вул. В'ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,
тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,
e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua
05 травня 2025 рокуСправа № 912/519/25
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кабакової В.Г. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу №912/519/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116
до відповідача Фізичної особи - підприємця Дехтярьова Олександра Валерійовича, АДРЕСА_1
про стягнення 258 266,10 грн
До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Фізичної особи - підприємця Дехтярьова Олександра Валерійовича з вимогами стягнути 258 266,10 грн, з яких 111 944,49 грн пені, 49 568,95 грн 7% штрафу, 13 295,10 грн 3% річних, 83 457,56 грн інфляційних втрат, з покладенням на відповідача судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором постачання природного газу №КК1-20-138 від 02.01.2020 в частині своєчасної оплати природного газу.
Ухвалою від 03.03.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 912/519/25 за правилами спрощеного позовного провадження, постановив розгляд справи здійснювати без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.
Судом ухвалу суду від 03.03.2025 направлено на адресу місцезнаходження відповідача, яка також є офіційною адресою його місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Партизанська, буд. 20А, м. Помічна, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, 27030, рекомендованим листом з повідомленням з позначкою "Судова повістка".
10.03.2025 органом поштового зв'язку повернуто на адресу суду конверт з вкладенням (ухвала у справі) з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Телефонограмою №131 від 11.03.2025 суд повідомив Дехтярьова Олександра Валерійовича про відкриття провадження у справі №912/519/25.
12.03.2025 відповідач подав суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
07.04.2025 через систему "Електронний суд" відповідач подав суду відзив на позов від 04.04.2025, де заперечує позовні вимоги з таких підстав:
- відповідно до пп. 4 п. 3 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги;
- у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуги з постачання та розподілу природнього газу є комунальними послугами, тобто належать до житлово-комунальних послуг, а відтак, за несвоєчасне здійснення платежів за послуги з постачання газу забороняється нарахування і стягнення пені та штрафу у період дії карантину та протягом 30 днів з дня його відміни;
- в період з 12.03.2020 по 30.07.2023 (через 30 днів з дня відміни карантину) забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги;
- в силу Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" установлена заборона нарахування неустойки, інфляційних трат і процентів річних постачальниками послуг за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги в період з 24.02.2022 по 30.12.2023. Водночас позивач здебільшого нараховує санкції відповідачеві саме у зазначений період, що є незаконним і таке стягнення санкцій не підлягає задоволенню судом;
- задоволенню підлягають тільки вимоги по стягненню інфляції і 3% річних нараховані за періоди по 24.02.2022;
- позивач не надав належних, допустимих і достовірних доказів того, що він направляв відповідачеві акти приймання-передачі природного газу з нездійсненням оплати за якими, він пов'язує початок виникнення прострочення виконання зобов'язання. Із скріншотів програмного забезпечення "1С: Підприємство" неможливо чітко ідентифікувати, які документи нібито направлялись адже інформація там відображена обрізано та чи скріплені такі електронним цифровим підписом;
- відповідач просить скептично поставитись до підтвердження направлення актів відповідачу позивач - списку направлених поштовим оператором "УКРПОШТА" рекомендованих листів від 13.01.2022, 21.03.2022, 17.01.2023, 15.02.2023, 15.03.2023, адже з цього доказу неможливо встановити, що саме направлялось визначеному у ньому переліку адресатів;
- відповідач просить застосувати ч. 1, 2 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України і зменшити суму неустойки;
- відповідач заявляє про необхідність застосування позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені повністю (пропущений річний строк позовної давності) та в частині застосування відповідальності за ст. 625 ЦК України - до грошових вимог періодом нарахування до 27.02.2022 (пропущений трьох річний строк позовної давності);
- відповідач просить, зважаючи на процесуальний принцип рівності сторін, необхідність суду повно та всебічно дослідити спірні правовідносини ураховуючи позицію не тільки позивача, визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву та долучити відзив до матеріалів справи.
Також 07.04.2025 через систему "Електронний суд" відповідач подав суду заяву про застосування строків позовної давності та заяву до якої додано податкові декларації про майновий стан відповідача.
17.04.2025 через систему "Електронний суд" позивач подав відповідь на відзив, де, зокрема зазначив:
- відзив не направлено позивачу, тому просимо розглядати за наявними матеріалами, без урахування відзиву та доданих до нього документів;
- договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових договорів, затверджених, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 "Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії", серед яких відсутній договір постачання природного газу, за яким здійснюється постачання природного газу, і не надаються житлово-комунальні послуги. Відповідач не виступає виробником теплової енергії і немає ліцензії на виробництво теплової енергії, тому позивач цілком обґрунтовано нарахував неустойку відповідачу під час дії карантину через Соvid-2019, адже на ФОП не поширювалися вище наведені звільнення від відповідальності за несвоєчасне погашення заборгованості за поставлений газ;
- положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, адже відповідач підтвердив у відзиві, що він не має відношення до територій, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих російською федерацією, газ придбавався не як населенням, а як суб'єктом господарювання для ведення ресторанного бізнесу та постачання газу не може бути ототожнено з житлово-комунальними послугами;
- позивач надсилав на адресу відповідача як рахунки, так акти приймання передачі газу як засобами електронного зв'язку, так і засобами поштового зв'язку, що підтверджується наданими до позову доказами. Здебільшого відповідач не повертав підписані акти приймання-передачі газу. В той же час, акти приймання передачі газу від 30.06.2021 №10174, від 31.07.2021 №11504 були повернуті відповідачем підписані та без зауважень. Додатковим доказом надсилання рахунків та актів є те, що при оплаті за спожитий газ відповідач у призначені платежу вказував не тільки договір, але й реквізити рахунків;
- доводи відповідача щодо значного зменшення прибутковості бізнесу не є виключними обставинами, які можуть стати підставою для зменшення пені. Адже відповідач не був обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі 922/1010/16 від 12.06.2018. У свою чергу, у системному аналізі фактичних обставин функціонування ринку природного газу та його нормативного регулювання, єдиним джерелом компенсації понесених Постачальником втрат є стягнення з контрагентів усіх можливих штрафних санкцій, а також 3% річних та інфляційних втрат, що передбачено законодавством України і умовами укладеного договору. При цьому, стягнення пені у розмірі, яка не перевищує законодавчо встановлені межі, не набуде карального характеру для відповідача та не створить для нього надмірного фінансового навантаження (протилежних доказів відповідачем не надано);
- позивачем не пропущено строк позовної давності.
18.04.2025 через систему "Електронний суд" відповідач подав заяву щодо надання заперечень на відповідь на відзив.
Так вирішуючи питання пропуску відповідачем строку подання відзиву, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
За приписами ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1).
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч. 2).
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (ч. 3).
Таким чином, строк, встановлений законом, підлягає поновленню, у той час як строк, встановлений судом, підлягає продовженню.
Як вищезазначено, органом поштового зв'язку повернуто на адресу суду конверт з вкладенням (ухвала у справі від 03.03.2025) з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Однак телефонограмою №131 від 11.03.2025 суд повідомив Дехтярьова Олександра Валерійовича про відкриття провадження у справі №912/519/25.
З урахуванням ч. 6 ст. 242 ГПК України, строк на подання відповідачем відзиву сплив 26.03.2025.
Разом з тим, з метою дотримання рівності прав сторін у господарському процесі, з'ясування заперечень проти позовних вимог, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, а також з'ясування судом всіх відомих сторонам обставин щодо предмета спору, суд вважає за необхідне на підставі ч. 2 ст. 119 ГПК України, відмовити в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку та продовжити встановлений судом процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позов до 07.04.2025, долучити до справи відзив від 04.04.2025.
Також до відзиву додано докази його направлення позивачу до електронного кабінету 04.04.2025.
Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
З підстав викладеного та в межах законодавчо визначених строків, а також враховуючи відсутність клопотань сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, суд розглядає справу без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд дослідив докази у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.
02.01.2020 ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України " (Постачальник) та ФОП Дехтярьов Олександр Валерійович (Споживач) (ЕІС-код 56XО0007UCSNN00X) уклали договір № КК1-20-138 постачання природного газу (а.с. 22-25), за умовами якого:
- Постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ (за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00), власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах договору (п. 1.1.),
- загальний замовлений обсяг постачання газу за цим Договором становить 17,000 тис.куб.м, у тому числі по розрахункових періодах з січня до грудня (п. 2.1.),
- приймання-передача газу, поставленого Постачальником та прийнятого Споживачу у розрахунковому періоді, оформлюється шляхом підписання та скріплення печаткою (за наявності) акта приймання-передачі природного газу, в якому зазначається фактичні обсяги спожитого газу та його вартість (п. 2.6.),
- для складання акта приймання-передачі газу за підсумками розрахункового періоду Постачальник використовує дані з Інформаційної платформи Оператора ГТС, не раніше 9 числа місяця наступного за розрахунковим періодом (п. 2.7.),
- Постачальник направляє Споживачу два примірника підписаного та скріпленого печаткою акта до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (п. 2.8.),
- Споживач протягом 2 (двох) банківських днів з дати отримання актів приймання-передачі газу зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником Споживача та скріплений його печаткою (за наявності), або надання в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу (п. 2.9.),
- у випадку не повернення Споживачем підписаного оригіналу акта приймання-передачі природного газу, не надання письмово обґрунтованого заперечення проти підписання акта або у разі відмови Споживача від підписання акта приймання-передачі природнього газу до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, обсяг (об'єм) спожитого газу встановленим та узгодженим відповідно до даних інформаційної платформи Оператора ГТС, а вартість поставленого газу розраховується відповідно до умов Договору. Звіряння спожитого природного газу протягом розрахункового звітного періоду здійснюється відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС. Дані Інформаційної платформи Оператора ГТС щодо обсягів природного газу, спожитого Споживачем, вважаються обов'язковими для Сторін, якщо судом не буде встановлено інше (п. 2.10.),
- ціна за 1000 куб.м за цим договором становить 4916,70 грн, крім того ПДВ (20%) - 983,34 грн, всього разом з ПДВ 5900,04 грн (п. 3.1.),
- до ціни газу визначеної у п. 3.1. додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи, встановлений постановою НКРЕКП від 24.12.2019 №3013 - 124,16 грн за 1000 куб.м на добу без ПДВ, кірм того ПДВ 20%, всього з ПДВ 148,99 грн1000 куб.м на добу (п. 3.3.),
- оплата за цим Договором здійснюється Споживачем на рахунок Постачальника у наступні строки: 100% суми платежу за газ до 25 числа місяця, що передує розрахунковому періоду (газовому місяцю) (п. 3.6.),
- остаточний розрахунок по оплаті вартості фактично поставленого газу здійснюється до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, на підставі акта (актів) приймання-передачі природного газу (п. 3.8.),
- Споживач зобов'язаний забезпечити своєчасну та повну оплату поставленого природного газу та інших платежів згідно з умовами цього Договору (п. 4.2.1.),
- в разі порушення Споживачем порядку та строків оплати поставленого Постачальником газу/інших платежів Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення, а у випадку прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків від суми простроченої заборгованості (п. 6.2.),
- Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками (за наявності) та діє у частині постачання природного газу до 31 грудня 2020 р., а в частині розрахунків між сторонами - до повного їх виконання. Відповідно до п.3 ст. 631 Цивільного Кодексу України умови цього Договору можуть застосовуватися до відносин Сторін, які виникли до його укладення, а ссаме з 01.01.2020 року. За взаємною згодою Сторін Договір може бути припинено достроково. При цьому, Сторона, яка має нар розірвати Договір письмово попереджає про це іншу Сторону за 30-ть календарних днів до запланованої дати розірвання (п. 10.1.),
- Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодною зі Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому Сторони мають внести зміни до Договору щодо планових об'ємів постачання газу на продовжений строк (п. 10.1.1.).
Договір підписано сторонами та скріплено печатками.
До Договору сторонами укладено ряд додаткових угод, де, зокрема, Додатковою угодою №11 від 23.10.2020 погоджено ціну за 1000 куб.м за цим договором -6070,00 грн, крім того ПДВ (20%) - 1214,00 грн, всього разом з ПДВ 7284,00 грн з 01 листопада 2020 року.
На виконання умов Договору ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" склало та підписало акти приймання-передачі природного газу за період з вересня 2020 року до травня 2022 року, з листопада 2022 року до березня 2023 року (а.с. 27-39) на загальну суму 786 517,61 грн, з яких за червень, липень 2021 року підписані відповідачем.
ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" надало докази направлення актів відповідачу засобами електронного та поштового зв'язку (а.с. 61-90).
Згідно листа ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" № ТОВВИХ-23-9522 від 14.07.2023 надано інформацію з Інформаційної платформи Оператора ГТС, відповідно до якої споживач з ЕІС-кодом 56XО0007UCSNN00X в інформаційній платформі закріплений за постачальником ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" у період з 01.01.2022 до 22.05.2022, з 28.10.2022 до 16.04.2023. Обсяги споживання споживача з ЕІС-кодом 56XО0007UCSNN00X за період з січня 2022 року до квітня 2023 року відображені в Інформації щодо остаточної алокації відборів споживача (а.с. 100-107).
Відповідач здійснив оплату отриманого газу на суму 786 517,61 грн, що підтверджується інформацією по рахунку (а.с. 98-99), однак як вказує позивач з порушенням строків, визначених п. 3.8. Договору, що і стало підставою для нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 % річних.
Так, зміст та умови Договору, аналіз правовідносин свідчать, що за своєю юридичною природою між Сторонами укладено договір поставки.
Закон України "Про ринок природного газу" встановлює, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором (ч. 1 ст. 1 Закону).
Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (ч. 3 ст. 12 Закону).
Згідно з ст. 13 Закону споживач має право, зокрема, на вільний вибір постачальника, та зобов'язаний укласти договір про постачання природного газу і забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов'язків споживач несе відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Поряд з цим, за частиною 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.
За ст. 530 ЦК України одним із принципів належного виконання зобов'язання, є його виконання у встановлений договором строк (термін). Так, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи вбачається, що у період вересень 2020 року - травень 2022 року, листопад 2022 року - березень 2023 року ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" поставило ФОП Дехтярьову О.В. газ на загальну суму 786 517,61 грн, що підтверджується актами приймання-передачі за вказані періоди.
Спір щодо об'єму та вартості поставленого природного газу відсутній.
Обставини неповернення позивачу відповідачем підписаних актів приймання-передачі природного газу не є предметом спору.
Відповідно до п. 3.8. Договору остаточний розрахунок по оплаті вартості фактично поставленого газу здійснюється до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, на підставі акта (актів) приймання-передачі природного газу.
Матеріалами справи підтверджено повну оплату відповідачем отриманого газу на суму 786 517,61 грн, однак з порушенням строків, визначених п. 3.8. Договору.
Зобов'язання, які виникли між Сторонами, мали ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна із сторін повинна була вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. І напроти, відсутність потрібної турботливості може вказувати на вину боржника, котра відіграє роль суб'єктивної умови відповідальності.
Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.
За приписами ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Окрім того, відповідно до положень ст. 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання є нарахування процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат. Згідно частини другої наведеної норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак порушення строків виконання зобров'язань є підставою для застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених Договором, а також нарахувань згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Згідно поданого розрахунку розмір пені становить 111 944,49 грн пені, 7% штрафу - 49 568,95 грн, 3% річних - 13 295,10 грн, інфляційних втрат - 83 457,56 грн (а.с. 12-18).
Перевіривши розрахунок позивача щодо штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань, суд зазначає, що такий розрахунок є арифметично вірним, нарахування здійснено в межах періоду прострочення, з урахуванням здійснених відповідачем оплат. Нарахування пені здійснено в межах шестимісячного строку згідно вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Відповідач наведений позивачем розрахунок не спростував.
Так, відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Згідно п. 5. ч.1 ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно Розділу І Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2496 (далі-Правила №2496) постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється за договором, який має відповідати типовому договору постачання природного газу побутовим споживачам, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.
Розділом ІІІ Правил передбачено, що договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається з урахуванням статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам за згодою постачальника відповідно до умов Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року N 2500 (далі - Типовий договір), що розміщений на офіційному вебсайті Регулятора та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору.
Також, суд установив, що правову основу ринку природного газу становлять Закон України "Про ринок природного газу", Закони України "Про трубопровідний транспорт", "Про природні монополії", "Про нафту і газ", "Про енергетичну ефективність", "Про угоди про розподіл продукції", "Про захист економічної конкуренції", "Про газ (метан) вугільних родовищ", "Про охорону навколишнього природного середовища", міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.
Враховуючи порядок укладення та умови договору, суд зазначає, що відповідач не є побутовим споживачем, а Договір постачання природного газу № КК1-20-138 від 02.01.2020 не є договором про надання житлово-комунальної послуги.
Визначальним у питанні застосування пп. 4 п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" є саме суб'єктний склад спірних правовідносин з визначенням кінцевого споживача послуги.
Так, спірний договір укладався сторонами для забезпечення постачання природного газу для власних потреб саме відповідача, іншого матеріалами справи не доведено, тому, таке постачання природного газу не може вважатися житлово-комунальною послугою в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" з огляду на предмет регулювання вказаного закону.
Відповідно до правовідносин у даній справі не можуть бути застосовані положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким внесено зміни до Прикінцевих положень Закону України "Про запобігання корупції" про заборону нарахування на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни з нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Аналогічна позиція наведена Центральним апеляційним господарським судом у постановах від 09.05.2024 у справі № 904/4687/23, від 29.07.2024 у справі № 904/4453/23, від 05.02.2025 у справі № 904/1398/24.
Також відповідач не виступає виробником теплової енергії і не має ліцензії на виробництво теплової енергії. Сам відповідач, що є суб'єктом господарювання ресторанного бізнесу і придбав газ для ведення свого бізнесу. З огляду на викладене на відповідача не поширювалися наведені у відзиві на позов підстави для звільнення від відповідальності за несвоєчасне погашення заборгованості за поставлений газ.
У заяві від 04.04.2025 про застосування строку позовної давності відповідач зазначив, що позовна заява була подана 27.02.2025, тому суд має розглядати позовні вимоги заявлені в межах останніх трьох років до дати звернення до суду стосовно вимог по ст. 625 ЦК України (з 27.02.2022 по 27.02.2025) і року стосовно вимог про стягнення неустойки (з 27.02.2024 по 27.02.2025). Виходячи із вищезазначеного строк позовної давності має би застосований до: неустойки на загальну суму 161 513,44 грн, з них 111 944,49 грн пені, 49568,95 грн штрафу; 3% річних на загальну суму 1 372,53 грн; інфляційних трат на загальну суму 3 272 грн.
Суд зазначає, що за ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частиною 3 статті 267 ЦК України передбачена можливість застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
За приписами ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Поряд з цим, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611 неодноразово продовжувався та відмінено з 30.06.2023.
Крім того, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Указом Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого відповідним Законом України від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні із 24.02.2022 введено воєнний стан, який станом на час вирішення справи продовжений до 09.05.2025.
З огляду на зазначені приписи законодавства та встановлені судом обставини, а саме: дату звернення позивача з позовом до суду (27.02.2025) та заявлені позивачем періоди нарахування штрафних санкцій (починаючи з 16.10.2020), строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат позивачем не пропущено, з огляду на продовження перебігу позовної давності на період карантину та його зупинення на період воєнного стану.
З урахуванням викладеного, відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про застосування позовної давності.
Також відповідач у відзиві заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки здійснює господарську діяльністю за КВЕД 56.10 "Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування". Карантин з 2020 року обмежив діяльність ресторанного бізнесу, а повномасштабна війна призвела до значного зменшення економічної активності, втрати клієнтів та прибутковості бізнесу відповідача. Зазначені обставини є непередбачуваними та незалежними від волі відповідача, що унеможливило вчасне виконання зобов'язань. Тому відповідача просить суд використати своє дискреційне повноваження і знизити розмір заявлений позивачем розмір неустойки до справедливого розміру визначеного судом, враховуючи те, що наразі досі триває війна та економіка країни і добробут її населення переживають надскладні часи.
На підтвердження скрутного фінансового становища відповідач надав податкові декларації про майновий стан і доходи за 2020, 2021, 2022, 2023 роки.
У відповіді на відзив від 17.04.2025 позивач заперечив проти заяви про зменшення неустойки та зазначив, що зменшення прибутковості бізнесу не є виключними обставинами, які можуть стати підставою для зменшення пені.
Так, відповідно до ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №905/1005/18, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Конституційний Суд в рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначив, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 року у справі №916/2268/18, від 04.05.2018 року у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 13.05.2019 року у справі №904/4071/18, від 18.02.2020 у справі №920/694/19, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
При цьому, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Також, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі №910/10618/20.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 міститься висновок про те, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Суд бере до уваги повне виконання відповідачем основного зобов'язання перед позивачем. Також, нарахування штрафних санкцій охоплює період введення карантину, військової агресії росії проти України та введення воєнного стану.
Крім того, судом також враховано відсутні в матеріалах справи доказів понесених позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань саме за даним Договором або погіршення матеріального стану товариства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов цього Договору.
При цьому, окрім пені та штрафу позивач нарахував проценти річних та інфляційні втрати, які визнані судом обґрунтованими, та в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем у вказаний період прострочення оплати.
Сукупний розмір правомірно заявлених штрафних та компенсаційних нарахувань становить (пеня, штраф, інфляційні втрати та 3 % річних) 32,5 % відсотки розміру основної заборгованості, що покладає надмірний фінансовий тягар на відповідача.
В розрізі зазначеного вище, суд вважає необхідним вказати на те, що відповідне зменшення пені та штрафу є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/13801/19.
З огляду на всі фактичні обставини справи, встановлені судом, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов'язання відповідачем, майновий стан сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків у результаті порушення відповідачем зобов'язання та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновків про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені та штрафу на 50% до 55 972,25 грн та 24 784,48 грн відповідно і таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" підлягають частковому задоволенню. З Фізичної особи - підприємця Дехтярьова Олександра Валерійовича належить стягнути 55972,25 грн пені, 24 784,48 грн 7% штрафу, 13 295,10 грн 3% річних, 83 457,56 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.
На підставі вказаних правових норм та керуючись ст. 74, 76-77, 123, 129, 233, 236-241, 250, 252, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Дехтярьова Олександра Валерійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , д.н. ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, і.к. 40121452) 55 972,25 грн пені, 24 784,48 грн 7% штрафу, 13 295,10 грн 3% річних, 83 457,56 грн інфляційних втрат, а також 3 099,19 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Копії рішення направити позивачу та відповідачу до електронних кабінетів.
Повне рішення складено 05.05.2025.
Суддя В.Г. Кабакова