вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" квітня 2025 р. Справа№ 911/2464/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Ткаченка Б.О.
за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Риженко А.М.;
від відповідача: не з'явився;
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕСТ»
на рішення Господарського суду Київської області від 17.01.2025, повний текст рішення складено 06.02.2025
у справі № 911/2464/24 (суддя Ейвазова А.Р.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАЦІЯ НОВОЇ ГЕНЕРАЦІЇ «ПАТРІОТ-УКРАЇНА»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕСТ»
про стягнення 2 748 007,10, зобов'язання вчинити дії
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Товариство з обмеженою відповідальністю «АВІАЦІЯ НОВОЇ ГЕНЕРАЦІЇ «ПАТРІОТ-УКРАЇНА» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕСТ» та просило:
- стягнути з ТОВ «Тест» на користь ТОВ «АНГ «Патріот-Україна» 2 748 007,10грн, з яких: 17 741,94 грн борг з орендної плати за період з 01.03.2024 по 12.03.2024; 1 675 985,63 грн неустойка за період з 13.03.2024 по 04.09.2024; 279,80 грн 3% річних за період з 27.02.2024 по 04.09.2024; 628,75 грн втрати від інфляції за період з березня по липень 2024 року; 3 370,98 грн пеня за період з 27.02.2024 по 04.09.2024; 1 050 000 грн штраф;
- зобов'язати ТОВ «Тест» звільнити та повернути на підставі акта прийому-передачі ТОВ «АНГ «Патріот-Україна» відповідно до умов договору №АНГ 02.01/2024-1-с від 02.01.2024 суборенди нежитлових приміщень нерухоме майно (нежитлові приміщення) загальною площею 731,7 м, які знаходяться в будівлі виробничо-адміністративного корпусу за адресою: 07400, Київська область, м. Бровари, вул.Залізнична, 8.
Рішенням Господарського суду Київської області від 17.01.2025 у справі № 911/2464/24 позов задоволено частково. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕСТ» звільнити та повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «АВІАЦІЯ НОВОЇ ГЕНЕРАЦІЇ «ПАТРІОТ-УКРАЇНА» передане за договором від 02.01.2024 №АНГ 02.01/2024-1-с суборенди, нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 731,7м2, розташовані в будівлі виробничо-адміністративного корпусу за адресою: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Залізнична, 8. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕСТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАЦІЯ НОВОЇ ГЕНЕРАЦІЇ «ПАТРІОТ-УКРАЇНА» 17 741,94 грн основного боргу, 620,97 грн втрат від інфляції, 277,76 грн 3% річних, 2 386,44 грн пені, 1 675 985,63 грн неустойки, 26 250 грн штрафу, а також 44 233,19 грн - в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором. Відмовлено в задоволені позову в частині стягнення 2,04 грн 3% річних, 7,78 грн втрат від інфляції, 984,54 грн пені, 1 023 750 грн штрафу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕСТ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення у справі № 911/2464/24 в частині часткового задоволення позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю за їх необґрунтованістю.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник вказує на те, що договір суборенди № АНГ 02.01/2024-1-с від 02.01.2024 року, наданий позивачем до суду, директор ТОВ «ТЕСТ» ОСОБА_1 не підписувала, оскільки в період з 01.01.2024 по 05.03.2024 року знаходилась поза межами України, що підтверджується довідкою Державної прикордонної служби України і яка наявна в матеріалах справи, але оцінка цьому факту судом надана не з позиції констатації факту, а з використанням умовного способу, що є неприпустимим в судовому рішенні. Договір суборенди майна, наданий до суду Позивачем, підписаний не директором ОСОБА_1, а іншою невідомою особою з використанням печатки підприємства ТОВ «ТЕСТ», яка не використовується для підпису документів, оскільки печатка ТОВ «ТЕСТ» для підписання документів знаходиться у директора ТОВ «ТЕСТ» ОСОБА_1, яка не перебувала в Україні на момент підписання вказаного Договору суборенди майна.
Скаржник вважає твердження позивача, що підписаний Договір переданий йому працівником ТОВ «ТЕСТ» безпідставними, оскільки повноваження сторін повинні бути з'ясовані та встановлені. Підписувати Договори має право або директор підприємства, або уповноважена ним особа, яка діє на підставі виданого доручення, в преамбулі договору зазначається, що Договір підписаний особою на підставі діючого доручення - дата, номер та Ф.І.О. особи, яка вповноважена на це підписання директором. Оскільки, договір суборенди директор ТОВ «ТЕСТ» не підписував, він також не підписував акт приймання-передачі орендованого майна.
На думку скаржника, суд не надав належну оцінку цим обставинам, а надав усним поясненням позивача статус встановленого юридичного факту, який ніякими доказами та фактичними обставинами, дослідженими в судовому засіданні, не підтверджується. В суді досліджені докази - листування між позивачем та відповідачем, а саме поштові відправлення, які начебто позивач надсилав відповідачу. Відповідач не міг отримати ці листи, оскільки він не знаходиться за адресою Київська обл., м. Бровари, вул. Залізнична, буд.8. Поштове відділення не мало можливості повідомити відповідача про отриману на його ім'я кореспонденцію, оскільки телефон, по якому поштове відділення могло б зв'язатися з відповідачем не належить відповідачу, а належить позивачу. Тобто поштове відділення телефонувало відправнику, а не отримувачу. Суд цьому факту належної оцінки не дав.
Скаржник зазначає про те, що з 12.03.2024 позивач в односторонньому порядку розірвав договір, без повідомлення відповідача і нарахував в період з 01.03.2024 по 12.03.2024 суму орендної плати в розмірі 17 741,94 грн. Про нарахування орендної плати за період з 01.03.2024 по 12.03.2024, відповідач дізнався з рішення суду. Акт виконаних робіт за період 01.03.2024 по 12.03.2024 сторонами не підписаний і на розгляд суду Позивачем не надавався. Податкова накладна на суму орендної плати в Державному реєстрі податкових накладних не зареєстрована. Тобто ця заборгованість даними бухгалтерського обліку Позивача не підтверджена. Суд безпідставно прийшов до висновку про те, що заявлена сума є сумою боргу по орендній платі, при цьому не вказуючи на відповідні докази.
Також скаржник зазначає про те, що якщо прийняти умови укладення договору суборенди між сторонами фактична переплата відповідача за договором суборенди складає 32 258,06 грн, яка позивачем не повернута відповідачу, як надмірні та безпідставно сплачені кошти.
Скаржник вказує на те, що акт з електронними підписами в форматі PDF позивач суду не надав. Оскільки вищевказаний акт за лютий 2024 року відповідачем не підписаний, надмірно сплачених відповідачем коштів у позивача залишилося на суму 225 000,00 грн.
На думку скаржника, суд на власний розсуд стягнув з відповідача неустойку в розмірі 1 675 985,63 грн, яка навіть не була передбачена умовами договору суборенди між сторонами і не зазначив розрахунку - на підставі яких саме сум визначена вказана неустойка.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що відповідачем не надано суду відповідного попереднього договору щодо наміру укласти договір суборенди нежитлового приміщення, та не спростовано в судовому засіданні факту укладання договору суборенди № АНГ 02.01/2024-1-с від 02.01.2024, а отже зазначені доводи відповідача є безпідставними. Перебування керівника ТОВ «Тест» за межами України не є безумовним доказом того, що така особа не підписувала договір суборенди, додаткову угоду до нього та акт прийому-передачі, оскільки відповідні документи могли бути їй передані та підписані нею за кордоном України. Доказів того, що на відповідних документах, які оглянуті судом в оригіналі, підпис, який посвідчено печаткою відповідача, вчинений не ОСОБА_1 не надано. Заявляючи в суді першої інстанції про підробку підпису директора ТОВ «ТЕСТ» ОСОБА_1 в Договорі № АНГ 02.01/2024-1-с суборенди нежитлових приміщень від 02.01.2024 р. та його додатках та про неправомірне використання печатки ТОВ «ТЕСТ» відповідач не надав суду доказів щодо звернення з відповідною заявою до правоохоронних органів. Також в судовому засіданні було встановлено, що на виконання умов договору суборенди відповідач, з посиланням на такий договір, здійснив п'ять платежів - фактично виконав зобов'язання з оплати орендної плати за договором суборенди, сплативши загалом 394 354,84 грн, що підтверджується виписками з особового рахунку та платіжними інструкціями. Судом першої інстанції враховано, що оплата з посиланням на договір суборенди здійснювалась неодноразово та протягом строку дії договору, у суду відсутні підстави вважати таку оплату авансом, який, як наполягає відповідач, здійснювався до укладення відповідного договору, який фактично, як посилається відповідач, не укладений. З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17).
Позивач вказує на те, що судом першої інстанції в судовому засіданні були досліджені копії договору суборенди нежитлового приміщення № АНГ 02.01/2024-1-с від 02.01.2024 та його додатків, а також витребувані оригінали цих документів. Також судом були досліджені копії актів надання послуг № 3 від 28.02.2022; № 8 від 31.07.2022; № 9 від 31.08.2022; № 9 від 31.01.2022 до Договору № АНГ 01.02/2021-1-с від 01.02.2021. Підписи в графі «директор ТОВ «ТЕСТ» ОСОБА_1» у вказаних вище документах скріплені печатками ТОВ «ТЕСТ», відтиски яких на усіх вказаних документах візуально ідентичні. В преамбулі зазначених документів вказана директор ТОВ «ТЕСТ» ОСОБА_1, повноваження якої підтверджуються інформацією з ЄДР. Отже, у позивача відсутні підстави вважати, що договір суборенди нежитлового приміщення № АНГ 02.01/2024-1-с від 02.01.2024 з додатками, які були передані йому працівником відповідача, підписані не уповноваженою особою. Відповідач не навів норми, які, на його думку, навмисно ігнорував позивач при перевірці повноважень директора ТОВ «ТЕСТ» ОСОБА_1 щодо підписання вказаних документів.
Позивач зазначає, якщо навіть припустити, що зазначений вище договір з додатками підписаний не директором ТОВ «ТЕСТ» ОСОБА_1, як стверджує відповідач, а іншою особою, то наступні дії відповідача, а саме: його уповноваженої особи - директора ТОВ «ТЕСТ» ОСОБА_1 щодо оплати орендної плати за цим договором (з посиланням в платіжних інструкціях та банківських виписках на реквізити цього договору) свідчить про схвалення відповідачем вказаного правочину (договору), що створює йому (відповідачу) цивільні права та обов'язки за цим договором, тобто договір є дійсним.
Судом першої інстанції в судовому рішенні вірно зазначено, що прострочені платежі з орендної плати за січень-березень 2024 року повністю сплачені, за винятком 17 741,94 грн. Сума 322, 58 грн. не має відношення до орендної плати за Договором суборенди №АНГ 02.01/2024-1-с від 02.01.2024, а документи: «платіжні доручення № 6 від 17.01.2024; № 7 від 17.01.2024; № 18 від 02.02.2024; № 20 від 03.02.2024; № 28 від 07.02.2024; № 35 від 13.02.2024», на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, позивачем суду не надавались, на них відсутні посилання позивача в заявах по суті.
Доводи відповідача про те, що акт надання послуг №17 від 29.02.2024 електронним підписом позивача не підписувався та в форматі PDF позивачем суду не надавався, не відповідають дійсності, оскільки паперова копія електронного документа - Акта надання послуг № 17 від 29.02.2024 на суму 175 000,00 грн, підписаного ЕЦП директором ТОВ «АНГ «ПАТРІОТ Україна» на 1 арк. та паперова копія електронного документа - Універсального документа № 17 від 29.02.2024 сформованого системою "M.E.Doc" на 1 арк. додані позивачем до відповіді на відзив (п.п. 42, 43 Переліку документів та інших доказів, що додаються до відповіді на відзив).
Позивач вказує на те, що стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (у випадку, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі), передбачене. ч.2 ст.785 ЦК України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 911/2464/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕСТ» на рішення Господарського суду Київської області від 17.01.2025 у справі № 911/2464/24. Призначено справу № 911/2464/24 до розгляду у судовому засіданні 01.04.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕСТ» про призначення експертизи у справі № 911/2464/24 відмовлено.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 911/2464/24 розглядалась протягом розумного строку.
Явка учасників справи та позиція учасників справи
Представник позивача у судовому засіданні 01.04.2025 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Київської області від 17.01.2025 у справі № 911/2464/24 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення.
Представник відповідача у судове засідання 01.04.2025 не з'явився, про дату, місце та час судового засідання повідомлений належним чином.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про те, що відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, 02.01.2024 між Фізичною особою-підприємцем Головачем Олександром Миколайовичем, як орендодавцем та позивачем, як орендарем укладено договір № Ф02.01/2024-1-о оренди нежитлових приміщень.
В силу п.1.1 договору оренди орендодавець зобов'язується передати позивачу у строкове платне користування (оренду) приміщення, перелік яких вказаний в додатку №1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною, загальною площею 2187,13м2, а позивач - прийняти їх та сплачувати орендарю орендну плату в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 1.4 договору оренди визначено, що орендовані приміщення знаходяться в будівлі виробничо-адміністративного корпусу за адресою: 07400, Київська область, м.Бровари, вул. Залізнична, 8.
Згідно із п.4.1 договору оренди: такий договір вступає в силу з моменту підписання сторонами та дії до 31 грудня 2024 року включно; у разі відсутності письмових заперечень, поданих за 20 календарних днів до дня припинення договору, договір продовжується автоматично на один рік на тих же умовах; аналогічно договір пролонгується на послідуючі періоди.
В силу п.6.4 договору оренди орендар має право, зокрема, передавати орендовані приміщення іншим особам у користування (суборенду) на термін, який не перевищує термін дії такого договору.
Відповідно до додатку № 1 сторонами визначено перелік майна, що передається в оренду на умовах укладеного договору.
02.01.2024 між орендодавцем та позивачем підписано акт №1 приймання-передачі нежитлових приміщень, які орендує позивач (т.1 а.с.30-32), відповідно до якого позивач прийняв, а ФОП Головач О.М. передав нерухоме майно, у т.ч. майно, що розташоване на першому поверсі, а саме: виробничий цех загальною площею 405,1м2, виробничий цех загальною площею 124,2м2, сан вузол загальною площею 8,9м2, підсобне загальною площею 11,3м2, підсобне загальною площею 17,7м2, підсобне загальною площею 10,6м2, сходову загальною площею 18,6м2, коридор загальною площею 3,8м2, основне загальною площею 18,6м2, основне загальною площею 15,7м2, основне загальною площею 12,4м2, сан вузол загальною площею 2,3м2, основне загальною площею 37,8м2, основне загальною площею 17,4м2, коридор загальною площею 27,18м2.
Відповідно до витягу від 15.08.2018 № 134401208 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права власності, право власності на об'єкт оренди зареєстровано за Головачем Олександром Миколайовичем на підставі: договору купівлі-продажу нерухомого майна (серія та номер: 11400; виданий 28.09.2006 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Авраменко Н.А.) та договору дарування 19/50 частини комплексу (серія та номер: 14152; виданий 22.11.2006 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Авраменко Н.А.) (т.1 а.с.33).
02.01.2024 між позивачем та відповідачем укладено договір №АНГ 02.01/2024-1-с суборенди нежитлових приміщень (далі - договір суборенди).
В силу п.п.1.1,1.2 договору суборенди позивач, за договором орендар, зобов'язався передати відповідачу, за договором суборендарю, у строкове платне користування (суборенду) приміщення загальною площею 731,7м2, перелік яких вказаний в додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною, а відповідач зобов'язується їх прийняти та сплачувати позивачу орендну плату в порядку та на умовах, визначених цим договором; об'єкт суборенди належить позивачу на праві тимчасового користування (оренди) на підставі договору №Ф 02.01/2024-1-о оренди нежитлових приміщень від 02 січня 2024 року, укладеного між позивачем та ФОП Головачем Олександром Миколайовичем - орендодавцем за основним договором оренди; основний договір оренди є невід'ємним додатком до даного договору; умови основного договору не можуть суперечити умовам договору суборенди.
Суборендовані приміщення знаходяться в будівлі виробничо-адміністративного корпусу за адресою: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Залізнична, 8 (п.1.5 договору суборенди).
Пунктом 3.1 договору суборенди визначено, що вступ відповідача у строкове платне користування на правах суборенди приміщеннями настає одночасно з підписанням сторонами акта прийому-передачі.
Суборендовані приміщення вважаються повернутими позивачу з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі (п.3.5 договору суборенди).
В силу положень п.4.1 договору суборенди такий договір вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до 01 березня 2024 року включено.
Розмір орендної плати за цим договором за один місяць складає за 1 кв.м 239,16 грн, у тому числі ПДВ - 39,86 грн; загальна сума орендної плати складає 175 000 грн за один місяць, в тому числі ПДВ - 29 166,67 грн (п. 5.1 договору суборенди).
Як визначено п.п.5.4, 5.5, 5.7 договору суборенди, відповідач сплачує позивачу платіж за перший місяць оренди протягом 3 банківських днів з моменту підписання сторонами відповідного договору; у разі оплати авансовими платежами орендної плати за наступні місяці оренди відповідачем, плата стягується за кожний місяць на підставі відповідного рахунку; у разі розірвання договору суборенди та/або неможливості використовувати приміщення, платежі, які були сплачені за невикористанні місяці, повертаються відповідачу, термін повернення - 3 робочі дні з моменту отримання письмової вимоги; орендна плата та інші платежі, зазначені у п.5.3 цього договору, перераховуються відповідачем позивачу незалежно від наслідків господарської діяльності відповідача; орендна плата за другий та наступні місяці перераховується відповідачем щомісячно, згідно з виставленим позивачем рахунком передплатою, не пізніше як за 5 календарних днів до початку наступного місяця; орендна плата щомісячно коригується орендарем з урахуванням офіційного індексу інфляції за попередній місяць.
У разі невиконання або неналежного виконання суборендарем умов, визначених договором, позивач, як закріплено п.6.1 договору суборенди, має право відмовитися від цього договору.
Як визначено п.6.3 договору суборенди, суборендар зобов'язаний повернути суборендовані приміщення в належному стані, з урахуванням нормального зносу, у разі припинення або розірвання цього договору.
У випадку порушення зобов'язань за договором, як закріплено сторонами у п.7.4 договору суборенди, відповідач несе таку відповідальність: у випадку прострочення сплати орендної плати - сплачує орендарю пеню в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 5 календарних днів - додатково сплачує штраф у розмірі 350 000 грн (подвійної орендної плати, встановленої абзацом другим п.5.1 цього договору), за кожен місяць прострочення.
Відповідно до додатку №1 (т.1 а.с.20) сторони визначили майно, що є об'єктом суборенди на умовах укладеного договору суборенди.
02.01.2024 позивачем та відповідачем підписано акт №1 приймання-передачі нежитлових приміщень (далі - акт прийому-передачі; т.1 а.с.21), відповідно до якого, відповідач прийняв, а позивач передав нерухоме майно загальною площею 731,7м2, що розташоване на першому поверсі виробничо-адміністративного корпусу за адресою: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Залізнична, буд.8, а саме: виробничий цех загальною площею 405,1м2, виробничий цех загальною площею 124,2м2, санвузол загальною площею 8,9м2, підсобне загальною площею 11,3м2, підсобне загальною площею 17,7м2, підсобне загальною площею 10,6м2, сходову загальною площею 18,6м2, коридор загальною площею 3,8м2, основне загальною площею 18,6м2, основне загальною площею 15,7м2, основне загальною площею 12,4м2, санвузол загальною площею 2,3м2, основне загальною площею 37,8м2, основне загальною площею 17,4м2, коридор 27,18м2.
06.02.2024 сторонами у справі укладено додаткову угоду №1, якою змінено строк дії договору та викладено п.4.1 договору суборенди у такій редакції: «договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 30 квітня 2024 року включно» (т.1 а.с.22).
Відповідно до акту надання послуг від 31.01.2024 № 9, що підписаний сторонами, розмір орендної плати за січень 2024 року складає 169 354,84 грн (т.1 а.с.213).
Відповідач заперечив факти укладення вищевказаних договору суборенди, додаткової угоди до нього, а також підписання акту прийому-передачі. При цьому, відповідач вказав, що такі документи не підписувались директором товариства.
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про безпідставність таких тверджень відповідача, враховуючи наступне.
Згідно із відомостями про перетин державного кордону України, надані Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виїхала за межі державного кордону України 25.09.2023 через пункт пропуску Чоп (Тиса) та станом на дату укладання договору - 02.01.2024 не перетинала державного кордону у місцях пропуску.
Однак, перебування керівника відповідача за межами України не є безумовним доказом того, що така особа не підписувала договір суборенди, додаткову угоду до нього та акт прийому-передачі, оскільки відповідні документи могли бути їй передані та підписані нею за кордоном України. Доказів того, що на відповідних документах, які оглянуті судом в оригіналі, підпис, який посвідчено печаткою відповідача, вчинений не ОСОБА_2 не надано.
При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
В силу ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції; якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно із ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору суборенди відповідач, з посиланням на такий договір, здійснив п'ять платежів - фактично виконав зобов'язання з оплати орендної плати за договором суборенди, сплативши 394 354,84 грн, що підтверджується витягами з особового рахунку та платіжними інструкціями, а саме:
- за січень 2024 року - 169 354,84грн: платіжна інструкція від 17.01.2024 №1135, витяг з особового рахунку за період з 17.01.2024 по 17.01.2024; у графі призначення платежу вказано: «оплата за суборенду нежит.приміщ. за 01/2024р., зг. №АНГ02.01/2024-1-с від 02.01.2024, в т.ч. ПДВ 20% 28 225,81 грн» (т.1 а.с.64-65, 215);
- за лютий 2024 року - 175 000 грн: платіжна інструкція від 02.02.2024 №1141 на суму 87 500 грн з призначенням платежу «оплата за суборенду нежит.приміщ. за 02/2024р., зг. №АНГ02.01/2024-1-с від 02.01.2024, в т.ч. ПДВ 20% 14 583,33грн» (т.1 а.с.66, 216), витяг з особового рахунку за період з 02.02.2024 по 02.02.2024 щодо відповідного платежу; платіжна інструкція від 05.02.2024 № 1142 на суму 12 500 грн з призначенням платежу «оплата за суборенду нежит.приміщ. за 02/2024р., зг. №АНГ02.01/2024-1-с від 02.01.2024, в т.ч. ПДВ 20% 2 083,33грн», витяг з особового рахунку за період з 05.02.2024 по 05.02.2024 щодо відповідного платежу (т.1 а.с.67-69, 217); платіжна інструкція від 07.02.2024 № 1148 на суму 75 000 грн з призначенням платежу «оплата за суборенду нежит.приміщ. за 02/2024р., зг. № АНГ02.01/2024-1-с від 02.01.2024, в т.ч. ПДВ 20%», витяг з особового рахунку за період з 07.02.2024 по 07.02.2024 щодо відповідного платежу (т.1 а.с.70, 218);
- за березень 2024 року - 50 000 грн: платіжна інструкція від 16.02.2024 № 1151 на суму 50 000 грн з призначенням платежу «оплата за суборенду нежит.приміщ. за 03/2024р., зг. №АНГ02.01/2024-1-с від 02.01.2024, в т.ч. ПДВ 20% 8 333,33грн», витяг з рахунку щодо відповідного платежу за період з 16.02.2024 по 16.02.2024.
Враховуючи, що оплата з посиланням на договір суборенди здійснювалась неодноразово та протягом строку дії договору, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав вважати таку оплату авансом.
Таким чином, своїми конклюдентними діями (дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір) відповідач схвалив укладення договору № АНГ02.01/2024-1-с від 02.01.2024.
Щодо операцій за договором від 02.01.2024 №АНГ 02.01/2024-1-с суборенди нежитлових приміщень позивачем видані та подані, про що свідчать квитанції про прийняття, податкові накладні на суми нарахованої орендної плати від: 17.01.2024 № 1 на суму 169 354,84 грн; 02.02.2024 № 2 на суму 87 500 грн, 05.02.2024 № 1 на суму 12 500 грн, 07.02.2024 № 1 на суму 75 000 грн, 16.02.2024 № 1 на суму 50 000грн (т.1 а.с.220-230).
Так, у вимозі від 02.02.2024 за вих.№02.02/24-1 позивач наполягав на сплаті відповідачем орендної плати за лютий 2024 року у розмірі 175 000 грн, а також штрафу в розмірі 350 000 грн за допущенне порушення - нездійснення оплати орендної плати у встановлений договором строк.
В якості доказів направлення вказаної вимоги надано: поштову накладну №0740031103634, опис вкладення до відправлення, прийнятого за такою накладною, та фіскальний чек від 02.02.2024 щодо оплати послуг пересилання відправлення.
Як вбачається з відомостей з вебсайту АТ «Укрпошта» та конверту, поштове відправлення за № 0740031103634 повернуто за зворотною адресою, у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.
Згідно із актом надання послуг від 29.02.2024 №17, що підписаний електронним цифровим підписом керівника позивача та доставлений користувачу - ТОВ «Тест» в системі M.E.Doc 02.04.2024, позивач визначив розмір орендної плати за лютий 2024 року у розмірі 175 000 грн.
Відповідно до поштової накладної № 0740031103200, опису вкладення до відправлення, прийнятого за такою накладною, та фіскального чеку від 08.02.2024 щодо оплати послуг пересилання відправлення вбачається, що позивач направив відповідачу рахунок на оплату від 06.02.2024 № 13 на суму 175 000 грн щодо сплати оренди за березень 2024 року, однак, зазначене відправлення, як свідчить інформація з вебсайту АТ «Укрпошта» та конверт, повернуто за зворотною адресою у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.
Листом від 26.02.2024 за вих.№26.02/24-1 позивач повідомив відповідача про відмову від договору від 02.01.2024 № АНГ 02.01/2024-1-с суборенди нежитлових приміщень.
В якості доказів направлення зазначеного листа надано: поштову накладну № 0740031117813, опис вкладення до відправлення, прийнятого за такою накладною, та фіскальний чек від 26.02.2024 щодо оплати послуг пересилання відправлення (т.1 а.с.48-50). Також вказаний лист направлений до користувача ТОВ «Тест» в системі M.E.Doc 26.02.2024.
Однак, вказане відправлення 11.03.2024 повернуто за зворотною адресою, у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується інформацією щодо такого відправлення з вебсайту АТ «Укрпошта» та конвертом.
Листом від 21.03.2024 за вих.№21.03/24-1 позивач вимагав від відповідача, у зв'язку із розірванням договору суборенди повернути об'єкти суборенди - нежитлові приміщення загальною площею 731,7м2, розташовані у будівлі виробничо-адміністративного корпусу за адресою 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Залізнична, 8.
На підтвердження направлення зазначеного листа та повернення його за зворотною адресою з «інших причин» надано: поштову накладну № 0740031169392; опис вкладення до відправлення, прийнятого за такою накладною; фіскальний чек від 21.03.2024 щодо оплати послуг пересилання відправлення; інформація з вебсайту АТ «Укрпошта».
В подальшому позивач повторно звернувся до відповідача з листом від 08.05.2024 за вих. № 08.05/24-1, який направлено відповідачу, про що свідчать: поштова накладна №0740031152872; опис вкладення до відправлення, прийнятого за такою накладною; фіскальний чеком від 08.05.2024 щодо оплати послуг пересилання відправлення. Відповідний лист повернутий за зворотною адресою у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання, про що свідчать: інформація з вебсайту АТ «Укрпошта» та конверт.
Відповідно до претензії від 26.06.2024 за вих. № 26.04/24-1 позивач вимагав від відповідача сплатити частину заборгованості з орендної плати за березень 2024 року, неустойку за невиконання обов'язку щодо повернення суборендованих приміщень та штраф за прострочення сплати орендних платежів, а також негайно звільнити та повернути суборендовані приміщення, посилаючись на розірвання договору суборенди.
На підтвердження направлення вказаної претензії рекомендованим листом та його повернення за зворотною адресою, у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання, надано: поштову накладну № 0740031248276; опис вкладення до відправлення, прийнятого за такою накладною; фіскальний чек від 27.06.2024 щодо оплати послуг пересилання відправлення; відомості з вебсайту АТ «Укрпошта» та конверт.
Відповідно до п.10 ч.2 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» до реєстру вносяться відомості щодо місцезнаходження юридичної особи.
Однак, відповідачем не надано доказів внесення змін до реєстру щодо його місцезнаходження, у зв'язку із чим, направлення відповідних листів відповідачу за його зареєстрованою адресою, яка відповідає адресі, вказаній у договорі, є належним.
Про наявність тривалих договірних орендних правовідносин між сторонами, свідчать надані позивачем: договір від 01.02.2021 №АНГ 01.02/2021-1-с суборенди нежитлових приміщень з додатком №1 до нього (т.1 а.с.190-193); акт від 01.02.2021 № 1 прийому-передачі нежитлових приміщень (т.1 а.с.194); претензію від 17.10.2022 за вих. № 17.10/22-1 з доказами направлення (т.1 а.с.195-199); акти надання послуг від 28.02.2022 № 3, від 31.07.2022 № 8, від 31.08.2022 № 9 (т.1 а.с.200, 202, 206); виписки з особового рахунку за періоди з 31.01.2022 по 31.01.2022, з 06.04.2023 по 06.04.2023, з 03.05.2023 по 03.05.2023, 17.05.2023 по 17.05.2023, 20.06.2023 по 20.06.2023, 23.06.2023 по 23.06.2023, 29.06.2023 по 29.06.2023, 02.10.2023 по 02.10.2023 (т.1 а.с.201, 203-205, 207-217).
Звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджує, що розмір боргу відповідача з орендної плати за договором суборенди за березень 2024 року складає 17 741,94 грн та відповідач не виконав зобов'язання з повернення орендованого майна - відповідних нежилих приміщень.
Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку сплатити оренду плату, неустойку у розмірі подвійної орендної плати за час користування майном після закінчення строку оренди, повернути орендовані приміщення, а також застосування до нього відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством, за порушення відповідних зобов'язання.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.6 ст.283 ГК України).
Так, ч. 1, 2 ст. 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
При цьому, ч. 2, 3 ст. 774 ЦК України вказано, що строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму; до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
До основних обов'язків орендаря за договором належить обов'язок сплати орендної плати, що вбачається із змісту ст.762 ЦК України, який має виконуватись в узгоджений сторонами договору строк.
В силу п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Як визначено ч. 1 ст. 615 ЦК України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Отже, право на односторонню відмову від зобов'язання може бути передбачено як законом, так і безпосередньо договором.
Зокрема, за договором найму (оренди) у сторін такого договору виникають взаємні зобов'язання, сукупність яких і визначає правову природну такого виду договору, зокрема: у орендодавця - надати у володіння та користування об'єкт оренди, а у орендаря - здійснювати оплату орендної плати. При цьому, у кожному із таких зобов'язань одна особа є кредитором, а інша боржником і навпаки. Так, у зобов'язанні із сплати орендної плати, позивач є кредитором, а відповідач - боржником,
Відповідно до ч. 1 ст. 782 ЦК України, закріплено право наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд.
Водночас, сторони у п. 6.1 договору передбачили право позивача відмовитись від договору в разі не виконання або неналежного виконання відповідачем умов, визначених договором.
Так, як визначено ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Приписами ч. 1 ст. 651 ЦК України закріплено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 3 цієї статті визначено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, розірвання господарського договору саме в односторонньому порядку допускається виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.
Підставою односторонньої відмови позивач вказує факти систематичного порушення відповідачем зобов'язань з оплати орендної плати - внесення такої орендної плати з порушенням строків, встановлених договором, неповна її оплата і відповідні факти встановлені судом під час розгляду даної справи.
Як вбачається із матеріалів справи, в порушення п. 5.4 договору суборенди, відповідно до якого платіж за перший місяць оренди, у даному випадку - січень 2024 року у розмірі, який вказаний у підписаному сторонами акті від 31.01.2024 № 9, - повинен бути сплачений відповідачем протягом 3 банківських днів з моменту підписання сторонами договору. Отже, враховуючи дату підписання договору - 02.01.2024, відповідач мав сплатити орендну плату за січень 2024 року до 05.01.2024 включно, однак, сплатив її лише 17.01.2024, тобто, з порушенням встановленого строку оплати на 11 днів.
В подальшому, орендна плата за наступні місяці мала здійснюватись відповідно до п.5.5 договору суборенди - за 5 календарних днів до початку наступного місяця, а саме за: лютий 2024 року - до 26.01.2024 включно; березень 2024 року - до 24.02.2024 включно. Натомість, всупереч умовам договору, відповідач повністю оплатив орендну плату за лютий 2024 року лише 07.02.2024 та 16.02.2024 частково сплатив орендну плату за березень 2024 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що фактично сторонами встановлено не строк оплати орендних платежів (за виключенням першого місяця), а термін, оскільки за умовами договору суборенди орендна плата має бути сплачена до певної календарної дати, отже, положення ч. 5 ст. 254 ЦК України щодо перенесення останнього дня строку, який припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день на перший робочий день не застосовуються.
Таким чином, із матеріалів справи вбачається порушення зобов'язань за договором суборенди відповідачем, у зв'язку із чим, у позивача виникло право на дострокове припинення договору суборенди шляхом односторонньої відмови, що прямо визначено за згодою сторін у договорі, яке було реалізоване шляхом повідомлення відповідача листом від 26.02.2024 за вих. № 26.02/24-1, який направлений за зареєстрованою адресою відповідача, однак, не вручений з причин, які не залежать від позивача, тому зазначений лист вважається отриманим відповідачем в день його повернення за зворотною адресою - 11.03.2024, а договір відповідно розірваним в односторонньому порядку за ініціативи позивача з наступного дня - 12.03.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі
Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору; з цього моменту договір найму припиняється (ч. 2 ст. 795 ЦК України).
Обов'язок відповідача повернути орендоване майна визначений п.6.3 договору суборенди, а момент повернення, як встановлено п.3.5 договору, визначається підписанням сторонами акту прийому-передачі.
Отже, за змістом наведених вище норм та положень договору із припиненням договору суборенди, у зв'язку із правомірною односторонньою відмовою позивача від такого договору, договір є припиненим, що зобов'язує відповідача повернути його у володіння позивача. При цьому, обов'язок по складанню акта приймання-передачі п.3.7 договору суборенди покладений на відповідача, однак, у матеріалах справи відсутні докази повернення орендованого майна відповідачем та не спростовано твердження позивача про не виконання відповідного обов'язку.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про зобов'язання відповідача звільнити та повернути майно, передане за договором від 02.01.2024 № АНГ 02.01/2024-1-с суборенди нежитлових приміщень, - нежитлові приміщення загальною площею 731,7м2, які знаходяться в будівлі виробничо-адміністративного корпусу за адресою: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Залізнична, 8.
При цьому, не складання відповідного акту під час виконання відповідного рішення сторонами, за умови фактичного повернення орендованого майна - відповідних нежитлових приміщень під час виконання рішення (про що державним виконавцем складається відповідний акт), не може бути підставою вважати рішення суду не виконаним, враховуючи положення Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності; розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством; строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України установлено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідач за період з 01.03-12.03.2024 лише частково виконав зобов'язання з оплати орендної плати, сплативши 50 000 грн, а розмір такої орендної плати визначений позивачем пропорційно періоду дії договору (175000/31*12=67 741,94 грн).
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За таких обставин, заявлені вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 17 741,94 грн (175 000-50 000) є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також позивач просить стягнути з відповідача 279,80 грн - 3% річних за період з 27.02.2024 по 04.09.2024, 628,75 грн - втрат від інфляції за період з березня по липень 2024 року.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено порушення зобов'язання з оплати орендної плати за березень 2024р., вимоги позивача про сплату боргу з урахуванням втрат від інфляції та процентів є обґрунтованими, колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, наведений позивачем у позовній заяві, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат за період з березня по липень 2024 року у розмірі 620,97 грн та 3% річних за період з 27.02.2024 по 04.09.2024 у розмірі 277,76 грн.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3 370,98 грн пені за період з 27.02.2024 по 04.09.2024 та 1 050 000 грн штрафу.
Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Як визначено ч. 2 ст. 343 ГК України, що також кореспондується із ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, розмір пені, встановлений сторонами п.7.4 договору суборенди за порушення зобов'язання зі сплати орендної плати, є таким, що перевищує максимальний розмір пені, встановлений відповідними нормами у заявленому періоді, тому підлягає обмеженню подвійною обліковою ставкою НБУ, з урахуванням положення ч. 6 ст. 232 ГК України, яким обмежується строк нарахування пені шістьма місяцями, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що пеня, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає суму у розмірі 2 386,44 грн за період з 25.02.2024 (оскільки кінцевий строк сплати орендної плати за березень 2024 року - 24.02.2024) по 24.08.2024, включно.
Враховуючи періоди прострочення відповідачем зобов'язань з орендної плати за січень-березень 2024 року, розмір та порядок нарахування штрафу, визначений сторонами п.7.4 договору, такий розмір штрафу, нарахований за порушення строків оплати орендної плати у січні, лютому та березні 2024 року (по 350 000грн за кожний випадок прострочення оплати) становить 1 050 000 грн.
Відповідно до ч.1 ст.233 ГК України: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. При цьому, ч.2 ст.233 ГК України установлено, що якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 ст.551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Враховуючи положення ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, те, що позивач у даній справі нараховує як штраф, так і пеню, які передбачені договором, за прострочення виконання зобов'язання з орендної плати, однак, прострочення виконання зобов'язання відбулось у період введення на всій території України воєнного стану внаслідок військової агресії рф проти України з 24.02.2022, який продовжено і який наразі триває, що спричиняє негативні наслідки для всіх учасників, що здійснюють господарську діяльність на території України, у тому числі і сторін у справі, а саме може спричиняти непередбачувані об'єктивні обставини, що перешкоджають виконанню зобов'язання у строк, те, що відповідач хоч і з простроченням, але виконав свої зобов'язання за договором, сплативши оренду плату за січень-лютий 2024 року в повному розмірі і прострочення оплати орендної плати у відповідному періоді не є значним, а також частково сплатив орендну плату за березень 2024 року, а її залишок складає трохи більше ніж суми загального платежу, відсутність доказів заподіяння позивачу збитків, заявлення позивачем про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму боргу за період прострочення, те, що застосування до відповідача заявленої суми штрафу у повному розмірі може мати негативні наслідки для платоспроможності відповідача, а сума нарахованого штрафу є непомірно великою - 1 050 000 грн, та перевищує суму зобов'язань більш ніж у два рази, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру нарахованого штрафу до 26 250,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Згідно із правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 910/7113/21 неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.
Таким чином, оскільки договір суборенди припинив свою дію внаслідок односторонньої відмови позивача 12.03.2024, а докази повернення орендованого майна позивачу у матеріалах справи відсутні, не надано таких доказів і відповідачем, як і не спростовано твердження позивача, що приміщення не звільнені та не передані в установленому порядку відповідачем, вимоги позивача про стягнення неустойки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 1 675 985,63 грн, відповідно до розрахунку, наведеного у позовній заяві.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Так, стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Застосував судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на наявні у матеріалах справи докази, застосовуючи стандарт доказування «вірогідності доказів», погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, а саме: зобов'язати відповідача звільнити та повернути позивачу передане за договором від 02.01.2024 №АНГ 02.01/2024-1-с суборенди, нерухоме майно та стягнення з відповідача на користь позивача 17 741,94 грн основного боргу, 620,97 грн втрат від інфляції, 277,76 грн 3% річних, 2 386,44 грн пені, 1 675 985,63 грн неустойки, 26 250 грн штрафу, 44 233,19 грн судового збору, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Київської області від 17.01.2025 у справі № 911/2464/24, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Доводи скаржника про те, що позивач не довів суду, що майно відповідача знаходиться на його території, оцінюються колегією суддів критично, оскільки зазначене не входить у предмет дослідження у справі.
Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що відповідачем на виконання умов договору суборенди, з посиланням на договір №АНГ 02.01/2024-1-с від 02.01.2024, здійснив п'ять платежів, чим фактично виконав зобов'язання з оплати орендної плати за договором суборенди, сплативши 394 354,84 грн, що підтверджується витягами з особового рахунку та платіжними інструкціями, наявними у матеріалах справи, у зв'язку із чим, твердження скаржника про те, що ним не було підписано вказаний вище договір, оцінюється колегією суддів апеляційної інстанції критично.
Також скаржником не надано доказів перебування у незаконному володінні інших осіб печатки відповідача, не надано також доказів використання позивачем такої печатки, чи звернення відповідача до правоохоронних органів у зв'язку із втратою такої печатки.
Безпідставними є доводи відповідача про те, що податкові накладні, надані позивачем, не зареєстровані, оскільки зазначені доводи спростовуються наявними матеріалами справи.
Доводи скаржника про те, що суд на власний розсуд стягнув з відповідача неустойку в розмірі 1 675 985,63 грн, яка навіть не була передбачена умовами договору суборенди між сторонами і не зазначив розрахунку - на підставі яких саме сум визначена вказана неустойка, спростовується змістом оскаржуваного рішення.
Також колегія суддів апеляційної інстанції вказує на те, що п. 7.2 договору сторони погодили умову про те, що у випадку порушення зобов'язань однією із сторін, сторони керуються договором або чинним законодавством України, водночас, частиною 2 ст. 785 ЦК України, встановлено, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Київської області від 17.01.2025 у справі № 911/2464/24, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 у справі № 911/2464/24, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕСТ» на рішення Господарського суду Київської області від 17.01.2025 у справі № 911/2464/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Київської області від 17.01.2025 у справі № 911/2464/24 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕСТ» на рішення Господарського суду Київської області від 17.01.2025 у справі № 911/2464/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.01.2025 у справі № 911/2464/24 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу 911/2464/24 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова підписана 01.05.2025.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді А.Г. Майданевич
Б.О. Ткаченко