Дата документу 17.04.2025Справа № 554/9115/23
Провадження № 2/554/60/2025
17 квітня 2025 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:
головуючого - судді Савченко Л.І.
за участю секретаря судового засідання - Титаренко Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Орган опіки і піклування в особі Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства та внесення змін до актового запису, стягнення аліментів на утримання дитини та матері,-
Позивач ОСОБА_1 29 вересня 2023 року , в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , визначивши третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Орган опіки і піклування в особі Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому просить :
визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
зобов'язати Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції внести зміни в Книгу реєстрації народжень, актовий запис № 568 від 09.08.2023 року, про народження дитини ОСОБА_2 , змінивши в графі «батько» з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_3 » та змінивши в графі прізвище дитини з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 »;
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_2 у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 29 вересня 2023 року;
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення ОСОБА_2 трьох річного віку.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що у жовтні 2021 року вона познайомилась з ОСОБА_3 , який лікував її бабусю . У лютому 2022 року лікар - хірург ОСОБА_3 провів ампутацію другої ноги бабусі позивача. Позивач вказує, що у весь час відповідач морально її підтримував та коли вони зустрічались у стінах лікарні чи на вулиці він завжди робив їй компліменти . Позивач вважає, що манера поведінки відповідача була спрямована привернути її увагу та продемонструвати зацікавленість у продовженні та поглибленні їхніх відносин. ОСОБА_1 зазначила, що 06.10.2022 року написала ОСОБА_3 у Viber та запросила його на каву. Позивач вказує, що їх зустріч з ОСОБА_3 закінчилась інтимною близькістю. ОСОБА_1 зазначає. що 02.11.2022 року дізналась про вагітність та повідомила про це відповідачу, який під час зустрічі з нею сказав останній , що потрібно робити аборт та скинув контакт лікаря. Позивач вказує, що відповідач наполягав на проведенні аборту, однак вона відмовилась та повідомила йому, що буде народжувати дитину. ОСОБА_1 зазначає, що у кінці грудня 2022 року надіслала ОСОБА_3 у Viber фотографію першого УЗД дитини. Після чого останній почав стверджувати , що не знає її та блокувати у Viber. Позивач вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 вона народила дитину, якій дала прізвище, ім'я по батькові - ОСОБА_2 . Позивач вказує, що вимушена була провести запис про батька дитини у Книзі народжень за своїм прізвищем та громадянством, а ім'я та по батькові батька дитини записала за своєю вказівкою. Позивач вказує, що 02.08.2023 р. та 21.08.2023 р. зверталась до ОСОБА_7 із проханням- вимогою щодо добровільного визнання батьківства, які направляла на адресу його фактичного місця проживання та на адресу реєстрації. У проханні - вимозі повідомляла, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народила доньку ОСОБА_8 та просила ОСОБА_3 добровільно визнати батьківство щодо доньки та з'явитись до Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції для подачі спільної заяви про визнання батьківства та внесення відомостей про батька доньки ОСОБА_8 . Позивач вказує, що поштові конверти з проханням - вимогою були повернуті. Прохання - вимога від 21.08.2023 року була отримана ОСОБА_3 за місцем роботи. Позивач вказує, що ОСОБА_3 , знаючи про народження його доньки , не проявляє зацікавленість, не визнає добровільно батьківство та добровільно відмовляється провести ДНК- тест для визначення батьківства для спростування чи підтвердження усіх її обставин та свідчень . Позивач зазначає, що дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного , морального і соціального розвитку дитини. Позивач не може сама забезпечити достатній рівень проживання дитини, тому вважає, що батько, який здоровий та працездатний , зможе сплачувати аліменти у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Крім того, позивач зазначає, що вона не працює, перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, жодних доходів не отримує , а тому вважає, що відповідач є працездатним і за станом здоров'я може сплачувати аліменти на її утримання, як матері його дитини, з якою вона проживає.
Ухвалою суду від 03 жовтня 2023 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження , призначено підготовче засідання.
