номер провадження справи 19/16/25
05.05.2025 Справа № 908/559/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко І.В., розглянувши матеріали справи
за позовом: Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (69063, м. Запоріжжя, вул. Базарна, 2, ідентифікаційний код 36969443) в інтересах держави в особі: військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 )
до відповідача: Приватного підприємства «ТЕКТОР» (69063, м. Запоріжжя, вул. Благовіщенська, 34, ідентифікаційний код 32636510)
про визнання недійсним пункту договору та стягнення коштів
без виклику учасників справи
До Господарського суду Запорізької області через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява (вх. № 611/08-07/25 від 07.03.2025) Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі: військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до Приватного підприємства «ТЕКТОР» про визнання недійсним п. 4.2 Договору №11/БТ від 04.04.2022 з відповідними замінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 47 601,17 грн та стягнення грошових коштів у сумі 68 076,78 грн., з яких: 47 601,17 грн. - сплачений ПДВ (основний борг), 4 123,71 грн - 3% річних та 16 351,90 грн - втрати від інфляції.
Позов заявлено на підставі ст.ст. 203, 205, 215, 217, 625, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» і обґрунтовано тим, що сторонами договору включено до вартості закуповуваного товару податок на додану вартість у розмірі 47 601,17 грн всупереч вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, а сплачені кошти податку в розмірі 47 601,17 грн є безпідставно набутим майном.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 07.03.2025 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/559/25 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Оскільки, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми в розмірі 68 076,78 грн, вказана сума не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, тому суд ухвалив розглядати справу у спрощеному позовному провадженні.
Ухвалою суду від 12.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/559/25; присвоєно справі номер провадження 19/16/25, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 12.03.2025 запропоновано відповідачу подати до суду не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України, одночасно надіслати позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку розгляду справи (з описом вкладення).
Суд також зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Поряд з наведеним наголошено про реєстрацію електронного кабінету, в порядку ст. 6 ГПК України та надання суду інформації на підтвердження реєстрації (створення електронного кабінету) в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Відповідач відзив на позовну заяву суду не подавав.
31.03.2025 до суду надійшла заява ПП «Тектор» про приєднання до матеріалів справи платіжних інструкцій на підтвердження сплати основної заборгованості з ПДВ та 3% річних і втрат від інфляції, заявлених до стягнення позивачем. До заяви долучено платіжна інструкція №164 від 27.03.2025 на суму 47601,17 грн з призначенням платежу - повернення ПДВ згідно договору 11/БТ від 04.04.2022, а також платіжна інструкція № 165 від 27.03.2025 на суму 20 475,61 грн з призначенням платежу - повернення 3% річних та інфляційних втрат на суму основного боргу зг.дог. № 11/БТ від 04.04.2022.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а, відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Згідно положень ч. 2 ст. 178 ГПК України встановлено, що в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України).
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно зі ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи № 908/559/25 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 05.05.2025.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
04.04.2022 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (Замовник, позивач) та ПП «ТЕКТОР» (Постачальник, відповідач) уклали договір купівлі-продажу №11/БТ (Договір) про постачання товару (автомобільні запчастини).
Відповідно до п.1.1 Договору, постачальник зобов'язався поставити запасні частини для транспортних засобів спеціального військового призначення замовнику.
Згідно з п.4.2 Договору, загальна вартість продукції , що підлягає поставці становить 28560,00 грн, у тому числі ПДВ 47 601,17 грн.
На виконання умов договору, позивач сплатив на користь відповідача 285 607,00 грн за запчастини, що підтверджується платіжною інструкцією № 1004 від 17.04.2022 на суму 285607,00 грн, з призначенням платежу - запасні частини для ТЗ військового призначення (двигун), який не є основ.зас. дог. №11/БТ від 04.04.2022, накл. №10/БТ/1 від 04.04.2022, у тому числі ПДВ - 47 601,17 грн.
Водночас, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022, з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні», та відповідно до підпункту “г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
2. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
На думку позивача, включення до вартості придбаного товару згідно з Договором податку на додану вартість у розмірі 47 601,17 грн, та подальша сплата вартості товару з урахуванням податку на додану вартість постачальнику не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, а сплачені кошти у сумі 47 601,17 грн є безпідставно набутим и.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою вих. № 3/29/10/2/2-5985 з проханням повернути на рахунок Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 47 601,17 грн - суму сплаченого податку на додану вартість.
ПП «Тектор» зазначену вимогу залишило без відповіді, кошти на користь позивача не повернуло.
Безпідставне отримання відповідачем 47 601,17 грн та невідповідність п.4.2 Договору вимогам Закону стало підставою для заявлення даного позову.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Згідно зі статтею 12 Закону України “Про оборону України», участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.
Частиною 2 статті 12 Закону України “Про Національну безпеку України» передбачено, що до складу сектору безпеки і оборони входять: Міністерство оборони України, Збройні Сили України, Державна спеціальна служба транспорту, Міністерство внутрішніх справ України, Національна гвардія України, Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Служба судової охорони, Управління державної охорони України, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, розвідувальні органи України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику.
Відповідно до пункту 16 частини 1 статті 1 Закону України “Про національну безпеку України», сектор безпеки і оборони - система органів державної влади, Збройних Сил Україну інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, сил цивільного захисту, оборонно-промислового комплексу України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем і відповідно до Конституції за функціональним призначенням спрямована на захист національних інтересів України від загроз, а також громадяни та громадські об'єднання, які добровільно беруть участь у забезпечені національної безпеки України;та законів України.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 1 Закону України “Про національну безпеку України», національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. На час вирішення спору в суді строк воєнного стану продовжено на 90 діб.
Відповідно до статті 64 Конституції України, статті 12-1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», пункту 3 частини першої статті 4 Закону України «Про оборонні закупівлі», Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову №169 від 28.02.2022 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» (діяла до 15.11.2022), якою було визначено (станом на час виникнення спірних відносин - 04.04.2022), що оборонні та публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України «Про публічні закупівлі» та «Про оборонні закупівлі». Замовники повинні відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, серед яких є ефективність використання коштів, результативність. Такі закупівлі не включаються до річного плану закупівель тощо.
02.03.2022 прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 178 “Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - постанова КМУ № 178), якою установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постанова Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Таким чином, фактичне постачання товару за вказаним вище договором було здійснено відповідачем після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022, що підтверджується видатковою накладною № 11/БТ/1 від 04.04.2022.
Отже, включення до вартості закуповуваного товару згідно з договором від 04.04.2022 № 11/БТ з подальшою сплатою постачальнику коштів з урахуванням суми ПДВ в розмірі 47 601,17 грн не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, а сплачені кошти у розмірі ПДВ є безпідставно набутим майном.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, ПДВ - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Згідно з підпунктами “а» і “ 6» п. 185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Згідно із підпунктом "г" підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до пунктів 1, 2 Постанови № 178 передбачено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії. Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.
Аналіз вказаних норм права засвідчує, що приписи підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 поширюються на діяльність позивача, враховуючи, що Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України діє на підставі Закону України «Про національну гвардію України», входить до складу Національної гвардії України (ст. 5 Закону України «Про національну гвардію України»), а предметом спірного договору є запчастини для транспортних засобів спеціального призначення.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити. що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Разом із цим, у застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 зі справи № 910/22319/16).
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, приписи статті 217 Цивільного кодексу України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин.
При цьому, закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин, не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність (існування) вказаного вище договору купівлі-продажу без включення до нього умови щодо необхідності сплати ПДВ.
Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак, не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто, у договірному порядку. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.
Так, Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справі № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.
Зокрема, зміст оспорюваного правочину в цій частині суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що в силу вимог частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним у цій частині.
За таких обставин, недотримання при укладенні договору купівлі-продажу вимог податкового законодавства зумовлює існування підстав для визнання таких договорів недійсними в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, вбачається, що якщо сторона зобов'язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить мсті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи І відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
Зокрема, набуття відповідачем, як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Так, однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Принцип добросовісності - це загально правовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Постачальник, який без достатньої правової підстави, за рахунок замовника товару набув кошти, в рахунок оплати товару, зобов'язаний повернути ці кошти постачальнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Разом з тим, для кондиційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набутті (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).
Як вбачається матеріалів справи, відповідач після відкриття провадження у справі сплатив заявлені до стягнення грошові кошти податку на додану вартість в сумі 47 601,17 грн (основний борг), 3% річних - 4123,71 грн та втрати від інфляції в розмірі 16 351,90 грн, чим фактично визнав позовні вимоги. Наведена оплата підтверджується наданими в матеріали справи платіжними інструкціями №164 від 27.03.2025 на суму 47601,17 грн з призначенням платежу - повернення ПДВ згідно договору 11/БТ від 04.04.2022 та № 165 від 27.03.2025 на суму 20 475,61 грн з призначенням платежу - повернення 3% річних та інфляційних втрат на суму основного боргу зг.дог. № 11/БТ від 04.04.2022.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
За таких обставин, враховуючи той факт, що на момент розгляду даної справи предмет спору відсутній частині стягнення, провадження в частині вимог про стягнення грошових коштів у сумі 68 076,78 грн, з яких: 47 601,17 грн - сплачений ПДВ (основний борг), 4 123,71 грн - 3% річних та 16 351,90 грн - втрати від інфляції у справі № 908/559/25 підлягає закриттю, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Відповідно до приписів ч.ч. 3, 4 ст. 231 ГПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини у справі “Мантованеллі» проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст. 6 Конвенції “Про захист прав людини і основоположних свобод» є право на змагальне провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що вимоги позивача про визнання недійсним п.4.2 Договору в частині включення до ціни договору суми ПДВ в розмірі 47601,17 грн підлягають задоволенню, провадження у справі в частині стягнення з відповідача підлягає закриттю.
Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З відповідача на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону підлягає стягненню 2422,40 грн судового збору, сплаченого за вимогу немайнового характеру (визнання пункту Договору в частині).
Судовий збір в розмірі 2422,40 грн, сплачений за вимогу про стягнення, провадження за якою закрито, може бути повернуто Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Східного регіону в порядку, визначеному Законом України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 231, 238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсним пункт 4.2 Договору купівлі-продажу №11/БТ від 04.04.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та Приватним підприємством «ТЕКТОР» в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 47 601,17 грн.
3. Стягнути з Приватного підприємства «ТЕКТОР» (69063, м. Запоріжжя, вул.Благовіщенська, 34, ідентифікаційний код 32636510) на користь Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (69063, м. Запоріжжя, вул.Базарна, 2, ідентифікаційний код 36969443) судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять два) грн 40 коп.
4. В частині позовних вимог про стягнення 68 076,78 грн, з яких: 47 601,17 грн - сплачений ПДВ (основний борг), 4 123,71 грн - 3% річних та 16 351,90 грн - втрати від інфляції провадження закрити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення складено та підписано 05.05.2025.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.