05 травня 2025 року ЛуцькСправа № 140/2262/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозовського О.А.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідача) про визнання протиправним та скасування наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області №110-к від 13.04.2023 про звільнення ОСОБА_1 з 18.04.2023 у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі пункту першого частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України; зобов'язання поновити ОСОБА_1 в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області на рівнозначній посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а саме з 19.04.2023 по дату поновлення позивача на посаді, виходячи з розрахунку 533,96 грн середньоденної заробітної плати.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 14.05.2019 обіймав посаду головного спеціаліста відділу перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області, з якої був звільнений 18.04.2023 у зв'язку з скороченням чисельності і штату працівників на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України відповідно до наказу №110-к від 13.04.2023.
Позивач зазначає, що за наявності інших робочих місць, посад, штатних одиниць, тощо, що утворилися в процесі реорганізації Фонду соціального страхування України, позивачу як працівнику, який підпадав під скорочення чисельності та/або штату працівників, у зв'язку із реорганізацією роботодавця, не було запропоновано переведення на іншу вакантну посаду наявну у роботодавця. Враховуючи, що реорганізація (припинення) Фонду соціального страхування України відбулася шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, до якого перейшли всі права й обов'язки Фонду, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області повинно було запропонувати позивачу іншу роботу у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області. Однак, жодної посади в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області ОСОБА_1 запропоновано не було, що свідчить про порушення відповідачем вимог статей 40, 49-2 КЗпП України.
Крім того, позивач зауважує, що маючи намір захистити своє порушене право ще 14.05.2023 звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з аналогічним позовом, вважаючи, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (справа - №161/7725/23). Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.01.2024, яка залишена без змін постановою Волинського апеляційного суду від 06.02.2025, провадження у справі №161/7725/23 закрито. Крім того, постановою Волинського апеляційного суду від 06.02.2025 роз'яснено позивачу, що із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією він вправі звернутися до Луцького міськрайонного суду Волинської області.
У зв'язку з наведеним просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України).
Представник відповідача ГУ ПФУ у Волинській області у відзиві на позовну заяву від 26.03.2025 зазначила, що наказ 16.01.2023 №9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» видано головою комісії з реорганізації Фонду в межах своїх повноважень. Позивачу не запропоновані вакантні посади, позаяк усі посади виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області належали скороченню. Відповідач вказує, що для визнання протиправним та скасування наказу голови комісії з реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області від 13.04.2023 №110-к про звільнення ОСОБА_1 підстав немає, оскільки в КЗпП України не міститься поняття рівнозначна посада, а поновлення позивача на рівнозначній посаді в державному органі одночасно зі статусом державного службовця неможливе, що суперечить Закону №889 (відповідно до статті 41 без обов'язкового проведення конкурсу переведений може бути лише державний службовець). Посади працівників ФСС України, на відміну від посад працівників ПФУ, не належать до посад державної служби. Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 у справі №640/19908/20 зазначив: законодавець не передбачив механізму переведення осіб з різним правовим статусом; позивач мав можливість брати участь у конкурсі на вакантні посади на загальних підставах.
Також представник відповідача вказує, що Головне управління неодноразово повідомляло Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області та Голову комісії з реорганізації виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області про створення нових структурних підрозділів та про добір кадрів на посади державної служби в Головному управлінні Фонду в області. Ця інформація надсилалась Головою комісії через засоби електронного зв'язку, соціальних мереж структурним підрозділам Фонду для ознайомлення всіх працівників (копії листів додаються). Така ж інформація була розміщена на офіційному сайті Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області та на офіційних сторінках в месенджерах, зокрема facebook. Тобто, позивач, був ознайомлений з вакантними посадами в Головному управлінні та мав можливість працевлаштуватися, звернувшись до Відповідача із заявою, заповненою особовою карткою встановленого зразка та документами, що підтверджують наявність громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідної посади. Проте, будучи обізнаним про наявні вакантні посади, позивач не виявив свого бажання працювати в органах Пенсійного фонду України та не звернувся із заявою щодо свого працевлаштування. Крім того, звертає увагу, що у зв'язку з реорганізацією Фонду соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду шляхом приєднання до Пенсійного фонду України у Головному управлінні Фонду в області створено нові структурні підрозділи та введено 49 штатних одиниць. Згідно інформації щодо призначення працівників Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області, зазначеної в додатку до листа Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 23.06.2023 №300-08-5/35251, за період з 01.01.2023 по 01.08.2023 в ГУ ПФУ у Волинській області працевлаштовано 52 колишніх працівників Фонду за їх заявами (копія листа додається). Таким чином, вказана кількість працевлаштованих працівників свідчить про всебічне вжиття ГУ ПФУ у Волинській області всіх можливих заходів щодо добору працівників та працевлаштування саме працівників Фонду на вакантні посади.
Таким чином, відповідачем право на працю позивача не порушено, наказ на звільнення є правомірним. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
У відповіді на відзив від 31.03.2025 вх.№15900/25 представник позивача - адвокат Тобота Ю.С. підтримала обгрунтування позовних вимог, викладених у позовній заяві з аналогічних підстав. Крім того, наголосила, що відсутність індивідуальної письмової пропозиції позивачу щодо усіх наявних вакантних посад за період з повідомлення про можливе вивільнення до безпосереднього звільнення вказує на те, що роботодавцем не була дотримана процедура відповідно до статті 49-2 КЗпП України (у період з дати повідомлення ОСОБА_1 про наступне звільнення у ГУ ПФУ у Волинській області були вакантними 125 посад). Оскільки в ГУ ПФУ у Волинській області у зв'язку з приєднанням УВД ФССУ в Волинській області створені робочі місця з реалізацією функцій соціального страхування, то роботодавець зобов'язаний був запропонувати позивачу посади в ГУ ПФУ у Волинській області незалежно від того, в якому структурному підрозділі працював працівник, який вивільняється. Законодавець передбачив одночасність попередження про наступне вивільнення та пропозицію наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.
Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
Згідно записів трудової книжки серії, ОСОБА_1 з 14.05.2019 по 18.04.2023 перебував на посаді головного спеціаліста відділу перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області (а. с. 21-29).
Наказом голови комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматського О.О. №9-ОД від 16.01.2023 «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» на виконання пункту 2розділу VІІ Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», керуючись частиною четвертою статті 105 ЦК України, статтями 49-2,49-4 КЗпП України та статтею 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», вирішено скоротити весь штат та всю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18.04.2023 (а. с. 56-).
17.01.2023 ОСОБА_1 повідомлено про наступне звільнення 18.04.2023 на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України.
13.04.2023 Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області видано наказ №110-к «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади головного спеціаліста відділу перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (а. с. 33).
14.05.2023 позивач звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області №110-к від 13.04.2023 про звільнення ОСОБА_1 з 18.04.2023 у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі пункту першого частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України; зобов'язання поновити ОСОБА_1 в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області на рівнозначній посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (справа - №161/7725/23).
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.01.2024, яка залишена без змін постановою Волинського апеляційного суду від 06.02.2025, провадження у справі №161/7725/23 закрито. Крім того, постановою Волинського апеляційного суду від 06.02.2025 роз'яснено позивачу, що із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією він вправі звернутися до Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Позивач не погодившись з вищевказаним наказом про звільнення, вважаючи його протиправним, звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає (пункт 1 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на працю як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що на виконання пункту 2 Розділу VII Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», 16.01.2023 головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України видано наказ №9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», пунктом 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в. областях та м. Києві, з 18.04.2023.
13.04.2023 управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області видано наказ №110-к «Про звільнення ОСОБА_1 » із займаної посади у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Відповідно до пункту 1.6. статуту Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 03.04.2015 №8 «Про затвердження Статуту Фонду соціального страхування України» (із змінами та доповненнями) - Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.
Безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція.
Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду.
Відповідно до статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Частиною другою статті 65 Господарського кодексу України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.
Відповідно до абзацу сьомого підпункту 4.9.9 пункту 4.9. статуту Фонду соціального страхування України затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 03.04.2015 №8 «Про затвердження Статуту Фонду соціального страхування України» (із змінами та доповненнями) Правління Фонду затверджує структуру органів Фонду, граничну чисельність працівників, схеми їх посадових окладів, видатки на адміністративно-господарські витрати Фонду (за погодженням із центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення);
Відповідно до абзаців 3, 4, пункту 7.4. статуту Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 03.04.2015 №8 «Про затвердження Статуту Фонду соціального страхування України» (із змінами та доповненнями) - Директор виконавчої дирекції Фонду затверджує штатний розпис виконавчої дирекції Фонду, штатні розписи управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Штатні розписи відділень виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення затверджуються начальниками відповідних управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, за поданням начальника відповідного відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення та за погодженням з директором виконавчої дирекції Фонду.
Штатний розпис документ, що визначає структуру штатного складу працівників підприємства (установи, організації), найменування професій (посад), чисельність персоналу й оклади для кожної професії (посади).
Форма штатного розпису затверджена наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2002 №57.
Згідно наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2002 №57 у штатному розписі вказують: №з/п структурного підрозділу. Посади окремо у штатному розділі не нумерують; назву структурного підрозділу відповідно до затвердженої структури підприємства; назву посади та код відповідно до Класифікатора професій; кількість штатних посад за кожною посадою окремо або за групою штатних одиниць;
Постановою Правління Фонду соціального страхування України №50 від 10.10.2017 (із змінами та доповненнями), а саме згідно підпункту 1.1., та підпункту 1.2. пункту 1 цієї постанови затверджено та введено в дію структуру робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (згідно з додатком 1 до цієї постанови), Структуру виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (згідно з додатком 1 до цієї постанови). Виконавчій дирекції Фонду відповідно до підпунктів 2.1.1., 2.1.2., пункту 2 постанови Правління Фонду соціального страхування України №50 від 10.10.2017 (із змінами та доповненнями) затвердити - штатний розпис виконавчої дирекції Фонду відповідно до затвердженої структури та граничної чисельності працівників виконавчої дирекції Фонду, штатні розписи управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та місті Києві відповідно до затвердженої структури та граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду.
Таким чином, штатні розписи Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також штатні розписи відділень виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення затверджуються начальниками відповідних управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, складаються на підставі структури та в межах граничної чисельності затвердженої Правлінням Фонду соціального страхування України.
Так, пунктом 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105 (далі - Закон №1105) визначено припинити Фонд соціального страхування України (далі - Фонд) та управління виконавчої дирекції, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
На виконання пункту 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105 Кабінетом Міністрів України 27.12.2022 було прийнято Постанову №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України».
Відповідно до пункту 1 Постанови КМУ №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», Кабінет Міністрів України вирішив припинити з 01.01.2023, реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України: Фонд соціального страхування України, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, у т. ч. Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області.
У відповідності до абзацу другого пункту шостого Постанови КМУ №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь виконавчої дирекції Фонду на період до завершення їх реорганізації.
Відтак, наказ від 13.01.2023 №9-ОД, прийнятий головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматським О.О. в межах його законних повноважень.
У свою чергу, згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.01.2018 у справі №519/160/16-ц (провадження №61-312св17), від 06.02.2018 у справі №696/985/15-ц (провадження №61-1214св18), від 12.06.2019 у справі №297/868/18 (провадження №61-393св19), від 28.04.2021 у справі №373/2133/17 (провадження №61-8393св20), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.
Разом з тим, частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною третьою статті 36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
У відповідності до пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Приписами частини другої статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно частин 1-3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 передбачено, що суди, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України повинні з'ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджений він за два місяці про наступне вивільнення.
Тобто, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Верховний Суд в постанові від 05.10.2020 у справі № 451/1028/18 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва i праці, скорочення чисельності a6o штату працівників, чи додержано власником a6o уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу a6o що власник, a6o уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так i від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (частина 3 статті 36 КЗпП України).
При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом першим статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи.
Тобто, звільнення, у зв'язку з реорганізацією, може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. В іншому випадку - дія трудового договору працівника продовжується.
З 01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 №2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №2620), яким Закон України від 23.09.1999 №1105- XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105) викладено в новій редакції.
Пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105 (в редакції Закону №2620, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Таким чином, законодавцем в особі Верховної Ради України прийнято рішення про припинення ФСС України, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації ФСС України.
Вказане рішення є чинним та у встановленому порядку неконституційним не визнавалося.
Пунктом 12 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105 Верховна Рада України зобов'язала Кабінет Міністрів України: забезпечити передачу коштів Фонду соціального страхування України до: Пенсійного фонду України; привести нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом; забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; забезпечити набрання чинності нормативно-правовими актами, зазначеними у підпунктах 2-4 цього пункту, одночасно з набранням чинності цим Законом тощо.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» (далі - Постанова №1442), зокрема: утворено комісію з реорганізації ФСС України та комісію з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФСС України (далі - управління ВД ФСС України); установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь ВД ФСС України на період до завершення їх реорганізації; зобов'язано голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь ВД ФСС України у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом №2620.
Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: УВД ФСС у Волинській області припинено 01.06.2023 (номер запису 11981020000010378, підстава - рішення щодо реорганізації), правонаступник - Пенсійний фонд України.
Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) a6o ліквідації.
У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Частиною п'ятою цієї статті визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно із частиною третьою статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд a6o орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії a6o ліквідатора та встановлюють порядок i строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Як вже було зазначено судом, на виконання пункту 2 Розділу VII Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», видано наказ комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України № 9-ОД від 16.01.2023 «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», пунктом 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18.04.2023.
Відповідно до частини шостої статті 36 КЗпП України у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділенні, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
Отже, оскаржуваний позивачем наказ про його звільнення видано саме у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, його положення не суперечать чинному законодавству.
При цьому суд вважає, що оскільки ОСОБА_1 за два місяці до звільнення був належним чином попереджений про наступне вивільнення, тобто відбулося скорочення і посади, яку обіймав позивач, то звільнення позивача із займаної посади відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України. Крім того, оскільки скороченню підлягав увесь штат та чисельність працівників, інша робота у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України йому не пропонувалась.
Відповідно до пункту 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485 (із змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 21.12.2022 №28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 20.01.2023 за № 124/39180) (далі - Положення №28-2), Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.
Пунктом 12 Положення №28-2 визначено, що управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Відповідно до підпункту 6 пункт 10 Положення №25-2 начальник Головного управління призначає на посади та звільняє з посад керівників самостійних структурних підрозділів головного управління Фонду, інших державних службовців та працівників головного управління Фонду, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо ix заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до підпункту 7 пункту 11 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280 (далі - Положення №280), Голова правління Пенсійного фонду України призначає на посади та звільняє з посад за погодженням з Міністром соціальної політики лише керівників та заступників керівників територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до законодавства про державну службу.
Таким чином, Пенсійний фонд України не є суб'єктом призначення державних службовців головних управлінь Фонду.
Суд також звертає увагу, що часткове правонаступництво, зокрема публічне правонаступництво, є окремим, особливим видом правонаступництва, під яким розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому.
Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі №826/9815/18 виходив із специфіки публічно-правових відносин, а саме тієї обставини, що повноваження відповідних державних органів не є статичними i можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Суд наголосив, що такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб'єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.
Внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та ix відділень з 01.01.2023 виникло публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень до іншого внаслідок припинення виконання першим суб'єктом покладеної на нього функції. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права i обов'язки.
При цьому, повне (універсальне) правонаступництво передбачає перехід до правонаступника усіх прав i обов'язків (у тому числі майнових) того суб'єкта, якому вони належали раніше. Це має місце, зокрема, у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). Підстави для повного (універсального) правонаступництва виникають з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, що реорганізується.
Суд встановив, що ОСОБА_1 на момент звільнення працював на посаді головного спеціаліста відділу перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області.
Згідно пункту 1 Положення №280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується i координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1105 правовий статус, порядок утворення та діяльності уповноваженого органу управління визначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У період до перетворення Пенсійного фонду в неприбуткову самоврядну організацію відповідно до пункту 12 розділу XV Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) Пенсійний фонд функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України.
Пенсійний фонд України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках (п. 14 Положення №280).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1105 (у редакції з 01.01.2023) уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління), є Пенсійний фонд України.
Правові основи організації та діяльності Пенсійного фонду України визначаються, зокрема, Законом України №1058, Положенням №280.
Згідно із пунктом 12 розділу Прикінцеві положення Закону №1058 на працівників Пенсійного фонду та його територіальних органів, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань i функцій Пенсійного фонду, поширюється дія Закону України «Про державну службу».
Відповідно до пункту 14 Положення №280 гранична чисельність державних службовців та працівників Пенсійного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України від 17.03.2011 № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» державні службовці апарату центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади в порядку, передбаченому законодавством про державну службу (якщо інше не передбачено законом).
Відповідно до додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 №85 (зі змінами) гранична чисельність працівників апарату Пенсійного фонду України становить 302 працівника, у тому числі державних службовців - 302.
Отже, штат працівників апарату Пенсійного фонду України складають посади державної служби, умови призначення (переведення, звільнення) на які визначаються Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі- Закон №889).
Суд звертає увагу, що згідно з додатком 2 до постанови правління ФСС України від 18.11.2021 №35 «Про внесення змін до структури органів Фонду соціального страхування України та граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України», гранична чисельність працівників ФСС України становила 4829 осіб. Посади працівників ФСС України на відміну від працівників Пенсійного фонду не належать до посад державної служби. На зазначених працівників поширюється законодавство про працю.
Обов'язок щодо застосування норм спеціального законодавства був неодноразово предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, Верховний Суд в постанові від 29.03.2023 у справі №380/6745/21 зазначив, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби регулює Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889). Цим Законом визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави i суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина третя статті 5 Закону №889).
Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону №889 вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях.
В силу положень пунктів 1 i 2 частини першої статті 41 Закону № 889 без обов'язкового проведення конкурсу переведений може бути лише державний службовець: на іншу рівнозначну a6o нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби a6o суб'єкта призначення; на рівнозначну a6o нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення a6o керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та cy6єкта призначення a6o керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Поняття рівнозначна посада закріплено на законодавчому рівні та визначено у пункті шостому частини першої статті 2 Закону № 889, згідно якого, це посада державної служби, що належить до однієї під категорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Відповідно до статті 51 Закону №889 посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на такі групи оплати праці: до групи 1 належать посади керівників державних органів i прирівняні до них посади; до групи 2 належать посади перших заступників керівників державних органів i прирівняні до них посади; до групи 3 належать посади заступників керівників державних органів i прирівняні до них посади; до групи 4 належать посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів i прирівняні до них посади; до групи 5 належать посади заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних органів i прирівняні до них посади; до групи 6 належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, ix заступників i прирівняні до них посади; до групи 7 належать посади головних спеціалістів державних органів i прирівняні до них посади; до групи 8 належать посади провідних спеціалістів державних органів i прирівняні до них посади; до групи 9 належать посади спеціалістів державних органів i прирівняні до них посади.
Прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Отже, саме Закон №889 визначає поняття рівнозначної посади, як посади державної служби, що належать до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.
Натомість, КЗпП України такого поняття як рівнозначна посада не містить.
Розмежування сфер застосування принципів та норм публічного i приватного права є одним із ключових принципів, який реалізовано шляхом регламентування Законом про державну службу усіх питань вступу, проходження та припинення державної служби (зокрема, оформлення прийняття на службу та звільнення, надання відпусток, встановлення соціальних гарантій тощо).
Необхідність розрізнення у законі проходження державної служби та звичайної трудової діяльності зумовлена тим, що державні службовці, виконуючи завдання i функцій держави, мають особливий статус, забезпечують права та свободи громадян, захист публічного інтересу.
Прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях.
Таким чином, чинним законодавством України не передбачено переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби в новоутвореному державному органі.
За таких умов, переведення працівників ФСС України на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях суперечить Закону №889.
З огляду на зазначене вище, суд вважає помилковими доводи позивача щодо обов'язку правонаступника роботодавця запропонувати вакантні посади в ГУ ПФУ у Волинській області (стаття 49-2 КЗпП України) та вимоги позивача на поновлення на іншій рівнозначній посаді в Пенсійному фонді України, оскільки відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються саме Законом №889, якщо інше не передбачено цим же законом (ч.2 ст.5 Закону №889), тобто, для їх зайняття посад державної служби кандидат повинен відповідати вимогам викладеним в Законі України «Про державну службу».
Водночас суд зауважує, що позивач не подавав до ГУ ПФУ у Волинській області заяву та необхідні документи для вирішення питання про призначення його на вакантні посади.
Також, суд відхиляє наведені позивачем посилання на висновки Верховного Суду як такі, що не є релевантним обставинам у цій справі.
Суд також вважає хибним посилання позивача на можливість переведення його на рівнозначну посаду до ГУ ПФУ у Волинській області з огляду на приписи частини п'ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з таких підстав.
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України від 12.05.2015 №389-VІІІ «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість яких передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової карта встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких оси громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавстві встановленими щодо відповідних посад. Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Відповідно до абзацу другого статті 7 Закону №389 після припинення чи скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування, на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, посади керівників комунальних підприємств, установ, організацій, на які особи призначені відповідно до абзацу першого частини п'ятої цієї статті, оголошується конкурс. Граничний строк перебування особи на посаді, на яку її призначено відповідно до абзацу першого частини п'ятої цієї статті, становить 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.
Суд зазначає, що вказана норма передбачає саме призначення на посаду державної служби, яке, у відповідності до абзацу другого статті 7 Закону №389 є строковим. Зазначена норма не врегульовує умови та порядок переведення працівників підприємств (установ, організацій), що ліквідуються (припиняються) на посади державної служби.
Разом з тим, зважаючи на те, що Законом №2620 визначено реформування системи державного загальнообов'язкового соціального страхування у разі тимчасової втрати працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання з 01.01.2023 шляхом приєднання органів Фонду соціального страхування України до органів Пенсійного фонду України, ГУ ПФУ у Волинській Головне управління неодноразово повідомляло Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області та Голову комісії з реорганізації виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області про створення нових структурних підрозділів та про добір кадрів на посади державної служби в Головному управлінні Фонду в області. Ця інформація надсилалась Головою комісії через засоби електронного зв'язку, соціальних мереж структурним підрозділам Фонду для ознайомлення всіх працівників; така ж інформація була розміщена на офіційному сайті ГУ ПФУ у Волинській області та на офіційних сторінках в месенджерах, зокрема facebook, що підтверджується матеріалами справи.
Тобто, на думку суду, ОСОБА_1 був ознайомлений з вакантними посадами в ГУ ПФУ у Волинській області та мав можливість працевлаштуватися, звернувшись до відповідача із відповідною заявою та необхідними документами.
Крім того, як зауважує представник відповідача у відзиві на позовну заяву, у зв'язку з реорганізацією Фонду соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, у ГУ ПФУ у Волинській області створено нові структурні підрозділи та введено 49 штатних одиниць. Згідно інформації щодо призначення працівників Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області, зазначеної в додатку до листа ГУ ПФУ у Волинській області від 23.06.2023 №300-08-5/35251, за період з 01.01.2023 по 01.08.2023 в ГУ ПФУ у Волинській області працевлаштовано 52 колишніх працівників Фонду за їх заявами, що свідчить про вжиття відповідачем всіх можливих заходів щодо добору працівників та працевлаштування саме працівників Фонду на вакантні посади.
З огляду на вищевикладене суд вважає, що відповідачем, як правонаступником Фонду, вжито належних заходів щодо працевлаштування позивача та інших працівників Фонду впродовж всього строку дії попереджень про наступне звільнення.
З огляду на наведене, твердження представника позивача щодо того, що позивачу, не пропонувалася робота в органах Пенсійного фонду України не відповідає дійсності та спростовується доказами, наявними в матеріалах справи. При цьому, варто звернути увагу, що жодним нормативно-правовим актом України не визначено процедури та форми щодо пропозиції роботи, проте, такі пропозиції здійснювалися у спосіб, що гарантував доведення інформації до позивача.
Посилання позивача на відсутність законодавчих заборон на його переведення як працівника без проведення конкурсу у випадку реорганізації юридичної особи (працівники якої не є державними службовцями) на посаду державної служби до органу, приєднання якого здійснюється внаслідок реорганізації, суд вважає необґрунтованими, оскільки порядок призначення особи на державну службу законодавчо визначений і будь-яких виключень не містить.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області №110-к від 13.04.2023 про звільнення ОСОБА_1 з 18.04.2023 у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі пункту першого частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Згідно статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також враховує, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).
Також, пункт 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач належними та допустимими доказами довів правомірність прийняття оскаржуваного наказу, який прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Відтак, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд вважає, що оскаржуваний позивачем наказ є правомірним, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Оскільки, основні позовні вимоги не підлягають задоволенню, тому похідні вимоги є безпідставними, а саме: щодо поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Разов з тим, суд вважає безпідставним посилання представника відповідача у відзиві на позовну заяву про пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, оскільки суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі. Саме під час відкриття провадження у даній справі згідно ухвали суду від 10.03.2025 судом вирішувалось питання про дотримання позивачем строку звернення до суду та встановлено, що позов подано у строк, встановлений статтею 122 КАС України.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.А. Лозовський