Справа №498/346/24
Провадження по справі №1-кп/498/29/25
01 травня 2025 року Великомихайлівський районний суд Одеської області в складі:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про визнання доказів очевидно недопустимими по кримінальному провадженню, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023167390000042 від 02.07.2023 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України,
встановив:
В провадженні Великомихайлівського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України.
Під час судового розгляду захисник адвокат ОСОБА_5 заявив клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими, посилаючись на те, що ухвалою від 06.03.2024 суддею Великомихайлівського районного суду Одеської області призначено підготовче судове засідання у кримінальному провадженні № 12023167390000042 від 02.07.2023 відносно обвинуваченого ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України. 19.03.2024, стороною обвинувачення було подано до суду письмові докази, які на думку сторони обвинувачення свідчать про скоєння обвинуваченим кримінального проступку. Проте, подані письмові докази є очевидно недопустимими з огляду на наступне. Стороною обвинувачення, в судовому засіданні 19.03.2024 було подано до суду письмові докази, які на думку сторони обвинувачення свідчать про скоєння обвинуваченим кримінального проступку. Проте стороною обвинувачення не було надано жодного доказу на підтвердження наявності процесуального рішення (відповідної постанови) про визначення дізнавача, який здійснюватиме досудове розслідування в к.п. № 12023167390000042. Отже всі процесуальні дії в кримінальному провадженні були вчинені, а всі докази були зібрані - неповноважною особою. Окрім того, необхідно звернути увагу, що первинна кваліфікація кримінального правопорушення, зареєстрованого 01 липня 2023 року в ЄРДР - ст. 356 КК України, в наступному 29 серпня 2023 року, неповноважною особою дізнання, було винесено постанову про перекваліфікацію складу кримінального правопорушення і перекваліфіковано на ч. 1 ст. 197-1 КК України. З огляду на очевидну недопустимість зазначеної постанови, у зв'язку із винесенням її неповноважною особою, вбачається порушення права на захист, тобто порушення загальних засад кримінального провадження, що є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Просить суд визнати очевидно недопустимими у кримінальному провадженні № 12023167390000042 докази, подані (надані) стороною обвинувачених. Встановити неможливість дослідження доказів поданих (наданих) стороною обвинувачення як таких, що є очевидно недопустимими.
01 травня 2025 року прокурором Роздільнянської окружної прокуратури було подано заперечення на клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими. Згідно якого вбачається, що досудове розслідування кримінального провадження розпочато начальником сектору дізнання відділення поліції №1 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області капітаном поліції ОСОБА_6 , 02.07.2023 на підставі повідомлення директора філії «Одеське лісове господарство» ДГСП «Ліси України», внесено відомості до ЄРДР за №12023167390000042 від 02.07.2023 за попередньою правовою кваліфікацією за ст. 356 КК України. Цього ж дня, відповідно до доручення про здійснення досудового розслідування від 02.07.2023, у зв'язку з відсутністю в штаті сектору дізнання ВП №1 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області інших дізнавачів, крім самого його начальника, начальником сектору дізнання ОСОБА_6 прийнято вказані матеріали до свого провадження. В подальшому, в ході досудового розслідування даного кримінального провадження встановлено, що голова ФГ « ОСОБА_4 » ОСОБА_4 , самовільно зайняв земельну ділянку на околиці с. Єрмішкове Роздільнянського району Одеської області, та продовжує самовільно використовувати її без будь яких правовстановлюючих документів. Встановлено, що в діях ОСОБА_4 вбачаються ознаки кримінального правопорушення (проступку) передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України, кваліфікованого як самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику. На підставі вищевикладеного, 29.08.2023 дізнавачем змінено правову кваліфікацію вказаного кримінального правопорушення зі ст.356 КК України на ч.1 ст.197-1 КК України. В подальшому, т.в.о. начальника СД ВП №1 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 26.02.2024 прийнято постанову про створення групи дізнавачів по вказаному кримінальному провадженню. Разом з тим, в постанові № 663/267/19 від 25.08.2021 Верховний Суд висловив правову позицію що призначення слідчого на підставі доручення, а не постанови, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону у зв'язку з тим, що положення ст. 110 КПК України не містять імперативних приписів про те, що керівник органу досудового розслідування приймає своє рішення у формі постанов, в ст. 110 КПК України дійсно зазначено, що рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови, однак за змістом п.п. 8, 17 ч. 1 ст. 3 КПК України керівник органу досудового розслідування і слідчий є самостійними суб'єктами, повноваження яких визначені в окремих статтях КПК України - 39 та 40. Повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, у формі письмового «доручення», яке містить ті самі реквізити, що й постанова, не суперечить вимогам ст. 39 КПК і є достатнім документом для наділення такого слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні. Прийняття рішення саме у такій письмовій формі (а не у формі постанови) не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою і що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими на цих підставах. Отже, відповідно до вказаного висновку Верховного Суду, визначення керівником органу досудового розслідування слідчого на підставі процесуального документа - доручення не утворює істотного порушення вимог процесуального закону (ст. 412 КПК). Просить відмовити у задоволенні клопотання захисника.
Обвинувачений ОСОБА_4 , захисник ОСОБА_5 підтримали клопотання.
Прокурор заперечував проти задоволення клопотання.
Згідно наказу № 327 о/с від 25.02.2021 начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області генерала поліції третього рангу ОСОБА_8 призначено по Роздільнянському районному відділу поліції відділення поліції № 1 капітана поліції ОСОБА_6 (0041107) начальником сектору дізнання відділення поліції № 1 Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Як вбачається з матеріалів, долучених до клопотання, останні містять доручення начальника СД ВП №1 Роздільнянського РВП ГУ НП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_9 про проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12023167390000042 від 02.07.2023.
Згідно постанови т.в.о. начальника СД ВП №1 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_10 про створення групи дізнавачів по кримінальному провадженню № 12023167390000042 від 26.02.2024 створено групу дізнавачів по даному кримінальному провадженню.
Згідно наказу №10 від 04.01.2024 начальника ВП №1 капітана поліції ОСОБА_11 уповноважено поліцейських відділення поліції № 1 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області здійснювати досудове розслідування кримінальних проваджень в межах компетенції передбаченої КПК України, а саме: капітана поліції ОСОБА_7 старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції № 1 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області.
Згідно наказу №140 о/с від 01.02.2024 начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області полковника поліції ОСОБА_12 : капітану поліції ОСОБА_6 (0041107), начальникові сектору дізнання відділення поліції № 1, частину невикористаної щорічної основної оплачу вальної відпустки з 2023 рок, тривалістю 14 діб, з 21 лютого 2024 року до 05 березня 2024 року.
Вислухавши думку учасників судового розгляду та дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до діючого кримінально-процесуального законодавства України докази в кримінальному провадженні повинні бути належними та допустимими.
Статтею 85 КПК України передбачено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Також, відповідно до положень ст.86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
При цьому, стаття 87 КПК України передбачає, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
У ст. 110 КПК України, на яку посилається захисник ОСОБА_5 , дійсно зазначено, що рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови.
Однак за змістом пунктів 8, 17 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу керівник органу досудового розслідування і слідчий є самостійними суб'єктами, повноваження яких визначені в окремих статтях КПК 39 та 40. Положення ст. 110 КПК не містять імперативних приписів про те, що керівник органу досудового розслідування приймає своє рішення у формі постанов.
Повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, у формі письмового «доручення», яке містить ті самі реквізити, що й постанова, зокрема: посада особи керівника органу досудового розслідування, час і місце складання доручення, підстави для його винесення (статті 39, 214 КПК), номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, попередню правову кваліфікацію та вказівки щодо проведення якісного, ефективного і оперативного досудового розслідування (як у цій справі), не суперечить вимогам ст. 39 КПК і є достатнім документом для наділення такого слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні.
Прийняття рішення саме у такій письмовій формі (а не у формі постанови) не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою і що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими на цих підставах.
На підставах наведеного суд не вважає істотним порушенням вимог процесуального закону (ст. 412 КПК) визначення керівником органу досудового розслідування слідчого на підставі процесуального документа доручення.
З урахуванням вищенаведених законодавчих положень, повноваження слідчого, який здійснює досудове розслідування конкретного кримінального провадження, повинні підтверджуватись відповідним процесуальним рішенням керівника органу досудового розслідування.
Повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, може бути реалізовано шляхом винесення відповідної постанови або у формі письмового доручення, яке містить ті самі реквізити, що й постанова, зокрема: посада особи керівника органу досудового розслідування, час і місце складання доручення, підстави для його винесення (статті 39, 214 КПК України), номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, попередню правову кваліфікацію та вказівки щодо проведення якісного, ефективного і оперативного досудового розслідування) не суперечить вимогам ст. 39 КПК України і є достатнім документом для наділення такого слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні.
Аналогічну позицію висловила колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 25.08.2021 у справі № 663/267/19.
За таких обставин, відсутні будь-які підстави для визнання під час судового розгляду зазначених у клопотанні доказів очевидно недопустимими, у зв'язку з чим клопотання задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 89, 372 КПК України, суд
встановив:
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про визнання доказів очевидно недопустимими - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1