Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/309/25 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія 185 (81, 86-1, 140) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
30.04.2025 року. Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати у кримінальних справах у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції м. Кропивницькому апеляційну скаргу заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_8 , на ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 10.02.2025, стосовно ОСОБА_9 ,
В апеляційній скарзі заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_10 не оспорюючи висновків суду щодо вчинення ОСОБА_9 суспільно небезпечного діяння, яке містять об'єктивні ознаки злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та вид застосованих примусових заходів медичного характеру, просить змінити ухвалу суду першої інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виключивши посилання на спрямованість умислу його дій при вчиненні суспільно небезпечних діянь.
В іншій частині ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 10.02.2025 щодо ОСОБА_9 залишити без змін.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відповідно до дослідженого судом першої інстанції висновку судово - психіатричної експертизи № 529 від 03.12.2024 ОСОБА_9 у момент скоєння правопорушення та на час проведення експертизи страждав стійким хронічним психічним захворюванням у формі шизофренії параноїдальної, яке вимагає лікувальних заходів. За своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та розумно керувати ними. У відношенні інкримінованого правопорушення ОСОБА_11 слід вважати неосудним.
З зазначеним станом, що є юридичним критерієм неосудності, несумісні наявність у свідомості чітко сформованого умислу у розумінні ст. 24 КК України, а також мети і мотиву, як ознак суб'єктивної сторони злочину.
Статтею 505 КПК України передбачено, що обов'язковими обставинами, які підлягають доказуванню у такому кримінальному проваджені є: час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння та вчинення цього суспільно небезпечного діяння цією особою, при цьому враховуються і інші обставини (інформація про психічні розлади, поведінка, небезпечність особи, розмір завданої шкоди).
Тобто, предмет доказування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел, мета і мотив є елементами суб'єктивні сторони саме злочину та встановлюються лише щодо осудної особи.
З урахуванням викладеного, висновки суду про таке психічне ставлень неосудної особи до вчинених суспільно небезпечних діянь, а саме наявність умислу, не ґрунтуються на правильному тлумаченні закону про кримінальну відповідальність, яке б відповідало його точному змісту, що є неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.
Ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 10.02.2025 застосовано до ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новоград-Волинський, Житомирської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем проживання.
Відповідно до рішення суду першої інстанції, Указом Президента України №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на території України введено воєнний стан строком на 30 діб з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого продовжено.
На розгляд до суду надійшло вищезазначене клопотання прокурора, яке обґрунтоване тим, що 27.08.2024 приблизно о 16 годині 00 хвилин ОСОБА_9 , рухаючись по вул. Коцюбинського в с. Павлиш, Олександрійського району, Кіровоградської області вирішив зайти в гості до своєї знайомої ОСОБА_12 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Пройшовши на територію домоволодіння ОСОБА_13 через відчинені вхідні двері, шляхом вільного доступу зайшов до приміщення будинку де в одній із кімнат побачив, що на ліжку хтось лежить. Не розгледівши особу, яка лежала, помітив біля цієї особи на столі мобільний телефон коричневого кольору марки «Techno Pova 5». Підійшовши до серванту він побачив ще один мобільний телефон синього кольору, марки «ZTE».
В цей час, у ОСОБА_14 виник прямий злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, а саме: мобільного телефону марки «Techno Pova 5» та мобільного телефону марки «ZTE» з домоволодіння ОСОБА_12 .
Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_9 , перебуваючи в приміщенні будинку, впевнившись що його дії не помітні для сторонніх осіб, умисно, протиправно, повторно, таємно викрав належний потерпілій ОСОБА_12 мобільний телефон марки «Techno Pova S» об?ємом пам?яті 256 гігабайт, IMEI: НОМЕР_1 , вартістю з урахуванням зносу 5679 гривень 25 копійок, який знаходився на столі в приміщенні житлового будинку, та інший мобільний телефон марки «ZTE», який знаходився у серванті та який не становить матеріальної цінності потерпілій, із якими зник з місця вчинення злочину та в подальшому розпорядився викраденим на власний розсуд, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на вказану суму.
Таким чином, ОСОБА_9 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 185 КК України, тобто повторне, таємне викрадення чужого майна (крадіжка), в умовах воєнного стану.
Мотивуючи рішення про застосування щодо ОСОБА_9 примусових заходів медичного характеру, суд указав, що в момент скоєння правопорушення (27.08.2024) страждав і на даний час страждає хронічним психічним захворюванням у формі шизофренія параноїдна, яке вимагає лікувальних заходів (відповідно до МКХ-10, F-20). За своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та розумно керувати ними. Підпадає під дію ч.2 ст. 19 КК України. Потребує застосування примусових заходів медичного характеру - надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем проживання.
Тобто, у відношенні інкримінованого правопорушення ОСОБА_9 слід вважати неосудним, у відповідності до вимог ст. 12 КК України ним вчинено тяжкий злочин, також суд приймає до уваги обставини вчинення суспільно небезпечного діяння, що характеризує ОСОБА_9 , як суспільно небезпечного.
Заслухавши суддю доповідача, прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, захисника, яка не заперечувала щодо задоволення апеляційних вимог прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного
Висновки суду про вчинення ОСОБА_9 суспільно небезпечного діяння, яке містить об'єктивні ознаки злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та вид застосованих примусових заходів медичного характеру, в апеляційній скарзі не заперечуються та сторонами кримінального провадження не оспорюється.
При розгляді доводів апеляційної скарги колегія суддів відповідно до ст. 404 КПК України виходить із фактичних обставин провадження, встановлених судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказані вимоги закону судом першої інстанції недотримані.
Так, однією з загальних ознак суб'єкта злочину є осудність.
Юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності, згідно із передбачених ст. 19 КК України критеріїв, є відповідний стан особи, який характеризується здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Неосудна особа позбавлена такої здатності унаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.
Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.
Відповідно до вимог ст. ст. 23, 24 КК України умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання.
Усвідомлення означає розуміння не лише фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об'єкта, предмета, об'єктивної сторони складу конкретного злочину, а і його негативного соціального значення у виді суспільної небезпеки. Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
Отже, умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб'єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов'язковою передумовою чого є осудність.
Мотив злочину - це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.
Водночас, мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини. Прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження, встановлено, що згідно судово - психіатричної експертизи № 529 від 03.12.2024 ОСОБА_9 у момент скоєння правопорушення та на час проведення експертизи страждав стійким хронічним психічним захворюванням у формі шизофренії параноїдальної, яке вимагає лікувальних заходів. За своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та розумно керувати ними. У відношенні інкримінованого правопорушення ОСОБА_11 слід вважати неосудним.
Із зазначеним станом, що є юридичним критерієм неосудності, несумісні наявність у свідомості чітко сформованого умислу у розумінні ст. 24 КК України, а також мети і мотиву, як ознак суб'єктивної сторони злочину.
Обов'язковими обставинами, які підлягають доказуванню у такому кримінальному проваджені, відповідно до ст. 505 КПК України є: час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння та вчинення цього суспільно небезпечного діяння цією особою, при цьому враховуються і інші обставини (інформація про психічні розлади, поведінка, небезпечність особи, розмір завданої шкоди).
Предмет доказування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел, мета і мотив є елементами суб'єктивної сторони саме злочину та встановлюються лише щодо осудної особи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджуються з доводами апеляційної скарги, що висновки місцевого суду про таке психічне ставлення неосудної особи до вчиненого суспільно небезпечного діяння, а саме наявність умислу та мети, не ґрунтуються на правильному тлумаченні закону про кримінальну відповідальність, яке б відповідало його точному змісту, не ґрунтуються на вимогах закону та на матеріалах кримінального провадження.
Пунктом 3 частини 1 статті 413 КПК України регламентовано, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою зміну судового рішення, є неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Згідно із п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 408 КГІК України, суд апеляційної інстанції змінює ухвалу суду про застосування примусових заходів медичного характеру у разі зміни правової кваліфікації діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає відповідальність за менш тяжке діяння або пом'якшення виду примусових заходів медичного або виховного характеру.
Враховуючи що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, знайшли своє підтвердження, тому ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 10.02.2025, стосовно ОСОБА_9 , слід змінити, виключивши посилання на спрямованість умислу його дій при вчиненні суспільно небезпечного діяння, а в іншій частині ухвалу залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 408, 413, 419 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.
Ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 10.02.2025, стосовно ОСОБА_9 - змінити.
Виключити з ухвали Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 10.02.2025, посилання на спрямованість умислу дій ОСОБА_9 на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
В іншій частині ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 10.02.2025, стосовно ОСОБА_9 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, безпосередньо до суду касаційної інстанції, протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4