Іменем України
24 квітня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/1/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.
За позовом: Чернігівської окружної прокуратури,
вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000 в інтересах держави в особі
позивача: Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації,
код ЄДРПОУ 00022674, вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000
до відповідача: Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області,
код ЄДРПОУ 04412583, вул. Святомиколаївська, буд. 85, смт Ріпки, Чернігівський район, Чернігівська область, 15000
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»,
код ЄДРПОУ 44768034, вул. Руставелі Шота, буд. 9А, м. Київ, 01601
Предмет спору: про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,
від позивача: Носовець В. А., представник;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився;
за участю прокурора: Кошової І. М.,
Чернігівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації звернулась до суду з позовом до Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, в якому прокурор просить усунути перешкоди власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071 площею 64,9922 га, шляхом:
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Ріпкинською селищною радою на земельну ділянку з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071 площею 64,9922 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2062073774244);
- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071 площею 64,9922 га.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 06.01.2025 відкрито провадження у справі; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»; призначено підготовче засідання на 04.02.2025 на 10:00; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті.
Ухвала суду від 06.01.2025 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС 06.01.2025 о 13:21, а отже останнім днем для подання відповідачем відзиву на позов є 21.01.2025.
17.01.2025 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами.
21.01.2025 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив.
23.01.2025 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив.
27.01.2025 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву про участь у судовому режимі відеоконференції, яка ухвалою суду від 12.02.2025 повернута заявнику без розгляду.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Шморгуна В. В. підготовче засідання, призначене на 04.02.2025 о 10:00, не відбулося.
Ухвалою суду від 12.02.2025 підготовче засідання призначено на 11.03.2025 на 10:20 та повідомлено учасників справи про час та місце проведення цього судового засідання.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у підготовче засідання 11.03.2025 не з'явився.
До початку судового засідання від відповідача до суду надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі його представника.
У підготовче засідання 11.03.2025 від третьої особи з'явився представник ОСОБА_1 та на підтвердження своїх повноважень надав довіреність від 30.12.2024 №709.
Оскільки справа не є малозначною, а представник Коваль Я. Г. не є адвокатом, належних документів, які підтверджують повноваження представляти інтереси третьої особи у суді у порядку самопредставництва, не надав, суд у підготовчому засіданні 11.03.2025 не допустив до участі у справі ОСОБА_1 як представника третьої особи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 11.03.2025 проводилось за відсутності відповідача та третьої особи (їх представників).
У підготовчому засіданні 11.03.2025 суд долучив до матеріалів справи подані учасниками справ заяви по суті (відзив та відповіді прокурора та позивача на відзив), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.
У підготовчому засіданні 11.03.2025 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 01.04.2025 на 10:00.
Ухвалою суду від 12.03.2025 повідомлено учасників справи про час та місце проведення судового засідання 01.04.2025.
Відповідач та третя особа були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у судове засідання 01.04.2025 не з'явились.
До початку судового засідання від відповідача до суду надійшла заява про проведення розгляду справи без участі його представника.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 01.04.2025 проводилось за відсутності відповідача та третьої особи (їх представників).
У судовому засіданні 01.04.2025 суд оголосив перерву до 24.04.2025 до 12:00.
Ухвалою суду від 02.04.2025 повідомлено учасників справи про час та місце проведення судового засідання 24.04.2025.
11.04.2025 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду клопотання, у якому виклав додаткові пояснення.
За клопотанням представника відповідача ухвалою суду від 22.04.2025 постановлено судове засідання у справі, призначене на 24.04.2025 о 12:00, провести в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку (https://vkz.court.gov.ua).
23.04.2025 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду додаткові письмові пояснення у справі.
Третя особа була належним чином повідомлена про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у судове засідання 24.04.2025 не з'явилась.
Від відповідача для участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції авторизувався користувач під іменем ОСОБА_2 . Разом з тим, як становив суд, таку авторизацію здійснила інша особа, що назвалась ОСОБА_3 , яка відповідно до відомостей з ЄДР має вчиняти дії від імені відповідача, у тому числі підписувати договори тощо (діє виключно в судах України без окремого доручення керівника з правом посвідчення копій документів щодо повноважень без права відмови, зміни, відкликання, визнання позову, відмови від позову, апеляційних, касаційних скарг, укладання мирової угоди.
Тобто особа, яка назвалась ОСОБА_3 , здійснила авторизацію, використавши КЕП іншої особи - ОСОБА_2 , що унеможливлює її ідентифікацію судом саме як ОСОБА_3 .
Суд зазначив, що користувачі електронних довірчих послуг зобов'язані забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа; невідкладно повідомляти надавача електронних довірчих послуг про підозру або факт компрометації особистого ключа.
Фактично передача КЕП іншій особі є порушенням його конфіденційності та компрометацією інформації, що містить такий підпис.
За наведених обставин, у зв'язку з порушенням особою процедури авторизації у підсистемі відеоконференцзв'язку ЄСІТС, суд припинив проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 24.04.2025 проводилось за відсутності відповідача та третьої особи (їх представників).
У судовому засіданні 24.04.2025 суд прийняв додаткові пояснення прокурора до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.
У судовому засіданні 24.04.2025 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив скорочене рішення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 35-ОТГ на підставі акта приймання-передачі від 09.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області передало відповідачу у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 10372,2231 га, у тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071 площею 64,9922 га. Проте вказана земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення - ділянку кварталу 97 Чудівського лісництва Філії «Городнянське лісове господарство» ДП «Ліси України», у тому числі на земельну ділянку з кадастровим номером 7424483300:05:001:0005. Враховуючи те, що при передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність допущено порушення вимог законодавства при розпорядженні та використанні земель лісового фонду, які також є землями обмеженої оборотоздатності, прокурор вважає, що правильним та ефективним способом захисту інтересів держави є подання саме негаторного позову.
Відповідач заперечує проти позову та просить відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав:
- площа накладення займає незначну частину спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071, конфігурація земельної ділянки з кадастровим номером 7424483300:05:001:0005 площею 43,955 га розміщена на карті з явними похибками, а тому підстави для скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071 площею 64,9922 га, в тому числі і права власності за Ріпкинською селищною радою на цю спірну земельну ділянку - відсутні;
- відповідно до картографічних даних Державної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 7424483300:05:001:0005 внесена до Державного земельного кадастру з помилками в координатах, тобто просторово її внесено на територію Ріпкинської об'єднаної територіальної громади, у зв'язку з чим земельна ділянка з кадастровим номером 7424483300:05:001:0005 утворила перетин (накладку) із земельною ділянкою сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071.
У відповіді на відзив відповідача прокурор зазначає, що факт розташування спірної земельної ділянки в межах земель лісового фонду підтверджено належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами, долученими до позовної заяви.
Позивач у своїй відповіді на відзив вважає, що доводи, викладені у відзиві Ріпкинської селищної ради Чернігівської області, є необґрунтованими, не спростовують доказів, які підтверджують правомірність викладених у позовній заяві вимог, а відтак просить суд позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Інших заяв по суті у встановлений судом строк до суду не надходило.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
14.12.2007 на підставі розпорядження Ріпкинської райдержадміністрації №346 від 09.07.2007 ДП «Добрянське лісове господарство» видано Державний акт ЯЯ №372755 на право постійного користування земельною ділянкою площею 44,0 га в межах згідно з планом землекористування, яка розташована на території Клубівської сільської ради Ріпкинського району, для ведення лісового господарства. Додатком до державного акта є план меж земельної ділянки.
Прокурор надав план лісонасаджень Чудівського лісництва ДП «Добрянський лісгосп» 2011 року, згідно з яким лісовий квартал 97 знаходиться на території Клубівської сільської ради.
Відповідно до проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Городнянське лісове господарство» Чудівське лісництво (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків) в його користуванні перебувають земельні ділянки в межах лісового кварталу №97.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 №35-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Ріпкинській селищній раді у комунальну власність Ріпкинської територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 10372,2231 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Ріпкинської територіальної громади, згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки.
На підставі акта приймання-передачі від 09.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу від 09.12.2020 №35-ОТГ передало із державної власності, а Ріпкинська селищна рада прийняла у комунальну власність Ріпкинської територіальної громади земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку площею 64,9922 га з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071.
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 27.09.2021 №547 припинено ДП «Добрянське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДП «Городнянське лісове господарство».
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №865 припинено ДП «Городнянське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДСГП «Ліси України».
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Ріпкинської селищної ради 13.01.2022 за Ріпкинською селищною радою зареєстровано право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 64,9922 га з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2062073774244).
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації 11.07.2022 за державою в особі Чернігівської обласної державної адміністрації зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 43,955 га з кадастровим номером 7424483300:05:001:0005, яка перебуває у постійному користуванні ДСГП «Ліси України».
Наказом Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 25.10.2024 затверджено матеріали лісовпорядкування по філії «Городнянське лісове господарство» ДП «Ліси України».
Листом від 28.10.2024 №02/1271-24 ВО «Укрдержліспроект» на запит прокурора надало фрагмент накладки на ортофотоплан межі кв. 97 Чудівського лісництва філії «Городнянське лісове господарство» ДП «Ліси України» (колишнє ДП «Добрянське лісове господарство») та межі земельної ділянки згідно з наданим кадастровим номером станом на 01.01.2012, згідно з якою земельна ділянка з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071 частково накладається на межі лісового кварталу 97.
У листі від 23.10.2024 №10-25-0.2-5972/2-24 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області повідомила прокурора про те, що відповідно до інформації, наданої державним кадастровим реєстратором відділу № 5 управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, земельна ділянка з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071 була сформована та зареєстрована в Державному земельному кадастрі 23.10.2019 в процесі інвентаризації земель державної власності за «Технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Грабівської сільської ради, Задеріївської сільської ради, Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області». Земельна ділянка з кадастровим номером 7424483300:05:001:0005 була передана в постійне користування державному підприємству «Добрянське лісове господарство», що посвідчувалось державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №372755, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030783600066 від 14.12.2007. При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071 відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 7424483300:05:001:0005 були відсутні в Державному земельному кадастрі у зв'язку з тим, що електронний документ (обмінний файл) на земельну ділянку з кадастровим номером 7424483300:05:001:0005 розробником документації із землеустрою не передавався до автоматизованої системи Державного реєстру земель і відповідно відомості про земельну ділянку в автоматизованому режимі не було перенесено з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру. Згідно наданої інформації Державним кадастровим реєстратором 30.09.2021 було перенесено відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 7424483300:05:001:0005 з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру.
Листом від №734/23.12-2024 від 23.12.2024 Філія «Городнянське лісове господарство» повідомила прокурора про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071 накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 7424483300:05:001:0005 (землі лісового фонду), а саме на землі 97 кварталу Чудівського лісництва філії «Городнянське лісове господарство» ДП «Ліси України», про що також свідчить схема розміщення земельних ділянок та схема - план земельних ділянок, які надало за запитом Державне підприємство «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».
Відповідно до схем-планів земельних ділянок, виконаних сертифікованим інженером-землевпорядником Улізьком В. І., земельна ділянка відповідно до наданих матеріалів лісовпорядкування 97 кварталу Чудівського лісництва частково накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071, площа накладення 11,2636 га; земельна ділянка з кадастровим номером 7424483300:05:001:0005 частково накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071, загальна площа накладення 9,5964 га.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
За змістом ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Отже, Чернігівська обласна державна адміністрація є розпорядником земель лісогосподарського призначення державної власності.
Указом Президента України «Про утворення військових адміністрацій» № 68/2022 від 24.02.2022 утворено, зокрема, Чернігівську обласну військову адміністрацію. У зв'язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку, власником якої є Чернігівська ОДА.
Таким чином, уповноваженою особою, яка має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, є Чернігівська обласна державна (військова) адміністрація.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Чернігівської ОВА з листом від 22.11.2024 №55-77-1050вих-24, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при передачі спірної земельної ділянки з державної у комунальну власність, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.
Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
Листом № 01-01-32/18098 від 13.12.2024 Чернігівська ОВА повідомила прокурора, що відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» не наділена повноваженнями здійснювати перевірку правомірності наказів Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, а тому не планує вживати заходів, вказаних у листі прокурора.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.
Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Чернігівську ОД(В)А позивачем, оскільки вона є компетентним органом, втім не звернулась до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської ОВА про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо суті позовних вимог.
У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 2 даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, одними із яких є землі сільськогосподарського призначення та землі лісогосподарського призначення (ст. 19 ЗК України).
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Як встановив суд, на підставі акта приймання-передачі від 09.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу від 09.12.2020 №35-ОТГ передало із державної власності, а Ріпкинська селищна рада прийняла у комунальну власність Ріпкинської територіальної громади земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку площею 64,9922 га з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071.
Прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення частково сформована за рахунок земель, які входять до лісового кварталу 97, а також накладається на земельну ділянку державної власності з кадастровим номером 7424483300:05:001:0005, які перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», що свідчить про незаконність її формування як об'єкта цивільного права.
Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Відповідно до ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.
Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності (ч. 3 ст. 7 ЛК України).
За приписами ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Частиною 1 ст. 57 ЗК України визначено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи (ч. 1 ст. 17 ЛК України).
Суд встановив, що 14.12.2007 на підставі розпорядження Ріпкинської райдержадміністрації №346 від 09.07.2007 ДП «Добрянське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України», видано Державний акт ЯЯ №372755 на право постійного користування земельною ділянкою площею 44,0 га в межах згідно з планом землекористування, яка розташована на території Клубівської сільської ради Ріпкинського району, для ведення лісового господарства. Додатком до державного акта є план меж земельної ділянки.
Відповідно до наданого ВО «Укрдержліспроект» фрагменту накладки на ортофотоплан межі кв. 97 Чудівського лісництва філії «Городнянське лісове господарство» ДП «Ліси України» (колишнє ДП «Добрянське лісове господарство») та межі земельної ділянки згідно з наданим кадастровим номером станом на 01.01.2012 земельна ділянка з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071 частково накладається на межі лісового кварталу 97.
Суд враховує, що Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання «Укрдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.
ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування.
Отже, інформація, надана ВО «Укрдержліспроект», а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статей 76 - 78 ГПК України.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 31.05.2023 у справі № 681/804/20, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21.
Крім того, інженером-землевпорядником Улізьком В. І. виконані схеми-плани земельних ділянок, відповідно до яких земельна ділянка відповідно до наданих матеріалів лісовпорядкування 97 кварталу Чудівського лісництва частково накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071, площа накладення 11,2636 га; земельна ділянка з кадастровим номером 7424483300:05:001:0005 частково накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071, загальна площа накладення 9,5964 га.
При цьому відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 43,955 га з кадастровим номером 7424483300:05:001:0005 належить державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації та перебуває у постійному користуванні ДСГП «Ліси України».
Таким чином, суд доходить висновку, що спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні третьої особи для ведення лісового господарства.
Відповідач визнає обставини накладення спірної земельної ділянки на земельну ділянку державної власності з кадастровим номером 7424483300:05:001:0005, проте вважає, що таке накладення має незначну площу, конфігурація земельної ділянки з кадастровим номером 7424483300:05:001:0005 площею 43,955 га розміщена на карті з явними похибками, а сама земельна ділянка внесена до Державного земельного кадастру з помилками в координатах.
Разом з тим, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують зазначені ним обставини щодо похибок в накладені на карту і внесені відомостей до Державного земельного кадастру координат цієї ділянки, а отже твердження відповідача базуються виключно на його припущеннях.
Частиною 1 ст. 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до ст. 141 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі ГУ Держгеокадастру наказу від 09.12.2020) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;
е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;
ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.
За приписами ч. 1, 2, 5 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:
Статтею 20 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі ГУ Держгеокадастру наказу від 09.12.2020) врегульовано встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок.
Частиною 1 цієї статті передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Частиною 2 статті 20 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі ГУ Держгеокадастру наказу від 09.12.2020) визначено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ч. 7 ст. 20 ЗК України).
Зі змісту наведених норм ЗК України суд доходить висновку, що зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності здійснюється на підставі рішень відповідних органів виконавчої влади за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Доказів зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення, які накладається на спірну земельну ділянку, суду не надано.
Отже, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області не мало права розпоряджатись спірною земельною ділянкою, частина якої перебуває у постійному користуванні третьої особи для ведення лісового господарства.
Враховуючи те, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 №35-ОТГ, серед іншого, у комунальну власність Ріпкинської територіальної громади передано земельну ділянку площею 64,9922 га з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071, у вказаній частині цей наказ прийнятий усупереч вимог ЗК України.
При цьому суд зазначає, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (пункт 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
За змістом статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Статтею 24 Законом України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності) (абзац 5 частини 10).
За змістом частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, вимога про скасування реєстрації земельної ділянки фактично має на меті припинення існування такої ділянки у наявному розмірі як об'єкту цивільного права і, відповідно, впливає на припинення прав особи, за якою зареєстроване таке право.
Суд враховує, що внесення до Державного земельного кадастру відомостей щодо земельної ділянки площею 64,9922 га з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071 з віднесенням її до категорії земель сільськогосподарського призначення не відповідає вимогам чинного законодавства, враховуючи те, що спірна земельна ділянка частково сформована за рахунок земельної ділянки державної власності площею 43,955 га з кадастровим номером 7424483300:05:001:0005, а також земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», що не свідчить про її належність до категорії земель сільськогосподарського призначення.
Наявність відомостей щодо земельної ділянки площею 64,9922 га з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071 як земельної ділянки сільськогосподарського призначення у Державному земельному кадастрі порушує принципи об'єктивності, достовірності, повноти його відомостей, визначені ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр».
У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження, зокрема, на земельні ділянки (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
За змістом ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.
Отже, державна реєстрація набуття/припинення речового права на земельну ділянку проводиться виключно на сформовану земельну ділянку, відомості щодо якої внесені до Державного земельного кадастру, а відтак неможливо скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку лише в певній частині площі, яка накладається на земельну ділянку, яка перебуває в постійному користуванні третьої особи, за відсутності її поділу у встановленому законом порядку.
Виокремленню такої частини земельної ділянки має передувати складання відповідної технічної документації з поділу спірної земельної ділянки; скасування її кадастрового номеру; присвоєння кожній земельній ділянці, що утворились внаслідок поділу, нового кадастрового номеру, що виходить за межі розгляду цієї справи.
Суд також зазначає, що скасування державної реєстрації земельної ділянки призведе до припинення її існування як об'єкта цивільних прав, який було сформовано незаконно.
За таких обставин, суд доходить висновку, що ефективним способом захисту є відновлення прав попереднього власника на спірну земельну ділянку шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки з одночасним скасуванням державної реєстрації права комунальної власності відповідача.
Стаття 16 Цивільного кодексу України, як і інші закони, передбачає значну кількість способів захисту. Але це не означає, що позивач може зажадати та вимагати застосування судом їх усіх чи кількох із них одночасно, або застосування будь-якого способу захисту за своїм вибором. Кожен із способів захисту спрямований на досягнення певного правового результату, притаманного лише йому. Тому конкуренції способів захисту законодавчо не передбачено.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що зазвичай суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5, 5.6 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).
При цьому зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на саме ті правові наслідки, які захищають право.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Постанови від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 зазначеного Кодексу (негаторний позов).
Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов'язані із позбавленням володіння.
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 статті 152 ЗК України).
Застосування конкретного способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18, від 19.10.2022 року у справі № 910/14224/20).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01 2022 у справі № 363/2877/18, від 16.02 2022 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19 зайняття земельних ділянок, зокрема, шляхом часткового накладання, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цим майном. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
У постанові від 19.03.2025 (справа 927/222/24) Верховний Суд дійшов висновку, що у випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння особою майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) і далі належатиме іншій особі - власникові. Тому, заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Натомість, у наведеній вище справі прокурор хоча і звернувся із аналогічними позовними вимогами, водночас право власності на спірну земельну ділянку не було зареєстровано за позивачем (Чернігівською обласною радою), що є визначальним при виборі способу захисту, у зв'язку із чим Верховний Суд вказав про необхідність захисту порушеного права шляхом подання віндикаційного позову.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.04 2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій чи аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). До того ж зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16).
Верховний Суд також зазначив, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Враховуючи вищевикладене, висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.03.2025 у справі 927/222/24 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 не є релевантними до спірних правовідносин і не підлягають застосуванню у даному спорі.
За таких обставин, суд доходить висновку, що ефективним способом захисту є відновлення прав попереднього власника на спірну земельну ділянку шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки з одночасним скасуванням державної реєстрації права комунальної власності відповідача.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071 площею 64,9922 га.
3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Ріпкинською селищною радою на земельну ділянку з кадастровим номером 7424483000:06:001:0071 площею 64,9922 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2062073774244);
4. Стягнути з Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412583, вул. Святомиколаївська, буд. 85, смт Ріпки, Чернігівський район, Чернігівська область, 15000) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 6056,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 05.05.2025.
Суддя В. В. Шморгун