30 квітня 2025 рокуСправа №160/6177/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови йому здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2021, 2022 та 2023 роки, починаючи з 28.08.2024 року;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснити йому перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2021, 2022 та 2023 роки, починаючи з 28.08.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Позивач після призначення пенсії по інвалідності продовжував працювати і набув не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії, після чого звернувся до відповідача за призначенням пенсії за віком. Як вбачається з розрахунку заробітної плати для обчислення пенсії, для розрахунку пенсії позивача було застосовано середню заробітну плату за 2014 - 2016 роки 7 994,47 грн., що прямо суперечить положенням ч.3 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підлягає застосуванню середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021 - 2023 роки (три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії), згідно із ч.2 ст.40 цього Закону, оскільки це прямо передбачено ч.3 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вказані причини й стали підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 року суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
На виконання вимог ухвали суду, 14.04.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що заяву позивача було розглянуто Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області та прийнято рішення № 912040816251 від 24.01.2025 року про відмову у перерахунку пенсії. Згідно із електронною пенсійною справою позивач отримував пенсію по інвалідності з 14.03.2011 р., з 28.08.2024 р. перейшов на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 із зниженням пенсійного віку, згідно із Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до вищезазначеного рішення розрахунок заробітної плати здійснено відповідно до ст.40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з використанням показника середньої заробітної плати за 2014 -2016 роки, який з урахуванням послідовних індивідуально-масових індексацій станом на дату звернення за перерахунком складає 7 994, 47 грн. Згідно із спірним рішенням в матеріалах електронної пенсійної справи відсутня інформація, щодо тривалості страхового стажу до 01.10.2017 року, що не дозволяє визначити факт набуття не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії по інвалідності, для застосування нової середньої заробітної плати визначеної частиною другою ст.40 цього Закону. Чинним законодавством передбачено застосування показника середньої заробітної плати за 2021 -2023 роки виключно при зверненні за призначенням пенсії в 2024 році. Виняток є лише у разі, якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менше як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV для призначення пенсії (за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії). Отже, позивачу вищезазначеним рішенням № 912040816251 від 24.01.2025 року було відмовлено в перерахунку пенсії. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позов, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та з 14.03.2011 року отримує пенсію за віком по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З 28.08.2024 року позивачу на підставі поданої заяви призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Під час призначення пенсії за віком на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійний орган застосував показник середньої заробітної плати по Україні за 2014 - 2016 роки.
Не погодившись із розміром нарахованої пенсії, позивач 20.01.2025 року звернувся до відповідача із заявою щодо перерахунку пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2021, 2022, 2023 роки.
Проте, відповідач рішенням від 24.01.2025 р. № 912040816251 відмовив в перерахунку пенсії, з огляду на наступне:
«Відповідно до частини 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
До заяви додано скановані копії паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, інших документів для здійснення перерахунку "Зміна виду розрахунку" не надано.
Крім того, в матеріалах ЕПС відсутня інформація, щодо тривалості страхового стажу до 01.10.2017 року, що не дозволяє визначити факт набуття не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії по інвалідності, для застосування нової середньої заробітної плати визначеної частиною другою ст. 40 цього Закону».
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
У розумінні абз.22 ст.1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV визначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати і набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії (попереднього перерахунку пенсії без урахування перерахунку, передбаченого абзацом п'ятим частини четвертої статті 42 цього Закону) незалежно від перерв у роботі, під час переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена (визначений) частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.
Відповідно до ч.2 ст.40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Із аналізу зазначених норм, вбачається, що ч.3 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає такі умови застосування середньої заробітної плати, визначеної частиною 2 статті 40 цього Закону для призначення пенсії при переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком: переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком; якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії незалежно від перерв в роботі.
Як видно з матеріалів справи, позивачу з 14.03.2011 року призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а 28.08.2024 року його переведено вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Підставою для відмови в перерахунку пенсії позивачу, зокрема став висновок відповідача, що до заяви додано скановані копії паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, інших документів для здійснення перерахунку "Зміна виду розрахунку" не надано.
При цьому, не конкретизовано, яких саме документів не надано позивачем до заяви.
Частиною 3 статті 45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Таким чином не зрозуміло, яких саме документів не вистачило у пенсійній справі позивача для перерахунку пенсії.
Щодо висновку, що в матеріалах електронної пенсійної справи відсутня інформація, щодо тривалості страхового стажу до 01.10.2017 року, що не дозволяє визначити факт набуття не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії по інвалідності, для застосування нової середньої заробітної плати визначеної ч2 ст.40 цього Закону, суд зазначає наступне.
На виконання ухвали суду від 28.02.2025 р. відповідачем надано до суду копію пенсійної справи позивача, в якій міститься розрахунок стажу (Форма РС-право), відповідно до якої наявна наступна інформація, щодо стажу роботи після призначення йому пенсії по інвалідності:
- 01.04.2011 р. - 20.04.2011 р. - Список №2 - 0 років 0 місяців 20 днів;
- 21.04.2011 р. - 28.04.2011 р. - 0 років 0 місяців 8 днів;
- 10.04.2013 р. - 29.11.2013 р. - Безробіття - 0 років 7 місяців 20 днів;
- 30.11.2013 р. - 30.11.2013 р. - 0 років 0 місяців 1 день;
- 01.12.2013 р. - 10.03.2014 р. - Безробіття - 0 років 3 місяці 10 днів;
- 11.03.2014 р. - 31.07.2014 р. - Список №2 - 0 років 4 місяці 21 день;
- 01.08.2014 р. - 14.09.2015 р. - Список №2 - 1 рік 1 місяць 14 днів;
- 15.09.2015 р. - 31.03.2016 р. - 0 років 6 місяців 17 днів;
- 01.04.2016 р. - 31.05.2016 р. - Список №2 - 0 років 2 місяці 0 днів;
- 01.06.2016 р. - 30.09.2016 р. - 0 років 4 місяці 0 днів.
Так, розрахунок стажу (Форма РС-право) позивача містить відомості щодо страхового стажу до 01.10.2017 року
Таким чином, висновок відповідача викладений у рішенні від 24.01.2025 №912040816251 не знайшов свого підтвердження виходячи з матеріалів справи.
Згідно із пунктом 4.7. розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області не здійснено належним чином розгляд заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії від 20.01.2025 р., не вирішено повно та об'єктивно питання щодо перерахунку пенсії, порушені у заяві позивача, а відтак допущено протиправну бездіяльність щодо розгляду відповідної заяви.
При цьому суд зазначає, що в даному випадку, права позивача порушені рішенням про відмову у перерахунку пенсії, прийнятим Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області.
За наведених обставин, суд вважає, що приймаючи рішення від 24.01.2025 року №912040816251 відповідач не виконав свого обов'язку щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх наявних документів, а тому спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню. А не визнання протиправними дії, як помилково зазначає позивач в своєму позові.
Щодо заявлених позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст.40 Закону України від 09.07.2003 року "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2021, 2022 та 2023 роки, починаючи з 28.08.2024 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно із пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на вищевикладене, суд зробив висновок, що належним способом захисту порушеного права повивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 20.01.2025 р. про перерахунок пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2021, 2022, 2023 роки, з урахуванням висновків суду.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, тому сплачений судовий збір у розмірі 484,48 грн. (968,96 грн. : 2) підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних відшкодувань відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.01.2025 року № 912040816251.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровський області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.01.2025 року про перерахунок пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2021, 2022, 2023 роки ,з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, буд.26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма