Іменем України
23 квітня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/1138/24
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Кузьменко Т.О., за участю секретаря судового засідання Заєць І.М., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом: Керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області (код ЄДРПОУ 02910114), вул. Є.Лоскота, 1, сел. Козелець, Чернігівська обл., 17000
в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах
Чернігівська обласна рада (код ЄДРПОУ 25618741), проспект Миру, 43, м. Чернігів, 14000
до відповідача 1: Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04413360), вул. Слов'янська, 51-а, с. Кіпті, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 17050
до відповідача 2: Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Козелецьрайагролісгосп", (код ЄДРПО 31187172), с. Кошани, Чернігівський район, Чернігівська обл., 17061
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача 1: Волкодав І.Ю., адвокат;
від відповідача 2: Городнича Т.В., адвокат;
прокурор: Кошова І.М.
Суть спору. Позиції учасників справи, їх заяви і клопотання та процесуальні дії суду щодо розгляду справи.
Керівником Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради подано позов до Кіптівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського підприємства «Козелецьрайагролісгосп», у якому прокурор просить суд усунути перешкоди власнику - державі в особі Чернігівської обласної ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом:
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Кіптівською сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 7422085900:60:073:0005 площею 4,8210 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2717437374220);
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування за Козелецьким районним дочірнім агролісогосподарським спеціалізованим підприємством "Козелецьрайагролісгосп" на земельну ділянку з кадастровим номером 7422085900:60:073:0005 площею 4,8210 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2717437374220);
- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422085900:60:073:0005 площею 4,8210 га;
Крім того, прокурор просить стягнути з відповідачів на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 9084,00 грн.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані незаконним набуттям у власність Кіптівською сільською радою земельної ділянки лісового фонду з кадастровим номером 7422085900:60:073:0005, яка перебуває у постійному користуванні Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Козелецьрайагролісгосп" (далі - ДП «Козелецьрайагролісгосп») та належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, управління якою здійснює Чернігівська обласна рада, а також незаконним проведенням державної реєстрації права постійного користування ДП «Козелецьрайагролісгосп» на спірну земельну ділянку, яка частково не входить у межі 47 кварталу відповідно до проекту організації та розвитку лісового господарства, лісотаксаційного опису, планів лісонасаджень, планів обходу № 8 і № 11 та не відноситься до земель лісогосподарського призначення.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 17.12.2024 позовну заяву прокурора прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.01.2025, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.
Прокурору, позивачу та відповідачам ухвала суду від 17.12.2024 була доставлена до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 17.12.2024 о 15:28, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
В розумінні статті 242 ГПК України сторони належним чином повідомлені про розгляд справи в суді, про встановлені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, пояснень, заперечень, а також час, дату та місце проведення підготовчого засідання.
02.01.2025 від Кіптівської сільської ради надійшов відзив на позов. Обґрунтовуючи заперечення проти позовних вимог, останній зазначає про таке:
- у рішенні Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 не ідентифіковано, які саме земельні ділянки передані користувачам; в додатках № 1 та № 2 визначаються лише площа земельних ділянок, яка відводиться користувачам;
- з метою виділу зазначених у рішенні площ земельних ділянок мала б бути виготовлена проектна документація, наступними етапами - погодження/затвердження, виділення на місцевості, передача та відповідна державна реєстрація з ідентифікуючими даними земельних ділянок;
- планово-картографічні матеріали лісовпорядкування можуть бути доказом набуття у постійне користування лише у випадку, якщо передача у користування відбулась до 01.01.2002;
- станом на 27.03.2001 Лісовий кодекс не містив Прикінцевих і перехідних положень;
- саме по собі Рішення Чернігівської обласної ради від 27.03.2021 не може бути належним правовстановлюючим документом на землю, оскільки лише створює правові підстави для вчинення дій, пов'язаних з необхідністю підготовки проекту відведення на земельну ділянку для отримання державного акту на право постійного користування землею відповідно до вимог законодавства;
- Відповідач 2 не набув у встановленому законом порядку права постійного користування спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 7422085900:60:073:0005 площею 4,8210 га;
- оскільки спірна земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, а Відповідач 2 не набув у встановленому порядку право постійного користування спірною земельною ділянкою, Відповідачем 1, у відповідності до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу країни, було правомірно зареєстровано право комунальної власності на спірну земельну ділянку;
- заявлений прокурором спосіб захисту не є належним у відповідності до закону. Визначений прокурором спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Крім того, прокурор не є власником майна, а задоволення позовної заяви із такими вимогами, як вони заявлені прокурором, не відновить записи в державному реєстрі та призведе до прогалин, адже в результаті скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації прав власності за Кіптівською сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 7422085900:60:073:0005 площею 4,8210 га, спірна земельна ділянка не перейде у власність держави та/або користування землекористувача;
Разом з тим, Кіптівська сільська рада у відзиві на позовну заяву стверджує, що прокурор не дотримався порядку подання позовної заяви, що визначений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»; орган, від імені якого звернувся прокурор, не здійснює користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, а відтак прокурором не обґрунтовано та не доведено підстави для представництва та безпідставно замінено компетентний орган, який має процесуальну дієздатність на звернення до суду у разі, якщо його права порушені.
Відзив прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи. Справа розглядається з урахуванням поданого відзиву на позов.
02.01.2025 Відповідачем 1 подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Обґрунтування, викладені у клопотання, аналогічні обґрунтуванням відповідача 1, викладеним у відзиві на позов в частині заперечень представництва прокурора у справі.
Суд прийняв клопотання до розгляду та долучив до матеріалів справи.
03.01.2025 Відповідачем 2 подано відзив на позов, відповідно до якого останній проти вимог щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Кіптівською сільською радою на сіпну земельну ділянку не заперечив, в решті позовних вимог просить суд відмовити у задоволенні позову.
У відзиві на позов відповідач 2 посилається на те, що межі земельної ділянки 7422085900:60:073:0005 визначені з урахуванням норм законодавства, а саме: по її сталому (фактичному) користуванню (використання земель, що визначається тривалим користуванням земельною ділянкою, без зміни її цільового призначення, погіршення її якісних характеристик та забезпечення оптимальних параметрів екологічних і соціально-економічних функцій територій (Закон України «Про землеустрій»); за матеріалами топографо-геодезичних робіт; відповідно до відомостей Державного земельного кадастру. Оскільки контур частини лісового кварталу № 47 відображений у планово-картографічних матеріалах, з якого сформовано земельну ділянку 7422085900:60:073:0005, не містить даних щодо промірів ліній, значень внутрішніх кутів повороту та координат поворотних точок зовнішніх меж, то в ході виконання комплексу робіт із землеустрою, з врахуванням вказаних чинників межі, площі цієї земельної ділянки були уточнені комбіновано аналітичним та графічним способами, відповідно до діючих нормативів. Розмір оскаржуваної земельної ділянки, що знаходиться в користуванні відповідача-2, уточнено внаслідок робіт із землеустрою, проведених з метою їх державної реєстрації та ці роботи повністю відповідають земельно-обліковим даним. Загальна площа земель лісового фонду колишнього КСП на території Надинівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області, які передані у постійне користування Козелецькому районному дочірньому агролісогосподарському спеціалізованому підприємству «Козелецьрайагролісгосп» для ведення лісового господарства залишається в межах кількісних облікових даних і становить 306,3 га.
Відзив на позов прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи. Справа розглядається з урахуванням поданого відзиву.
06.01.2025 прокурором подані заперечення на заяву відповідача 1 про залишення позову без розгляду.
Так, прокурор зазначає, що доводи відповідача-1 про те, що Чернігівська обласна рада реалізувавши право на передачу земель у постійне користування втратила право користування та розпорядження такою земельною ділянкою є помилковими, оскільки дочірнє підприємство в силу положень ст. 92 ЗК України не наділене правом розпорядження земельною ділянкою, адже постійне користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Крім того прокурор вказує, що в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» останній повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою, належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави у цій справі та звернення до суду з цим позовом, з урахуванням чого наполягає на правомірності правових підстав для звернення до суду в інтересах держави в особі Позивача як органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, та безпідставності доводів відповідача-1.
Заперечення прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.
03.01.2025 прокурором подана відповідь на відзив відповідача 1, відповідно до якої прокурор заперечив проти доводів останнього та зазначив таке:
- хоча рішення Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 не є документом, що посвідчує право постійного користування, разом з тим воно є підставою для набуття ДП «Козелецьрайагролісгосп» права постійного землекористування земельними ділянками лісового фонду. Відсутність у ДП «Козелецьрайагролісгосп» державного акту на право постійного користування земельною ділянкою свідчить про те, що визначена законом процедура набуття землекористувачем такого права не завершена. Законодавство України як на момент прийняття Чернігівською обласною радою рішення від 27.03.20021, так і на даний час не містить граничного строку виконання такого рішення, тому в силу положень статті 144 Конституції України воно (рішення) підлягає обов'язковому виконанню;
- відсутність у ДП «Козелецьрайагролісгосп» державного акта на право постійного користування спірною земельною ділянкою лісогосподарського призначення не може свідчити про відсутність у останнього такого права, враховуючи триваючий характер оформлення землекористування. На сьогодні, взагалі державний акт не вимагається, а відповідне право вважається набутим у зв'язку з прийняттям радою рішення та подальшою державною реєстрацією такого права. При цьому, державна реєстрація лише підтверджує існування у особи такого права;
- підтвердження факту права постійного користування землями 47 кварталу ДП «Козелецьрайагролісгосп» міститься у проекті організації та розвитку лісового господарства, лісотаксаційному описі 47 кварталу, планах лісонасаджень, планах обходу № 8 та № 11;
- право власності на спірну земельну ділянку виникло у позивача на підставі Закону №5245 і вона ніколи не перебувала у власності чи розпорядженні Відповідача-1, а тому він не мав жодних прав на реєстрацію права власності щодо вказаної земельної ділянки за собою. Спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення, право власності на яку неправомірно зареєстровано за Відповідачем-1, має перетин із землями, що надані у постійне користування Відповідачу-2 відповідно до рішення Чернігівської обласної ради від 27.03.2001. Вказане рішення обласної ради не скасовано, не оскаржено і є чинним. На підставі вказаного рішення Відповідачем-2 у встановленому законодавством порядку були розроблені та затверджені відповідні лісовпорядні документи, у тому числі планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Крім того, прокурор вказує, що обрав належний спосіб захисту та правомірно звернувся до суду з негаторним позовом, а твердження Відповідача-1, про віндикаційний позов, як належний спосіб захисту у спірних правовідносинах, вважає помилковими.
Відповідь на відзив прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи.
07.01.2025 прокурором подана відповідь на відзив відповідача 2.
Так, прокурор зазначає, що факт часткового перетинання земель лісогосподарського призначення із спірною земельною ділянкою підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 03.07.2024 № 02-768 та доданим фрагментом ортофотоплану з нанесеними межами 47 кварталу ДП «Козелецьрайагролісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2015 року та межами земельної ділянки; при цьому жодним нормативно-правовим актом України не передбачена можливість постійним землекористувачам самостійно (без прийняття розпорядником земель відповідних рішень) змінювати межі земельних ділянок, наданих у постійне користування. Також прокурор вказує, що скасування реєстрації земельної ділянки з припиненням прав є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки.
Відповідь на відзив прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи.
У зв'язку з оголошенням о 10:02 год. повітряної тривоги на території Чернігівської області, у тому числі в м. Чернігові підготовче засідання у справі 927/1138/24, призначене на 16.01.2025 на 10 год. 30 хв., не відбулось. Ухвалою суду від 16.01.2025 сторони повідомлені про те, що підготовче засідання у справі відбудеться 30.01.2025 о 10 год. 30 хв.
23.01.2025 Відповідачем 1 подані додаткові пояснення, відповідно до яких Кіптівська сільська рада наголошує на тому, що в силу п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом, землями комунальної власності вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, у зв'язку з чим право власності на спірну земельну ділянку у Чернігівської обласної ради відсутнє, що свідчить про відсутність порушеного права.
Суд долучив письмові пояснення до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 30.01.2025 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 25.02.2025.
18.02.2025 Відповідачем 1, з метою дотримання єдності судової практики та зважаючи, що правовідносини у даній справі № 927/1138/24 та у справах № 927/261/24, №911/906/23 та 918/1332/23 за характером спору, сферою правового регулювання та ключовою правовою проблемою є подібними, висновок Великої Палати Верховного Суду у справах № 918/1332/23 та 911/906/23 мають суттєве значення для вирішення спору в даній справі, подано клопотання про зупинення провадження у справі № 927/1138/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі № 918/1332/23, №911/906/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судових рішень, ухвалених за результатами такого розгляду.
Клопотання прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи.
20.02.2025 прокурором подано заперечення на клопотання відповідача 2, відповідно до якого останній зазначає про те, що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи № 918/1332/23 на її розгляд, та ухвалою від 12.02.2025 повернула справу № 918/1332/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Спір у справі № 911/906/23 не впливає на розгляд позовних вимог, заявлених у даній справі, оскільки у справі № 911/906/23 предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, суб'єктний склад учасників і встановлені судом фактичні обставини не є тотожними до даної справи.
Заперечення прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.
Підготовче засідання, призначене на 25.02.2025 не відбулося у зв'язку з тим, що відповідно до наказу голови суду № 24 від 18.02.2024 суддя Кузьменко Т.О. у період з 24.02.2025 по 28.02.2025 приймала участь у заходах з підвищення кваліфікації суддів місцевих господарських судів.
Ухвалою суду від 20.02.2025 сторін повідомлено про те, що підготовче засідання у справі відбудеться 05.03.2025.
24.02.2025 Відповідачем 2 подані заперечення на клопотання Відповідача 1 про зупинення провадження у справі, обґрунтовуючи які Відповідач 2 зазначив, що правові відносини у справі № 911/906/23 та у справі № 927/1138/24 не є подібними.
Суд прийняв заперечення до розгляду та долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 05.03.2025 судом розглянуто клопотання відповідача 2 про зупинення провадження у справі та постановлено протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання з таких підстав.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Суд враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема: ухвали об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19; постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Проаналізувавши мотиви передачі справи № 911/906/23 на розгляд ВП ВС на предмет подібності вказаної справи справі № 927/1138/24, суд дійшов висновку про неподібність зазначених справ, зокрема, за змістовим критерієм, з огляду на фактичні обставини, зміст і характер спірних правовідносин, які зумовлюють специфіку правового регулювання цих відносин, а також враховуючи предмет позову у сукупності його матеріально-правових вимог та підстав заявлених позовних вимог. Крім того, суд вказав, що справа № 918/1332/23 ухвалою ВП ВС від 12.02.2025 повернута відповідній колегії КГС ВС для розгляду.
Відтак, суд дійшов висновку, що підстави для зупинення провадження у справі відсутні.
З огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 статті 182 ГПК України питань, що підлягали з'ясуванню судом, у підготовчому засіданні 05.03.2025, враховуючи думку присутніх у судовому засіданні прокурора та представника відповідача 1, суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та про призначення справи до судового розгляду по суті на 17.03.2025.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 17.03.2025 суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви до 09.04.2025.
У судовому засіданні 09.04.2025 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 23.04.2025.
21.04.2025 прокурором подано клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження.
Своє клопотання прокурор обґрунтовує тим, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 (оприлюднено 12.03.2025) сформовано висновок, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. АТ «Укрзалізниця» має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16). Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_1.
Аналогічна право позиція, викладена і в постанові Верховного Суду від 19.03.2025 у справі № 927/222/24 (оприлюднено 10.04.2025).
Таким чином, ефективним способом захисту у даній справі є віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки лісового фонду, що перебуває у постійному користуванні ДП «Козелецьрайагролісгосп» та у комунальній власності територіальних громад, сіл, селищ і міст Чернігівської області.
Ураховуючи, що зміна практики Верховного Суду відбулася після пред'явлення позову, то вказане є вагомою обставиною для зміни предмету позову.
За твердженням прокурора повернення на стадію підготовчого провадження є необхідним задля дотримання основних засад господарського судочинства, справедливого, неупередженого, своєчасного і дійсного вирішення правового спору між сторонами, здійснення ефективного правосуддя, процесуальної економії часу.
22.04.2025 Відповідачем 1 подані заперечення на клопотання прокурора.
Так, відповідач 1 зазначає про те, що останній неодноразово наголошував на тому, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту. Обґрунтовуючи неефективність обраного прокурором способу захисту, Відповідач 1 наводив посилання на численні постанови Верховного Суду, серед яких висновки Великої Палати Верховного Суду, за змістом яких формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик, не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 та Верховного Суду від 19.03.2025 у справі № 927/222/24 не змінювали практику Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо належного способу захисту шляхом віндикації.
На думку представника Кіптівської сільської ради прокурор, свідомо, як позивач, ігнорував численні правові позиції у даних правовідносинах та продовжував подавати позовні заяви про усунення перешкод в аналогічних справах, аж до прийняття постанови Верховного Суду від 19.03.2025 у справі № 927/222/24, якою скасовані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції та відмовлено прокурору у задоволенні позову.
У судовому засіданні 23.04.2025 судом розглянуто клопотання прокурора та постановлено протокольну ухвалу про відмову у задоволенні останнього.
При вирішенні даного клопотання суд виходив з такого.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.10.2022 у справі № 204/6085/20, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.
Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
Предметом спору у цій справі є право спільної власності територіальних громад міст, селищ, сіл на спірну земельну ділянку, яке прокурор просить захистити шляхом пред'явлення негаторного позову. Необхідність повернення до стадії підготовчого провадження обґрунтована зміною судової практики і, відповідно, необхідністю зміни предмету позову.
Вказане клопотання подано перед дебатами у справі.
Заяви про зміну предмету позову прокурором не подано.
Суд, з урахуванням заперечень відповідача, вважає, що обґрунтування прокурора не є вагомими обставинами, які б вказували на неможливість останньому в процесі перебування даної справи на стадії підготовчого провадження вчинити відповідні процесуальні дії, в тому числі на подання заяви про зміну позовних вимог, більше того з матеріалів справи вбачається, що відповідач у відзиві на позов наголошував на обранні прокурором неефективного способу захисту, віддавши перевагу саме негаторному, а не віндикаційному позову. Повернення до стадії підготовчого провадження цій справі призведе до порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, надасть одній із сторін у справі, зокрема, прокурору значну процесуальну перевагу, засвідчить небезсторонність суду у вирішенні спору, що є неприпустимим зважаючи на принципи господарського судочинства.
При цьому доводи прокурора про те, що суд повинен оцінювати та вирішувати клопотання прокурора також з позиції процесуальної економії, щоб упередити повторне звернення прокурора із аналогічним позовом вже зі зміненим предметом позову, суд відхиляє, як таке, що не може мати впливу на обов'язок суду забезпечити змагальність процесу та безсторонність суду.
Відтак, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення клопотання прокурора про повернення до стадії підготовчого провадження відсутні.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи положення статей 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.
Будь-яких інших заяв та клопотань від сторін не надходило.
За таких обставин, зважаючи на забезпечену можливість реалізації сторонами своїх процесуальних прав сторони у господарському процесі, у тому числі права на судових захист, рішення приймається за наявними матеріалами справи, з урахуванням доводів і заперечень сторін.
23.04.2025 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено скорочене рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Рішенням Чернігівської обласної ради (15 сесія 23 скликання) “Про надання в постійне користування земель лісового фонду» від 27.03.2001, відповідно до Указу Президента України від 03.12.1999 № 1529/99, дочірньому агролісогосподарському спеціалізованому підприємству “Козелецьрайагролісгосп» (далі - Підприємство) надані в постійне користування для ведення лісового господарства земельні ділянки лісового фонду, що були в користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, які припинили своє існування в процесі реформування і належать до земель запасу на території Козелецького району, загальною площею 14333,6 га.
За актом погодження лісових земель колишніх КСП Козелецького району в розрізі сільськогосподарських рад від 01.08.2005 (додаток № 4 до Проєкту організації та розвитку лісового господарства Дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Козелецьрайагролісгосп» на 2006 рік) вищевказана площа земель (14333,6 га) була скоригована в ході проведення базового лісовпорядкування з урахуванням даних статистичної звітності по формі 6-зем і склала 13359,5 га, в тому числі в межах колишньої Надинівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області - 306,3 га.
Козелецьке районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство «Козелецьрайагролісгосп» створене на підставі наказу Обласного комунального спеціалізованого агролісогосподарського підприємства «Чернігівоблагроліс» від 27.12.2000 № 9, зареєстроване 16.01.2001 за розпорядженням Козелецької районної державної адміністрації № 19, на базі відокремленої частини майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, входить до сфери Управління комунального майна Чернігівської області (п. 1.1. Статуту ДП «Козелецьрайагролісгосп»).
Відповідач 2 є лісокористувачем за рішенням Чернігівської обласної ради від 27.03.2001, основним видом діяльності якого є спеціалізоване ведення лісового господарства. Засновником Підприємства є комунальне підприємство «Чернігівоблагроліс» Чернігівської обласної ради (пункти 1.2., 2.1., 3.8., 3.9. Статуту ДП «Козелецьрайагролісгосп»).
Відповідно до Проєкту організації та розвитку лісового господарства, затверджених протоколом другої лісовпорядної наради від 07.07.2016 з розгляду основних положень проєкту організації і розвитку лісового та мисливського господарства Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Козелецьрайагролісгосп» Чернігівської області, в його користуванні на території Надинівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області перебувають земельні ділянки в межах лісових кварталів № № 45-48,134.
На замовлення ДП «Козелецьрайагролісгосп» землевпорядною організацією БПП «Позитив» у 2022 році виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) загальною площею 306,3444 га для ведення лісового господарства на території Кіптівської ОТГ Чернігівського району Чернігівської області.
На підставі вказаної документації земельну ділянку з кадастровим номером 7422085900:60:073:0005 площею 4,8210 га зареєстровано в Державному земельному кадастрі 21.12.2022 з цільовим призначенням: для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг, категорія земель: землі лісогосподарського призначення. Вказана земельна ділянка розташована на території Кіптівської сільської ради.
Відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Остерської міської ради Кезлею В.М. на підставі Земельного кодексу України від 25.10,2001 № 2768-ІІІ, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI, відомостей ДЗК № 62826283 від 04.04.2023 за Кіптівською сільською радою 04.04.2023 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422085900:60:073:0005 площею 4,8210 га.
У подальшому державним реєстратором Ріпкинської селищної ради 25.07.2023 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою за Козелецьким районним дочірнім агролісогосподарським спеціалізованим підприємством «Козелецьрайагролісгосп».
У листі № 02-03/677 від 12.08.2024 Чернігівська обласна рада повідомила Козелецьку окружну прокуратуру проте, що Чернігівська обласна рада рішення про передачу (погодження передачі) земельних ділянок лісогосподарського призначення переданих вищевказаним рішенням (яке є чинним, зміни до нього не вносилися) в постійне користування ДП «Козелецьрайагролісгосп» іншим суб'єктам господарювання та органам місцевого самоврядування не приймала. Також обласною радою не приймалися рішення про припинення права постійного користування на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які перебували в постійному користуванні ДП «Козелецьрайагролісгосп».
Факт належності земельної ділянки з кадастровим номером 7422085900:60:073:0005 площею 4,821 га до земель лісового фонду та факт постійного користування ДП «Козелецьрайаіролісгосп» вказаною земельною ділянкою посвідчується матеріалами лісовпорядкування.
Підтвердження факту права постійного користування землями 47 кварталу ДП «Козелецьрайагролісгосп» міститься у проекті організації та розвитку лісового господарства, лісотаксаційному описі 47 кварталу, планом лісонасаджень, планом обходу №11, планом обходу № 8.
Відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 03.07.2024 № 02-768 та доданим фрагментом ортофотоплану з нанесеними межами 47 кварталу ДП «Козелецьрайагролісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2015 року та межами земельних ділянок, згідно наданих координат поворотних точок, земельна ділянка з кадастровими номером 7422085900:60:073:0005 частково накладається на межі 47 кварталу ДП «Козелецьрайагролісгосп».
За інформацією Чернігівської обласної ради у листі №02-03/677 від 12.08.2024 жодних рішень з приводу погоджень щодо зміни меж, площ, конфігурацій та про припинення права постійного користування ДП «Козелецьрайагролісгосп», обласна рада не приймала.
Прокурор, звертаючись до суду, зазначив про те, що реєстрація органом місцевого самоврядування права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка перебуває у користуванні комунального спеціалізованого підприємства та у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, здійснена з порушенням земельного законодавства та без належних на те законодавчих підстав, створює передумови використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, незаконної зміни цільового призначення та порушує інтереси держави в особі Облради. У цьому випадку, порушення інтересів держави полягає в безпідставному вибутті із володіння спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області земельної ділянки лісогосподарського призначення, а саме незаконної реєстрації права власності Сільради. Крім того, Підприємство самостійно змінило конфігурацію та розмір спірної земельної ділянки, включивши до земель які перебувають у постійному користування інші землі.
Підстави представництва прокурором інтересів держави в особі Чернігівської обласної ради.
Відповідно до частин 3, 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
За частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: в чому полягає порушення інтересів держави (1); необхідність їх захисту (2); визначені законом підстави для звернення до суду прокурора (3); а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (4).
За статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Вказаною нормою гарантований захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом набула його у власність, у зв'язку з чим для оцінки додержання “справедливого балансу» в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність.
Відтак виправданість втручання в право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявності суспільного інтересу, з метою задоволення якого здійснюється втручання держави.
При цьому, Європейський суд з прав людини також дотримується позиції, що в демократичному суспільстві право на справедливий суд є основою правової держави, а гарантіями справедливого судочинства є доступ до суду (справи “Delcourtv.Belgium», “Belletv.France»). Ураховуючи вказаний принцип, суди не повинні обмежувати право держави на доступ до суду.
У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення в справах “Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, “Новоселецький проти України» від 11.03.2003, “Федоренко проти України» від 01.06.2006).
У своїй практиці Європейський суд з прав людини зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення в справах “Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.01.1986).
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні в справі “Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив: “правильне застосування законодавства незаперечно становить “суспільний інтерес».
Правовідносини, пов'язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
З огляду на викладене, ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання земельних ділянок, що обумовлює беззаперечний підвищений суспільний інтерес до правильного застосування законодавства у даній сфері.
За змістом статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що звернення прокурора з позовом у цій справі спрямовано на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання.
Відповідно до п. «а» статті 8 ЗК України до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями, що знаходяться в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Отже, Чернігівська обласна рада наділена усіма можливими засобами правового захисту комунального майна, зокрема і шляхом звернення з позовом до суду.
У даній справі прокурор подав позов в особі Чернігівської обласної ради, яка неналежно виконує повноваження щодо захисту порушеного права власності територіальної громади сіл, селищ, міст Чернігівської області на спірну земельну ділянку, що належить до земель лісогосподарського призначення, та є об'єктом підвищеного захисту зі сторони держави, зі спеціальним режимом її використання.
Реєстрація Кіптівською сільською радою права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що за твердженням прокурора перебуває в постійному користуванні комунального спеціалізованого підприємства Чернігівської обласної ради та відповідно в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, проведена з порушенням норм земельного законодавства, за відсутності належних правових підстав, якщо такі будуть встановлені, створюватиме передумови використання даної ділянки всупереч її цільового призначення та порушуватиме інтереси держави в особі власника Чернігівської обласної ради.
Чернігівська обласна рада була обізнана з фактом порушення речового права, про що свідчить лист Ради № 02-03/677 від 12.08.2024 на запит прокурора, проте належних заходів на усунення виявлених порушень самостійно не вчинила. Повідомила, що не заперечує щодо представництва прокуратурою інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в суді для повернення з власності Кіптівської сільської ради спірної ділянки її власнику - Чернігівській обласній раді.
У порядку частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор, попередньо, до звернення до суду, повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради до Кіптівської сільської ради та до Козелецького районного дочірнього агролісогосподарського підприємства «Козелецьрайагролісгосп» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою (повідомлення № 50-77-4831ВИХ-24 від 26.11.2024).
За таких обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення прокурором факту бездіяльності Чернігівської обласної ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави.
Відтак, заперечення Відповідача 1, викладені у відзиві на позов та у клопотанні про залишення позову без розгляду не знайшли свого підтвердження, з огляду на що, клопотання Відповідача 1 про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню.
Нормативно-правове обґрунтування та оцінка аргументів.
Статтями 14 Конституції України та 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Статтею 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до статті 6 ЛК України (в редакції, чинній станом на 27.03.2001) всі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначеними цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів у межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду в постійне користування або вилучають їх у порядку, визначеному Земельним (561- XII) та цим кодексами.
За частиною 1 статті 4 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції, чинній станом на 27.03.2001) у державній власності перебувають усі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб'єктами права державної власності на землю виступають, зокрема, обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають у загальнодержавній власності.
Згідно з п. 1 частини 1 статті 12 та п. 1 частини 1 статті 13 ЛК України (в редакціях, чинних станом на 27.03.2001) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування в порядку, встановленому статтею 19 цього Кодексу, за частиною 4 якої обласні Ради народних депутатів повноважні надавати в користування земельні ділянки із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; та в усіх інших випадках, крім передбачених частинами 1 - 3 і 5 цієї статті.
До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.
За статтею 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Виходячи з приписів частин 1, 2 статті 9 ЛК України (в редакції чинній на момент прийняття Чернігівською обласною радою рішення від 27.03.2001) користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, в яких створені спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з п. 21 частини 1 статті 43 Закону України “Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Як встановлено судом, на підставі рішення Чернігівської обласної ради (15 сесія 23 скликання) від 27.03.2001 ДП “Козелецьрайагролісгосп» надані в постійне користування для ведення лісового господарства землі лісового фонду загальною площею 14333,6 га (в 2005 році площа скоригована до 13359,5 га), до складу яких увійшла спірна земельна ділянка (територія Надинівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області, лісовий квартал 47 площею 4,8210 га).
Отже землі лісового фонду загальною площею 14333,6 га надано в постійне користування ДП “Козелецьрайагролісгосп» в межах повноважень обласної ради.
Згідно з п. 2 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Відповідно до п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень ЛК України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01.01.2027, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності ЗК України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.
За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16 право постійного користування землею, яке виникло до набрання чинності ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, продовжує зберігатись надалі, в той час як відсутність у підприємств актів про право постійного користування не є достатньою підставою для позбавлення права землекористування. Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою є документом, який посвідчує наявність такого права. Існування права постійного користування земельною ділянкою у відповідного суб'єкта не залежить від наявності чи відсутності в нього такого державного акту.
Право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 № 1952-IV, визнаються державою.
З урахуванням наведеного, відсутність у ДАСП «Козелецьрайагролісгосп» акту на право постійного користування спірною земельною ділянкою, за наявності чинного рішення Чернігівської обласної ради (15 сесії 23 скликання) від 27.03.2001 б/н «Про надання в постійне користування земель лісового фонду», прийнятого в межах повноважень Ради, не спростовує наявність у лісокористувача речового права (права постійного користування) на цю ділянку.
Відповідно до положень ст. 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Статтею 8 Лісового кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку (ст. 9 ЛК України).
Згідно зі статтею 11 Лісового кодексу України право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.
Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї? категорії?, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий? фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної? громади, що виражається у підвищеній? увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної? ситуації.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, стверджує про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 7422085900:60:073:0005 площею 4,821 га частково накладається на земельну ділянку кварталу 47 ДАСП «Козелецьрайагролісгосп», в доказ чого надає лист № 02-768 від 03.07.2024 Українського Державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання “Укрдержліспроект» та фрагмент ортофотоплану з нанесеними межами кварталу 47 ДАСП «Козелецьрайагролісгосп» та меж земельної ділянки з кадастровим номером 7422085900:60:073:0005.
Відповідно до Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 № 848, державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведуться з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді. Державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведеться державними органами лісового господарства за єдиною для усіх лісів системою за рахунок державного бюджету. Державний лісовий кадастр включає систему відомостей про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, поділ лісів за групами та віднесення їх до категорій захисності, інші дані, що характеризують кількісний, якісний стан та економічну оцінку лісового фонду.
Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання (ВО “Укрдержліспроект») засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.
Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО “Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.
Згідно п. 1.7.1 Інструкції по проведенню лісовпорядкування в єдиному державному лісовому фонді СРСР, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з лісового господарства від 12.09.1985 № 4, повторність лісповпорядкування приймається, як правило, раз в 10 років.
Таким чином, інформація, надана ВО “Укрдержліспроект» щодо факту накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення ДАСП «Козелецьрайагролісгосп» з доданим фрагментом накладки на ортофотоплан межі кв. 47, є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки стосується предмета доказування та надана уповноваженим суб'єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 362/6014/16-ц).
Прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, стверджує про те, що Кіптівська сільська рада здійснила незаконну реєстрацію права власності, а ДАСП «Козелецьрайагролісгосп» - права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 7422085900:60:073:0005 площею 4,821 га, яка належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, управління якою здійснює Чернігівська обласна рада та лише частково є землею лісогосподарського призначення.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права (1); визнання правочину недійсним (2); припинення дії, яка порушує право (3); відновлення становища, яке існувало до порушення (4); примусове виконання обов'язку в натурі (5); зміна правовідношення (6); припинення правовідношення (7); відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (8); відшкодування моральної (немайнової) шкоди (9); визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (10).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом установленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Нормами статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Таким чином, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
У даній справі прокурор звернувся до суду, обравши спосіб захисту порушеного права у вигляді усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права власності за Сільрадою та права постійного користування за Підприємством на спірну земельну ділянку та скасування її державної.
Судом встановлено, що:
- спірна земельна ділянка сформована за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні ДАСП «Козелецьрайагролісгосп»;
- спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення;
- право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за сільрадою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а право постійного користування - за ДАСП «Козелецьрайагролісгосп».
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, негаторним позовом є позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Водночас відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).
Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.
Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така інша особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанова Верховного Суду від 19.03.2025 у справі № 927/222/24 (пункт 6.16)).
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності (постанова Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 63).
У пункті 56 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає також із постанов Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
За змістом частини 3 статті 26 цього Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц (пункт 87)).
Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19).
У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.
Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.
Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)].
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146))].
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Належним способом захисту права позивача у такому випадку є віндикаційний позов про витребування земельної ділянки з володіння відповідача.
Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).
Таким чином, в задоволенні позову слід відмовити через неналежність обраного способу захисту прав Облради.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на відмову у задоволенні вимог прокурора у повному обсязі, судовий збір покладається на прокурора.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. У задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Судові витрати покласти на прокурора.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України подається безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 05.05.2025.
Суддя Т.О.Кузьменко