Справа № 758/2273/25
24 квітня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Білоус А.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з матір'ю,-
У провадженні суду перебуває вказана цивільна справа, розгляд якої здійснюється за правилами загального позовного провадження.
У підготовчому судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Обґрунтовуючи таке клопотання, представник вказує на те, що на момент подання позовної заяви спільному сину сторін ОСОБА_5 вже виповнилося 14 років, оскільки він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з ч. 3 ст. 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Отже, питання визначення місця проживання дитини, яка досягла 14 років, вирішується не батьками і не судом, а самою дитиною. Таким чином, оскільки сину сторін вже виповнилося 14 років, він має право сам визначати своє місце проживання, що свідчить про відсутність предмета спору у даній справі.
Представник позивача щодо задоволення клопотання заперечила, вказуючи на його безпідставність з огляду на те, що між сторонами має місце реальний спір щодо визначення місця проживання дитини.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши клопотання представника відповідача та думку щодо нього представника позивача, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Таким чином, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Основним завданням суду є ухвалення обов'язкового рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову.
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема, шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Подібного правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 10.04.2019 у справі №456/647/18, від 13.05.2020 у справі №686/20582/19-ц, від 09.09.2020 у справі №750/1658/20.
Предметом спору у даній справі є визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір'ю ОСОБА_4 .
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається, зокрема, на те, що починаючи з 2016 року між сторонами існує тривалий спір щодо визначення місця проживання їхнього спільного сина ОСОБА_6 та щодо визначення способів участі батьків у вихованні дитини.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №758/12721/16 було задоволено позов ОСОБА_2 та визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_7 разом з батьком, до досягнення дитиною 14-річного віку.
Однак постановою Київського апеляційного суду від 13.11.2024 вказане рішення суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини з батьком відмовлено.
На даний час батьки не можуть дійти згоди щодо визначення місця проживання їхнього сина ОСОБА_6 .
Отже, зі змісту правовідносин, які склалися між сторонами, вбачається, що між сторонами наявний спір, який потребує вирішення у судовому порядку, шляхом ухвалення судового рішення з обґрунтуванням доводів та заперечень сторін.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 10.04.2024 у справі №484/1402/20, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, найкращі інтереси останніх мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися. Держава має позитивні зобов'язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров'ю та розвитку.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
Відповідно до позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 14.02.2024 у справі №756/12509/21, у спорах, що стосуються долі дитини, зокрема щодо визначення її місця проживання, незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, дитина має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю.
Із урахуванням наведеного вище, встановивши наявність між сторонами спору щодо місця проживання їхньої спільної неповнолітньої дитини, суд вважає, що такий спір підлягає вирішенню судом із дотриманням принципу змагальності, який передбачає повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони, а тому клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 81, 255, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з матір'ю відмовити.
Ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, заперечення на неї включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали суду складено 29.04.2025.
СуддяО. О. Ковбасюк