13 листопада 2023 року від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_9 до суду надійшло клопотання про призначення по справі судово біологічної (генетичної) експертизи (а.с.67-68).
23 листопада 2023 року від представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_10 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. У відзиві представник відповідача вказує, що додані до позовної заяви докази, а саме роздруківка з Viber не є належним та допустимим доказом наявності у минулому інтимних стосунків між позивачем та відповідачем. Викладене в позовній заяві твердження є суто об'єктивним судженням та неправильне тлумачення подій. Надана переписка, на думку представника позивача, не дозволяє однозначно встановити її авторів та зміст листування. Представник відповідача характеризує відносини позивача та відповідача, як відносини з лікарем та пацієнтом. Відповідач вважає, що позов є завідомо безпідставним та є ефектом зловживання права на позов, а проведення експертизи призведе до затягування неіснуючого спору, завдасть відповідачу додаткових моральних страждань , оскільки створює у оточуючих , в тому числі, близьких відповідачеві людей, негативне ставлення до нього. Крім того, представник відповідача у відзиві вказує, що заявлена у позовній заяві вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованою (а.с. 87-90).
29 січня 2024 року від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_9 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій останній вказав, що викладені у відзиві заперечення на позовну заяву не підтримують та вважають, що вони не підлягають задоволенню. Представник позивача вказує, що ОСОБА_1 стверджує, що не зловживала правом на позов, а діє виключно в інтересах дитини. Представник позивача вважає, що основним доказом в справах про встановлення батьківства залишається експертиза ДНК або молекулярно-генетична експертиза. Представник позивача вважає, що доводи сторони відповідача про те, що проведення експертизи призведе до затягування неіснуючого спору дає підстави прийти до висновку, що ОСОБА_3 , який є лікарем та має медичну освіту розуміє наслідки призначення та проведення судово-біологічної (генетичної) експертизи , а тому намагається уникнути її призначення і проведення. Щодо заперечень проти стягнення з відповідача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 скористається своїм правом, передбаченим ч. 8 ст. 141 ЦПК України, та надасть відповідні докази понесення нею витрат у зв'язку з розглядом справи (а.с.104-107).
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 31 січня 2024 року по справі призначено судово-біологічну (генетичну) експертизу, проведення якої доручено експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Заслуженого професора М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України (а.с.120).
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави 06 вересня 2024 року поновлено провадження у справі , призначено судове засідання для вирішення клопотання експерта (а.с.146).
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 16 вересня 2024 року зупинено провадження по справі до отримання експертного висновку (а.с.162).
27 грудня 2024 року до суду надійшло повідомлення судового експерта сектору БВМГД лабораторії КВБ М.Ферс про неможливість надання висновку експерта № 1987, у зв'язку з ненаданням ОСОБА_3 біологічних зразків епітелію, що унеможливлює проведення судово-біологічної(генетичної) експертизи. Судовим експертом повернуто до суду матеріали цивільної справи № 554/9115/23 (а.с.177-178).
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 02 січня 2025 року поновлено провадження по справі та призначено судове засідання (а.с.183).
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 04 березня 2025 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.196).
Позивач ОСОБА_1 надала до суду заяву про розгляд справи без її участі. У заяві зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просила їх задовольнити. Крім того, позивач зазначила, що відповідачу достовірно відомо про розгляд даної справи в суді, про що свідчить відзив на позовну заяву. Позивач вважає, що відповідач ігнорує розгляд вказаної справи, про що свідчить його неявка до експертної установи для проведення судово -біологічної (генетичної) експертизи (а.с.208).
Відповідач ОСОБА_3 повідомлявся про дату , місце та час розгляду справи шляхом направлення судових повісток про виклик до суду, однак останні повернулись з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 191-194, 204-207), що є належним повідомленням згідно п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України.
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, начальника Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Колесник Н. надійшла до суду заява про розгляд справи без участі їхнього представника (а.с.202).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Орган опіки і піклування в особі Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради у судове засідання представника не направив.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 223 ЦПК України у разі неявки учасника справи, який належним чином повідомлений про судове засідання, без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи. Суд враховує позицію Верховного Суду у справі №911/3142/12від 18.03.2021, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (суду). Крім того, направлені за місцем реєстрації відповідача судові виклики відділенням поштового зв'язку повернуті на зворотну адресу суду з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до постанови КЦС ВС від 10.05.2023 №755/17944/18(61-185св23) довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин (ч. 3 ст. 131 ЦПК України).
Відповідач не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та його представник не з'явився у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи за його відсутності до суду не надходило. Відповідачем також не надано до суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті чи спростування доводів позивача.
Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, суд відповідно до положень ст. 223 ЦПК України, вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази приходить до наступного.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , що видане 09 серпня 2023 року Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 568 (а.с.21). Її батьками у свідоцтві про народження вказані ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , тобто запис про батька зроблено відповідно до ст. 135 СК України.
02.08.2023 р. та 21.08.2023 р. ОСОБА_1 зверталась до ОСОБА_3 з проханням - вимогою щодо добровільного визнання батьківства , у якому повідомила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась їхня спільна дитина ОСОБА_8 . Просила з'явитись до Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції для подачі спільної заяви про визнання батьківства та внесення відомостей до актового запису про народження дитини (а.с.12,15, 17,23-24). Вказані прохання - вимоги було направлено за зареєстрованим місцем проживання та фактичним місцем проживання відповідача ОСОБА_3 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, однак останні повернулись на адресу відправника , як невручені (а.с.17-27). Прохання - вимоги ОСОБА_1 отримано за місцем робити ОСОБА_3 , що підтверджується копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення (а.с.14,20,26).
Відповідно до частин першої, третьої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Визнання батьківства за рішенням суду регулюється статтею 128 СК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 128 СК України, позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю.
Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (частина четверта статті 128 СК України).
Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов'язків, зокрема обов'язку з утримання дитини.
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.
За статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц (провадження № 61-14438св18) вказано, що експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об'єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.
Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Частиною першою статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Отже, законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з'ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з'ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 31 січня 2024 року по справі призначено судово-біологічну (генетичну) експертизу, проведення якої доручено експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Заслуженого професора М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України (а.с.120).
Заступником директора Національного науковогоцентру «Інститутсудових експертиз ім.Засл.проф.МС.Бокаріуса» Міністерства юстиції України Міненком В. До суду повернуто матеріали цивільної справи №554/911523, провадження №2/554/285/2024 з клопотанням судового експерта Фурс М. від 27.08.2024 р. про надання додаткових матеріалів (біологічних зразків), необхідних для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи № 1987. У клопотанні експерт просив надати біологічні зразки (букального епітелію) ймовірного батька, у зв'язку з чим зобов'язати ОСОБА_3 з'явитися до експертної установи на відібрання біологічних зразків (а.с.143-144).
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави 06 вересня 2024 року поновлено провадження у справі , призначено судове засідання для вирішення клопотання експерта (а.с.146).
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 06 вересня 2024 року доручено експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Заслуженого професора М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України проведення судово-біологічної (генетичної) експертизи призначеної ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 31 січня 2024 року у справі № 554/9115/23.Зобов'язано ОСОБА_3 для відібрання біологічних зразків необхідних для проведення судово-біологічної (генетичної) експертизи з'явитися до Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Заслуженого професора М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України ( місце знаходження: 61177 м.Харків, вул.Золочівська, 8а). Зупинено провадження по справ до отримання експертного висновку (а.с.162).
27 грудня 2024 року до суду надійшло повідомлення судового експерта сектору БВМГД лабораторії КВБ М.Ферс про неможливість надання висновку експерта № 1987, у зв'язку з ненаданням ОСОБА_3 біологічних зразків епітелію, що унеможливлює проведення судово-біологічної(генетичної) експертизи. Судовим експертом повернуто до суду матеріали цивільної справи № 554/9115/23 (а.с.177-178).
Суд зауважує, що у матеріалах справи міститься заява з відміткою про ознайомлення з матеріалами справи представника відповідача (а.с. 75). Крім того, представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечував проти позовних вимог та проти призначення по справі судово - біологічної (генетичної) експертизи. Отже відповідач достеменно був обізнаний про наявність цивільної справи про встановлення його батьківства та про призначення судом експертизи на предмет визначення його батьківства відносно народженої позивачкою дитини.
Крім того, відповідач ОСОБА_3 на здачу зразків не з'явився, хоча повідомлявся про дату та місце здачі зразків .
На переконання суду, не з'явлення відповідача ОСОБА_3 до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивачки про його батьківство щодо неї.
Судом вживались належні процесуальні заходи з метою проведення судової молекулярно-генетичної експертизи (експертизи ДНК) та забезпечення участі відповідача у її проведенні.
Верховний Суд зазначає, що ухиленням від участі в експертизі вважаються умисні дії учасника справи, спрямовані на неможливість проведення експертизи, яку призначає суд. Нез'явлення відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи без надання доказів поважності причин неявки дає підстави вважати, що така особа не бажає отримати висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо дитини.
Вказаний правовий висновок викладений також у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.06.2022 у справі № 750/11447/18.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.05.2018 у справі №760/3977/15-ц (провадження № 61-2081зпв18) зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами. Такого ж висновку Верховний Суд дійшов в постанові у справі №569/13821/18 від 18.02.2021.
У постанові Верховного Суду від 10.05.2022 в справі № 473/1343/18 (провадження № 61-827св22) зазначено, що стаття 109 ЦПК України встановлює процесуальні наслідки для осіб, які ухиляються від участі в експертизі. Суд може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні лише у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо. Застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі. Ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення експертизи.
Така правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 в справі №695/318/20.
Згідно § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07.12.2006 № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (№ 2) від 27.11.1992, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Як роз'яснено у підпунктах 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою, котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі, судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням того, що жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд може визнати факт, для з'ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза).
Оцінивши процесуальну поведінку відповідача з точки зору дотримання ним критерію добросовісності використання процесуальних прав, суд дійшов висновку, що він ухилився від проведення судово-генетичної експертизи, яка призначалась за клопотанням представника позивачки саме для встановлення батьківства або спростування цього факту.
Так, Верховний Cуд України у постанові від 27.04.2017 року у цивільній справі №6-617цс17 прийшов до висновку про можливість визнання факту батьківства у разі ухилення від проведення судово-генетичної експертизи, призначеної судом з метою встановлення батьківства.
У відповідності до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду справи про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).
Позивач надала до суду скрін-шоти її переписки з відповідачем у меседжері Viber, з яких встановлено, що сторони спілкувались та домовлялись про зустріч. З переписки вбачається, що ОСОБА_1 повідомляла ОСОБА_3 про свою вагітність (а.с.31-53) .
У п. 49-52 Постанови Верховного Суду від 3 серпня 2022 року у cправі № 910/5408/21 зазначено, що Верховний Суд у постановах від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 18.02.2021 у справі №442/3516/20 надані сторонами скрін-шоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber фактично визнав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка.
Також Верховний Суд у постановах від 17.04.2020 у справі №905/2319/17, від 25.03.2020 у справі №570/1369/17, від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 27.11.2019 у справі №1540/3778/18 дійшов висновку, що переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах.
У постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 Верховний Суд вказав, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, лише у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Аналогічний висновок зроблений у постанові від 23.09.2021 у справі №910/17662/19.
Тобто поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв'язку.
У п. 55-57 Постанови Верховного Суду від 3 серпня 2022 року у cправі № 910/5408/21 Суд звертає увагу, що у Керівництві "Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі", ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30.01.2019 (далі - Керівництво) зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів.
Дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, веб-сторінок, бортових комп'ютерів або GPS-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони). Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп'ютера або пристрою, схожого на комп'ютер) і містять відповідні метадані.
Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та / або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва).
Отже, скрін-шоти переписки позивача з відповідачем у додатку «Viber» є електронними доказами, і відповідно до практики Верховного Суду є належними і допустимими доказами, що спростовує твердження представника відповідача наведене у відзиві, про те, що наявні в матеріалах справи роздруківки із за стосунку «Viber» є неналежними та недопустимими доказами.
За таких обставин, оцінивши всі докази по справі у сукупності, суд вважає можливим визнати факт, що відповідач ОСОБА_3 є біологічним батьком дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині.
За положеннями ст. 134 СК України на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове свідоцтво про народження.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2008 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
Відповідно до п. п. 20 п. 1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.
Відповідно до п. 2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 р. за N 55/18793, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису.
За таких обставин, підлягають задоволенню позовні вимоги щодо внесення змін до актового запису про народження дитини.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 789-X11) дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження.
Обов'язок батьків по утримуванню дітей до досягнення ними повноліття закріплено в ч. 2 ст. 51 Конституції України і ст.180 Сімейного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Відповідно до вимог ст. 182 ч. 2 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до вимог ст. 183 ч. 1 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 91 СК України, жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.
Судом встановлено, що дитина проживає разом з позивачем, доказів її утримання іншими особами суду не представлено. Позивач проживає з донькою, яка перебуває на її утриманні, а відповідач працездатний, а отже має можливість та зобов'язаний надавати матеріальну допомогу на утримання дитини.
Оцінюючи встановлене, суд приходить до висновку часткове задоволення вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_2 та вважає за можливе стягнути з відповідача аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29.09.2023 року до досягнення донькою повноліття. Вказаний розмір аліментів суд вважає достатнім, оскільки позивачем не доведено необхідності стягнення з відповідача на її користь визначений нею розмір аліментів на утримання дитини в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно.
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Щодо стягнення аліментів на утримання з відповідача на утримання позивачки, суд зазначає наступне..
У відповідності до ч. 2ст. 84 Сімейного кодексу України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Таким чином, сімейним законодавством передбачено право дружини (матері дитини) на утримання чоловіком (батьком дитини) до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов'язковим, оскільки право на аліменти належить дружині (матері дитини) незалежно від цієї обставини.
При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальний стан сторін, стан здоров'я дітей, наявність на утриманні у платника аліментів інших неповнолітніх дітей та інших непрацездатних членів сім'ї.
Виходячи з положень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров'я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов'язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.
Суд, вирішуючи питання про стягнення аліментів керується загальними принципами, за якими стягнення аліментів не повинно погіршувати становище іншого порівняно із становищем одержувача аліментів.
З урахуванням встановленого, виходячи з принципу справедливості та розумності, враховуючи потреби матері дитини , можливостей відповідача, суд вважає можливим задовольнити вимоги про стягнення аліментів на утримання позивачки частково та стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини усіх доходів (заробітку) відповідача, починаючи з 29.09.2023 р. до досягнення донькою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1073,60 грн. за позовну вимогу про визнання батьківства
Позивач від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду про стягнення аліментів звільнена на підставі п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», відтак, відповідно до положень частини 6 статті 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави в сумі 2147 грн. 20 коп. (по 1073,60 грн. за кожну вимогу).
Згідно ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень, зокрема у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Керуючись ст.ст.81, 258, 259, 263, 265, 293,315 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Внести зміни до актового запису № 568 від 09.08.2023 року, складеного Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції , про народження дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та записати у графі « батьком дитини» - « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України», змінивши прізвище дитини з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частки заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 29 вересня 2023 року.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання матері дитини в розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трирічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 , починаючи стягнення з 29 вересня 2023 року.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 2147 грн. 20 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції , місце знаходження м. Полтава, вул. Соборності, 8, код ЄДРПОУ 40455272.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м.Полтаві ради, місце знаходження: 36040 м.Полтава, вул.Івана Мазепи, 30, код ЄДРПОУ 05384695.
Суддя Л.І.Савченко