Житомирський апеляційний суд
Справа №285/518/16-к Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/180/25
Категорія ч.1 ст.125 КК України Доповідач ОСОБА_2
30 квітня 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12015060090000703 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 серпня 2021 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Немильня Новоград-Волинського району Житомирської області, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, з вищою освітою, одруженого, на утриманні одна неповнолітня дитина, непрацюючого, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати, а кримінальне провадження закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України. Вважає, що вирок суду ухвалений з порушенням вимог матеріального та процесуального права, висновки суду ґрунтуються на припущеннях, а його вина не доведена належними та допустимими доказами. Зазначає, що письмовими доказами та показами свідка ОСОБА_9 підтверджується, що він діяв у стані необхідної оборони, оскільки був змушений захищатися від потерпілих, які спровокували конфлікт. Вказує, що судом безпідставно встановлено, що він наносив удари металевою палицею, тоді як підтверджується, що удари завдані дерев'яною штахетою. Зазначає про помилкову позицію сторони обвинувачення стосовно того, що нанесення ряду ударів дерев'яною штахетою потерпілим, які лежали на землі, не може бути кваліфіковано як необхідна оборона, а є перевищенням її меж. Вказує, що відповідно ч.3 ст. 36 КК України перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у разі умисного вбивства чи тяжкого тілесного ушкодження, а не у разі заподіяння легких тілесних ушкоджень, а тому його дії не можуть утворювати склад злочину. Також, просить дослідити окремі письмові докази та допитати свідка ОСОБА_9 .
Вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 серпня 2021 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
На підставі ч. 5 ст. 74 КК України, із врахуванням положень ст.ст. 12, 49 КК України, звільнено ОСОБА_7 від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 не обирався.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, 30 травня 2015 року близько 09 години ранку ОСОБА_7 , перебуваючи на території земельної ділянки, що по АДРЕСА_2 , на ґрунті особистих неприязних відносин, які виникли з приводу належності цієї земельної ділянки, підійшов до ОСОБА_10 з лівого боку та кулаком правої руки умисно наніс удар у потиличну частину голови. Продовжуючи свої неправомірні дії, ОСОБА_7 штовхнув ОСОБА_10 в грудну клітину, від чого останній втратив рівновагу та впав на землю. Після цього, присутній на місці події прийомний син ОСОБА_7 - ОСОБА_11 почав утримувати ОСОБА_10 на землі в положенні лежачи. В цей же час, ОСОБА_7 пішов до автомобіля, з багажного відділення якого витягнув металеву палицю та повернувшись, умисно наніс нею близько 10 ударів по голові, руках, ногах, паховій ділянці ОСОБА_10 , який продовжував лежати на землі. Побачивши як ОСОБА_7 наносить удари по тілу її сина, ОСОБА_8 підбігла до них та захищаючи ОСОБА_10 , лягла на нього зверху, прикривши своїм тілом. ОСОБА_7 , не припиняючи свої злочинні дії, умисно наніс ще близько 3 ударів по ногах ОСОБА_10 та біля 11 ударів по зовнішній поверхні правого передпліччя, правого плеча в нижній частині, лівої лопаткової ділянки, надлопаткової ділянки, міжлопаткової ділянки, поперекової ділянки, лівого надпліччя ОСОБА_8 .
Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_7 , потерпілому ОСОБА_10 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді рани в лобно-тім'яній ділянці зліва, саден в правій скуловій ділянці, на задній поверхні правого плеча в нижній частині, на тильній поверхні 2-го пальця лівої кисті, в поперековій ділянці справа, в поперековій ділянці зліва, на задній поверхні правого передпліччя в середній частині, в лівій паховій ділянці, в ділянці лівого грудного м'яза, синців в ділянці задньої поверхні лівого ліктьового суглоба з переходом на верхню частину передпліччя, на задній поверхні лівого передпліччя у середній частині, на задній поверхні правого плеча у верхній частині, в ділянці зовнішньої поверхні лівого колінного суглоба, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Крім того, внаслідок неправомірних дій ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_8 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді синців на зовнішній поверхні правого передпліччя в середній та верхній частині, на зовнішній поверхні правого плеча в нижній частині, в лівій лопатковій ділянці, в надлопатковій ділянці посередині, в надлопатковій ділянці з ліва, в правій лопатковій ділянці, в міжлопатковій ділянці з переходом на підлопаткову ділянку, в поперековій ділянці зліва, в ділянці лівого надпліччя, садна в ділянці лівої брови, які належать до легких тілесних ушкоджень.
Потерпілий ОСОБА_10 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду, в судове засідання апеляційного суду не з'явився, оскільки перебуває на службі в ЗСУ. Клопотань про відкладення апеляційного розгляду не заявляв.
Потерпіла ОСОБА_8 - його мати підтвердила, що ОСОБА_10 перебуває на військовій службі в ЗСУ.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_7 просив проводити апеляційний розгляд без участі захисника ОСОБА_12 , оскільки договір про надання правової допомоги з нею розірвано, а він може захищати свої інтереси самостійно та не потребує послуг іншого захисника.
Апеляційним судом роз'яснено обвинуваченому ОСОБА_7 можливість звільнення його від кримінальної відповідальності у зв'язку із спливом строку давності та наслідки такого звільнення, проте, останній наполягав на розгляді його апеляційної скарги по суті.
Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційного суду підтримав своє клопотання, яке викладено в апеляційній скарзі, про часткове судове слідство та просив повторно дослідити: свідоцтво про право власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_7 (т.1 а.п.163), протоколи огляду місця події з фото таблицями до них від 30.05.2015 року (т.1 а.п.51-53, 55-56, 60-62), постанову про визнання речовими доказами (т.1 а.п.86-87), протоколи проведення слідчого експерименту від 04.08.2015 року (т.1 а.п.91-99, 101, 104), а також повторно допитати свідка ОСОБА_9 ..
Клопотання обгрунтовано тим, що суд дослідивши вказані докази, надав їм неправильну оцінку, що вплинуло на прийняте рішення.
З'ясувавши думку прокурора та потерпілої в заперечення повторного дослідження доказів та повторного допиту вказаного свідка, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про часткове задоволення зазначеного клопотання, оскільки апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації права на справедливий судовий розгляд, а відповідно до позиції Верховного суду, якщо в апеляційній скарзі ставиться питання про ухвалення протилежного рішення, суд апеляційної інстанції повинен дослідити докази, на які посилається сторона. Зазначене також не суперечить вимогам ч.3 ст.404 КПК України, за умови обгрунтованості такого клопотання.
Колегія суддів не вбачає підстав для повторного дослідження постанови про визнання речовими доказами (т.1 а.п.86-87) та протоколів проведення слідчого експерименту від 04.08.2015 року (т.1 а.п.91-99, 101, 104), а також повторного допиту свідка ОСОБА_9 , оскільки обвинувачений належним чином не обґрунтував своє клопотання у цій частині.
Крім того, вказані письмові докази були досліджені судом першої інстанції у відповідності до вимог КПК України та їм надано оцінку у вироку суду. Щодо повторного допиту свідка ОСОБА_9 , який був допитаний під час судового розгляду в суду першої інстанції за участю сторони захисту, обвинувачений уточнив, що покази вказаного свідка викладені у вироку суду правильно, а тому не має необхідності його допитувати, більш того, йому невідомо місце перебування свідка.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає можливим обмежитися лише дослідженням свідоцтва про право власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2 та протоколами огляду місця події з фототаблицями до них від 30.05.2015 року.
Заслухавши доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 в підтримання апеляційної скарги, думку потерпілої та прокурора в заперечення апеляційної скарги, провівши часткове судове слідство, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що дослідивши в судовому засіданні зібрані докази, які були оцінені судом у сукупності та взаємозв'язку, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 в умисних діях, які виразилися в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_10 та ОСОБА_8 . Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст.125 КК України судом кваліфіковано вірно.
В судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 винним себе у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, не визнав, просив виправдати та показав, що на його земельну ділянку вдерлася група осіб, а саме ОСОБА_13 , ОСОБА_14 з декількома особами та почали погрожувати йому та його сім'ї. На його вимогу зупинити такі дії вони не реагували, а ОСОБА_14 спричинив йому тілесні ушкодження. Коли він відбивався від них, то міг також комусь спричинити тілесні ушкодження. Чим спричиняв тілесні ушкодження сказати не може.
Незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї вини, висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення грунтуються на доказах, які були досліджені судом першої інстанції безпосередньо та яким у відповідності до вимог ст.94 КПК України з точки зору належності, допустимості та достовірності була надана оцінка, а саме :
- показаннях потерпілої ОСОБА_8 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердила, що 30.05.2015 року працювала на земельній ділянці, яка їй належить, в цей час на земельну ділянку приїхав ОСОБА_15 із своїм пасинком і почав бити її сина в різні частини тіла, вона намагалася захистити сина, тоді ОСОБА_16 також їй спричинив тілесні ушкодження. Коли викликали швидку, то її сину надали медичну допомогу, їй медична допомога не надавалася;
- показаннях потерпілого ОСОБА_10 , який в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердив, що 30.05.2015 року він домовився з своєю матір'ю зустрітися на дачі. Коли він туди приїхав то побачив, що там ОСОБА_16 і ще якісь люди ведуть роботи. Коли він хотів дізнатися, що відбувається ОСОБА_16 вдарив його в потилицю, а потім ОСОБА_17 повалив його на землю і сів зверху, а ОСОБА_16 почав наносити удари металевим предметом по голові, руках, ногах. Було близько п'яти ударів;
- показаннях свідка ОСОБА_18 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції повідомила, що 30.05.2015 року знаходилася на своїй земельній ділянці по вулиці Ковпака в м. Новоград - Волинський та бачила як між якимись чоловіками відбувається бійка. Також бачила, як один з цих чоловіків бив хлопця, на якого впала жінка та закрила його своїм тілом. Вона бачила у цього хлопця на голові кров. В подальшому даний хлопець побіг на дорогу втікаючи від чоловіка, який йому наносив удари. Після цього, на місце події приїхали працівники міліції та швидка. Учасників бійки вона не знає;
- показаннях свідка ОСОБА_19 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції повідомила, що працювала із сестрою на городі коли почула, що якась жінка кричить, щоб викликали швидку допомогу. Коли вона заглянула через паркан, то побачила чоловіка, який був в крові, потерпілий сидів навприсядки, жінку яка кричала, вона не бачила;
- показаннях свідка ОСОБА_20 , який в судовому засіданні суду першої інстанції повідомив, що працює ДІМ Новоград-Волинського МРВ. 30.05.2015 року виїздив на виклик по АДРЕСА_2 , там знаходилися ОСОБА_16 та ОСОБА_21 , які були в порваному одязі. ОСОБА_16 пояснив, що йому тілесні ушкодження причинив ОСОБА_21 , а ОСОБА_21 пояснив, що тілесні ушкодження йому причинив ОСОБА_16 .
- показаннях свідка ОСОБА_22 , яка підтвердила, що виїздила на місце події за викликом як фельдшер та надавала медичну допомогу ОСОБА_23 , який пояснював, що тілесні ушкодження йому спричинив сусід металевою трубою. ОСОБА_8 з його слів також були спричинені тілесні ушкодження, але вона відмовилася від медичної допомоги, а ОСОБА_14 був доставлений до травмопункту.
Наведені показання потерпілих та свідків суд першої інстанції визнав послідовними, такими, що є належними та допустимими, адже вони прямо і непрямо вказують на існування обставин, які підлягають доказуванню, та інших обставин, що мають значення для кримінального провадження. Вони отримані в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується письмовими доказами, які були досліджені судом та оцінені у відповідності до вимог ст.94 КПК України, зокрема:
- рапортами оперативного чергового Новоград-Волинського МВ УМВС ОСОБА_24 від 30.05.2015 року, згідно яких 30.05.2015 о 08.45 год надійшло повідомлення про те, що по вул.Ковпака в м.Новоград-Волинський відбувається бійка, з травматологічного відділення надійшло повідомлення о 14.20 про надання медичної допомоги ОСОБА_13 та о 09.55 год ОСОБА_23 (т.1 а.п. 45- 47);
- протоколами прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 30.05.2015 року та від 03.06.2015 року від заявників ОСОБА_10 та ОСОБА_8 (т.1 а.п. 48а, 49, 138);
- протоколами огляду місця події з фототаблицями до них від 30.05.2015 року, з яких вбачається, що за згодою ОСОБА_7 була оглянута земельна ділянка по АДРЕСА_2 , яка ліворуч та праворуч огороджена дерев'яним парканом, на який знаходяться купи каміння, де також виявлено дерев'яну палицю, яка вилучена. Також вилучено у ОСОБА_7 його пошкоджений одяг (кофтина) та за згодою ОСОБА_7 оглянуто автомобіль Міцубісі ланцер НОМЕР_1 , на правому крилі якого виявлено вмятину (т.1 а.п. 51-53, 55-56, 60-62);
- висновком експерта № 268 від 02.06.2015 року, відповідно до якого потерпілому ОСОБА_10 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді рани в лобно-тім'яній ділянці зліва, саден в правій скуловій ділянці, на задній поверхні правого плеча в нижній частині, на тильній поверхні 2-го пальця лівої кисті, в поперековій ділянці справа, в поперековій ділянці зліва, на задній поверхні правого передпліччя в середній частині, в лівій паховій ділянці, в ділянці лівого грудного м'яза, синців в ділянці задньої поверхні лівого ліктьового суглоба з переходом на верхню частину передпліччя, на задній поверхні лівого передпліччя у середній частині, на задній поверхні правого плеча у верхній частині, в ділянці зовнішньої поверхні лівого колінного суглоба, утворилися від дії тупого (их) предмета (ів), давністю можливо 30.05.2015, які належать до легких тілесних ушкоджень. Не виключена можливість утворення вищеописаних тілесних ушкоджень у ОСОБА_10 за обставин, вказаних ним при експертизі (т.1 а.п. 65);
- висновком експерта № 274 від 03.06.2015 року відповідно до якого потерпілій ОСОБА_8 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді синців на зовнішній поверхні правого передпліччя в середній та верхній частині, на зовнішній поверхні правого плеча в нижній частині, в лівій лопатковій ділянці, в надлопатковій ділянці посередині, в надлопатковій ділянці з ліва, в правій лопатковій ділянці, в міжлопатковій ділянці з переходом на підлопаткову ділянку, в поперековій ділянці зліва, в ділянці лівого надпліччя, утворилися від дії тупого (их) предмета (ів), давністю можливо 30.05.2015, які належать до легких тілесних ушкоджень. Не виключена можливість утворення вищеописаних тілесних ушкоджень у ОСОБА_8 за обставин, вказаних нею при експертизі (т.1 а.п. 69);
- постановою про визнання речовими доказами від 15.07.2015, відповідно до якої дерев'яна штахета, вилучена на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_7 за адресою АДРЕСА_2 визнана речовим доказом та передана на зберігання до кімнати речових доказів Новоград-Волинського МВ (т.1 а.п. 86, 87);
- протоколами проведення слідчого експерименту від 04.08.2015 з фототаблицями до них, відповідно до яких ОСОБА_10 та ОСОБА_8 детально розповіли і показали за яких обставин 30.05.2015 року ОСОБА_7 завдав їм тілесних ушкоджень та механізм їх спричинення (т.1 а.п. 91-99, 101,104);
- висновками експерта № 459 від 13.08.2015 та № 464 від 14.08.2015, відповідно до яких не виключена можливість утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_10 та ОСОБА_8 за обставин вказаних ними при проведенні слідчого експерименту 04.08.2015 та 07.08.2015 відповідно (т.1 а.п. 100, 105);
- висновком експерта № 542 від 14.09.2015, відповідно до якого приймаючи до уваги характер та локалізацію тілесних ушкоджень, виявлених при експертизі ОСОБА_10 , вони могли утворитися не менш ніж від 11-13 травмуючих дій, при цьому він та особа, яка наносила тілесні ушкодження, могли знаходитися в будь-якому положенні, при якому ділянки тіла, де ці ушкодження виявлені, доступні для їх спричинення (т.1 а.п. 118).
Проаналізувавши сукупність зібраних та досліджених доказів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, за обставин встановлених судом, доведена повністю.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд та вважає, що вказані докази не суперечать критерію доведення вини особи «поза розумним сумнівом», згідно якого передбачається доведення стороною обвинувачення перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів того, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні злочину, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення (рішенням ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі "Кобець проти України", заява № 16437/04).
За таких обставин, доводи апеляційної скарги обвинуваченого про невідповідність вказаних у вироку висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки перелічені вище докази, кожний окремо та у сукупності, підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, за обставин, встановлених судом.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його показам, а також показам свідка ОСОБА_9 , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки показання вказаних осіб містяться у вироку суду і їм надано належну оцінку.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що він діяв у стані необхідної оборони та був змушений захищатися від потерпілих, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються зазначеними вище доказами та спрямовані на уникнення ОСОБА_7 кримінальної відповідальності.
Так, необхідною обороною, відповідно до положень ч. 1 ст. 36 КК України, визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони є умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).
Питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Особливістю необхідної оборони є специфіка мотиву діяння, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію діяння, зокрема, щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Зазначене узгоджується з рішенням, наведеним у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 липня 2021 року (справа № 663/2520/16-к, провадження № 51-1449км21).
Стан необхідної оборони існує лише протягом наявності суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент. Право на необхідну оборону виникає з моменту створення особою, яка здійснює посягання, реальної небезпеки заподіяння істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам (життю і здоров'ю), а його кінцевим моментом є припинення таких дій і усвідомлення (реальна можливість усвідомлення) особою, яка здійснює захист, факту остаточного припинення особою, яка здійснює посягання, суспільно-небезпечних дій.
При цьому, заподіяння шкоди особі, яка здійснює посягання, обумовлено необхідністю негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди нападнику, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.
З досліджених судом першої інстанції доказів встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 кулаком правої руки умисно наніс удар у потиличну частину голови потерпілого ОСОБА_25 коли той проходив повз нього до своєї земсельної ділянки АДРЕСА_3 , а потім коли останній впав на землю після штовханини, та утримувався його прийомним сином ОСОБА_11 , умисно наніс металевою палицею близько 10 ударів по голові, руках, ногах, паховій ділянці ОСОБА_10 , який продовжував лежати на землі. Зазначене узгоджується з протоколом слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_10 від 04.08.2015, показаннями потерпілих та висновками експертів №459 від 13.08.2015 та № 542 від 14.09.2015.
Окрім цього, після того як потерпіла ОСОБА_8 бажаючи захистити свого сина ОСОБА_10 лягла на нього зверху, ОСОБА_7 , не припиняючи свої злочинні дії, умисно наніс ще близько 3 ударів по ногах ОСОБА_10 та біля 11 ударів по зовнішній поверхні правого передпліччя, правого плеча в нижній частині, лівої лопаткової ділянки, надлопаткової ділянки, міжлопаткової ділянки, поперекової ділянки, лівого надпліччя ОСОБА_8 .. Зазначене узгоджується з протоколом слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_8 від 07.08.2015, показаннями потерпілих та висновками експерта №464 від 14.08.2015.
Тобто, ОСОБА_7 діючи таким чином, достеменно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав, що внаслідок такої його поведінки буде спричинено шкоду здоров'ю потерпілих.
Посилання апелянта на те, що судом не враховано показання свідка ОСОБА_26 , який був очевидцем події, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані показання судом враховані. Так, свідок ОСОБА_26 підтвердив, що коли до ОСОБА_7 підійшла потерпіла ОСОБА_8 і зробила зауваження, він її відштовхнув, а в подальшому приїхали два чоловіка і почали бити ОСОБА_16 , який також наніс їм тілесні ушкодження.
Проте, враховуючи відсутність доказів нападу потерпілих на обвинуваченого, що підтверджується відсутністю тілесних ушкоджень у останнього, а також те, що удари металевою палицею ОСОБА_7 наносив не з метою захисту, а з метою спричинити шкоду потерпілим, колегія судів вважає, що дії обвинуваченого за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Доказів, які свідчили б про намір та можливість потерпілих застосувати до обвинуваченого фізичне насильство з використанням засобу (способу), небезпечного для життя чи здоров'я обвинуваченого, після того як він взяв у руки металеву палицю, матеріали кримінального провадження не містять.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що обвинувачений діяв з метою умисного нанесення тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , а його дії за ч.1 ст.125 КК України кваліфіковано вірно.
Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи обвинуваченого про те, що удари потерпілим наносились не металевою палицею, а дерев'яною штахетиною, оскільки вони суперечать дослідженим доказам, які містяться в матеріалах провадження.
Так, дані доводи спростовуються вищевказаними показаннями потерпілого ОСОБА_10 та змістом протоколів слідчих експериментів від 04.08.2015 року з фототаблицями до них, за участі ОСОБА_10 та від 07.08.2015 за участі потерпілої ОСОБА_8 , згідно яких обвинувачений для нанесення їм ударів використовував саме металеву палицю.
Крім цього, у змісті зазначених вище висновків експерта №459 та №464 вказано, що не виключена можливість утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_10 та ОСОБА_8 за обставин показаних ними при проведенні слідчих експериментів від 04.08.2015 та 07.08.2015 року (т.1 а.п. 91-99, 101,104).
Належність та допустимість вказаних доказів в суду апеляційної інстанції сумнівів не викликають, оскільки вони були проведені з дотриманням вимог ст.240 КПК України.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_7 на те, що земельна ділянка, на якій 30.05.2015 року відбувалися події належить йому на праві приватної власності, жодним чином не спростовує правильність висновків суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
Покарання обвинуваченому ОСОБА_7 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України в межах санкції ч.1 ст.125 КК України, у виді штрафу в мінімальному розмірі, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, а також особи обвинуваченого.
Також, судом вірно застосовано положення п.1 ч.1 ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України та звільнено обвинуваченого ОСОБА_7 від призначеного покарання, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, що узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові колегії суддів ККС ВС від 26.03.2020 року у справі № 730/67/16-к.
Вищевказане в сукупності спростовує апеляційні доводи ОСОБА_7 про те, що оскаржуваний вирок ухвалений з порушенням норм матеріального та процесуального права, а його висновки грунтуються на припущеннях.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_7 відповідає вимогам закону, а тому підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 серпня 2021 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: