вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
30.04.2025м. ДніпроСправа № 904/5412/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. за участю секретаря судового засідання Голігорової Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу:
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПІРОК УКРАЇНА", м. Київ
до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг
про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №915 від 01.08.2022 у загальному розмірі 7 732 200,33 грн.
Представники:
від позивача: Шуліга В.А., адвокат (поза межами суду);
від відповідача: Шатунов А.О., адвокат (поза межами суду).
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕПІРОК УКРАЇНА" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (далі - відповідач) заборгованість за договором купівлі-продажу №915 від 01.08.2022 у загальному розмірі 7 732 200,33 грн., що складається з: основний борг у розмірі 6 951 196,46 грн., 3% річних у розмірі 294 575,07 грн., сума неустойки у розмірі 486 428,80 грн., а також просить стягнути судові витрати, які складаються з 115 983,00 грн. судового збору та 150 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.01.2025 о 11:00 год.
30.12.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
06.01.2025 на офіційну електронну пошту суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.01.2024 задоволено клопотання представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПІРОК УКРАЇНА" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, підготовче судове засідання, яке призначене на 15.01.2025 о 11 год. 00 хв., вирішено проводити в режимі відеоконференції за участю представника позивача.
07.01.2025 на офіційну електронну пошту суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
14.01.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява, у якій просить відкласти підготовче засідання у справі №904/5412/24 на іншу дату, й забезпечити участь представника АТ “КРИВБАСЗАЛІЗРУДКОМ» адвоката Шатунова А.О. в наступних судових засіданнях під час розгляду даної справи, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми ВКЗ.
У призначене судове засідання 15.01.2025 представник відповідача не з'явися.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2025 задоволено заяву представника відповідача - Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 05.02.2025 о 14:30 год. в режимі відеоконференції за участю представників обох сторін.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2025 продовжено строк розгляду підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 26.02.2025 о 15:00 год.
Судом встановлено, що при оформлені ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2025 резолютивної частини ухвали було допущено помилку щодо строку продовження розгляду підготовчого провадження, а саме замість "16.03.2025" зазначено 16.02.2025", а також резолютивній частині ухвали не було зазначено про попередження сторін відповідно до частини 5 статті 197 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2025 виправлено допущену описку в резолютивній частині ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2025 у справі № 904/5412/24, замінивши неправильну дату продовження строк розгляду підготовчого провадження, а саме з "Продовжити строк розгляду підготовчого провадження до 16.02.2025" на правильну "Продовжити строк розгляду підготовчого провадження до 16.03.2025", а також добавлено пункт 3 наступного змісту: “Попередити сторін, що відповідно до частини 5 статті 197 Господарського процесуального кодексу України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву».
07.02.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
У призначене підготовче судове засідання 26.02.2025 представник відповідача не з'явився.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2025 оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 13.03.2025 о 12:30 год. в режимі відеоконференції за участю представників обох сторін.
У підготовчому судовому засіданні 13.03.2025 представниками обох сторін зазначено, що ними було надано всі можливі та допустимі докази по справі.
Судом були визначені всі необхідні обставини у справі та зібрані відповідні докази, що є підставою для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.04.2025 о 12:00 год., а також вирішено проводити в режимі відеоконференції за участю представників обох сторін.
Судове засідання у справі 02.04.2025 о 12:00 год. не відбулось, у зв'язку з тим, що з 11 год. 27 хв. у Дніпропетровській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Дніпропетровська область").
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2025 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 30.04.2025 об 10:00 год. та вирішено проводити призначене судове засідання в режимі відеоконференції за участю представників обох сторін.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 30.04.2025 оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Дослідивши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті.
Позиція позивача
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за Відповідачем обліковувалась заборгованість в розмірі 6 951 196,46 грн. перед Позивачем, яка виникла внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу №915 від 01.08.2022 щодо повної та своєчасної оплати прийнятої від останнього продукції.
Позивач заперечує проти розстрочення виконання рішення суду на 6 місяців.
Позиція відповідача
Відповідач у відзиві просить суд враховуючи дійсні обставини які призвели до виникнення заборгованості, такі як втрата через війну ринків збуту продукції відповідача, його тяжкий фінансовий стан, зменшити розмір трьох відсотків річних та пені на 99 % від заявленої суми та надати розстрочку виконання рішення суду на шість місяців рівними частинами, у стягненні витрат на правничу допомогу відмовити.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
01.08.2022 між Акціонерним товариством "Криворізький залізорудний комбінат" (далі - Покупець, Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоцемпром" (далі - Продавець, Позивач) був укладений договір купівлі-продажу № 915 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору Продавець продає Покупцеві обладнання, найменування та опис якого наводяться у специфікації на продукцію - Додаток 1 до Договору, а Покупець прийняти Продукцію та оплатити її вартість відповідно до умов Договору.
Даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2023, але у будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобовязань. Одностороння відмова від виконання умов Договору не допускається окрім випадку вказаного в п.7.5. (пункт 10.1 договору).
Згідно Додатку 1 до Договору Сторони погодили найменування, кількість та вартість Продукції - дизельна вантажно-доставочна машина SТ 3.5 вантажопідйомністю 6т з ковшем 2,3 м3 у виконанні з навісом оператора у кількості 2 одиниці вартістю 319 640,00 EUR (триста дев'ятнадцять тисяч шістсот сорок євро), що у розрахунку по курсу міжбанку станом на 23.02.2022 року (1 євро - 33,4096 грн) становило 25 629 706,90 гри. (двадцять п'ять мільйонів шістсот двадцять дев'ять тисяч сімсот шість гривень 90 копійок).
Згідно п. 1.2. Договору поставки Продукції здійснюються Покупцеві товарними партіями відповідно до п. 4.1. Договору.
Враховуючи, що ціна Товару включає імпортну складову, керуючись ст. ст. 524, 533 ЦК України, грошовий еквівалент зобов'язань складає у іноземній валюті 319 640,00 Євро без ПДВ за одиницю Продукції. Загальна вартість Договору визначається загальною вартістю Продукції, що підлягає поставці у відповідності зі специфікаціями до даного договору. Орієнтована вартість даного Договору, на момент його укладення, становить 25 629 706,90 грн у тому числі ПДВ 4 271 617,82 грн (п. 2.1. Договору).
Ціни розуміються на умовах СРТ, склад Покупця знаходиться в м. Кривий Ріг, Україна, згідно з ІНКОТЕРМС-2010 (п. 2.2. Договору).
Відповідно до п. 2.3. Договору вартість обладнання та комплектуючих вузлів, які вказані в Додатку № 2, включено у вартість обладнання, вказану в п. 2.1.
Умовами п. 3.3. Договору передбачено, що оплата здійснюється з прив'язкою до курсу міжбанку (сайт https://index.minfin.com.ua/exchange/mb/rate/) на день, що передує даті виставлення рахунку для кожної частини оплати окремо.
Згідно п. 3.1. Договору, передплата за Продукцію, яка поставляється, у розмірі 20% здійснюється у гривнях протягом 10 календарних днів після підписання Договору.
18.08.2022 Покупцем/Відповідачем здійснено передплату у розмірі 5 846 926,48 грн.
Відповідно до п. 3.2. Договору, оплата за Продукцію у розмірі 80% здійснюється у гривнях протягом 10 календарних днів з дати видаткової накладної для кожної партії Продукції.
Пунктом 4.1. Договору передбачено, що перша одиниця Продукції повинна бути поставлена у строк - 225 календарних днів з дати підписання Договору. Друга одиниця Продукції повинна бути поставлена у строк 270 календарних днів.
24.03.2023 згідно з видатковою накладною № 0777730442, Продавцем/Позивачем було поставлено першу одиницю Продукції вартістю на дату поставки - 15 266 712,17 грн.
Згідно п. 3.2. Договору до сплати підлягає - 12 343 248,93 грн. у строк до 03.04.2023 року включно.
Відповідачем були здійснені наступні платежі:
24.04.2023 року - 2 343 248,93 грн.
25.04.2023 року - 2 000 000,00 грн.
15.05.2023 року - 3 000 000,00 грн.
29.05.2023 року -1 000 000,00 грн.
31.05.2023 року - 1 000 000,00 грн.
13.06.2023 року - 1 000 000,00 грн.
26.06.2023 року - 1 000 000,00 грн.
30.06.2023 року - 1 000 000,00 грн.
16.06.2023 року Позивачем було поставлено другу одиницю Продукції вартістю на дату поставки - 15 274 659.70 грн., що підтверджується видатковою накладною №0777730442.
Згідно п. 3.2. Договору до сплати підлягає - 12 351 196.46 грн у строк до 26.06.2023 року включно.
Відповідачем були здійснені наступні платежі:
29.09.2023 року - 1 000 000,00 грн.
25.10.2023 року - 1 000 000,00 грн.
30.10.2023 року - 1 000 000,00 грн.
15.11.2023 року - 1 000 000,00 грн.
Крім цього, 12.06.2024 Відповідачем була здійснена часткова оплата на суму 1 400 000,00 грн.
Позивач посилається на несвоєчасну та не в повному обсязі сплату Відповідачем отриманого товару у сумі 6 951 196,46 грн., що і є причиною виникнення спору.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов'язань.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку постачальника за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Таким чином, враховуючи викладене, а також визначений сторонами у пункті 3.2 договору порядок розрахунків за поставлений товар, приймаючи до уваги його прийняття відповідачем за наведеними видатковими накладними, суд зазначає, що строк оплати є таким, що настав.
Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у загальному розмірі 6 951 196,46 грн відповідачем згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у розмірі 6 951 196,46 грн визнається судом обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Щодо суми штрафу
Позивачем також нараховано штраф за порушення строків оплати за поставлений товар передбачений п. 7.11. Договору у розмірі 486 428,80 грн.
Статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з статті 549 Цивільного Кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.11 договору передбачено, що у разі несвоєчасного виконання будь-яких умов оплати за Продукцію, Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю штраф у розмірі 0,1% від вартості прострочено оплачених Продуктів за кожен тиждень прострочення до оплати відповідної кількості товару, але не більше 3% від вартості простроченої продукції. У цьому випадку Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю неустойку протягом 7 (семи) банківських днів з моменту пред'явлення Продавцем вимоги про сплату неустойки.
Господарським судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку штрафу та виявлено недоліки, а саме за період прострочення оплати з 15.11.2023 по 26.12.2023 на суму заборгованості 8 351 196,46, позивач помилково визначив 23 повних тижня, тоді як їх 6. Отже, за розрахунком суду, сума штрафу за цей період становить 50 107,18 грн.
Інші нарахування є вірними та розраховані відповідно до умов п. 7.11 договору, не суперечить вимогам наведених вище положень чинного законодавства та договору.
З огляду на викладене вимога про стягнення неустойки за загальний період з 04.04.2023 по 26.12.2023 підлягає частковому задоволенню у розмірі 263 428,71 грн, в решті заявлених вимог в сумі 141 970,34грн слід відмовити.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 99 % від заявленої суми суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зробила наступні висновки.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи тощо.
Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та засадах господарського судочинства, визначених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.
Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, дотримуючись балансу інтересів сторін, дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача на 30 %.
Відтак, розмір неустойки, що підлягає до стягнення становить 184 400,10 грн.
Щодо стягнення з відповідача 3% річних суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З аналізу зазначеної норми випливає, що нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Позивач нарахував та заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 294 575,07 грн за період з 04.04.2023 по 26.12.2023.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та виявлено недоліки, а саме за період з 15.11.2023 по 26.12.20253 на суму заборгованості 8 351 196,46, строк прострочення не 161 календарних днів а 42 дня, тому сума 3% річних за цей період становить 28 828,79 грн. Інші нарахування є вірними, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню у розмірі 212 422,78 грн, в решті заявлених вимог про стягнення 3% річних у розмірі 82 152,29 грн слід відмовити.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру трьох відсотків річних суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процентів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, 3% річних нарахованих на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання, у зв'язку з чим в задоволенні клопотання відповідача про зменшення 3% річних слід відмовити.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.07.2020 у справі № 903/125/18.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду, суд зазначає наступне
Акціонерне товариство "Криворізький залізорудний комбінат" просить суд надати розстрочку виконання рішення суду на шість місяців рівними частинами.
Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Статтею 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено порядок вирішення питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, зміна способу та порядку виконання судового рішення.
Так, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом ), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Положеннями частини 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, зокрема, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини Відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (частини 4, 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України).
Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.
Проте, як зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини Відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо. Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах.
Також необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін ( див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II ); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права ( див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V ).
Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").
Заявляючи про надання розстрочки виконання рішення суду відповідач посилається на те, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації у відповідача були порушені традиційні логістичні ланцюги зі збуту залізної руди відповідача на внутрішньому та зовнішньому ринках. Більш того, внаслідок агресії Російської Федерації був фактично знищений ПРАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", який був основним та найбільшим споживачем залізорудної сировини виробництва відповідача (заборгованість становить 97 549 944,06 грн основного боргу, а також 25 102 261,32 грн. неустойка). На даний час дані вимоги не є погашеними.
Споживачі на зовнішньому ринку також не виконують свої зобов'язання. Так, компанія ЛАМЕТ s.r.o. перед АТ "Кривбасзалізрудком" має заборгованість у розмірі 1 209 711,77 дол. США за поставлений товар, що підтверджується рішенням МКАС від 12.09.2023. На даний час заборгованість не погашена.
Підприємство тривалий час працює в режимі скороченого робочого часу. У травні 2024 року був призупинений видобуток руди на 4 шахтах через відсутність попиту на залізорудну сировину та наявність великої кількості запасів руди на складах підприємства.
На негативний фінансовий стан відповідача та брак обігових коштів значною мірою впливає також той факт, що з лютого 2024 АТ "Кривбасзалізрудком" у зв'язку з набрання чинності з 29.01.2024 змін до Податкового кодексу України, в частині заборони на відшкодування від'ємного значення ПДВ платникам податків щодо яких введено персональні санкції, у відшкодуванні від'ємного значення з ПДВ АТ "Кривбасзалізрудком" органи ДПС безпідставно відмовляють, оскільки відносно компанії СТАРМІЛ ЛІМІТЕД введено санкції Указом Президента України від 12.05.2023 №279/2023, введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 травня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", хоча відносно самого платника податків жодних санкцій не вводилось.
На підтвердження заявленого клопотання про розстрочення виконання рішення суду відповідачем надано:
- Акт № 743-32-00-50-01 від 06.08.2024 відшкодування ПДВ за червень.
- Акт №341-32-00-50-01 від 12.04.2024 несвоєчасна реєстрація ПН і РК.
- Акт №67332-00-50-01-00191307 від 10.07.2024 ПДВ за травень 2024.
- Акт камеральної перевірки 531_32_00_50_01 від 20_05_2024.
- Акт перевірки № 619-32-00-50-01 від 18.06.2024.
- Акт перевірки №365-32-00-50-01 від 18.04.2024 відшкодування ПДВ за лютий 2024.
- Акт перевірки відшкодування ПДВ за січень 2024.
- Єдиний державний реєстр судових рішень - ухвала про визнання грошових вимог по ММК ім. Ілліча.
- Звіт про виробництво за 2022 рік.
- Звіт про виробництво за 2023 рік.
- Звіт про виробництво за травень 2024.
- Звіт про фінансові результати за 9 місяців 2024.
- Звіт про фінансові результати за 2023 рік з квитанцією.
- Наказ 761 про встановлення неповного режиму робочого часу у серпні 2024.
- Наказ 855 про встановлення неповного режиму робочого часу у вересні 2024.
- Наказ норма часу на листопад №1033.
Суд дійшов висновку, що наведені відповідачем обставини, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у даній справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність відповідача, що не є обставинами, з якими закон пов'язує можливість відстрочення виконання судового рішення, а обставини, на які посилається відповідач у заяві, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних наслідків у зв'язку з цим. При цьому, докази про фінансове становище відповідача (фінансовий звіт, баланс, тощо) до клопотання не додані.
Крім того, відповідачем не зазначено за рахунок яких коштів або яким чином він може протягом строку розстрочки своєчасно виконувати рішення суду та надано доказів такої можливості.
Суд зазначає, що при вирішенні питання про надання розстрочки необхідно врахувати, що спір у даній справі виник саме з вини відповідача у зв'язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів. Тяжка економічна ситуація в країні спричинена військовою агресією носить загальний характер та у повній мірі стосується обох сторін. Як АТ "Криворізький залізорудний комбінат", так і ТОВ "ВАЛТЕКС" несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики, оскільки господарська діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб'єкт господарювання повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.
Враховуючи викладене господарський суд дійшов до висновку про відмову у задоволені клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду строком на 6 місяців.
Щодо судового збору
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з частковим задоволенням позову на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору у розмірі 111 405,71 грн.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (50029, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Симбірцева, буд. 1А, код ЄДРПОУ 00191307) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПІРОК УКРАЇНА" (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, буд. 9, корп. 3; код ЄДРПОУ 34818882) основну заборгованість у розмірі у розмірі 6 951 196,46 грн., 3% річних у розмірі 212 422,78 грн., сума неустойки у розмірі 184 400,10 грн., а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 111 405,71 грн.
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про розстрочення виконання рішення суду на 6 місяців - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано - 05.05.2025.
Суддя В.Г. Бєлік