ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.05.2025Справа № 910/2561/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03117, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 65; ідентифікаційний код 30115243)
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЕТАЛОН" (03067, місто Київ, вул. Гарматна, будинок 8, приміщення 6 ; ідентифікаційний код 20080515)
про стягнення 56 957,49 грн.
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
Приватне акціонерного товариства "Страхова компанія "ТАС" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЕТАЛОН" (далі-відповідач) про стягнення 56 957,49 грн, з яких 39 657,70 грн - страхове відшкодування, 2170,85 - 3 % річних, 9039,78 грн - пеня, 6089,16 грн - інфляційні витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія " ТАС " на підставі договору № FO 1444483 добровільного страхування наземного транспортних засобів від 25.11.2022, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. За твердженнями позивача, відповідальність власника транспортного засобу - Opel Astra, реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно ДТП, було застрахована ПрАТ «Страхова компанія «Еталон» згідно договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР 2721494, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків у розмірі 39 657,70 грн. покладається на відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06.03.2025 була направлена судом до електронного кабінету відповідача та отримана відповідачем 12.03.2025, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
25.11.2022 між Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" та ОСОБА_1 укладено договір № FO 1444483 добровільного страхування наземного транспортних засобів від 25.11.2022.
06.01.2023 року о 16:00, в м. Луцьку на перехресті пр-ту Молоді - пр-ту Відродження, ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом OPEL Astra, д.н.з. НОМЕР_2 , в порушення вимог п. 16.11 ПДР України, рухаючись по другорядній дорозі не надав дорогу транспортному засобу RENAULT Kangoo, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався по головній дорозі, внаслідок чого допустив з ним зіткнення. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні ушкодження, що призвело до матеріальних збитків.
Вказана ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_2 Правил дорожнього руху, що підтверджується постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.01.2023 у справі № 161/691/23, відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
06.01.2023 страхувальник звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" із заявою про настання події та заявою про виплату страхового відшкодування за договором страхування.
На підставі заяви страхувальник про настання події та виплату страхового відшкодування, акту огляду пошкодженого транспортного засобу, ремонтної калькуляції №03345_16 від 10.01.2023, страховиком було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування та складено страховий акт №00774/16/923 від 13.01.2023, згідно змісту якого страховиком прийнято рішення про виплату страхувальнику страхового відшкодування в сумі 39 657,70 грн.
Страховиком було виконано своє зобов'язання зі сплати суми страхового відшкодування, що підтверджується платіжною інструкцією № 312430 від 17.01.2023 на суму 39 657,70 грн.
Як свідчать матеріали справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Opel Astra, реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон» згідно полісу серії АР- 2721494. Вказаним полісом визначено ліміт відповідальності страховика по майну 130 000 грн та франшизу нуль гривень.
02.02.2023 позивачем було направлено на адресу відповідача заяву №00264/9223 віл 18.01.2023 від виплату страхового відшкодування. Вказана заява була отримана відповідачем 06.02.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням №0504534002317.
Проте, як вказує позивач, відповідачем вимогу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» виконано не було, суму шкоди не сплачено, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доводів позивача не спростував.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
Згідно з ч.1 ст.993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст.1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно зі ст.1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Отже, після виплати позивачем своєму страхувальнику страхового відшкодування за шкоду, завдану 06.01.2023 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди власнику автомобіля
RENAULT Kangoo, д.н.з. НОМЕР_3 , до позивача в порядку суброгації перейшло право зворотної вимоги відшкодування збитків, яке страхувальник позивача мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» відповідно до договору № FO 1444483 добровільного страхування наземного транспортних засобів від 25.11.2022 та статей 993 і 1191 Цивільного кодексу України, набуло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, а саме - до страхової організації, якою здійснено обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності водія (власника) транспортного засобу Opel Astra, реєстраційний номер НОМЕР_2 , тобто до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон».
При цьому, в контексті розміру заявленої до стягнення шкоди судом враховано, що статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4, 32.7 статті 32 Закону).
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Норма ч.1 ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Відповідно до ст.1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відтак, враховуючи відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача, беручи до уваги підтверджену матеріалами справи суму сплаченого позивачем на користь страхувальника страхового відшкодування у розмірі 39657,70 грн, а також враховуючи встановлений полісом № АР/2721494 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, у розмірі 130 000,00 грн та франшизи - 0 грн, суд дійшов висновку про те, що у відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду в розмірі 39657,70 грн.
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача суми відшкодування шкоди в розмірі 39657,70 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 2170,85 - 3 % річних, 9039,78 грн - пеня, 6089,16 грн - інфляційні витрати, нарахованих на вищевказану суму основної заборгованості.
Згідно з пунктом 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки, правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, а правовідносини з відшкодування шкоди, які склалися між сторонами у справі, також є грошовим зобов'язанням, то відповідач отримавши вимогу позивача 06.02.2023 та не виплативши суму страхового відшкодування у визначений строк, допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція щодо застосування правової норми зазначена у постанові Верховного Суду по справі № 910/18319/16 від 07.02.2018 р.
З огляду на встановлене, суд вважає правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмір 9039,78 грн, інфляційних втрат у розмірі 6089,16 грн та 3% річних у розмірі 2 170,85 грн, нарахованих за період прострочення виконання грошового зобов'язання. Наданий позивачем розрахунок таких нарахувань є арифметично вірним та приймається судом, у зв'язку із цим позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з пунктом 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на задоволення позовних вимог витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЕТАЛОН" (03067, місто Київ, вул.Гарматна, будинок 8, приміщення 6 ; ідентифікаційний код 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03117, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 65; ідентифікаційний код 30115243) суму страхового відшкодування у розмірі 39 657 грн. (тридцять дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят сім) 70 коп., 3 % річних у розмірі 2170 грн. (дві тисячі сто сімдесят) 85 коп., пеню в розмірі 9039 грн. (дев'ять тисяч тридцять дев'ять) 78 коп., інфляційні витрати в розмірі 6089 грн. (шість тисяч вісімдесят дев'ять) 16 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 грн. (три тисячі двадцять вісім) 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено та підписано: 05.05.2025.
Суддя М.Є. Літвінова