ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.04.2025Справа № 910/1890/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л. Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» (04655, м. Київ, Кудрявський узвіз 5-Б, ідентифікаційний код 21489100)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (03065, м. Київ, пр. Любомира Гузара, 44, ідентифікаційний код 42795490)
про стягнення 302 492, 52 грн,
За участю представників сторін:
від позивача: Крячко О.В.
від відповідача: Мясков О.Є.
Акціонерне товариство «Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - відповідач) про стягнення 302 492, 52 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/16013/23 позивачем було сплачено на користь відповідача 618 096, 74 грн пені, 370 993, 90 грн штрафу, та 14 836, 36 грн судового збору за неналежне виконання своїх зобов'язань по договору про закупівлю послуг з розробки техніко-економічного обґрунтування № 2103000097 від 19.03.2021, однак в ході виконання договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» також отримало від Акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» кошти із застосуванням механізму банківської гарантії (договір № Д-1345-21Г від 01.03.2021) в сумі 264 995, 64 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 264 995, 64 грн безпідставно отриманих коштів, а також 6 359, 89 грн 3% річних та 31 136, 99 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1890/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
26.02.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від позивача надійшло клопотання про розгляд справи з викликом сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 26.03.2025.
10.03.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній зазначив щодо обставин виникнення спірних правовідносин та настання гарантійного випадку, щодо обставин встановлених по справі № 910/16013/23, щодо банківської гарантії по забезпеченню виконання договору, щодо висновків Верховного Суду щодо застосування п. 1 ч. 2 ст. 24 Закону України "Про публічні закупівлі", щодо спростування помилкових тверджень позивача про те, що відповідач набув грошові кошти безпідставно, у розумінні ст. 1212 ЦК України, щодо спростування необґрунтованості вимог про стягнення пені, 0,01% річних та інфляційних витрат, щодо необґрунтованості вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, щодо необґрунтованості клопотання про письмове опитування та просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
16.03.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, зокрема, що доводи відповідача не спростовують доводи позовної заяви, а практика Верховного Суду, на яку посилається відповідач, свідчить на користь позиції позивача.
Цією ж датою через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від позивача надійшло клопотання про зобов'язання учасника справи надати відповідь на запитання.
21.03.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній заперечує проти аргументів викладених у відповідь на відзив в повному обсязі.
25.03.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від відповідача надійшли заперечення на клопотання про зобов'язання надати відповіді на запитання.
У судовому засіданні 26.03.2025 позивач підтримав клопотання про зобов'язання відповідача надати відповідь на запитання, представник відповідача висловив заперечення проти такого клопотання позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 судом вирішено задовольнити клопотання Акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» про зобов'язання учасника справи надати відповідь на запитання та зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» надати відповіді на запитання позивача в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України в строк до 09.04.2025 включно, відкладено судове засідання на 14.04.2025.
10.04.2025 відповідачем до суду подано заяву про виконання вимог ухвали суду від 26.03.2025 у вигляді заяви свідка.
У судовому засіданні 14.04.2025 судом заслухано доводи сторін та оголошено перерву до 30.04.2025.
21.04.2025 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від представника Акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 вирішено заяву Акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задовольнити.
У судовому засіданні 30.03.2025 судом досліджено матеріали справи.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
У судовому засіданні 30.04.2025 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
У позовній заяві позивачем зазначено, що між Акціонерне товариство "Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» (виконавець) та ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» (замовник) було укладено договір про закупівлю послуг № 2103000097 з розробки техніко-економічного обґрунтування від 19.03.2021 (надалі - договір).
За наслідками виконання вказаного договору, як вказує позивача, між сторонами виник судовий спір. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/16013/23 позов ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» було задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» 618 096, 74 грн - пені,370 993,90 грн - штрафу та 14 836,36 грн судового збору. Вказане рішення залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024.
За доводами позивача, виходячи з умов договору, виконавець зобов'язується за завданням замовника у визначений договором строк надати послуги з розробки Техніко-економічного обґрунтування по об'єктах «Варіанти подальшого використання компресорної станції КС-7 Богородчани, компресорної станції Кам'янка-Бузька, компресорного цеху КЦ-2 компресорної станції Бібрка» (Архітектурні, інженерні та планувальні послуги), визначені в Завданні на розробку техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) № 20.74.23, 20.74.24, 20.74.25 (додаток 1 до договору), відповідно до Календарного графіку надання послуг (додаток 3 до договору), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконавцю належним чином надані послуги.
Відтак, як зазначає позивач, зобов'язання АТ "Укрнафтохімпроект" за договором полягало в наданні послуг (виконанні робіт) для замовника і не мало характеру грошового зобов'язання.
Однак, у зв'язку із неналежним виконанням договору ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» стягнув з АТ "Укрнафтохімпроект" неустойку, правові підстави для якої були встановлені умовами договору, а розмір - вищезазначеним рішенням суду.
За твердженнями позивача, відповідно до цього рішення було визначено грошове зобов'язання АТ "Укрнафтохімпроект" перед ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» за договором в загальній сумі 1 003 927,00 грн (618096,74 + 370993,90 + 14 836,36). Ніяких інших грошових зобов'язань, як зазначає позивач, на користь ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» з боку АТ "Укрнафтохімпроект" умови договору не містили.
Вказана заборгованість, як стверджує позивач, що була повністю погашена АТ "Укрнафтохімпроект" шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», що підтверджується платіжними інструкціями № 6400 від 19.04.2024 р в сумі 724153,77 грн; № 6420 від 26.04.2024 р в сумі 14777,59 грн та № 6432 від 30.04.2024 р в сумі 264995,64 грн, тобто всього на суму 1003927,00 грн.
Проте, як зазначає позивач, в ході виконання договору ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» також отримав від АТ "Укрнафтохімпроект" кошти із застосуванням механізму банківської гарантії за несвоєчасне виконання робіт.
Так, 28.04.2022 р ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» направив до АТ "РВС Банк" повідомлення про сплату за банківською гарантією, про що банк одразу повідомив АТ "Укрнафтохімпроект". Кошти були перераховані банком на користь ТОВ «Оператор газотранспортної системи України».
В свою чергу, платіжною інструкцією № 2734 від 05.05.2022, АТ "Укрнафтохімпроект" відшкодував банку сплачені кошти за банківською гарантією в сумі 264 995,64 грн.
Таким чином, за доводами позивача, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» ще до виникнення судового спору отримав за рахунок АТ "Укрнафтохімпроект" кошти із застосуванням механізму банківської гарантії в сумі 264 995,64 грн.
Відтак, як вказує позивач, під час виконання договору та подальшого застосування в судовому порядку заходів відповідальності АТ "Укрнафтохімпроект" було сплачено на адресу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» наступні платежі: 28.04.2022 із застосуванням механізму банківської гарантії 264 995,64 грн; платіжною інструкцією № 6400 від 19.04.2024 в сумі 724153,77 грн; платіжною інструкцією № 6420 від 26.04.2024 в сумі 14777,59 гр.; платіжною інструкцією № 6432 від 30.04.2024 р в сумі 264995,64 грн, тобто на загальну суму 1 268 922,64 грн.
З огляду на що позивач вважає, що під час проведення розрахунків за договором відповідачем без достатньої правової підстави було набуто майно (грошові кошти в сумі 264 995,64 грн (1 268 922,64 -1 003 927,00), оскільки двічі отримало одну й ту саму суму коштів в розмірі, встановленому банківською гарантією, які спочатку отримав шляхом застосування механізму банківської гарантії, а потім не побажав зарахувати в рахунок погашення заборгованості і отримав ще раз у складі суми, що була сплачена за рішенням суду.
А тому позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 264 995, 64 грн безпідставно отриманих коштів, а також 6 359, 89 грн 3% річних та 31 136, 99 грн інфляційних втрат.
Відповідач проти вимог заперечував, зазначивши при цьому, що Господарським судом міста Києва розглядався спір між сторонами договору щодо стягнення з позивача штрафних санкцій по договору від 19.03.2021 № 2103000097 через неналежне його виконання позивачем. За наслідками розгляду справи №910/16013/23 (рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023, яке набрало законної сили після його перегляду Північним апеляційним господарським судом 28.02.2024) позовні вимоги ТОВ «Оператор ГТС України» задоволено частково та стягнуто з Акціонерного товариства Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств "Укрнафтохімпроект" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" 618 096,74 грн - пені, 370 993, 90 грн - штрафу та 14 836,36 грн - судового збору.
Під час розгляду справи №910/16013/23 судом була встановлені обставини порушення АТ «УКРНАФТОХІМПРОЕКТ» умов Договору від 19.03.2021 № 2103000097 в частині його невиконання.
Крім цього, оскільки АТ «УКРНАФТОХІМПРОЕКТ» (виконавець) було неналежним чином виконано зобов'язання за Договором, замовник скористався своїм правом, визначених умовами договору та ініційовано пред'явлення вимоги по банківській гарантії забезпечення виконання Договору.
Так, замовником була стягнена банківська гарантія забезпечення виконання договору листом № ВВИХ-22-4135 від 22.04.2022 на користь Товариства у сумі 264 995,64 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 28 від 05.05.2022.
Таким чином, підставою для звернення Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до Банку-гаранта зі SWIFT з повідомленням про сплату гарантійного платежу за банківською гарантією № 1345-21Г, що була надана на користь ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» стало неналежне виконання Принципалом - АТ «УКРНАФТОХІМПРОЕКТ» зобов'язання за договором від 19.03.2021 № 2103000097.
З огляду на вказане, наявний факт неналежного виконання позивачем умов договору, що є гарантійним випадком, а тому, відповідно, були наявні правові підстави для звернення відповідачем до банку-гаранту про стягнення гарантії.
Відтак, відповідач зазначає, що доводи позивача про те, що відповідач набув, у розумінні ст. 1212 ЦК України, грошові кошти у сумі 264 995,64 грн безпідставно та саме за рахунок позивача не підтверджено доказами, що були додані позивачем до позову, а тому просить суд відмовити у позові повністю.
Отже, спір у справі виник, у зв'язку неправомірним стягненням банківської гарантії, на думку позивача, оскільки з позивача згідно рішення суду по справі справи №910/16013/23 вже були стягнуті штрафні санкції, а стягнення одночасно банківської гарантії та штрафних санкцій є подвійною відповідальністю і не передбачено законодавством.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі наступних правочинів:
- Договору про закупівлю послуг № 2103000097 з розробки техніко-економічного обґрунтування від 19.03.2021, який укладений між позивачем як виконавцем й відповідачем як замовником, та за правовою природою є договором підряду;
- Договору про надання гарантії № Д-1345-21Г від 01.03.2021, укладеного між позивачем (принципал) та Акціонерним товариством «РВС БАНК» (банк-гарант) та додаткової угоди № 1 від 12.01.2021 до договору про надання гарантії № Д-1345-21Г від 01.03.2021,
- Банківської гарантії № 1345-21Г від 02.03.2021 року наданої Банком відповідачу, яка є одностороннім правочином та одним із видів забезпечення виконання зобов'язань.
Положеннями ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з приписами ст. 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Статтею 560 ЦК України визначено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ст. 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.
Статтею 562 ЦК України визначено, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
У відповідності до ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
Отже, враховуючи наведені вище норми, слідує висновок, що підставою для пред'явлення вимог до гаранта є порушення зобов'язань з боку принципала, але не у відношенні гаранта, а щодо бенефіціара за основним зобов'язанням.
Тобто, підставою для виконання гарантом своїх зобов'язань є особливий стан сторін в основній угоді, в якій гарант не є суб'єктом. Іншими словами, гарант сплачує відповідну суму бенефіціару при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов'язань.
Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, відповідно до пункту 9 частини 3 розділу І якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку.
За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов'язання, останнє може бути двох видів.
По-перше, це невиконання зобов'язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися.
По-друге, це неналежне виконання зобов'язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі невідповідності виконання зобов'язання критеріям належності можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01.04.2019 у справі №910/2693/18, від 27.01.2020 у справі №911/1867/18.
З огляду на наведене, під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання. Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Отже, неналежне виконання зобов'язання - це порушення умов, визначених змістом зобов'язання (виконання зобов'язання з певними недоліками, дефектами). При неналежному виконані боржник виконує обов'язок, але з порушенням певних умов, які складають зміст договору або визначені законом.
За загальними умовами виконання зобов'язання, що містяться у ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ст. 887 ЦК України визначено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту
Як встановлено судом у п. 1.2 договору про закупівлю послуг № 2103000097 з розробки техніко-економічного обґрунтування від 19.03.2021, сторонами визначено, що склад, обсяги, вартість послуг визначені у завданні на ТЕО (додаток 1 до договору), у кошторисі на розробку ТЕО (додаток 2 до договору), а також у календарному графіку надання послуг (додаток 3 до договору), які є невід'ємними частинами цього договору.
У п. 1.3. договору визначено строк надання послуг: виконавець, згідно з календарним графіком надання послуг (додаток 3 до договору), який є невід'ємною частиною договору, зобов'язується надати послуги протягом 270 календарних днів з дати укладання цього договору.
Відповідно до Календарного графіку надання послуг (додаток 3 до договору) строк надання послуг по Етапу І - "Обстеження" становить 60 календарних днів з моменту укладення договору.
Згідно з Календарним графіком надання послуг (додаток 3 до договору) строк надання послуг по Етапу II - "Розробка техніко-економічного обґрунтування з наданням експертної оцінки експертної організації", вартість яких складає 2 899 087, 54 грн., становить 210 календарних днів з моменту завершення І етапу.
У п. 5.1 договору сторонами визначено, що виконавець зобов'язаний оформити та надати замовнику підписаний зі своєї сторони акт здачі-приймання наданих послуг у двох примірниках за результатами кожного етапу надання послуг.
За результатами першого етапу надання послуг виконавець зобов'язаний надати замовнику звіт за результатами здійснення обстежень та підписані зі своєї сторони два примірники акту здачі-приймання наданих послуг (п. 5.2 договору).
За умовами п. 5.3 договору після отримання виконавцем експертної оцінки експертної організації, виконавець передає замовнику оригінал та копію вказаної експертної оцінки, завірену експертною організацією або завірену нотаріально, паперові примірники ТЕО, підписані зі своєї сторони, два примірники акту здачі-приймання наданих послуг.
Згідно з п. 5.4. договору послуги вважаються наданими в момент підписання сторонами актів здачі-приймання наданих послуг.
Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє протягом 1 року з дати його укладання. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. 12.1 договору).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/16013/23 позов ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» було задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» 618 096, 74 грн - пені, 370 993,90 грн - штрафу та 14 836,36 грн судового збору.
При цьому, при вирішенні даного спору Господарський суд міста Києва встановив: «що відповідачем було допущено прострочення виконання робіт за спірним договором (за першим етапом на 121 день з 27.07.201 по 15.11.2021, за другим, в межах заявлених вимог, на 113 днів з 22.02.22 по 14.06.2022), доказів спростування вказаних обставин суду не надано.
Враховуючи викладене з відповідача на користь позивача за вищевказаний період підлягає стягненню 618 096,74 грн. пені та 370 993,90 грн. штрафу.
Доводи відповідача щодо затримки надання позивачем вихідних даних, що спричинило прострочення кредитора, а тому відповідач звільняється від відповідальності за прострочення виконання робіт є необґрунтованими та спростовуються встановленими судом обставинами.
Заперечення відповідача з приводу безпідставного нарахування позивачем пені, адже взяте на себе за договором зобов'язання не є грошовим є також необґрунтованим, оскільки суперечить визначеним сторонами умовам спірного договору та приписам чинного законодавства».
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, під час розгляду справи №910/16013/23 була встановлена обставина порушення АТ «УКРНАФТОХІМПРОЕКТ» умов Договору від 19.03.2021 № 2103000097 в частині його невиконання.
Верховний Суд у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 зазначив, що якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 Цивільного кодексу України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" Цивільного кодексу України.
Згідно із статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Отже, за відсутності порушення (невиконання чи неналежного виконання) основного зобов'язання принципалом, у бенефіціара не виникає підстав для звернення до гаранта для виплати суми банківської гарантії, у такому випадку повернення бенефіціаром принципалу коштів за банківською гарантією відбувається відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набутих.
У разі ненастання гарантійного випадку через виконання принципалом основного зобов'язання (відсутності порушення), сплачені кошти за банківською гарантією вважаються такими, що отримані бенефіціаром поза межами домовленостей, не на виконання основного договору та договору банківської гарантії.
При вирішенні спору щодо повернення бенефіціаром принципалу коштів за банківською гарантією, у першу чергу, дослідженню підлягають встановлення наявності чи відсутності гарантійного випадку (порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією).
Судом встановлено, що у п. 8.14 договору про закупівлю послуг № 2103000097 з розробки техніко-економічного обґрунтування від 19.03.2021, сторонами визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) виконавцем своїх зобов'язань за цим договором замовник має право одержати задоволення своїх вимог, передбачених умовами цього договору та чинним законодавством України, на умовах, визначних Гарантією.
Разом з тим, судом встановлено, що також не заперечується сторонами, позивачем за договром зобов'язання/роботи не виконанні, в тому числі станом на момент розгляду справи по суті.
З урахуванням викладеного суд вважає, що відповідачем належними та достовірними доказами доведено факт порушення принципалом умов договору про закупівлю послуг № 2103000097 з розробки техніко-економічного обґрунтування від 19.03.2021 та настання гарантійного випадку.
Зі змісту Гарантії убачається, що у випадку порушенням принципалом зобов'язань за Договором гарант за першою вимогою бенефіціара без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, та безвідклично приймає на себе зобов'язання заплатити бенефіціару протягом 5 робочих днів з моменту отримання письмової вимоги бенефіціара, передбаченою цією Гарантією, грошову суму.
Отже, виходячи з умов укладеного сторонами договору, гарантійний випадок настав, а відтак, відповідачем правомірно було отримано грошові кошти у сумі 264 995,64 грн за Гарантією.
Серед іншого, суд звертає увагу, що штрафні санкції і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов'язань. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними.
Сама по собі сплата штрафних санкцій за договором не усуває факту допущеного правопорушення та не позбавляє позивача права на задоволення своїх вимог за рахунок гарантії, зазначені способи забезпечення виконання зобов'язання (штрафні санкції та гарантія) не є взаємовиключними, що підтверджується судовою практикою, викладеною в постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №908/7/18, від 01.04.2019 № 910/2693/18.
Відтак, за висновками суду, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення 264 995,64 грн як безпідставно набутих грошових коштів.
Оскільки, позовна вимога про стягнення 264 995,64 грн як безпідставно набутих грошових коштів не підлягає задоволенню, похідні вимоги про стягнення з відповідача 6 359, 89 грн 3% річних та 31 136, 99 грн інфляційних втрат також не підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи встановлені фактичні обстави по справі, оцінивши і співставивши надані докази в їх сукупності, та враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено порушення його прав з боку відповідача, суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 236 - 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено 05.05.2025
Суддя Пукшин Л.Г.