення у цій частині позовних вимог позивача частково, виходячи з наступного.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Згідно ч. 1 ст. 118 ЖК України встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
У відповідності до п.1 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей № 2011-ХІІ ( далі - Закон №2011-ХІІ) передбачено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті - абзац 4 пункту 1 ст.12 Закону №2011-ХІІ.
Порядок та механізм забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006р. №1081 (далі - Порядок №1081).
Так, пунктом 3 згаданого Порядку №1081 передбачено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, зокрема, виключеного з числа службового.
Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу - абз. 2 п.11 Порядку №1081.
Механізм та порядок отримання жилого приміщення та виключення квартир із числа службових у Збройних Силах України регулюється положеннями Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018 року, чинній у редакції, на момент виникнення спірних відносин (далі - Інструкція №380).
Пунктом 10 Розділу VII Інструкції №380 визначено, що виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
За змістом даного пункту установлено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього ж розділу Інструкції №380.
В свою чергу, пунктом 3 розділу УІІ згаданої Інструкції №380 передбачено, що для прийняття рішення про надання житлових приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини розглядає документи облікових справ військовослужбовців.
Після розгляду документів облікової справи житлова комісія приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.
Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.
Затверджений командиром військової частини протокол засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) разом з обліковою справою направляється військовою частиною до КЕУ, КЕВ, (КЕЧ) району, що є підставою для видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
Отже, із аналізу вищенаведеної процедури надання житла для постійного проживання військовослужбовцям слідує, що йому має передувати процедура виключення такого житла із числа службового шляхом розгляду цього питання на засіданні житлової комісії відповідної військової частини та прийняття її членами відповідного рішення у формі протоколу, який затверджується командиром військової частини.
Водночас, затверджений протокол засідання житлової комісії, є підставою для видання наказу про надання житлового приміщення для постійного проживання, обов'язок по виданню такого наказу покладено саме на командира військової частини.
Окрім того, на військову частину, а відповідно, і на її керівника (командира в/ч) покладено також і обов'язок всі вищенаведені документи разом з обліковою справою такого військовослужбовця направити до КЕУ КЕВ (КЕЧ) району.
Як встановлено судом із матеріалів даної справи, 28.01.2019р. було проведено засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 , на якій були розглянуті документи облікових справ військовослужбовців, де комісія встановила, що військовослужбовці, серед яких був і позивач, мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, отже набули право на виключення службового житла наданого їм з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання, тому було прийнято рішення про виключення з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 , зокрема, майора ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , яке було оформлене Протоколом засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 за №43, що підтверджується змістом його копії, наявної у справі (а.с.17,73).
Зазначений Протокол засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 28.01.2019р. було затверджено наказом командира в/ч НОМЕР_1 «Про оголошення протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 28 січня 2019 року №43» від 28.01.2019р. без номера, про що свідчить копія Витягу з відповідного наказу, наявного у справі (а.с.72).
Із аналізу наведених встановлених судом обставин, можна дійти висновку, що право позивача на виключення його вищенаведеної квартири із числа службового житла та забезпечення ним для постійного проживання позивача підтверджене вищенаведеним Протоколом засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 28.01.2019р. та відповідачем-1 не оспорюється.
А відтак, за визначеною вище процедурою, після затвердження вказаного Протоколу засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 28.01.2019р., командир військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1) мав обов'язок видати наказ про надання житлового приміщення для постійного проживання та всі ці документи разом з облікової справою позивача направити до Дніпровського КЕУ.
Разом з тим, відповідного наказу про надання житлового приміщення для постійного проживання позивачеві командиром в/ч видано не було, таких доказів відповідачем-1 на вимогу суду не надано.
Окрім того, і докази направлення вищенаведених документів та облікової справи позивача до Дніпровського КЕУ також відповідачем-1 суду не надано.
За викладених обставин та враховуючи встановлені судом факти не видання на підставі Протоколу засідання житлової комісії №43 від 28.01.2019р. наказу про надання житлового приміщення для постійного проживання позивача командиром в/ч НОМЕР_1 , не направлення наведених вище документів та облікової справи позивача до КЕУ, що є прямим обов'язком командира в/ч згідно до вищенаведеного пункту 3 розділу УІІ Інструкції №380, суд приходить до висновку, що у даних правовідносинах відповідачем-1, як суб'єктом владних повноважень, було проігноровано процедуру надання житла для постійного проживання, встановлену пунктом 3 розділу УІІ Інструкції №380, а відтак, допущено протиправну бездіяльність (пасивну поведінку), яка призвела до порушення прав та інтересів позивача на отримання житла для постійного проживання, та як наслідок, до порушення вимог ст.47 Конституції України, ст.12 Закону №2011-ХІІ.
Роблячи такий висновок, судом враховується також і правові висновки п.п.70,71 рішення Європейського суду з прав людини «Рисовський проти України», де Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», за яким на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Відтак, суд приходить до висновку, що наведені встановлені судом процедурні порушення з боку відповідача-1, які стали наслідком позбавлення права позивача на отримання житла для постійного проживання, підлягають судовому захисту шляхом визнання бездіяльності відповідача-1, яка полягає у не виданні наказу про надання житлового приміщення- квартири АДРЕСА_1 для постійного проживання позивачеві командиром в/ч НОМЕР_1 , не направлення разом з протоколом засідання житлової комісії та вказаним наказом облікової справи позивача до Дніпровського КЕУ - протиправною.
За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 наведеного Кодексу, визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем-1 у ході судового розгляду даної справи правомірність його бездіяльності у даних правовідносинах щодо не видання на підставі затвердженого Протоколу засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 №43 від 28.01.2019р. наказу про надання позивачеві житлового приміщення для постійного проживання на згадану квартиру саме командиром в/ч НОМЕР_1 та не направлення облікової справи позивача із згаданими документами до Дніпровського КЕУ з урахуванням вище встановлених судом обставин та аналізу чинного законодавства з дотриманням відповідачем-1 процедури, встановленої пунктом 3 розділу УІІ Інструкції №380, жодними належними, достатніми та допустимими доказами не доведена.
Доказів причин правомірності ігнорування командиром в/ч НОМЕР_1 вимог пункту 3 Інструкції №380 відповідачем-1 суду не надано.
Суд зазначає, що відзив на позов, наданий відповідачем-1, не відповідає вимогам ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України взагалі, оскільки не містить мотивів та обґрунтувань правомірності не видання згаданого вище наказу та не направлення облікової справи позивача до КЕУ, що є предметом даного спору.
А посилання відповідача-1 про направлення облікової справи позивача до Дніпровського КЕУ, які наведені у відзиві на позов, жодними доказами не підтверджені всупереч вимогам ст.162 КАС України.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, доводи відповідача-1 про те, що право позивача на житло не порушено, останній не позбавлений можливості у ньому проживати та користуватися ним, відповідач-1 не ставить питання і про виселення позивача із спірної квартири, з огляду на те, що наведені обставини не звільняють відповідача-1 від обов'язку виконувати процедурні вимоги пункту 3 розділу УІІ Інструкції №380 щодо видання командиром в/ч наказу про надання згаданої вище квартири для постійного проживання позивачеві.
При цьому, слід зазначити, що, вчиняючи вищенаведену бездіяльність, відповідачем-1 порушуються права та інтереси позивача (військовослужбовця) саме на постійне користування вказаної квартирою, оскільки позивач у такий спосіб позбавлений можливості її приватизації, що прямо заборонено п.2 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Інші аргументи відповідача-1, викладені у відзиві на позов, не заслуговують на увагу, оскільки вони не спростовують встановлених судом фактів порушення відповідачем-1 у даних правовідносинах процедури, встановленої пунктом 3 розділу УІІ Інструкції №380.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши, за критеріями, встановленими ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, правомірність бездіяльності відповідача -1 щодо не видання командиром в/ч НОМЕР_1 наказу про надання позивачеві житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 для постійного проживання та не направлення разом із згаданим наказом, витягом з протоколу засідання житлової комісії в/ч, затвердженим у встановленому законом порядку, облікової справи позивача до Дніпровського КЕУ, відповідач-1 допустив порушення процедури, встановленої пунктом 3 розділу УІІ Інструкції №380, тому суд приходить до висновку, що відповідач-1, вчинивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю щодо не видання наказу про надання позивачеві житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 для постійного проживання та не направлення разом із згаданим наказом, витягом з протоколу засідання житлової комісії в/ч, затвердженим у встановленому законом порядку, облікової справи позивача до Дніпровського КЕУ, відповідач-1 порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача-1 видати наказ про надання військовослужбовцю (позивачеві) житлового приміщення для постійного проживання та направлення облікової справи позивача разом з витягом з протоколу засідання житлової комісії, затвердженого у встановленому законодавством порядку та вищенаведеним наказом про надання житлового приміщення для постійного проживання, виданого командиром в/ч НОМЕР_1 - квартири АДРЕСА_1 , до Дніпровського КЕУ, то ці позовні вимоги, як похідні, від вищенаведеної основної вимоги (визнання протиправної бездіяльності відповідача-1) також підлягають задоволенню, оскільки ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд звертає увагу, що як у п. 4 ч. 1 ст. 5, так і п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України цей спосіб захисту складається з двох частин:
а) констатуючої - суд визнає бездіяльність протиправною і
б) зобов'язуючої - суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вчинити певну дію, прийняти рішення.
Сама лише констатація протиправності бездіяльності не може ефективно захистити позивача, оскільки у такому разі можливість використання висновків суду може бути невиправдано ускладнене діями або подальшою бездіяльністю органів влади держави-відповідача, їх врахування цілковито залежить від відповідача. Це не сумісно з критеріями ефективності судового захисту.
Отже, визнаючи бездіяльність протиправною, суд повинен в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу, зобов'язуючи відповідача виправити порушення у спосіб вчинення певної дії.
У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд
У постанові від 05.09.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:
1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;
2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;
3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;
4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Так, вирішуючи питання обрання ефективного способу відновлення порушеного права позивача відповідачем-1 в контексті встановлених фактів порушення останнім процедури, встановленої пунктом 3 розділу УІІ Інструкції №380, судом враховується і те, що у даних правовідносинах під час розгляду справи було встановлено та не спростовано відповідачем-1 обставини того, що 28.01.2019р. на засіданні житлової комісії в/ч НОМЕР_1 було прийнято рішення про виключення житла з числа службового для забезпечення ним для постійного проживання військовослужбовців, у тому числі, і квартири позивача - квартири АДРЕСА_1 згідно Протоколу засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 №43 від 28.01.2019р., затвердженого наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 28.01.2019р. без номера (а.с.17,72-73).
А отже, враховуючи те, що командир в/ч НОМЕР_1 на підставі згаданого Протоколу засідання житлової комісії в/ч №43 від 28.01.2019р. має один єдиний спосіб поведінки, а саме: наступним його кроком є лише винесення наказу про надання позивачеві вказаного житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 для постійного проживання та направити облікову справу позивача разом із згаданими документами до Дніпровського КЕУ у відповідності до процедури, передбаченої пунктом 3 розділу УІІ Інструкції №380, суд приходить до висновку, що право суб'єкта владних повноважень - відповідача-1 діяти на власний розсуд у даному випадку відсутнє.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що є саме спонукання судом відповідача-1, його посадову особу - командира в/ч НОМЕР_1 , винести відповідний наказ про надання позивачеві вказаного житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 для постійного проживання та направити облікову справу позивача разом із згаданими документами до Дніпровського КЕУ у відповідності до процедури, передбаченої пунктом 3 розділу УІІ Інструкції №380 у даних правовідносинах буде ефективним способом відновлення порушеного відповідачем-1 права позивача на отримання житла для постійного проживання.
Між тим, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача-1 щодо відмови видати відповідний наказ та відмови направити його облікову справу до Дніпровського КЕУ, викладеної у листі від 28.10.2024р. за №1128/318/1/1394/пс не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
По-перше, досліджений судом його (листа) зміст не містить інформації про відмову позивачеві у виданні відповідного наказу, а відтак, такий лист не є актом індивідуальної дії (рішенням) суб'єкта владних повноважень у розумінні п.19 ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України.
По-друге, згаданим лист є лише відповіддю на заяву позивача від 25.09.2024р., у якому повідомлено позивача про певні обставини щодо його прав та інтересів, які уже мали місце, а саме: прийняття житловою комісією рішення про виключення його житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання саме позивача оформлене протоколом №43 від 28.01.2019р.; направлення його облікової справи до КЕУ раніше при отриманні ним службового житла (а.с.16).
Наведені обставини свідчать про те, що вказаний лист наданий відповідачем-1 у відповідь на заяву позивача в порядку звернення громадян, не містить жодної відмови у виданні наказу, що є предметом цього спору, не містить обов'язкових вимог для виконання позивачем, а отже, не є ні активними діями по відмові у виданні спірного наказу, ні рішенням суб'єкта владних повноважень, які можуть були оскаржені в судовому порядку, тобто, наведений спосіб є неналежним способом захисту порушеного права, у зв'язку із чим у цій частині позову позивачеві слід відмовити.
Також не заслуговують на увагу і аргументи позивача з приводу того, що адміністративний суд уповноважений вийти за межі позовних вимог та застосувати інший спосіб захисту, який відповідатиме меті адміністративного судочинства України, з огляду на те, що по-перше, вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України). Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог (ч.2 ст.9 цього Кодексу.
Відтак, із наведеного слідує, що вихід за межі позовних вимог є правом, а не обов'язком суду.
При цьому, судом враховується і те, що обов'язок доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача в силу ч.2 ст.77 КАС України.
Разом з цим, визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача -1 не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті і обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Тобто, в частині визнання протиправними дій відповідача -1 щодо відмови у виданні вищенаведеного спірного наказу та дії щодо відмови у направленні його облікової справи до Дніпровського КЕУ, оформлених листом від 28.10.2024р. №1128/318/1/1394/пс, позивач ніяким чином не довів ці підстави позову.
Аналогічний правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 20.06.2024р. у справі №400/249/23.
За викладених обставин, у наведеній частині позову, позивачеві слід відмовити.
Щодо позовних вимог позивача, заявлених до відповідача-2 - Дніпровського КЕУ про визнання протиправними дій щодо відмови підготувати та подати на затвердження Списку надання житлової площі для постійного проживання, до якого включити квартиру АДРЕСА_1 , розподілену позивачеві як службове житло, як таку, що надається для постійного проживання позивачеві на склад сім'ї 5 осіб, то у цій частині позову, позивачеві також слід відмовити, виходячи з наступного.
Як зазначалося вище, за процедурою, встановленою у пункті 3 розділу УІІ Інструкції №380 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, було установлено, що для прийняття рішення про надання житлових приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини розглядає документи облікових справ військовослужбовців.
Після розгляду документів облікової справи житлова комісія приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.
Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.
Затверджений командиром військової частини протокол засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) разом з обліковою справою направляється військовою частиною до КЕУ, КЕВ, (КЕЧ) району, що є підставою для видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
У відповідності до пункту 4 розділу УІІ Інструкції №380 визначено, що на підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району готує список надання житлової площі для постійного проживання (додаток 23).
Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) направляється до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.
Тобто, із аналізу наведених приписів слідує, що КЕУ району (відповідач-2) має обов'язок направити до ГКЕУ на розгляд комісії з Контролю Список надання постійного житла з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира в/ч про надання йому житлового приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії в/ч, за однієї умови, а саме: за умови отримання цих документів саме від військової частини НОМЕР_1 .
Разом з тим, як встановлено судом із наявних в матеріалах копій документів, наказ про надання позивачеві житлового приміщення для постійного проживання - квартири АДРЕСА_1 командиром в/ч НОМЕР_1 не видавався.
Зазначений факт підтверджений самим позивачем у позові і не заперечується відповідачем-1 у відзиві на позов.
А отже, зазначені встановлені судом обставини свідчать про те що вказаний наказ про надання позивачеві житлового приміщення для постійного проживання разом із наведеними документами та обліковою справою позивача і не міг направлятися в/ч НОМЕР_1 (відповідачем-1) на адресу Дніпровського КЕУ.
При цьому, суд критично ставиться до доводів відповідача-1 про направлення в/ч НОМЕР_1 облікової справи позивача до Дніпровського КЕУ при отриманні позивачем службового житла, про що зазначено у відзиві на позов та у листі - відповіді від 28.10.2024р. за №1128/318/1/1394/пс, оскільки по-перше, таке твердження не відповідає та суперечить процедурі, яка встановлена пунктами 3,4 розділу УІІ Інструкції №380; по-друге, зазначене направлення документів до КЕУ жодними доказами відповідачем-1 не було підтверджено.
Окрім того, і доказів отримання Дніпровським КЕУ від в/ч НОМЕР_1 всіх вище перелічених документів станом на 25.09.2024р. (звернення позивача з заявою до відповідача-2) позивачем також суду не надано та такі докази в матеріалах справи відсутні.
Разом з тим, судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення аргументи позивача з приводу протиправності дій відповідача-2 щодо відмови у направленні такого Списку надання житлової площі до ГКЕУ на розгляд Комісії з контролю за його заявою від 25.09.2024р., оскільки такого механізму вчинення відповідачем-2 дій саме за заявою позивача не передбачено та такий порядок суперечить процедурі, визначеній п. 3, п.4 розділу УІІ Інструкції №380.
А відтак, суд приходить до висновку, що за відсутності переліку всіх вищенаведених документів у відповідача-2 (Дніпровського КЕУ), а саме: облікової справи позивача, витягу із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копії протоколу засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії), для підготовки Списку надання постійного житла та направлення його разом зі згаданими документами до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю, у відповідача-2 не було обґрунтованих підстав.
Тобто, у даних правовідносинах, право позивача відповідачем-2 (Дніпровським КЕУ) ще не порушено, оскільки відповідач-2 наведених документів від в/ч НОМЕР_1 не отримував (інших доказів на надано), а відповідно, заявлені до відповідача-2 позовні вимоги позивача є передчасними.
У цьому контексті суд зазначає, що судовому захисту підлягають лише порушені права та інтереси особи, а не ті, які можливо будуть порушені в майбутньому у відповідності до приписів ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України.
За викладених обставин, у задоволенні позовних вимог позивача, які заявлені до відповідача-2, у тому числі і похідних вимог про зобов'язання вчинити певні дії, слід відмовити, з огляду на їх передчасність.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача-1 (військової частини НОМЕР_1 ) на користь позивача судові витрати, понесені позивачем по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн., виходячи із того, що задоволенню підлягають позовні вимоги позивача немайнового характеру (визнання протиправною бездіяльність відповідача-1) у розмірі судового збору, встановленому Законом України «Про судовий збір», які були оплачені позивачем згідно квитанції від 16.01.2025р. №0.0.4135463896.1 (а.с.9,59) із розрахунку 2422,40 грн. /2, тобто, пропорційно задоволеним позовним вимогам за нормами ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , до Відповідача-2: Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не виданні наказу про надання ОСОБА_1 житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 для постійного проживання та не направлення облікової справи ОСОБА_1 разом із Протоколом засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 №43 від 28.01.2019р., затвердженим у встановленому законом порядку, витягом із наказу командира в/ч НОМЕР_1 про надання житлового приміщення для постійного проживання, до Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) видати наказ про надання ОСОБА_1 житлового приміщення для постійного проживання та направити облікову справу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ) разом із Протоколом засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 №43 від 28.01.2019р., затвердженим у встановленому законом порядку, витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 про надання житлового приміщення для постійного проживання, до Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду може бути може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва