Житомирський апеляційний суд
Справа №276/1430/23 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/502/25
Категорія ч.1 ст.125 КК України Доповідач ОСОБА_2
28 квітня 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження № 12023065460000092 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 на вирок Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 27 січня 2025 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Солонцове Джанкойського району, АРК, проживаючої по АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, працюючої, з середньою спеціальною освітою, неодруженої, маючої на утримані неповнолітню дитину, раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить вирок скасувати та закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України, оскільки не встановлені достатні докази для доведення її винуватості в суді і вичерпані можливості їх отримання. Вважає вирок суду незаконним та необгрунтованим, таким що підлягає скасуванню у зв'язку з неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки показам обвинуваченої ОСОБА_8 , потерпілої ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а також письмовим доказам по справі, зокрема: висновку судово-медичної експертизи №1281 від 25.07.2023 року, протоколу слідчого експерименту від 21.07.2023 року, проведеного за участі потерпілої ОСОБА_9 , акту судово-медичного обстеження №1215 від 17.07.2023 року, диску із аудіозаписом з мобільного телефону потерпілої ОСОБА_9 .. Надає свою оцінку вказаним доказам та вважає, що вони не доводять вину ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України. Вказує, що матеріали провадження фактично не містять жодного законно отриманого процесуального рішення про тяжкість отриманих потерпілою ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, тобто відсутні докази об'єктивної сторони інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення. Вважає, що підозра 26.07.2023 року була вручена ОСОБА_8 з порушенням вимог КПК України. Зазначає, що обвинуваченій ОСОБА_8 в порушення вимог ст.290 КПК України не було надано для ознайомлення матеріали досудового розслідування. Посилається на те, що в матеріалах провадження відсутні будь-які дані на підтвердження отриманих потерпілою душевних страждань, та з приводу проведення потерпілій ОСОБА_9 судової експертизи на встановлення розміру моральної шкоди, а тому суд безпідставно визначив моральну шкоду в сумі 10 000 грн.
Потерпіла ОСОБА_9 подала заперечення на апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 , в якій вказала про безпідставність доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, а вирок суду без зміни.
Вироком Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 27 січня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, і призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Запобіжний захід ОСОБА_8 до вступу вироку в законну силу не обирався.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду у розмірі 4 837 (чотири тисячі вісімсот тридцять сім) гривень 14 копійок, а також моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, 16.07.2023 року близько 10 год. 30 хв., перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_2 , між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на ґрунті тривалих неприязних відносин виник конфлікт, у ході якого ОСОБА_8 вирішила спричинити останній тілесні ушкодження.
Реалізуючи свій протиправний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , у вказаний день, час та місці, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, ОСОБА_8 наблизилася до ОСОБА_9 лівою рукою схопила її за одяг в області грудей та почала тягнути до низу. Далі ОСОБА_8 відпустивши одяг цією ж рукою зняла хустку з голови ОСОБА_9 , взяла останню за волосся і почала тягнути її до низу. В цей момент ОСОБА_8 також кусала ОСОБА_9 за ліву руку. Далі, відпустивши волосся, ОСОБА_8 підняла хустку, яка знаходилася на землі та почала запихати її до рота ОСОБА_9 . Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_8 умисно нанесла один удар долонею лівої руки в область правого вуха. В подальшому, ОСОБА_9 сіла на коліна та схилилася до землі, а ОСОБА_8 підійшла до неї ззаду та нанесла кулаками правої та лівої руки чотири удари по спині та лівому передпліччі ОСОБА_9 .
У результаті нанесених ударів у ОСОБА_9 утворилися тілесні ушкодження у вигляді саден біля завушній ділянці, правій щоці, лівому передпліччі, синець та садна на лівій кисті, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Обвинувачена ОСОБА_8 та потерпіла ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду, в судове засідання апеляційного суду не з'явились. подали клопотання про проведення апеляційного розгляду без їх участі.
Під час апеляційного розгляду жодних клопотань про повторне дослідження доказів від сторони захисту не надходило та в апеляційній скарзі не заявлялося, а колегія суддів не вбачала підстав, передбачених ч.3 ст.404 КПК України, для повторного дослідження доказів.
Вказана позиція узгоджується із усталеною практикою Верховного Суду, викладеною в постановах від 16 березня 2021 року в справі № 154/2975/17, від 21 грудня 2022 року в справі № 759/5737/17, згідно якої сам по собі факт незгоди сторони захисту з висновками суду першої інстанції з приводу висунутого обвинувачення не є підставою для повторного дослідження доказів в апеляційному суді.
За відсутності мотивованого клопотання про повторне дослідження доказів, яке обов'язково має відповідати положенню ч.3 ст.403 КПК України, апеляційний суд не повинен досліджувати ці докази, оскільки протилежне, без дотримання принципів, закріплених у приписах зазначеної норми процесуального закону, може перетворити апеляційний перегляд судового рішення в повторний розгляд кримінального провадження по суті, що фактично нівелює принцип інстанційності судочинства.
Заслухавши доповідача, доводи захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 в підтримання апеляційної скарги, думку прокурора в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що дослідивши в судовому засіданні зібрані докази, які були оцінені судом у сукупності та взаємозв'язку, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_8 в умисних діях, які виразилися у спричиненні ОСОБА_9 умисних легких тілесних ушкоджень. Дії обвинуваченої ОСОБА_8 за ч.1 ст.125 КК України судом кваліфіковано вірно.
В судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачена ОСОБА_8 визнала свою винуватість частково. Повідомила, що знайома з потерпілою, раніше між нею та ОСОБА_9 вже виникали суперечки. 16.07.2023 року приблизно о 10 год. 30 хв. за ініціативою потерпілої виник конфлікт щодо гілля, що лежало на земельній ділянці напроти її будинку, який переріс у бійку. Коли вона складала гілля, ОСОБА_9 підійшла до неї з телефоном та почала знімати все на телефон, здійснювала звукозапис події, а тому вона відібрала телефон у потерпілої, після чого, потерпіла схопила її за плаття та вони почали один одного хапати за одяг і тягати за ланцюжки. Бійка тривала не менше 10 хвилин, в ході якої вона завдала певні удари потерпілій, однак кількість не пам'ятає. При цьому вона повністю заперечила, що знімала з потерпілої хустку, запихала її до рота, тягнула за волосся, кусала її. Повідомила, що в лівій руці в неї був телефон, а тому фізично не змогла б це вчинити. Категорично заперечила завдання нею ударів кулаками по спині та голові ОСОБА_9 , зазначивши, що вдарила потерпілу долонею в спину. Після конфлікту телефон віддала ОСОБА_9 . У подальшому, намагалась примиритись з потерпілою, проте, остання не бажає цього. Вказала, що засуджує свою поведінку, проте зазначила, що даний конфлікт трапився через дії ОСОБА_9 .. Також повідомила, що 26.07.2023 року не була у відділенні поліції. 27.07.2023 року до неї приїхали працівники поліції, які надали певні документи, які вона підписала не читаючи. З матеріалами кримінального провадження ознайомилась під час судового розгляду - 23.10.2024 року, а до цього часу - ніхто її не ознайомлював. Щодо задоволення цивільного позову заперечила.
Незважаючи на часткове визнання вини обвинуваченою, висновки суду про доведеність її вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення грунтуються на доказах, які були досліджені безпосередньо судом першої інстанції та яким у відповідності до вимог ст.94 КПК України надано оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а саме:
- показаннях потерпілої ОСОБА_9 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердила, що 16.07.2023 року близько 10 години між нею та її сусідкою ОСОБА_8 виник конфлікт внаслідок заблокованого проїзду до її будинку обрізаним гіллям із дерев, що росли на ділянці ОСОБА_8 . Повідомила, що почала відкидати гілля, щоб звільнити проїзд, при цьому вона включила звукозапис на власному мобільному телефоні. В цей час, ОСОБА_8 почала її словесно ображати та погрожувати. Після чого, обвинувачена наблизилась до неї та вихватила її телефон. Внаслідок цього почалась сутичка, під час якої ОСОБА_8 зірвала з неї хустку та почала запихати хустку до її рота, тягала за одяг та волосся, кусала за праву, а потім за ліву руку. При цьому, вона кликала на допомогу, проте нікого не було. Зазначила, що ОСОБА_8 завдала їй не менше 4 ударів по різним частинам тіла, у тому числі по голові, лівій руці та спині, намагалася повалити її на зрубані дерева, штовхнула в солому, після чого пішла з місця події. Внаслідок побиття обвинуваченою, в неї з'явились подряпини, боліла голова. По завершенню конфлікту вона одразу зайшла до сусіда ОСОБА_11 та повідомила про те, що її побила ОСОБА_8 , після чого звернулася в поліцію та в лікарню. Наступного дня було проведено судово-медичну експертизу, зафіксовано тілесні ушкодження та її госпіталізовано до лікарні. Лікування тривало протягом 22 днів. Наразі вона постійно перебуває в стресі, переживає за своє життя та здоров'я, потребує подальшого лікування, що спричинено протиправними діями обвинуваченої. Просила задовольнити позовні вимоги повністю, а щодо міри покарання покладалася на розсуд суду;
- показаннях свідка ОСОБА_11 , який в судовому засіданні суду першої інстанції повідомив, що влітку 2023 року, точної дати та часу не пам'ятає, до нього прийшла ОСОБА_9 та повідомила, що її побила ОСОБА_8 під час конфлікту, що виник через розкидане сміття на земельній ділянці. Свідок зазначив, що у ОСОБА_9 було подряпане обличчя, розтріпане волосся та розірвана футболка на лівому рукаві. Також повідомив, що безпосередньо не бачив бійки між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . Йому відомо, що потерпіла проходила лікування в лікарні, у зв'язку із заподіяними їй тілесними ушкодженями;
- показаннях свідка ОСОБА_12 , який в судовому засіданні суду першої інстанції повідомив, що в неділю влітку 2023 року, точної дати та часу не пам'ятає, в обідній час, повернувшись до місця свого проживання, до будинку по АДРЕСА_2 , побачив заплакану дружину - ОСОБА_9 , на її обличчі були подряпини та кров, а на одній з рук (передпліччя) - сліди від укусів зубами. Вона повідомила, що її побила сусідка ОСОБА_8 , конфлікт виник через розкидане гілля на ґрунтовій дорозі, прилеглій до земельної ділянки, що їм належить. Також повідомив, що обличчя у дружини було подряпане і в крові, остання пояснила, що ОСОБА_8 почала її душити за шию, намагалася штовхнути її на гострі гілки, рукою подряпала обличчя, била в область грудей, через що були забої грудної клітки. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень дружина скаржилась на болі в голові, погане самопочуття, проходила лікування. Наразі вона боїться самостійно перебувати на вулиці, через попередні погрози від ОСОБА_8 , постійно знервована, страждає на безсоння.
Наведені показання потерпілої та свідків суд першої інстанції визнав послідовними, такими, що є належними та допустимими, адже вони прямо і непрямо вказують на існування обставин, які підлягають доказуванню, та інших обставин, що мають значення для кримінального провадження. Вони отримані в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що винуватість обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення підтверджується письмовими доказами, які були досліджені та оцінені судом у відповідності до вимог ст.94 КПК України, зокрема:
- рапортом інспектора-чергового ВП №4 ЖРУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_13 від 16.07.2023 року, за змістом якого вбачається, що 16.07.2023 року о 12 год. 02 хв. надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що ОСОБА_14 повідомив, що 16.07.2023 року об 11:59 року за адресою: АДРЕСА_2 сусідка нанесла тілесні ушкодження його матері ОСОБА_9 , медичної допомоги не потребує; у матері систематично виникають сварки із сусідкою через межі земельної ділянки (т.1, а.п.180);
- рапортом інспектора-чергового ВП №4 ЖРУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_13 від 16.07.2023 року, за змістом якого вбачається, що 16.07.2023 року о 14 год. 07 хв. надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що ОСОБА_12 повідомив, що 16.07.2023 о 12:00 його дружину ОСОБА_9 побила сусідка ОСОБА_8 (т.1, а.п.179);
- протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 21.07.2023 року, згідно якого ОСОБА_9 , будучи попередженою про кримінальну відповідальність за ст.383 КК України, звернулася до начальника СД ВП № 4 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом того, що 16.07.2023 року близько 10 год. 30 хв., перебуваючи на дорозі поблизу будинку АДРЕСА_2 , сусідка ОСОБА_8 спричинила їй тілесні ушкодження (т. 1, а.п. 178);
- актом судово-медичного обстеження №1215 від 17.07.2023 року, згідно з яким у ОСОБА_9 виявлені тілесні ушкодження у вигляді саден в біля завушній ділянці, правій щоці, лівому передпліччі, синець та садна на лівій кисті, які утворились від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути нігті рук сторонньої особи, тощо, могли виникнути 16.07.2023 року при обставинах, вказаних потерпілою, відносяться до легких тілесних ушкоджень. Експертом зазначено, що виникнення тілесних ушкоджень внаслідок падіння з положення стоячи на тверде дорожнє покриття маловірогідне (т.1, а.п.181);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 21.07.2023 року, відповідно до якого потерпіла ОСОБА_9 відтворила механізм нанесення їй 16.07.2023 року ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, а саме: за допомогою манекена показала як ОСОБА_8 схопила її лівою рукою за футболку спереду, запихала хустинку їй до рота, дряпаючи при цьому обличчя та губи, після чого продемонструвала як ОСОБА_8 завдала їй один удар долонею лівої руки по обличчю та вуху, справа, кусала її за ліву руку, а також нанесла удари лівою та правою рукою по спині (т.1, а.п. 194-201);
- висновком експерта № 1281 від 25.07.2023 року, яким в ході проведення судово-медичної експертизи встановлено, що у ОСОБА_9 виявлені тілесні ушкодження у вигляді саден в біля завушній ділянці, правій щоці, лівому передпліччі, синець та садна на лівій кисті, які утворились від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути нігті рук сторонньої особи, тощо, могли виникнути 16.07.2023 року при обставинах, вказаних потерпілою під час проведення слідчого експерименту 21.07.2023 року, відносяться до легких тілесних ушкоджень. Експертом зазначено, що виникнення тілесних ушкоджень внаслідок падіння з положення стоячи на тверде дорожнє покриття маловірогідне (т.1, а.п. 205-206);
- протоколом огляду предмету від 21.07.2023 року, а саме телефону марки Redmi 9C NFC, модель M2006C3MNG, в якому в додатку «диктофон» наявний аудіозапис із подією, що сталась 16.07.2023 року за участю ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . До протоколу додано фототаблицю із зображенням телефону, його додатків на робочому столі екрану та запису з назвою «16 лип., 10.16» від 16.07.23 року (т.1, а.п. 186-190);
- звукозаписом від 16.07.23 року, записаним на телефон, згідно якого між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виник словесний конфлікт, в ході якого ОСОБА_8 нецензурно ображала останню, погрожувала фізичною розправою, після чого відібрала у потерпілої телефон, а ОСОБА_9 намагалась повернути його. Також ОСОБА_8 вимагала, щоб ОСОБА_9 видалила запис з телефона.
Проаналізувавши сукупність зібраних та досліджених доказів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вина обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, за обставин встановлених судом, доведена повністю.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд та вважає, що вказані докази не суперечать критерію доведення вини особи «поза розумним сумнівом», згідно якого передбачається доведення стороною обвинувачення перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів того, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні злочину, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення (рішенням ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі "Кобець проти України", заява № 16437/04).
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника про невідповідність вказаних у вироку висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки перелічені вище докази, кожний окремо та у сукупності, підтверджують вину обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, за обставин, встановлених судом.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що акт судово-медичного обстеження №1215 від 17.07.2023 року, який складено до внесення відомостей до ЄРДР за ч.1 ст.125 КК України, протокол слідчого експерименту від 21.07.2023 року з потерпілою ОСОБА_9 , проведений без участі понятих та відповідно висновок експерта №1281 від 25.07.2023 року, зроблений на підставі вказаного акту та протоколу слідчого експерименту є недопустимими доказами, колегія суддів вважає безпідставними виходячи з наступного.
Так, з матеріалів провадження вбачається, що у зв'язку з розглядом матеріалів ЄО №4057 та №4051 від 16.07.2023 року за повідомленнями ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , начальником СД ВП № 4 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_15 було видано направлення на обстеження до медичного експерта потерпілій ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою виявлення тілесних ушкоджень та встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень (т.1 а.п.179-181). За результатами такого обстеження було складено акт судово-медичного обстеження №1215 від 17.07.2023 року, згідно якого у ОСОБА_15 мали місце тілесні ушкодження у вигляді саден в біля завушній ділянці, правій щоці, лівому передпліччі, синець та садна на лівій кисті, які утворились від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути нігті рук сторонньої особи, тощо, могли виникнути 16.07.2023 року при обставинах, вказаних потерпілою, відносяться до легких тілесних ушкоджень. Експертом зазначено, що виникнення тілесних ушкоджень внаслідок падіння з положення стоячи на тверде дорожнє покриття маловірогідне.
Відповідно до ст.300 КПК України для досудового розслідування кримінальних проступків дозволяється виконувати всі слідчі (розшукові) дії, передбачені цим Кодексом, та негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені частиною другою статті 264 та статтею 268 цього Кодексу, а також відбирати пояснення для з'ясування обставин вчинення кримінального проступку, проводити медичне освідування, отримувати висновок спеціаліста, що має відповідати вимогам до висновку експерта, знімати показання технічних приладів і технічних засобів у провадженнях щодо вчинення кримінальних проступків, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, вилучати знаряддя і засоби вчинення кримінального проступку, речі і документи, що є безпосереднім предметом кримінального проступку, або які виявлені під час затримання особи, особистого огляду або огляду речей, до внесення відомостей про кримінальний проступок до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Таким чином, акт судово-медичного обстеження ОСОБА_9 №1215 від 17.07.2023 року, який отримано до внесення відомостей до ЄРДР, отримано у встановленому КПК порядку.
З огляду на зазначене, колегія суддів не убачає підстав для визнання акту судово-медичного обстеження №1215 від 17.07.2023 року недопустимим доказом.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що висновок судово - медичної експертизи № 1281 від 25.07.2023 року не може вважатися доказом отримання потерпілою легких тілесних ушкоджень, оскільки він виконаний на підставі проведеного з потерпілою ОСОБА_9 слідчого експерименту від 21.07.2023 року, без участі понятих, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані доводи є аналогічними тим, що були надані стороною захисту під час судового розгляду в суді першої інстанції.
Судом першої інстанції доводи захисника щодо недопустимості вказаних доказів були перевірені та у вироку суду їм надано належну правову оцінку.
Так, суд першої інстанції зазначив, що статтею 84 КПК України визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно зі статтею 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
У відповідності до частини 1 статті 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Приписами частини 2 вказаної статті передбачено, що суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит.
Згідно з частиною 3 статті 87 КПК України недопустимими є також докази, що були отримані: 1) з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; 2) після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; 3) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв'язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії. Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов'язаний довести в суді під час судового провадження; 4) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.11.2022 у справі № 344/2995/15-к, не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання його недопустимим. Натомість закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.
Також Верховний Суд зазначав, що якщо доказ визнається недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК України, суд має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми, і має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим. За наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.
Обставини проведення слідчого експерименту від 21.07.2023 року за участю потерпілої ОСОБА_9 та його доказове значення суд першої інстанції оцінив в сукупності з іншими доказами.
Допитаний судом першої інстанції як свідок ОСОБА_10 , який був понятим при проведенні зазначеного слідчого експерименту з потерпілою, пояснив, що раніше не бачив та не знає потерпілу ОСОБА_9 , він не залучався в якості понятого у даному кримінальному провадженні при проведенні слідчих дій та в протоколі слідчого експерименту від 21.07.2023 не розписувався. Водночас, повідомив, що у вересні 2023 року переніс операцію, яка вплинула на його здатність запам'ятовувати, а тому не всі події добре пам'ятає (а.п.87-88, 98-99 т.1).
Щодо іншої особи, вказаної в якості понятого - ОСОБА_16 , то під час судового розгляду останній не міг бути допитаний, так як у грудні 2023 року помер (а.п.137-143 т.1).
Разом з цим, із дослідженого судом протоколу слідчого експерименту від 21.07.2023 року слідує, що потерпіла ОСОБА_9 детально повідомила та відтворила обставини та механізм спричинення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , що відображено як в змісті протоколу, так і на фототаблиці, яка долучена до вказаного протоколу. Крім того, протокол слідчого експерименту підписаний всіма учасниками в тому числі і понятими ОСОБА_10 та ОСОБА_16 , а тому не викликає сумнівів.
Слідчий експеримент від 21.07.2023 року був проведений за участі потерпілої ОСОБА_9 , яка в ході судового розгляду повністю підтвердила свою участь у даній слідчій дії, а також правдивість обставин, відображених у змісті протоколу слідчого експерименту від 21.07.2023 року.
Показання ОСОБА_9 , надані у судовому засіданні, відповідають обставинам, повідомленим нею під час слідчого експерименту від 21.07.2023 року, та узгоджуються із зафіксованим на фототаблиці механізмом спричинення їй тілесних ушкоджень.
Окрім цього, судом першої інстанції за клопотанням прокурора, з метою всебічного з'ясування обставин у справі, допитано як свідка начальника сектору дізнання ВП №4 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_15 , яка пояснила, що вона особисто проводила слідчий експеримент 21.07.2023 року із потерпілою ОСОБА_9 у приміщенні відділення поліції № 4 ЖРУП ГУНП в Житомирській області. Під час слідчого експерименту були присутні 2 понятих, один з яких ОСОБА_16 , на час розгляду справи помер, а інший понятий - ОСОБА_10 , який під час слідчого експерименту себе погано почував в силу свого похилого віку (1945 року народження). Раніше його також залучали до проведення слідчих дій в якості понятого, але наразі до слідчих дій як понятого більше його не залучають, оскільки він може не все пам'ятати через свій похилий вік.
Суд першої інстанції зважав на те, що стороною захисту не доведено, які саме обставини проведення слідчого експерименту від 21.07.2023 року перешкодили забезпеченню та реалізації прав і свобод ОСОБА_8 , в чому саме полягає порушення фундаментальних прав або свобод, які є сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, що не видалися за можливе усунути в ході судового розгляду.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що слідчий експеримент проведено з дотриманням вимог ст.240 КПК України. Будь-які фактичні дані щодо істотного порушення прав ОСОБА_8 внаслідок проведення указаної слідчої дії відсутні, про них не вказано як самою обвинуваченою, так і її захисником. Протокол, складений за наслідками проведення слідчої дії, відповідає вимогам ст. 104, 105 КПК, будь-яких заяв, зауважень чи доповнень не надходило.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що висновок експерта ОСОБА_17 № 1281 від 25.07.2023 року складений належним суб'єктом, на підставі матеріалів досудового розслідування № 12023065460000092 від 21.07.2023, в тому числі, з урахуванням як безпосереднього огляду експертом потерпілої (згідно акту судово-медичного обстеження № 1215 від 17.07.2023 року), так і показань потерпілої, наданих в ході слідчого експерименту від 21.07.2023 року, тобто з дотриманням вимог ст.ст.242, 244 КПК України, а тому він є допустимим доказом.
Доводи апелянта щодо незаконного отримання від потерпілої ОСОБА_9 аудіо запису події, який було зроблено на її мобільний телефон, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки вони також були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Так, суд першої інстанції зазначив, що потерпіла сама надала відповідний запис як доказ, що підтверджується її письмовою заявою про дозвіл працівникам поліції оглянути її мобільний телефон та отримати з нього запис події, яка відбулась 16.07.2023 року між нею та ОСОБА_8 (т.1, а.п.185). Вказане узгоджується з п.3 ч.1 ст. 56 КПК України.
У подальшому, дізнавачем було оглянуто телефон марки Redmi 9C NFC з наявним звукозаписом, складено відповідний протоколу огляду предмету від 21.07.2023 року, після чого аудіо запис було записано на СD - R диск та визнано їх речовими доказами у межах даного кримінального провадження (т.1, а.п.186-193).
Жоден із учасників провадження, ані під час досудового розслідування, ані під час судового розгляду не ставив під сумнів належність голосу на даному аудіо запису саме обвинуваченій ОСОБА_8 та не клопотав перед судом про призначення будь-яких експертиз, щодо з'ясування питання належності голосу обвинуваченій на аудіо записі.
Будь-які докази істотного порушення прав і основоположних свобод ОСОБА_8 внаслідок долучення вказаного запису, конкретно не вказані ні самою обвинуваченою, ні її захисником. Більш того, сама обвинувачена під час удового розгляду в суді першої інстанції підтвердила, що потерпіла фіксувала подію на свій мобільний телефон.
За вказаних обставин, надання особисто потерпілою аудіо запису, як доказу, не порушує норм ст. 85-86 КПК України.
З вказаним висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що під час апеляційного розгляду, жодних клопотань про повторне дослідження будь-яких доказів від сторони захисту не надходило.
Твердження захисника про те, що підозра 26.07.2023 року була вручена ОСОБА_8 з порушенням вимог КПК України, оскільки остання не перебувала у відділенні поліції № 4 ЖРУП ГУНП в Житомирській області 26.07.2023 року та не отримувала там підозри, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Так, факт особистого вручення 26.07.2023 року повідомлення про підозру ОСОБА_8 за ч.1 ст. 125 КК України підтверджується письмовим повідомленням про підозру з роз'ясненням прав та обов'язків, де містяться відповідні відмітки ОСОБА_8 та її підпис (т.1 а.п.220-222). Під час судового засідання в суді першої інстанції обвинувачена, ознайомившись із вказаним письмовим документом, не заперечила, що це вона розписалась у повідомленні про підозру.
Заперечення стороною захисту часу отримання підозри (зазначено 07 година 13 хвилин) не свідчить, що обвинуваченій ОСОБА_8 взагалі не вручалось повідомлення про підозру від 26.07.2023 за ч.1 ст. 125 КК України та не роз'яснювались відповідні права, у тому числі право на захист (ст. 59 Конституції України та ст. 42 КПК України).
Крім того, допитана судом першої інстанції в якості свідка начальник СД ВП №4 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_15 суду пояснила, що вона повідомляла ОСОБА_8 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, це відбулось 26.07.2023 року після 18 год. Щодо вказівки у повідомленні про підозру часу вручення - 7 год. 13 хв. зазначила, що можливо допущено помилку, а правильний час - 19 год. 13 хв., оскільки відмітка у повідомленні про підозру про ознайомлення з підозрою проставляється самостійно підозрюваною, а тому ОСОБА_8 могла невірно зазначити час. Також свідок повідомила, що ОСОБА_8 особисто отримала повідомлення про підозру, їй роз'яснено права, остання відмовилась від захисника. Допит підозрюваної ОСОБА_8 здійснювався 27.07.2023 року дізнавачем ОСОБА_18 , яка перебуває у її підпорядкуванні, тобто вже після попереднього вручення підозри ОСОБА_8 . Будь-які скарги щодо допиту підозрюваної ОСОБА_8 , а також щодо обставин їй вручення підозри не надходили.
Також, з дослідженої судом першої інстанції копії Журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до відділення поліції №4 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області слідує, що ОСОБА_8 знаходилась у відділенні поліції 26.07.2023 року з 18 год. 55 хв. до 19 год. 20 хв. (т.1 а.п.169-172).
Посилання сторони захисту на те, що підпис у вказаному журналі в графі «Особистий підпис доставленого, відвідувача, запрошеного» їй не належить суд першої інстанції оцінив критично, з чим погоджується і апеляційний суд, оскільки як під час розгляду справи судом першої інстанції так і під час апеляційного розгляду, жодних належних доказів на підтвердження вказаного факту обвинуваченою ОСОБА_8 та її захисником суду надано не було.
Доводи апелянта про те, що обвинуваченій ОСОБА_8 в порушення вимог ст.290 КПК України не було надано для ознайомлення матеріали досудового розслідування, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони також є аналогічними тим, що були надані стороною захисту під час судового розгляду в суді першої інстанції, і їм у вироку суду надано належну оцінку.
Так, судом зазначено, що у відповідності до правових позицій, викладених в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.10.2022 у справі № 216/4805/20 - за загальним правилом сторона кримінального провадження зобов'язана письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження - прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів (ч. 9 ст.290 КПК України).
При цьому, закон не визначає певної форми процесуального документа, яким би підтверджувався факт надання доступу та ознайомлення з матеріалами провадження, а лише встановлює, що цей факт повинен бути письмово підтверджений самим учасником кримінального провадження, якому надано доступ. Такі письмові документи повинні додаватися до матеріалів кримінального провадження як підтвердження того, що кожна із сторін виконала свої обов'язки і не порушила прав учасників кримінального провадження.
У постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 02 лютого 2022 року (справа № 522/7444/21) суд дійшов висновку, що «закон не визначає певної форми процесуального документа, яким би підтверджувався факт надання доступу та ознайомлення з матеріалами провадження, а лише встановлює, що цей факт повинен бути письмово підтверджений самим учасником кримінального провадження, якому надано доступ. Крім того, відсутність найменувань відкритих матеріалів досудового розслідування, до яких було надано доступ стороні захисту, в цьому кримінальному провадженні не може свідчити про не відкриття таких матеріалів у розумінні приписів ч. 12 ст. 290 КПК».
Частиною 5 статті 301 КПК України визначено, що у разі прийняття прокурором рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор зобов'язаний у межах строків, визначених частиною другою цієї статті, забезпечити надання особі, яка вчинила кримінальний проступок, або її захиснику, потерпілому чи його представнику копій матеріалів дізнання шляхом їх вручення, а у разі неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень, зокрема шляхом надсилання копій матеріалів дізнання за останнім відомим місцем проживання чи перебування таких осіб. У разі відмови вказаних осіб їх отримати чи зволікання з отриманням вказані особи вважаються такими, що отримали доступ до матеріалів дізнання. Про відмову від отримання копій матеріалів дізнання чи неотримання таких копій складається відповідний протокол, який підписується прокурором та особою, яка відмовилася отримувати, або прокурором, якщо особа не з'явилася для отримання копій матеріалів дізнання.
Судом першої інстанції встановлено, що при направленні до суду обвинувального акту прокурором долучено розписку ОСОБА_8 від 28.07.2023 року про отримання копії обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12023065460000092 на 4 арк., копії реєстру матеріалів досудового розслідування на 1 арк, а також копій матеріалів кримінального провадження на 67 арк. (т.1 а.п. 7). Факт підписання указаної розписки ОСОБА_8 в суді першої інстанції не заперечила.
Зміст указаної розписки свідчить, що ОСОБА_8 отримала копії всіх необхідних документів для забезпечення свого захисту у суді від пред'явленого обвинувачення.
Крім того, під час розгляду вказаного кримінального провадження № 12023065460000092 в суді першої інстанції, прокурором було надано протокол відкриття додаткових матеріалів у порядку ч.11 ст. 290 КПК України, датований 02.04.2024 року із описом таких матеріалів та доказами вручення відповідних матеріалів захиснику та обвинуваченій (т.1, а.п.149-165).
У подальшому, при дослідженні доказів сторони обвинувачення судом першої інстанції, захисник висловлював свою позицію щодо належності, допустимості та достатності всіх доказів, заявляв клопотання, в тому числі про визнання доказів недопустимими, витребування доказів, про допит свідків, тощо.
Проаналізувавши все вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до висновку, що істотних порушень фундаментальних прав та свобод будь-яких осіб, в тому числі і обвинуваченої ОСОБА_8 , при проведенні досудового розслідування, отриманні зазначених вище доказів та відкритті цих доказів стороні захисту, що мали б наслідком визнання таких доказів недопустимими відповідно до положень ст.87 КПК України, органом досудового розслідування та стороною обвинувачення допущено не було.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що вказані доводи сторони захисту є безпідставними.
Покарання обвинуваченій ОСОБА_8 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, в межах санкції статті, за якою її засуджено. Призначене покарання, на думку апеляційного суду, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченій ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.125 КК України відповідає загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, і це покарання, як за своїм видом, так і розміром, не може бути визнане явно несправедливим через суворість, оскільки є необхідним й достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження нових злочинів.
Переконливих аргументів, які б ставили під сумнів законність рішення місцевого суду, вмотивованість його висновків при призначенні обвинуваченій покарання в апеляційній скарзі не наведено.
Доводи апеляційної скарги захисника щодо невірного вирішення судом першої інстанції цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди, враховуючи, що потерпілою не надано висновку експерта щодо розміру такої шкоди, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції в цій частині дотримані вимоги закону.
Так, з матеріалів провадження вбачається, що потерпілою ОСОБА_9 в порядку ст. 128 КПК України пред'явлено цивільний позов до обвинуваченої ОСОБА_8 про відшкодування в тому числі моральної шкоди в розмірі 200000 грн (т.1 а.п.27-30).
В обґрунтування позовних вимог потерпіла послалася на страждання, які відчувала внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, негативні наслідки у подальшому, які відобразилися на стані її здоров'я, порушення сну, відчуття постійної тривоги з приводу можливого повторного спричинення обвинуваченою, яка є її сусідкою, тілесних ушкоджень, можливість чинити на неї тиск, залякувати та вчинити неправомірні дії щодо неї та її сім'ї.
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Приймаючи рішення в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції відповідно до вимог закону врахував те, що внаслідок неправомірних дій обвинуваченої ОСОБА_8 потерпілій ОСОБА_9 заподіяно легкі тілесні ушкодження, остання проходила лікування, тобто зазнала фізичних та душевних страждань, змінилися умови її життя, вона хвилюється за стан свого здоров'я в подальшому, та дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог потерпілої в цій частині.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що в апеляційній скарзі не наведено обґрунтованих підстав для зміни чи скасування вироку суду в цій частині.
Розмір моральної шкоди, на думку апеляційного суду, визначено судом першої інстанції з урахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнала потерпіла, їх тривалості, матеріального та сімейного стану обвинуваченої та принципу виваженості та співрозмірності.
Посилання захисника на відсутність висновку експерта щодо розміру моральної шкоди, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки відповідно до положень ч.2 ст.243 КПК України в даному випадку проведення експертизи не є обов'язковим.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_8 є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 27 січня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: