30 квітня 2025 рокуСправа №160/5884/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 09.12.2024 р. по 25.01.2025 р. не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100;
- зобов?язати відповідача виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 09.12.2024 р. по 25.01.2025 р. не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100; ???
- визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно не нарахування та невиплати компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» за період з 15.04.2024 р. по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування 25.01.2025 р. (включно), відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» за весь час затримки виплати;
- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» за період з 15.04.2024 р. по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування 25.01.2025 р. (включно), відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» за весь час затримки виплати.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу в ВЧ НОМЕР_1 та на теперішній час виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Під час проходження військової служби, він отримав поранення під час захисту Батьківщини відповідно до довідки про обставини травми №193 від 08.11.2023 року. У період з 15.03.2024 р. по 05.04.2024 р., з 15.04.2024 р. по 29.04.2024 р., з 17.06.2024 р. по 08.07.2024 р. позивачу не здійснювали в повному обсязі нарахування та виплату додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану». 25.01.2025 року на виконання заяви представника позивача було здійснено нарахування та виплату додаткової винагороди за період лікування. При цьому, відповідачем протиправно не виплачено середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, а саме за несвоєчасне нарахування та виплату додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови №168. Позивач вважає, що також має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди за період лікування відповідно до постанови №168 за період з 15.04.2024 р. по день фактичної виплати. Вказане й стало підставою для звернення з позовом до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
На виконання вимог ухвали суду, 12.03.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що у січні 2025 року позивачу було виплачено додаткову винагороду у сумі 287 487,06 грн. за періоди стаціонарного лікування, пов'язаного із пораненням, які мали місце у січні, лютому, березні, квітні, червні, липні 2024 року. Відповідно до пункту 11 розділу XXXIV Порядку № 260 до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень включаються також військовослужбовці, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я. Відповідно до пункту 10 розділу XXXIV Порядку №260, накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів. Таким чином, для включення до наказу про виплату додаткової винагороди за минулий місяць, до 5 числа поточного місяця до військової частини повинні надійти документи, складені медичним закладом, які підтверджують, що військовослужбовець перебував у минулому місяці на стаціонарному лікуванні, це стаціонарне лікування пов'язане з отриманим пораненням. Оскільки, ВЧ НОМЕР_1 не надано права витребовувати у закладах охорони здоров'я інформацію про лікування фізичної особи, яка міститиме встановлені діагнози, оскільки відповідно до ст.39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Відсутність належним чином підтвердженої інформації про діагноз, за яким здійснюється стаціонарне лікування, унеможливлює прийняття рішення про включення військовослужбовця до наказу про виплату додаткової винагороди. За таких обставин, у випадку ненадходження у строк до 5 числа поточного місяця, від самого військовослужбовця відповідних документів про перебування на стаціонарному лікуванні у минулому місяці із підтвердженням, що лікування здійснювалося за діагнозами, пов'язаними із пораненням, ВЧ НОМЕР_2 не має правових підстав для включення такого військовослужбовця до наказів про виплату додаткової винагороди за минулий місяць. Наявність самих лише документів про вибуття чи перебування військовослужбовця на лікування є недостатнім для включення його до наказів про виплату додаткової винагороди, оскільки як постанова КМУ від 28.02.2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», так і Порядок №260 обумовлюють право на виплату додаткової винагороди обов'язковою умовою пов'язаності стаціонарного лікування із пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини.
Так, станом на момент видання наказів командира ВЧ НОМЕР_1 про виплату додаткової винагороди за січень, лютий, березень, квітень, червень, липень 2024 року до ВЧ НОМЕР_1 не надходили документи, які б підтверджували, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні у періодах з 07.01.2024 р. по 31.01.2024 р., з 01.02.2024 р. по 05.02.2024 р., з 15.03.2024 р. по 31.03.2024 р., з 01.04.2024 р. по 05.04.2024 р., з 15.04.2024 р. по 29.04.2024 р., з 17.06.2024 р. по 30.06.2024 р., з 01.07.2024 р. по 08.07.2024 р. саме у зв'язку із пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини. Позивач не надав жодних доказів того, що документи про його стаціонарне лікування (з вказівкою діагнозу, що підтверджує пов'язаність лікування із отриманим пораненням) за відповідний місяць, надходили в строк до 5 числа наступного місяця. Оскільки обставина пов'язаності стаціонарного лікування позивача із пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини, не була підтверджена, позивач правомірно не включався до відповідних наказів про виплату додаткової винагороди. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позов, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в ВЧ НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 09.12.2024 року №463, старшого солдата ОСОБА_1 , кухара господарчого відділення взводу забезпечення командних пунктів батальйону матеріального забезпечення ВЧ НОМЕР_1 , військовослужбовця призваного по мобілізації, звільненого на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за наявності інвалідності (наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 02.12.2024 року №225-РС), наказано вважати таким, що справи та посаду здав з 09.12.2024 року та вибув з району виконання завдань.
З 09.12.2024 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Під час проходження військової служби, ОСОБА_1 , 05.11.2023 року отримав поранення під час захисту Батьківщини, відповідно до довідки про обставини травми № 1963 від 08.11.2023 року.
04.12.2024 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити додаткову винагороду за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану».
25.01.2025 року на виконання вказаної заяви на розрахунковий рахунок позивача була нарахована додаткова винагорода за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 287 487,06 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно зі статтею 1 - 2, частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, Законом №2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.116 - 117 КЗпП України.
Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 р. у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 р. у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 р. у справі № 140/2006/19.
Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
26.02.2020 р. Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не була виплачена додаткова винагорода за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» за період з 15.03.2024 року по 05.04.2024 року, з 15.04.2024 року по 29.04.2024 року, з 17.06.2024 року по 08.07.2024 року, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України, що має наслідком застосування до останнього відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Як вже встановлено судом, позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 - 09.12.2024 року.
В даному випадку, належними позивачу сумами є, зокрема своєчасно не нарахована та не виплачена на момент звільнення додаткова винагорода за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 287 487,06 грн., виплата якої здійснена позивачу 25.01.2025 року на виконання відповідної заяви представника позивача.
Суд вважає безпідставними зазначення позивачем початковою датою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні 09.12.2024 року, оскільки він звільнений з виключенням із списків особового складу 09.12.2024 року, тому початковою датою буде наступний день після виключення позивача зі списків особового складу, тобто 10.12.2024 року.
Оскільки повний розрахунок з позивачем проведений 25.01.2025 року, тому кінцевою датою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде 24.01.2025 року - день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли йому була виплачена додаткова винагорода за період лікування.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, визначеного статтею 117 КЗпП України.
Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №24023771/21, від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.
Компенсація відповідно до статті 117 КЗпП України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.
Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.
Щодо середньоденного грошового забезпечення позивача слід зазначити наступне.
Середній заробіток працівника згідно із ч.1 ст.27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно із пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Період затримки розрахунку при звільненні складає період з 10.12.2024 року по 24.01.2025 року.
Згідно із довідкою про грошове забезпечення нараховане грошове забезпечення позивача з жовтня по листопад 2024 року, тобто за два останні повні місяці перед звільненням, становить 43 449,29 грн. : 21 932,55 грн. за жовтень 2024 року та 21 516,74 листопад 2024 грн.
Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 712,28 грн. (43 449,29 грн. : 61, де 61 кількість календарних днів у жовтні-листопаді 2024 року).
Середньоденна заробітна плата позивача складає 712,28 грн.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється наступним чином: 712,28 грн. х 46 = 32 764,88 грн.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22 до періоду принцип співмірності не застосовується.
Отже, стягненню на користь позивача підлягає сума в розмірі 32 764,88 грн.
Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.
Щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» за період з 15.04.2024 р. по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування 25.01.2025 р., відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із статтею 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян, суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення);
- сума індексації грошових доходів громадян;
- суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Порядок № 159 у порівнянні із Законом № 2050-III деталізував види соціальних виплат як доходів громадян, при цьому їх перелік не є виключним у цьому Порядку.
Положення Закону № 2050-III та Порядку № 159, а також правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 03.07.2018 року у справі №521/940/17, від 08.08.2019 року у справі № 638/19990/16-а, від 11.02.2021 року у справі №1540/3742/18, від 05.07.2022 року у справі № 420/7633/20, від 04.12.2024 року у справі №380/24300/23, вказують на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, зокрема мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.
За висновком Конституційного Суду України кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, нормативне урегулювання відносин щодо компенсації громадянам втрати частини доходів вказує на те, що така компенсація пов'язана, по-перше, з порушенням встановлених строків виплати таких доходів; по-друге, з виключним переліком доходів як систематичних грошових виплат громадянам; по-третє, з фактом виплати нарахованих доходів. При цьому, підставою для компенсації є затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців. Тому розмір компенсації невід'ємно пов'язаний з видом та розміром невчасно виплаченого доходу, а також з тривалістю часу, протягом якого була затримка його виплати.
У питанні про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати ключовим питанням є дохід. Законодавець в абзаці першому частини другої статті 2 Закону № 2050-III акцентував увагу саме на виді доходу, а не на його окремих складових чи ознаках такого доходу, при цьому підкресливши, що такі доходи не мають разового характеру.
Одним із доходів у розумінні Закону № 2050-III є заробітна плата (грошове забезпечення).
Статтею 9 Закону № 2011-XII врегульовано питання грошового забезпечення військовослужбовців.
Так, відповідно до частин першої - четвертої вказаної статті держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає порядок, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
Пунктом 2 Розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Пунктами 16, 17 Розділу І Порядку № 260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України. На період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Законом України від 28.06.2023 року № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» доповнено Закон № 2011-XII статтею 9-2, відповідно до якої на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» КМУ 28.02.2022 року постановою № 168 установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII, Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та постанови № 168 наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44 затверджено зміни до Порядку №260, а саме доповнено новим розділом XXXIV, який врегульовує питання виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану (застосовується з 01 лютого 2023 року).
Відповідно до пункту 10 розділу XXXIV Порядку № 260 у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн також включаються військовослужбовці, які, зокрема, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Отже, одним із видів додаткової винагороди на період дії воєнного стану є додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення.
Виходячи зі змісту наведених положень Закону № 2011-XII, постанови № 168 та Порядку №260 винагорода, як вид виплат військовослужбовцям, є частиною їх грошового забезпечення та можуть належати як до групи щомісячних додаткових видів, так і до одноразових додаткових видів. Аналіз таких виплат та дослідження їх правової природи показує, що вони невід'ємно пов'язані з особливим характером та умовами служби військовослужбовця, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом.
Призначення та виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану у зв'язку з пораненням відбувається за настання особливого юридичного факту - поранення під час захисту Батьківщини, що зумовлює лікування (по тривалості часу воно може бути різним) або потребу у відпустці для лікування у зв'язку з отриманням тяжкого поранення. При цьому обидва наслідки поранення є обмеженими в часі, оскільки і лікування, і відпустка відбуваються упродовж певного (необхідного, визначеного) часу. Тому й зазначена винагорода повинна здійснюватися упродовж цього часу - за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.
Згідно із пунктом 14 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Зі змісту статті 2 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
У постанові Верховного Суду України від 11.07.2017 року №21-2003а16, а також у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 року у справі №803/203/17, від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19 зауважено, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Як вже встановлено судом вище, під час проходження військової служби, позивач 05.11.2023 року отримав поранення під час захисту Батьківщини, відповідно до довідки про обставини травми №1963 від 08.11.2023 року.
25.01.2025 року на виконання заяви представника позивача на розрахунковий рахунок позивача була нарахована додаткова винагорода за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 287 487,06 грн.
Враховуючи наявність як факту невиплати позивачу частини грошового забезпечення, так і порушення строку його виплати, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати такого грошового забезпечення за період з 15.04.2024 р. по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, є протиправною.
Виплата компенсації не обумовлюється зверненням із відповідною заявою, натомість обов'язок щодо її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
З огляду на невчасну виплату позивачу сум додаткової винагороди, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати, а позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати додаткової винагороди, встановленої постановою № 168, за період з 15.04.2024 року по дату виплати.
У задоволенні решти позовних вимог позивачу слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, позовна заява підлягає частковому задоволенню з викладених вище підстав.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України “Про судовий збір» з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 32 764,88 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, встановленої постановою КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану» за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 15.04.2024 року по дату виплати.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану» за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 15.04.2024 року по дату виплати.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Судовий збір не стягується.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма