№ 200/3476/18
провадження 6/201/170/2025
05 травня 2025 року Соборний районний суд міста Дніпра
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
за участі секретаря - Могиліною Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро заяву Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» про заміну сторони виконавчого провадження по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат,
ПАТ «Укрсоцбанк» 01 березня 2018 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися.
23 січня 2020 року по справі ухвалено рішення суду.
АТ «СЕНС БАНК» 28 квітня 2025 року звернулося до суду з заявою про заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином. На підставі ч. 3 ст. 442 ЦПК України суд вважає можливим розглядати питання про заміну сторони виконавчого провадження за їх відсутності.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з ст. 514 вказаного кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.
Виходячи із цих норм, зокрема, пунктами 1, 2 частини 1 статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.
Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.
У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 8 Закону України «Про виконавче провадження».
Саме до такого правового висновку прийшов Верховний суд України у своїй постанові від 20 листопада 2013 року по справі № 6-122цс13.
Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України
Оскільки викладена правова позиція прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах то вона підлягає застосування у вищевикладеній ситуації.
Часиною 1 статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
На підставі ч. 5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Частиною 1 статті 442 ЦПК України передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником, а частиною 2 статті 442 ЦПК України визначено, що заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Згідно із ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст.129 Конституції України, ст.18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
За ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Перевіривши матеріали справи, заяви та оцінивши обставини справи, а також надані та добуті докази, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню, оскільки як вбачається з матеріалів справи та доданих до заяви документів, в провадженні суду знаходилася цивільна справа № 200/3476/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк» заборгованість по кредитному договору від 28 листопада 2003 року в сумі 108 492 грн. 35 коп., з яких 1) заборгованість по кредиту - 29 411 грн. 57 коп., 2) заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 67 104 грн. 64 коп., 3) інфляційні втрати за кредитом - 3 794 грн. 10 коп. і 4) інфляційні втрати за відсотками - 8 182 грн. 04 коп..
Зазначене судове рішення у встановленому законом порядку набрало законної сили. Тобто з урахуванням вище наведеного витікає, що стягувачем є саме: Публічне акціонерне товариство “Укрсоцбанк», будь яких доказів, що АТ «СЕНС БАНК» є правонаступником ПАТ “Укрсоцбанк» у зв'язку з переданням ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги обов'язків чи інше) до заяви додано не було та не заначено, також слід зазначити, що не можуть бути до уваги взяті посилання заявника, що 10 вересня 2019 року Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк». Згідно Рішення № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року, було затверджено Передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк» які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «АЛЬФА-БАНК» з дати визначеної у Передавальному акті, а саме - з 15.10.2019 року. Протоколом № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15.10.2019 року було вирішено затвердити Передавальний акт (п. 2.1. протоколу). Таким чином,15 жовтня 2019 року відповідно до підпункту «г» пункту 11 частини 4 статті 1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», пунктів 3.1., 5.3., Постанови Правління НБУ № 189 від 27.06.2008 року «Про затвердження положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників», було затверджено Передавальний акт, у відповідності до якого АТ «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набув обов'язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов'язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів. Згідно п. 1 Передавального акта від 15.10.2019 року, внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього його майна, майнових прав та обов'язків за цим актом є АТ «АЛЬФА_БАНК». Правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк» виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати затвердження цього Передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» а саме з 15.10.2019 року. Даним повідомляємо суд, що відповідно до протоколу позачергових зборів загальних акціонерів АТ «Альфа-Банк» № 2/2022 від 12.08.2022 року. Було прийнято рішення про перейменування банку на АТ «СЕНС БАНК», про ще 30.11.2022 року в державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємці громадських формувань, винесено відповідний запис № 1000681070177055612, відповідно до якого банк має назву АТ «СЕНС БАНК», оскільки на підтвердження того, що АТ «СЕНС БАНК» є правонаступником ПАТ “Укрсоцбанк» зазначено та надано не було, а тому відсутні буд-які належні та допустимі докази (договір про відступлення права вимоги обов'язків чи інше), що ПАТ “Укрсоцбанк» передав свої права кредитора за вище вказаним договором іншій особі (АТ «СЕНС БАНК») за правочином чи інше. В зв'язку з чим обставин на які заявник посилається у своїй заяві спростовується вище наведеним і нічим об'єктивно не підтверджено, а тому у суду відсутні передбачені законом підстави для заміни сторони виконавчого провадження.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що підстави для задоволення заяви відсутні, а заява не обґрунтована та така, що не підлягає задоволенню.
Не може суд прийняти до уваги наполягання заявника по справі на задоволенні зазначеної заяви, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не ґрунтуються на фактичних даних та об'єктивно нічим не підтверджені.
За таких обставин суд приходить до висновку, що передбачених законом підстав для її задоволення немає, а тому вважає за необхідне відмовити у її задоволенні.
Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 14, 258, 259, 260, 261, 353, 442 ЦПК України, ч. 5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», суд -
Акціонерному товариству «СЕНС БАНК» в задоволенні заяви про заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження, по цивільній справі № 200/3476/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕНС БАНК» - відмовити.
Ухвала набрала законної сили 05 травня 2025 року.
Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України..
Суддя - О.А Антонюк