Рівненський апеляційний суд
Іменем України
01 травня 2025 року м. Рівне
Справа № 569/10300/22
Провадження № 11-кп/4815/421/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинувачених - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
захисників - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_14 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_15 , обвинуваченого ОСОБА_15 , захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_13 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_16 на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 27 березня 2025 року про продовження щодо обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_16 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №42021180000000025 від 17.02.2021 року, -
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 27 березня 2025 року задоволено клопотання прокурора Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_17 та продовжено щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого за ч.1 ст.255-2, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_9 , обвинуваченого за ч.1 ст.255-2, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_15 , обвинуваченого за ч.2 ст.255, ч.2 ст.307, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_8 , обвинуваченого за ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307 КК України та ОСОБА_16 , обвинуваченого за ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307 КК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 25 травня 2025 року. Одночасно визначено кожному окремо альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 грн. з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
В поданих апеляційних скаргах:
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу суду від 27 березня 2025 року та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та обрати щодо обвинуваченого запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема у вигляді домашнього арешту з 21:30 год. до 06:30 год. за адресою: АДРЕСА_1 .. Вказує, що ухвала є незаконною, невмотивованою, прийнятою з порушенням норм кримінального процесуального закону у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що судом безпідставно взято до уваги ризики, зазначені прокурором у клопотанні, оскільки ним не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити ОСОБА_6 належної процесуальної поведінки та запобігти вказаним ризикам.
Обвинувачений ОСОБА_6 просить також скасувати ухвалу місцевого суду та обрати йому більш м'який запобіжний захід або визначити заставу в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Зазначає, що ризики, вказані в клопотанні прокурора, нічим не обґрунтовані та не змінюються вже понад 3 роки. Наголошує, що ризик переховування від суду нічим не доведений, оскільки він жодного разу не уникав суду та не перебував у розшуку, а також не визнає свою вину у інкримінованому злочині, тому ймовірність вчинення іншого правопорушення є надуманою.
Захисник ОСОБА_14 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , просить скасувати оскаржувану ухвалу та обрати щодо обвинуваченого більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою. Вказує, що ухвала місцевого суду містить формальний виклад обставин, мотивована лише тяжкістю злочину та наявністю ризиків, які не підтверджені документально. Зазначає, що задовольняючи клопотання прокурора, колегія суддів суду першої інстанції виходила лише з тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень, однак не врахувала, що на даній стадії кримінального провадження тяжкість покарання не повинна визначатися достатньою підставою для подальшого тримання особи під вартою при відсутності іншого обґрунтування такого запобіжного заходу. Наголошує, що після спливу певного проміжку часу навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання особи під вартою, тому суду при задоволенні клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити про наявність іншої підстави або ризиків, які незважаючи на презумпцію невинуватості превалюють над принципом поваги до свободи особистості.
Обвинувачений ОСОБА_9 в поданій апеляційній скарзі просить зменшити йому розмір застави та визначити її в сумі 100 000 грн., що буде гарантом дотримання його поведінки та виконання покладених обов'язків.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_15 - адвокат ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу суду від 27 березня 2025 року та постановити нову, обравши обвинуваченому більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Вказує, що прокурором не доведено та не надано суду конкретних доказів, фактів, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати обґрунтованими його посилання на наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Наголошує, що клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не відповідає вимогам чинного законодавства, містить формальний виклад обставин, мотивоване лише тяжкістю злочину та наявністю ризиків, які були враховані судом при обранні запобіжного заходу понад три роки тому, що перебуває за межами розумних строків, тому таку тривалість тримання під вартою не можна вважати виправданою. Вважає, що судом першої інстанції не проведено аналіз всіх ризиків з урахуванням особливостей кримінального провадження та особи обвинуваченого, який має постійне місце проживання, усталений спосіб життя, а також не враховано відсутність спроб ухилення від правосуддя та відсутність судимостей, що свідчить на користь зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який. Зазначає, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту, а кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються.
Обвинувачений ОСОБА_15 в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржувану ухвалу та обрати йому більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою. Вказує, що ризики, зазначені прокурором в клопотаннях про продовження запобіжного заходу нічим не обґрунтовані та недоведені, а самі клопотання вже четвертий рік не змінюються. Наголошує, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має міцні соціальні зв'язки, оскільки має дружину та неповнолітню дитину, тому наміру переховуватися від слідства та суду чи вчиняти інші правопорушення не має.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_12 просить скасувати ухвалу місцевого суду про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора. Доводить, що ризики, заявлені прокурором, нічим не підтверджені та ґрунтуються виключно на припущеннях. Зазначає, що судом не взято до уваги тверджень обвинуваченого та захисника про те, що ризики протягом трьох років розгляду даного кримінального провадження зменшилися, крім того обвинувачений має міцні соціальні зв'язки і можливість заробляти на життя, не вчиняючи жодних протиправних дій.
Обвинувачений ОСОБА_7 в поданій апеляційній скарзі вказує, що він має міцні соціальні зв'язки, оскільки має малолітню доньку, маму та сестру, є прописка в м. Луцьк, стоїть на обліку в будинку культури за місцем проживання як майстер народної творчості, вину у вчиненні інкримінованого злочину не визнає, тому вважає ризики для неодноразового продовження йому запобіжного заходу надуманими та безпідставними. Також зазначає, що застава, визначена судом в сумі понад 240 тисяч грн. є для нього непідйомна. Крім того звертає увагу на те, що йому не було вручено прокурором клопотання про продовження запобіжного заходу.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_13 просить скасувати ухвалу суду від 27 березня 2025 року та обрати щодо ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з використанням електронних засобів контролю за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначає, що ризики, вказані в клопотанні прокурора, не підтверджуються належними та допустимими доказами, а тривалість тримання обвинуваченого під вартою порушує вимоги п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наголошує, що ОСОБА_8 має стійкі соціальні зв'язки, люблячу сім'ю, підтримує зв'язок з дружиною та сином, має житло, що підтверджується договором оренди від 29.12.2022 року, що на її думку, свідчить про зміцнення соціально-корисних зв'язків, тому вважає за можливе застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_16 в поданій апеляційній скарзі вказує, що згідний з рішенням суду першої інстанції, однак просить застосувати до нього більш м'який запобіжний захід та зменшити розмір застави, оскільки не має змоги сплатити визначену суму.
Відповідно до вимог ч.4 ст.422-1 КПК України, розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін. Отже, у зв'язку з відсутністю клопотання обвинуваченого ОСОБА_16 про розгляд скарги за його участю, розгляд апеляційних скарг здійснюється за його відсутності.
До початку апеляційного розгляду захисник ОСОБА_13 подала клопотання про відмову від поданої апеляційної скарги в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , за погодженням з обвинуваченим, яке вони підтримали в судовому засіданні, тому колегія суддів не переглядає рішення місцевого суду в частині продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 на підтримання поданих апеляційних скарг, думку прокурора, який заперечував проти їх задоволення та просив залишити рішення суду без змін, перевіривши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги захисників та обвинувачених не підлягають до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення стосовно обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим та містити як чітке визначення законодавчих підстав для його обрання, продовження, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин, в тому числі продовження існування ризиків, наведених у ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно з положеннями ч.3 ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ст.197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою, за положеннями ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Метою запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Дані вимоги закону при розгляді клопотань прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 та ОСОБА_16 місцевим судом були дотримані в повній мірі.
Вирішуючи подані клопотання, суд першої інстанції належним чином дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийшов до вірних висновків про існування ризиків, вказаних в клопотаннях.
Так, згідно з матеріалами справи, обвинуваченим інкримінується те, що будучи членами злочинної організації, створеної ОСОБА_18 на території ДУ «Городищенська ВК (№96)», виконуючи відведені їм ролі, вчинили ряд особливо тяжких злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, предметом яких були наркотичні засоби та психотропні речовини: мета дон 1,0644 г, бупренорфін 0,0136 г, PVP 0,4412 г, амфетамін 2,0782 г, канабіс 161,009 г та МДМА 0,4481 г, концентрат з макової соломки (екстракційний опій) 0,5947 г.
