Справа № 752/24258/24
Провадження № 2/752/2788/25
Іменем України
05 травня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Слободянюк А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат, трьох проценти річних від простроченої суми боргу,
У листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 630,80 грн та інфляційні втрати - 1 767,86 грн, також просить стягнути судовий збір у розмірі 968,96 грн, витрати на правову допомогу - 3 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 22 січня 2021 року в м. Києві по вул. Заболотного сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Сitroen», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу «Honda», д.н.з. НОМЕР_2 , під керування водія ОСОБА_3 . Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.
Згідно з постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 16 березня 2021 року водія транспортного засобу «Сitroen», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 визнано винним.
13 травня 2021 року між ПрАТ «СК» «ВУСО» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір № 13/05/2021 про відступлення права вимоги, відповідно до додатку № 1 до договору позивачем отримано право вимоги відшкодування в порядку регресу у виді виплаченого страхового відшкодування за полісом № 201107660 від 01 вересня 2020 року.
Голосіївським районним судом міста Києва 31 серпня 2023 року ухвалено рішення, яким задоволено позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та призначено до стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отриманих коштів у розмірі 14 447,08 грн, 908,00 грн судового збору та витрат на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн. Судове рішення було фактично виконано боржником ОСОБА_2 02 жовтня 2024 року.
Позивач зазначає, що має право на стягнення з відповідача суми інфляційних втрат від простроченої суми заборгованості та 3% річних, починаючи з 01 вересня 2023 року - наступного дня після ухвалення судового рішення і до дня фактичного виконання рішення суду - 01 жовтня 2024 року. Посилаючись на викладене, просить задовольнити позов.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва суду від 14 листопада 2024 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання (а.с. 22, 23).
За відповіддю № 904664 від 14 листопада 2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідач зареєстрований в АДРЕСА_1 .
За вказаною позивачем у позові адресою відповідача у місті Києві, що також є адресою із наданого позивачем рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 серпня 2023 року у справі № 760/22354/21, суд направляв відповідачу ухвалу про відкриття провадження, поштові відправлення повернулись до суду без вручення з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Суд також на офіційному веб-сайті Судової влади України 02 грудня 2024 року розмістив оголошення про розгляд справи (а.с.27).
Відповідач не скористався правом подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 Цивільного процесуального Кодексу ( далі ЦПК) України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на вищезазначене суд, на підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що за рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 31 серпня 2023 року (справа № 760/22354/21) стягнуто з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 завдані збитки в порядку регресу в розмірі 14 447,08 грн, судовий збір - 908,00 грн, витрати на правову допомогу - 4 000,00 грн. Загальна сума, що підлягала стягненню з ОСОБА_2 за судовим рішенням, складає 19 355,08 грн (а.с. 7,8).
У вказаному рішенні Голосіївського районного суду міста Києва від 31 серпня 2023 року у справі № 760/22354/21 встановлено наступні обставини:
- «Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 16.03.2021 року у справі № 752/3706/21, провадження № 752/3706/21, ОСОБА_4 визнано винним скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 20 (двадцяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340,00 гривень»;
- «01.09.2020 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» та ОСОБА_5 було укладено Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 201107660.
У відповідності до умов вказаного Полісу страхування ПрАТ «СК «ВУСО» взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу марки «Citroen C4», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », сплатити страхове відшкодування за шкоду заподіяну третім особам.
Страховик пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля «Honda Civic», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », ПрАТ «СК «УНІКА» звернувся до Страховика - ПрАТ «СК «ВУСО» - з заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу за Полісом №201107660 від 01.09.2020 року.
ПрАТ «СК «ВУСО» визнало вказану подію страховим випадком, відповідно до чого виплатило власнику автомобіля «Honda Civic», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », страхове відшкодування в розмірі 14 447 грн. 08 коп., що підтверджується страховим актом №2094571-1 від 26.03.2020 року та платіжним доручення №11273 від 26 березня 2021 року»;
- «13.05.2021 року між ПрАТ «СК «ВУСО» та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 укладено Договір №13/05/2021 про відступлення права вимоги, відповідно до якого Первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор (Позивач) отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих Первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до Договору. Новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Полісом №201107660 від 01.09.2020 року».
Відповідно до ч.ч. 4,5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Враховуючи вимоги ст. 82 ЦПК України вказані вище обставини встановлені рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року у справі № 760/22354/21, яке набрало законної сили повторному встановленню не підлягають.
Відповідно до інформації з Автоматизованої системи виконавчого провадження від 08 листопада 2024 року приватним виконавцем Яцишиним А.М. 14 серпня 2024 року відкрито виконавче провадження № 75805481, у якому стягувачем вказано: ОСОБА_1 , боржник - ОСОБА_2 ; стан виконавчого провадження - завершено (а.с. 6).
За наданим стороною позивача скриншотом із банківського застосунку вбачається, що 02 жовтня 2024 року здійснено поповнення картки на суму 19 331,69 грн із призначенням платежу: «ВД № 760/22354/21; 27.07.2024; ОСОБА_2 ; ВП № 75805481; кошти за ВД, стягнуті на користь стягувача» (а.с. 9).
За змістом положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач наголошував, що мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, розмір якої визначений рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 31 серпня 2023 року у справі № 760/22354/21, а саме: завдані збитки в порядку регресу в розмірі 14 447,08 грн, судовий збір - 908,00 грн, витрати на правову допомогу - 4 000,00 грн, а всього - 19 355,08 грн. Разом з тим, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат проведено позивачем на суму заборгованості відповідача у розмірі 19 331,69 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), в постанові від 08 листопада 2019 року по справі № 127/15672/16-ц.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц /провадження № 14-241цс19/, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3013/18 /провадження № 12-116гс19/, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 /провадження № 12-105гс19/).
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 роук у справі №904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов'язками.
Доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач (див. постанову Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 913/618/21).
Так, матеріали справи не містять та відповідачем не надано будь-які докази сплати заборгованості за судовим рішенням до вказаної позивачем дати - 02 жовтня 2024 року, як і взагалі докази виконання судового рішення від 31 серпня 2023 року.
На підтвердження розміру позовних вимог, позивачем надано розрахунок 3 % річних від простроченої суми заборгованості та інфляційних втрат, нарахованих за період з 01 вересня 2023 року по 01 жовтня 2024 року.
Разом з тим, відповідно до норм цивільного процесуального законодавства, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 серпня 2023 року (справа № 760/22354/21), набрало законної сили 02 жовтня 2023 року, що було встановлено судом відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень.
Як зазначено, позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та 3% річних з 01 вересня 2023 року, що вбачається з наданого позивачем розрахунку, виходячи із суми заборгованості за судовим рішенням у розмірі 19 331,69 грн (а.с.10). Тобто, за період, коли судове рішення не набрало законної сили.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційної складової на суму боргу та 3 % річних за період з 02 жовтня 2023 року по 01 жовтня 2024 року.
Так, розрахунок 3% річних проводиться за формулою: сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.
Відтак сума 3 % річних за період з 02 жовтня 2023 року по 01 жовтня 2024 року становить: 19 331,69 x 3 % x 367 : 365 : 100 = 583,13 грн.
Сукупний індекс інфляції розраховується за формулою: ІІс = (ІІ1 / 100) х (ІІ2 / 100) х (ІІ3 / 100) х ... (ІІZ / 100), де ІІ1 індекс інфляції за перший місяць прострочення; ІІ2 індекс інфляції за другий місяць прострочення; ІІ3 індекс інфляції за третій місяць прострочення.
Сукупний індекс інфляції за весь період: IIc = (100.8 : 100) x (100.5 : 100) x (100.7 : 100) x (100.4 : 100) x (100.3 : 100) x (100.5 : 100) x (100.2 : 100) x (100.6 : 100) x (102.2 : 100) x (100.0 : 100) x (100.6 : 100) x (101.5 : 100) = 1.086019.
Інфляційне нарахування: 19331,69 грн (сума боргу) x 1.086019 (сукупний індекс інфляції) - 19331,69 грн (сума боргу) = 1 662,89 грн.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних від суми боргу в сумі 583,13 грн та інфляційні втрати - 1 662,89 грн, а всього - 2 246,02 грн.
Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн.
Відповідно до довіреності від 03 лютого 2022 року інтереси відповідача представляє ОСОБА_6 , який має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльності (а.с.15, 16).
Суду надано договір про надання правової допомоги № 01/11/22 від 01 листопада 2022 року, укладений між адвокатом Самойленком П.М. та ОСОБА_1 ; додаткову угоду № 52 від 08 листопада 2024 року до договору, в якій визначено найменування та вартість послуг; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) до договору правової допомоги № 01/11/22 від 01 листопада 2022 року; платіжну інструкцію від 08 листопада 2024 року про переказ коштів в сумі 3 000,00 грн згідно договору № 01/11/22 (а.с.11-14).
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що відповідачем зроблено не було.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу, ціну позову.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19 лютого 2020 справа № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Також, при вирішенні питання про розподіл судових витрат відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову.
За вказаних вище обставин, враховуючи ціну позову - 2 398,66 грн, часткове задоволення позовних вимог, складність справи та виконаної адвокатом роботи, які підтверджені належними доказами, принципу справедливості, співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд приходить до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 1 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 968,96 грн (а.с.20). Судові витрати у виді судового збору, відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог (93,64 %,), що становить 907,33 грн.
Керуюючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263, 264-265, 279, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат, трьох проценти річних від простроченої суми боргу, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати від простроченої суми боргу у розмірі 1 662 (одна тисяча шістсот шістдесят дві) грн 89 коп, три відсотки річних у розмірі 583 (п'ятсот вісімдесят три) грн 13 коп, а всього стягнути - 2 246 (дві тисячі двісті сорок шість) грн 02 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 907 (дев'ятсот сім) грн 33 коп, витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_3 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_4 .
Повний текст судового рішення складено 05 травня 2025 року.
Суддя А.В. Слободянюк