Житомирський апеляційний суд
Справа №295/745/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/495/25
Категорія ч.2 ст.125 КК України Доповідач ОСОБА_2
30 квітня 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження № 12024065400001588 за апеляційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 31 січня 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомира, громадянина України, неодруженого, маючого на утриманні малолітнього сина, працюючого ТОВ "Оптіма фарм", зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 125 ч.2 КК України,
В апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_8 - ОСОБА_9 просить вирок скасувати, та ухвалити новий, яким призначити покарання ОСОБА_7 за ч.2 ст.125 КК України у вигляді 240 годин виправних робіт. Також, вирок в частині вирішення цивільного позову змінити, збільшивши відшкодування моральної шкоди, стягнувши з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 40 000 гривень, але не менше 25 000 гривень заподіяної моральної шкоди. Вважає, вирок незаконним та необґрунтованим в цій частині. Вказує, що судом недостатньо враховано глибину страждань потерпілого внаслідок отриманих тілесних ушкоджень. Зазначає, що при призначенні покарання обвинуваченому, судом не враховано відсутність доказів знаходження на утриманні обвинуваченого малолітньої дитини та відсутність щирого каяття, оскільки останній вибачився перед потерпілим лише під час судового розгляду. Також судом не достатньо враховано, що тілесні ушкодження ОСОБА_7 спричинив потерпілому, який майже на 10 років старше за нього.
Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 31 січня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України та призначено йому покарання у виді громадських робіт строком - 200 (двісті) годин.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 15 140 ( п'ятнадцять тисяч сто сорок) грн. на відшкодування моральної шкоди. В решті вимог відмовлено.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, 27.11.2024 близько 22 год. 05 хв. ОСОБА_7 перебував за адресою: АДРЕСА_3 , де у нього на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, виник словесний конфлікт із ОСОБА_8 .
В ході даного словесного конфлікту у ОСОБА_7 виник протиправний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 .
Реалізуючи свій умисел, в цей же день, час, місці та за вказаних обстави ОСОБА_10 стоячи навпроти ОСОБА_8 , наніс один удар своєю правою рукою, затисненою в кулак в ділянку носа ОСОБА_8 .
Вказаними діями ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді: синця та рани на обличчі, перелом кісток спинки носа, які відносяться до легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров'я.
Потерпілий та його представник, будучи належним чином повідомлені про час та місце апеляційного розгляду, в судове засідання не з'явилися. Клопотань про відкладення апеляційного розгляду не подавали.
Заслухавши доповідача, думку обвинуваченого та прокурора в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У вироку суду зазначено, що на підставі ч.3 ст.349 КПК України за згодою учасників судового провадження, судом першої інстанції було визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким із учасників процесу не оспорювалися. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності та істинності його позиції не було, йому роз'яснено, що у даному випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За таких обставин, висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у умисному заподіянні легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я потерпілому ОСОБА_8 , відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та в апеляційній скарзі не оспорюється. Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст. 125 КК України кваліфіковані правильно.
Доводи апеляційної скарги представника потерпілого про те, що суд призначив обвинуваченому ОСОБА_7 занадто м'яке покарання, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки останній свою вину визнав повністю, щиро розкаявся, приніс вибачення потерпілому та готовий нести покарання.
Так, відповідно до положень ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Згідно санкції ч. 2 ст. 125 КК України передбачено покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або виправні роботи на строк до одного року, або пробаційний нагляд на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дотримався наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність та, призначаючи покарання ОСОБА_7 врахував характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії кримінальних проступків згідно ст.12 КК України, його наслідки для потерпілого, обставини справи, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, характеризується посередньо, має на утриманні малолітнього сина (зі слів), критично ставиться до вчиненого, а також обставини, що пом'якшують покарання : повне визнання вини, щире каяття та публічні вибачення перед потерпілим та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Колегія суддів вважає, що з урахування наведеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що ОСОБА_7 слід призначити покарання у вигляді громадських робіт строком 200 годин, саме таке покарання є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Водночас, колегія суддів звертає увагу представника потерпілого, який є адвокатом, на те, що покарання у виді 240 годин виправних робіт, про яке він просить в апеляційній скарзі, не передбачно, а ні санкцією ч.2 ст.125 КК України, а ні положеннями ч.1 ст.57 КК України, оскільки виправні роботи призначаються на в годинах, а в місяцях та роках.
Посилання апелянта на те, що при призначенні покарання обвинуваченому, судом не враховано відсутність доказів знаходження на його утриманні малолітньої дитини та вік потерпілого (1984 року народження), колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані обставини не впливають на правильність висновків суду першої інстанції в частині призначеного покарання.
Доводи апелянта про те, що судом не враховано відсутність щирого каяття обвинуваченого, який лише під час судового розгляду вибачився перед потерпілим, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до правової позиції ККС ВС, висловленої у постанові від 15.11.2021 справа №199/6365/19 (провадження № 51-3198км21), Верховний Суд наголосив, що щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
Отже з матеріалів провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 свою вину визнав повністю, висловив осуд своєї поведінки, зазначивши, що виховані люди так не повинні себе вести, намагався відшкодувати шкоду, але не зміг домовитися про суму коштів з потерпілим, приніс вибачення потерпілому та намагався з ним примиритися.
Зазначене переконливо свідчить про щире каяття обвинуваченого та намагання виправити зумовлену кримінальним правопорушенням ситуацію.
Водночас, колегія суддів вважає слушними доводи апелянта щодо розміру відшкодування моральної шкоди, визначеного судом першої інстанції.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілим ОСОБА_8 в порядку ст. 128 КПК України було заявлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_7 про відшкодування на його користь 40000 грн. моральної шкоди, завданої пошкодженням здоров'я (а.п.35).
Вказаний позов задоволено частково та стягнуто судом першої інстанції з обвинуваченого на користь потерпілого у відшкодування моральної шкоди 15140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) грн. При цьому судом зазначено, що правова позиція Верховного Суду по визначенню грошового відшкодування моральної шкоди при спричиненні легких тілесних ушкоджень, з урахуванням обставин справи, становить в розрізі від одного до двадцяти мінімальних заробітних плат ( у 2024 році - 3028 грн.).
Проте, колегія суддів із визначеним розміром відшкодування моральної шкоди не погоджується виходячи з наступного.
В обґрунтування розміру моральної шкоди потерпілим зазначено, що моральна шкода йому спричинена глибиною фізичних та душевних стражданнь, погіршення здібностей та позбавлення його можливості їх реалізації в повній мірі, внаслідок спричинення обвинуваченим йому тілесних ушкоджень, яке призвело до необхідності оперативного витручання, лікування та реабілітації.
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Колегія суддів вважає, що приймаючи рішення про часткове задоволення цивільного позову в сумі 15140 грн., суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер правопорушення, глибину душевних страждань, яких зазнав потерпілий у зв'язку з пошкодженням його здоров'я, ступінь вини обвинуваченого, зусилля, необхідні потерпілому для відновлення попереднього стану. А тому, враховуючи вимоги розумності та справедливості, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану, а також поведінку обвинуваченого після скоєного, вважає, що відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000 гривень буде достатнім.
При цьому, потерпілий не позбавлений права звернутися до суду в порядку цивільного судочинства про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої пошкодженням здоров'я.
Відповідно вимог п.3 ч.1 ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.
На підставі викладеного, вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру відшкодування моральної шкоди.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Богунського районного суду м. Житомира від 31 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 - змінити в частині розміру відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 у відшкодування моральної шкоди 20 000 (двадцять тисяч) грн.00 коп.
В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: