ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.05.2025Справа № 910/2443/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акім"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ендор компані"
про стягнення 627 245,47 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Акім» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ендор компані» про стягнення 627 245,47 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки товару № 19/24 від 09.07.2024, в частині поставки товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.03.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Втім ухвала суду була повернута органом поштового зв'язку без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
При цьому, суд враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.
За змістом розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.
Згідно з новою редакцією частин п'ятої ? восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов'язків учасників судової справи», який набрав чинності 04.11.2023.
Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду міста Києва від 23.12.2024, а отже отримання ухвали Господарського суду міста Києва від 23.12.2024, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.
Натомість, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як і не забезпечено в подальшому, реєстрацію свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 03.03.2025.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
09 липня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ендор компані» (далі - постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акім» (далі - покупець, позивач) укладено Договір поставки товару № 19/24 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець - прийняти і своєчасно оплатити товар в кількості та строки визначені сторонами в ході виконання цього Договору.
Асортимент, одиниці виміру, кількість, ціна одиниці товару і загальна вартість партії товару визначається при кожній конкретній поставці товару на підставі рахунку та товарної накладної (п. 2.1 Договору).
Відповідно до п. 2.1 Договору якість товару, що підлягає поставці по цьому Договору, має відповідати сертифікату якості, копія якого надає постачальник покупцеві при відпуску товару.
Згідно з пунктами 3.1-3.3 Договору поставка постачальником товару покупцеві здійснюється окремими партіями товару. Поставка кожної окремої партії товару здійснюється згідно усного або письмового замовлення покупця, яке надсилається (повідомляється) покупцем на адресу (телефон) постачальника.
В замовленні покупець зазначає бажане найменування партії товару, його кількість, строк, спосіб та місце доставки.
В разі згоди на поставку партії товару на запропонованих у замовленні покупця умовах, постачальник приймає замовлення до виконання шляхом направлення покупцю (телефонограма, електронна пошта, тощо) рахунку із зазначенням ціни за одиницю товару та кількості, для здійснення покупцем оплати замовленої ним партії товару та резервує дані товари для покупця. Даний рахунок є дійсним протягом трьох днів з дня його виставлення, протягом цього ж строку за покупцем зберігається право на отримання замовленої партії товару.
У відповідності до п. 3.4 Договору покупець зобов'язується оплатити рахунок отриманий від постачальника, шляхом перерахування 100% суми вказаній в рахунку на поточний рахунок та/або внесення їх в касу постачальника, не пізніше 3 днів з дня направлення постачальником покупцеві рахунку.
Згідно з п. 3.8 Договору покупець вивозить товар зі складу постачальника своїми силами та за власний рахунок. За погодженням сторін доставка товару може бути здійснена покупцю за рахунок постачальника. У цьому випадку покупець зобов'язаний протягом 2-х робочих днів оплатити виставлений рахунок постачальника на відшкодування витрат на доставку товару. Розвантаження поставленого товару здійснюється силами та за рахунок покупця.
Право власності на партію товару переходить від постачальника до покупця з моменту отримання покупцем товару і підписання накладної представниками сторін цього Договору, уповноваженими на те відповідно до Статуту або належним чином оформленої довіреності (п. 3.9 Договору).
Пунктом 4.1 Договору визначеного, що постачальник зобов'язаний вчасно, згідно замовлення, поставити покупцю партію товару, що відповідають умовам цього Договору та за власний рахунок і своїми силами завантажити партію товару на транспорт покупця або за замовленням покупця та окрему оплату, поставити партію товару до місця призначення вказаного покупцем.
Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2024 (п. 6.1 Договору).
На виконання досягнутих домовленостей щодо замовлень позивача, відповідачем виставлено позивачу на оплату рахунки № 45 від 09.07.2024 на суму 596 718,89 грн., № 63 від 19.07.2024 на суму 452 008,52 грн., № 94 від 29.08.2024 на суму 170 445,61 грн., № 98 від 02.09.2024 на суму 123 008,20 грн., № 122 від 17.10.2024 на суму 601 671,97 грн., які оплачені позивачем згідно платіжних інструкцій № 278 від 09.07.2024 на суму 596 718,89 грн., № 1130 від 19.07.2024 на суму 452 008,52 грн., № 334 від 02.09.2024 на суму 170 445,61 грн., № 333 від 02.09.2024 на суму 123 008,20 грн., № 1589 від 17.10.2024 на суму 601 671,97 грн.
В свою чергу, на виконання умов Договору відповідачем поставлено позивачу товар згідно видаткових накладних № ЕК-0000040 від 19.07.2024 на суму 596 718,89 грн., № ЕК-0000041 від 22.07.2024 на суму 452 008,52 грн., № ЕК-00074/1 від 03.10.2024 на суму 55 770,00 грн., № ЕК-0000074 від 03.10.2024 на суму 99 945,85 грн., № ЕК-0000076 від 04.10.2024 на суму 123 008,20 грн.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідачем не поставлено позивачу товар на суму 14 729,76 грн. згідно рахунку № 94 від 29.08.2024 та на суму 601 671,97 грн. згідно рахунку № 122 від 17.10.2024, які оплачено позивачем у повному обсязі, в зв'язку з чим, 04.12.2024 позивач звернувся до відповідача із Вимогою вих. № 283 від 20.11.2024 щодо повернення грошових коштів в розмірі 601 671,97 грн., а також 19.12.2024 із Вимогою вих. № 293 від 18.12.2024 щодо повернення грошових коштів в розмірі 601 671,97 грн., які залишені відповідачем без відповіді та задоволення, в зв'язку з чим, позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача передоплату в розмірі 616 401,73 грн., 3% річних у розмірі 2 420,33 грн. та 8 423,41 грн. інфляційних втрат.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитись від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно з пунктами 3.1-3.3 Договору поставка постачальником товару покупцеві здійснюється окремими партіями товару. Поставка кожної окремої партії товару здійснюється згідно усного або письмового замовлення покупця, яке надсилається (повідомляється) покупцем на адресу (телефон) постачальника.
В замовленні покупець зазначає бажане найменування партії товару, його кількість, строк, спосіб та місце доставки.
В разі згоди на поставку партії товару на запропонованих у замовленні покупця умовах, постачальник приймає замовлення до виконання шляхом направлення покупцю (телефонограма, електронна пошта, тощо) рахунку із зазначенням ціни за одиницю товару та кількості, для здійснення покупцем оплати замовленої ним партії товару та резервує дані товари для покупця. Даний рахунок є дійсним протягом трьох днів з дня його виставлення, протягом цього ж строку за покупцем зберігається право на отримання замовленої партії товару.
У відповідності до п. 3.4 Договору покупець зобов'язується оплатити рахунок отриманий від постачальника, шляхом перерахування 100% суми вказаній в рахунку на поточний рахунок та/або внесення їх в касу постачальника, не пізніше 3 днів з дня направлення постачальником покупцеві рахунку.
На виконання досягнутих домовленостей щодо замовлень позивача, у відповідності до п. 3.3 Договору, відповідачем виставлено позивачу на оплату рахунки № 45 від 09.07.2024 на суму 596 718,89 грн., № 63 від 19.07.2024 на суму 452 008,52 грн., № 94 від 29.08.2024 на суму 170 445,61 грн., № 98 від 02.09.2024 на суму 123 008,20 грн., № 122 від 17.10.2024 на суму 601 671,97 грн., які оплачені позивачем згідно платіжних інструкцій № 278 від 09.07.2024 на суму 596 718,89 грн., № 1130 від 19.07.2024 на суму 452 008,52 грн., № 334 від 02.09.2024 на суму 170 445,61 грн., № 333 від 02.09.2024 на суму 123 008,20 грн., № 1589 від 17.10.2024 на суму 601 671,97 грн.
В свою чергу, на виконання умов Договору відповідачем поставлено позивачу товар згідно видаткових накладних № ЕК-0000040 від 19.07.2024 на суму 596 718,89 грн., № ЕК-0000041 від 22.07.2024 на суму 452 008,52 грн., № ЕК-00074/1 від 03.10.2024 на суму 55 770,00 грн., № ЕК-0000074 від 03.10.2024 на суму 99 945,85 грн., № ЕК-0000076 від 04.10.2024 на суму 123 008,20 грн.
Таким чином, непоставленим залишається товар вартістю 14 729,76 грн. згідно рахунку № 94 від 29.08.2024 та вартістю 601 671,97 грн. згідно рахунку № 122 від 17.10.2024, який позивачем було оплачено у відповідності до п. 3.4 Договору.
Нормами ст. 530 ЦК України, закріплено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки відповідачем поставлено товар не у повному обсязі, 04.12.2024 позивач звернувся до відповідача із Вимогою вих. № 283 від 20.11.2024 щодо повернення грошових коштів в розмірі 601 671,97 грн., а також 19.12.2024 із Вимогою вих. № 293 від 18.12.2024 щодо повернення грошових коштів в розмірі 601 671,97 грн., які залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
З урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи, суд вважає, що оскільки доказів на підтвердження здійснення відповідачем поставки позивачу обумовленого товару на суму попередньої оплати у розмірі 616 401,73 грн., як і доказів повернення попередньої оплати у розмірі 616 401,73 грн., матеріали справи не містять, у відповідача виник обов'язок з повернення попередньої оплати у наведеному розмірі.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 616 401,73 грн. згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Відповідачем вказаний обов'язок не спростований, доказів поставки товару або повернення попередньої оплати не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
З огляду на викладене вище, враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань в частині поставки товару, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення відповідачем покупцю передоплати у розмірі 3616 401, грн.
В свою чергу, щодо вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 420,33 грн. та інфляційних втрат у розмірі 8 423,41 грн., суд зазначає наступне.
У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому в зв'язку з фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
Отже, відповідач прострочив своє грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
Таким чином у відповідача (постачальника) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Враховуючи викладене, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 2 420,33 грн. та інфляційні втрати в розмірі 8 423,41
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення суми.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ендор компані» (02141, м. Київ, вул. Руденко Лариси, буд. 6-А, прим. 58, оф. 1; ідентифікаційний код: 44192705) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Акім» (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 40, оф. 1; ідентифікаційний код: 24612305) заборгованість у розмірі 616 401 (шістсот шістнадцять тисяч чотириста одна) грн. 73 коп., 3% річних у розмірі 2 420 (дві тисячі чотириста двадцять) грн. 33 коп., інфляційні втрати у розмірі 8 423 (вісім тисяч чотириста двадцять три) грн. 41 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 408 (дев'ять тисяч чотириста вісім) грн. 68 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 05.05.2025
Суддя О.А. Грєхова