Справа № 629/884/25
Номер провадження 2/629/512/25
РIШЕННЯ
05.05.2025 року м.Лозова
Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого судді -Мицик С.А., за участю секретаря судового засідання- Дохненко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15.02.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №4389272 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 5000,00 грн., строком кредитування 360 днів, зі сплатою відсотків 2,5% в день. 25.10.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу №25/10/2024, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 . Рішенням №251124/1 єдиного учасника ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 року змінено найменування з ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» на нове найменування ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал». Заборгованість відповідача станом на 15.02.2024 року становить 51000 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 5000 грн., відсотками, нарахованими первісним кредитором - 31750 грн., відсотками нарахованими ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за 94 календарних днів - 11750 грн. Вказану заборгованість, а також понесені судові витрати та витрати на правову допомогу позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі. У відповіді на відзив на позовну заяву представник позивача зазначив, що кредитний договір укладений між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, нормативно-правове регулювання укладання електронного кредитного договору та процедура укладання електронного кредитного договору детально описана позивачем у позовній заяві. На підтвердження укладання договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту з ТОВ «Лінеура Україна» позивачем було надано електронний доказ в паперовій формі, який було підписано шляхом зазначення одноразового ідентифікатора «32460», який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог ч.6 та 8 ст. 11, ст.12 ЗК «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір. Переказ коштів, виданих в рамках кредитного договору, здійснено шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто в заяві на отримання кредиту та підтверджується копією довідки платіжного провайдера. Щодо нарахування відсотків, зазначив, що нараховані відсотки не носять штрафний характер, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, надала клопотання про розгляд справи за її відсутності. У відзиві на позовну заяву просила відмовити у задоволенні позову ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал». В обґрунтування заперечень проти позову зазначила, що позивачем не надано доказів про домовленість між сторонами про застосування ЗУ «Про електронну комерцію» у спірних відносинах, а надані документи мають лише посилання на такий Закон. Вважає, що сторони не підписали належним чином договір, а отже не досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, зокрема щодо нарахування заборгованості за процентами та інших в тому числі фінансового кредиту. Правила надання споживчих кредитів ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» не затверджено наказом. Не надано доказів, які саме правила надання споживчих кредитів були надані їй для ознайомлення і на які вона погоджувалась, чи не були вони змінені. Крім того, через військову агресію рф з 24.02.2022 вона не має доходів, не працевлаштована та в зв'язку з введенням військового стану змушена була виїхати до іншої країни. З огляду на відсутність у неї доходів та не перебування на території України з урахуванням того, що заборгованість за процентами за надання кредиту має бути включена в систему нарахування процентів, а загалом проценти більш ніж на 50% перевищують тіло кредиту, відповідачка просить відмовити суму нарахованих позивачем заборгованість за процентами до нуля. Також, як на підставу відмови у задоволенні позову відповідачка посилалася на Закон №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану». Щодо судових витрат, то просила врахувати положення ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в раз якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено, що ТОВ «Лінеура Україна» є фінансовою установою відповідно до Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи ФК № 1177 від 19.03.2019 року, яке видане Національним банком України.
Також ТОВ «Лінеура Україна» має ліцензію на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, яка була видана розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 04.04.2019року за №529.
15.02.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено електронний Договір №4389272 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура Україна», затверджених наказом №101-ОД від 20.11.2023 року та розміщених на сайті www.credit7.ua.
Для підписання кредитного договору ОСОБА_1 використала електронний підпис з одноразовим ідентифікатором «32460», що відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.
Згідно п.1.2 кредитного договору на умовах, встановлених договором, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума кредиту складає 5000,00 грн.
Відповідно до п.1.3 кредитного договору, строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до договору.
Стандартна процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору (п.1.4.1 кредитного договору).
Пунктами 2.1, 2.4 кредитного договору передбачено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на банківський рахунок клієнта, за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_2 . Кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п.2.1 Договору (а.с.22-32).
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 5000 грн. шляхом переказу кредитних коштів на платіжну картку відповідача №НОМЕР_2 , що підтверджується листом ТОВ «Пейтек Україна» про перерахування коштів, що не заперечується відповідачем (а.с.17).
Відповідач ОСОБА_1 не надала своєчасно ТОВ «Лінеура Україна» грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
Згідно з розрахунком ТОВ «Лінеура Україна» ОСОБА_1 має заборгованість по кредитному договору №4389272 від 15.02.2024 року в розмірі 39250 грн., з яких: 5000,00 грн. - тіло кредиту, 31750 грн. - нараховані відсотки за період з 15.02.2024 по 25.10.2024, штрафні санкції-2500 грн. (а.с.40-44).
Підпунктом 5.1.3 п. 5.1 Кредитного договору передбачено, що товариство має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди споживача, але з обов'язковим повідомленням споживача про таке відступлення протягом 10 робочих днів із дати такого відступлення.
25.10.2024 року ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено Договір факторингу №25/10/2024, за умовами якого ТОВ «Лінеура Україна» за плату відступило, а ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до відповідача (а.с.78-82).
Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» повідомило відповідача шляхом направлення SMS повідомлення на зазначений в анкеті боржника телефонний номер (а.с.38).
Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №25/10/2024 від 25.10.2024 року ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №4389272 у сумі 39250 грн., з яких 5000 грн. тіло кредиту, 31750 грн. нараховані відсотки, 2500- пеня, штрафи (а.с.49).
Відповідач ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором не сплатила та не вчинила жодних дій на її погашення.
Рішенням №251124/1 єдиного учасника ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 року змінено найменування ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на нове найменування ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (а.с.68).
ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» нарахувало відповідачу відсотки за користування кредитом за 94 календарних днів в межах строку дії договору за період з 26.10.2024 року по 27.01.2025 року, що становить 11750 грн.(а.с.46-47).
Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції, яка була чинна на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно положень ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
У постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року у цивільній справі №561/77/19 зазначено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 р. у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 р. у справі №404/502/18, від 7 жовтня 2020 р. у справі №127/33824/19.
Таким чином, електронна форма договору прирівнюється до письмової, проте з певними особливостями щодо укладення таких договорів. Сторони вільні обрати форму правочину, в т.ч. електронну. Тож електронний договір не може бути визнаний недійсним виключно через те, що він має електронну форму.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 року дійшов такого висновку: Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернетмагазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами.
З урахуванням наведеного, підписання ОСОБА_1 шляхом зазначення одноразового ідентифікатора відповідає вимогам чинного законодавства.
Таким чином, позивачем належним чином доведено факт укладання 15.02.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 електронного Договору №4389272 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Відповідно між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов даного кредитного договору.
При цьому відповідачкою не спростовано надані докази і вимоги про визнання цього договору недійсним, зміни або розірвання його нею не заявлялись.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-1383/2010 зазначено, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладання договору, підлягають виконанню.
Згідно частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Крім того, згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Водночас згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Слід наголосити, що кожна кредитна справа має свої ознаки та характеристики, які її відрізняють. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №910/1238/17 касаційний суд, формуючи практику, дійшов такого висновку: проценти за користування кредитом - проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України.
Проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування».
Велика Палата Верховного Суду дійшла до вказаного висновку з тих мотивів, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною і неправомірною, тобто виключається одночасне застосування ст. 1048 та ст. 625 ЦК України.
Підписуючи договір, позичальник погоджується на укладання договору саме такого змісту, що фактично нівелює усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів.
Відповідно до п. 3.1 договору №4389272 від 15.02.2024 року, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та або у році.
Строк кредитного договору становить 360 календарних днів, тобто до 09.02.2025 року.
Відповідач не здійснив оплату процентів згідно графіку платежу та не повернув тіло кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи проценти за користування грошовими коштами як первісним кредитором, так і позивачем нараховані в межах строку дії договору, а саме з 15.02.2024 по 25.10.2024 та з 26.10.2024 по 27.01.2025.
Отже, в даному випадкусторонами правовідносин погоджено у належній формі строк кредитування, а нарахування здійснено відповідно до погодженого строку, нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
Судом встановлено, що позичальник - відповідач скористалася кредитними ресурсами та свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, розрахунок заборгованості складений позивачем є арифметично правильним та не спростований відповідачем, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.
Стосовно посилань відповідача на Закон України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», як підставу відмови у задоволенні позову, суд зазначає таке.
24 лютого 2022 року Указом Президента №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України, і діє по цей час.
Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Також Законом №2120-ІХ від 15.03.2022 року внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та відповідно до п. 6-1 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Із зазначеного слідує, що законодавцем звільнено позичальників від відповідальності визначеної статтею 625 ЦК України, а також неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов'язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24.02.2022 року та такі нарахування підлягають списанню.
При цьому зазначені норми не передбачають скасування відсотків за користування кредитними коштами. Таке нарахування є правомірним з боку кредитора.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом та заборгованість по відсоткам за користування кредитом, вимог про стягнення відсотків передбачених ст. 625 ЦК України чи неустойки (штрафу, пені) позивачем не заявлено, тому посилання відповідача на Закон України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» є безпідставним.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідност.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
На підтвердження понесених витрат, пов'язаних з правничою допомогою, позивачем додано: копію договору про надання правової (правничої) допомоги №10/12-2024 від 10.12.2024 року, копію акту №6525 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору №10/12-2024 від 10.12.2024, копію заявки №6525 від 31.12.2024 року на виконання доручення до Договору №10/12-2024 від 10.12.2024, копію ордера та свідоцтва.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Статтею 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову -на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до правової позиції викладеної у Додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню з відповідача у розмірі 5000 грн.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Керуючись ст.ст.12,81,133,141,247,263-265 ЦПК України, суд, -
Позов - задовольнити.
Стягнути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.п.н. НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» (03150, м.Київ, вул.Загородня, буд.15, офіс 118/2, код ЄДРПОУ 44559822) суму заборгованості у розмірі 48500 (сорок вісім тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.п.н. НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» (03150, м.Київ, вул.Загородня, буд.15, офіс 118/2, код ЄДРПОУ 44559822) витрати по сплаті судового збору в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві ) гривні 40 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.п.н. НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» (03150, м.Київ, вул.Загородня, буд.15, офіс 118/2, код ЄДРПОУ 44559822) витрати на правничу допомогу в сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.А. Мицик