Таким чином, обвинувачені ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 та ОСОБА_16 обґрунтовано обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які, в разі доведення їх вини, передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років. Даний факт свідчить про існування ризику переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, а в умовах воєнного стану, який на теперішній час діє в Україні, ризик втечі лише збільшується. І хоч тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того встановлено, що місця проживання обвинувачених розташовані в різних містах України, територіально відділених від м. Рівне, що свідчить про високий рівень існування встановленого ризику, оскільки їх неприбуття в судові засідання може призвести до затягування розгляду справи.
Також, на думку апеляційного суду доведеним є ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, в якому вони обвинувачуються, оскільки їм інкримінується систематичне вчинення особливо тяжких злочинів у складі злочинної організації, які зокрема обвинувачені ОСОБА_9 , ОСОБА_16 та ОСОБА_6 скоїли під час відбування покарання за вчинення особливо тяжких злочинів, легальних доходів не мають, оскільки тривалий час перебувають під вартою, що вказує на можливість продовження ними злочинної діяльності з метою отримання доходів.
Ці обставини в сукупності свідчать про те, що стороною обвинувачення доведено, що належну процесуальну поведінку обвинувачених не може забезпечити більш м'який запобіжний захід, тому місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
Доводи захисника ОСОБА_11 про необхідність звільнення ОСОБА_15 з-під варти для проходження лікування є необґрунтованими, оскільки згідно наданих в судовому засіданні виписки з медичної карти хворого та епікризу з КНП «Центральна міська лікарня», обвинуваченому надається належна медична допомога, тривалий час яку він отримує, перебуваючи на стаціонарному лікуванні в медичних закладах м. Рівне, зокрема з 28.04.2025 року він переведений на лікування в КП «Рівненська обласна інфекційна лікарня» РОР, де перебуває на даний час.
Щодо доводів захисників про значний час тримання обвинувачених під вартою, внаслідок чого порушуються права та свободи останніх, колегія суддів зазначає, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що тримання особи під вартою може бути виправдане тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення у справі «Харченко проти України»).
Враховуючи фактичні обставини злочинів, які інкримінуються обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 та ОСОБА_16 (ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307 КК України), особи обвинувачених, колегія суддів вважає, що в цьому кримінальному провадженні наявний реальний суспільний інтерес, який у даному конкретному випадку превалює над принципом поваги до свободи особистості, що в свою чергу свідчить про виправданість продовження строку тримання під вартою.
Також колегія суддів не ігнорує інші аргументи, які наводяться стороною захисту в апеляційних скаргах на користь обвинувачених, проте в даному конкретному випадку суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважають вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинувачених і виконання процесуальних рішень по справі. Тому обставини, на які посилаються апелянти, жодним чином не зменшують тих ризиків, які встановив місцевий суд та не можуть на даному етапі бути підставою для застосування до ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 та ОСОБА_16 більш м'яких запобіжних заходів.
Також при постановленні ухвали суд, з врахуванням вимог ч.3 ст.183 КПК України, визначив обвинуваченим альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Так, п.3 ч.5 ст.182 КПК України передбачено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Колегія суддів місцевого суду, встановивши заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, визначила найнижчу межу, передбачену за дану категорію злочинів, тому доводи захисників та обвинувачених про можливість зменшення розміру застави є необґрунтованими.
Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді судом першої інстанції питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 та ОСОБА_16 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, не встановлено, тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг захисників та обвинувачених та вважає за необхідне залишити оскаржуване рішення суду без зміни.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 27 березня 2025 року про продовження щодо обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_16 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №42021180000000025 від 17.02.2021 рокузалишити без зміни, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_14 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_15 , обвинуваченого ОСОБА_15 , захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_16 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3