Справа №:755/18662/23
Провадження №: 2/755/904/25
"09" квітня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарях - Яхно П.А., Онопрійчук Д.П.
за участі: представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніколіца Валентина Федорівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Обертун Світлана Миколаївна, про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування, -
Позивач, ОСОБА_3 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд:
1.визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину: серія та номер 243, видане 14.07.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніколіца В.Ф. на ім'я ОСОБА_4 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;
2.скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ніколіца В.Ф. від 14.07.2023, індексний номер 68445509, щодо державної реєстрації права приватної власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 ; номер запису про право власності: 50992890, дата та час державної реєстрації: 14.07.2023, 08:35:02;
3.припинити право приватної власності за ОСОБА_4 , на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;
4.визнати за ОСОБА_3 право власності на квартири АДРЕСА_2 ;
5.судові витрати покласти на відповідача
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 71 рік померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_5 , спадкоємцем був її син, ОСОБА_6 , який вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки проживав разом на час відкриття спадщини та не заявив відмову від неї та чоловік ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 51 рік помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після його смерті, спадкоємцями першої черги є син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
До складу спадкового майна померлого ОСОБА_6 ввійшла частина квартири під номером АДРЕСА_2 .
06.06.2022 ОСОБА_8 , діючи в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , який на той час був неповнолітнім, звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Обертун Світлани Миколаївни із заявою про прийняття спадщини та була відкрита спадкова справа № 5/2022 року. До заяви було долучено усі правовстановлюючі документи на квартиру, які ОСОБА_3 мав на той час.
15.07.2022 позивач звернувся з заявою до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Обертун С.М. про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири номер АДРЕСА_2 , однак отримав відмову у видачі свідоцтва.
Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10.07.2023 нотаріусом відмовлено ОСОБА_3 у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме на частку квартири під номером АДРЕСА_2 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 у зв'язку з ненаданням документа, що посвідчує право власності спадкодавця на частку вказаної квартири та роз'яснено сторонам право на оскарження постанови про відмову у вчинення нотаріальної дії до суду.
За захистом своїх прав та з метою належного оформлення свої спадкових прав на частину квартири, позивач звернувся до суду з позовною заявою. 28.07.2023 ухвалою суду позивачу відмовлено у прийнятті позовної заяви, оскільки відповідач ОСОБА_7 помер.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 353171459 від 06.11.2023 право власності на спірну двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 , розмір частки 1; номер запису про право власності 50992890, зареєстроване право власності 14.07.2023, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніколіцею Валентиною Федорівною. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 68445509 від 14.07.2023 року 08:57:55, приватний нотаріус Ніколіца Валентина Федорівна, Київський міський нотаріальний округ; документи подані для державної реєстрації свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 243, виданий 14.07.2023, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніколіца В.Ф.
При видачі свідоцтва про право на спадщину, приватний нотаріус Ніколіца В.Ф. мала б здійснити перевірку наявності відкритих спадкових справ, склад спадкового майна та з'ясувати коло спадкоємців після смерті ОСОБА_7 .
Позивач вчасно звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, враховуючи, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніколіца В.Ф. належним чином не з'ясовано обсяг спадкового майна після смерті ОСОБА_7 , що призвело до незаконної видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно квартиру АДРЕСА_2 , оскільки право власності на частину квартири належить сину (позивачу) після померлого ОСОБА_6 , який вважається таким, що прийняв спадщину, після смерті його матері ОСОБА_5 , оскільки проживав разом з нею на час відкриття спадщини та не заявив відмову від спадщини
Позивач вважає, що наявні підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину серія та номер 243, виданого 14.07.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніколіца В.Ф. на ім'я ОСОБА_4 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, на підставі якого було зареєстровано речове право за відповідачем, є підставою для скасування рішень про державну реєстрації зазначеного права в Державному реєстрі.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Оскільки все спадкове майно зареєстроване за відповідачем, то право позивача який має право на частини спірної квартири є порушеним. Позивач позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину у нотаріуса та зареєструвати успадковане нерухоме майно
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27.12.2023 відкрито провадження у вказаній цивільній справі, за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомлення учасників справи. Сторонам роз'яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки. Витребувано у приватного нотаріуса КМНО Обертун С.М. копію спадкової справи №5/2022 від 06.06.2022 заведеної щодо до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 ; у приватного нотаріуса КМНО Ніколіца В.Ф. копію спадкової справи, заведеної щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_7 .
16.01.2024 від приватного нотаріуса КМНО Обертун С.М. надійшла копія спадкової справи №5/2022 від 06.06.2022 заведеної щодо до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6
18.01.2024 від приватного нотаріуса КМНО Ніколіца В.Ф. надійшла копія спадкової справи, заведеної щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_7
05.02.2024 уповноважений представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_9 , ознайомилась в приміщенні суду із матеріалами даної цивільної справи.
26.02.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи заперечення щодо заявлених позовних вимог відповідач посилався на те, що право трансмісара на прийняття спадщини в порядку трансмісії та право на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті трансмітента є самостійними суб'єктивними цивільними правами, то спадкоємець має вчинити самостійні юридичні дії, які засвідчували б його волевиявлення, спрямоване на прийняття спадщини після смерті першого спадкодавця (в порядку спадкової трансмісії), так і після смерті трансмітента (спадкоємця за заповітом або за законом, який помер після відкриття спадщини після смерті першого спадкодавця і не встиг її прийняти), зокрема подати дві окремі заяви про прийняття кожної із спадщини або в одній заяві зазначити про прийняття обох спадщини. Оскільки позивач не звертався із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , то він не має права претендувати на спадкове майно, яке могло б увійти до складу спадщини. Отже вимоги позивача про визнання права власності на частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 , є необґрунтованими та безпідставними.
Також зазначає, що ОСОБА_6 з матір'ю ОСОБА_5 на постійній основі станом на дату відкриття спадщини ОСОБА_6 не проживав з останньою. Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. Реєстрація місця проживання за однією адресою зі спадкодавцем не є безумовною підставою для визнання особи такою, що прийняла спадщину, оскільки особа може не проживати в цьому житлі, бути відсутньою чи мати інше місце проживання. Тобто сама по собі реєстрація місця проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини. ОСОБА_6 не проживав фактично з матір'ю ОСОБА_5 станом на 11.02.2022 (дата смерті ОСОБА_5 ), оскільки вона станом на 11.02.2022 знаходилась в Пансіонаті для літніх людей «Забота» за адресою Київська область, с. Софіївська Борщагівка, вул. Шевеля, 12, АДРЕСА_4 , що відповідає її місцю смерті, яке зазначене в свідоцтві про смерть. ОСОБА_6 фактично проживав зі своєю колишньою дружиною та не проживав за адресою : АДРЕСА_3 , що може підтвердити сусід за адресою АДРЕСА_5 .
Інших заяв по суті справи не надійшло.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та в письмових поясненнях, що долучені до матеріалів справи.
Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві та у письмових доводах у справі.
Третя особа, приватний нотаріус КМНО Обертун С.М., в судовому засіданні пояснила, що 06.06.2022 до неї звернувся ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини після смерті його батька. В межах заведеної спадкової справи, нею був отриманий витяг з Реєстру територіальної громади м. Києва на квартиру АДРЕСА_2 . В подальшому спадкоємець повідомив, що і мати спадкодавця ОСОБА_6 - ОСОБА_5 померла. На момент смерті останньої, разом із нею в квартирі були зареєстровані її син ОСОБА_6 та чоловік ОСОБА_7 , а тому останні вважаються таким, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , у зв'язку з чим, щодо неї спадкова справа не заводилась. Оскільки спірна квартира була придбана ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у період їх шлюбу, це майно є спільною сумісною власністю. Незважаючи на те, що ОСОБА_7 був титульним власником квартири, ОСОБА_5 належала частка в квартирі, як спільна сумісна власність. Таким чином, після смерті ОСОБА_5 , її чоловік та син успадкували по частки квартири. У зв'язку із відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на квартиру, вона відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Третя особа, приватний нотаріус КМНО Ніколіца В.Ф. в судове засідання не з'явилась, суд про причини не явки не повідомила.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, доходить наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками записані: ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .
ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками записані: ОСОБА_10 та ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 з 25.03.1989.
Відповідач ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , його батьками записані: ОСОБА_7 та ОСОБА_11 .
За договором купівлі-продажу від 19.03.2007, ОСОБА_7 , за згодою дружини ОСОБА_5 , придбав квартиру АДРЕСА_2 .
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 .
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_7 помер приблизно ІНФОРМАЦІЯ_6 .
На момент смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ), в квартирі АДРЕСА_2 були зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_12 . Останній, зі слів учасників справи був другом сім'ї ОСОБА_13 .
Позивач, ОСОБА_3 , 06.06.2022 звернувся до приватного нотаріуса КМНО Обертун С.М., із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 . Додатково у заяві вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати його батька ОСОБА_5 , спадкоємцем якої був його батько ОСОБА_6 , який вважається таким, що прийняв спадщину оскільки постійно проживав разом із матір'ю на час відкриття спадщини, і він не заявив про відмову від неї.
Відповідач, ОСОБА_4 , 01.08.2022 звернувся до приватного нотаріуса КМНО Ніколіци В.Ф. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7 . У заяві додатково вказав, що інших спадкоємців, передбачених законодавством України, немає.
Постановою приватного нотаріуса КМНО Обертун С.М., від 10.07.2023, ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку із неподанням правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_2 .
При цьому, 14.07.2023 приватним нотаріусом КМНО Ніколіца В.Ф., ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна подружжя на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Згідно положень ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
За вказаних обставин, суд доходить до висновку, що квартира АДРЕСА_2 , яка набута за договором купівлі-продажу від 19.03.2007, ОСОБА_7 , за згодою дружини ОСОБА_5 , є спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_5 .
Загальні положення про спадкування врегульовані Главою 84 Книги шостої Спадкове право Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. (стаття 1261 ЦК України).
Відповідно до частини першої, третьої та п'ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.
Таким чином, спадкова трансмісія - це перехід права на прийняття спадщини від померлого спадкоємця за заповітом або за законом, який не встиг реалізувати це право внаслідок своєї смерті (трансмітент), до його спадкоємців (трансміссар), тобто перехід права, а не виникнення права на спадкування після смерті першого спадкодавця.
Об'єктом спадкової трансмісії є суб'єктивне цивільне право на прийняття спадщини, що не було реалізоване спадкоємцем у зв'язку з його смертю.
До трансміссара переходить лише можливість прийняття спадщини або відмовитися від її прийняття, якою особа може скористатися, а не безпосередньо спадкове майно. Перехід же спадкового майна є наслідком реалізації права на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті першого спадкодавця. Не належить до об'єкта спадкової трансмісії право на прийняття спадщини, що відкрилася внаслідок смерті трансмітента, адже це є самостійним суб'єктивним правом, відмінним від права на прийняття спадщини після смерті першого спадкодавця. У разі застосування механізму спадкової трансмісії мають місце дві спадщини, що відкрилися: 1) після смерті спадкодавця та 2) після смерті трансмітента.
Трансміссар має право на прийняття спадщини в порядку трансмісії та спадщини, що відкрилася після трансмітента. Це два самостійних суб'єктивних цивільних права, які можуть бути реалізовані незалежно одне від одного. Спадкоємці трансмітента можуть прийняти спадщину в порядку спадкової трансмісії і відмовитися від прийняття спадщини або, навпаки, можуть прийняти спадщину після смерті трансмітента і відмовитися від прийняття спадщини, що відкрилася у зв'язку зі смертю першого спадкодавця. Дії трансміссарів у цих двох самостійних правовідносинах незалежні та мають різні правові наслідки.
Таким чином, перехід права на прийняття спадщини відповідно до статті 1276 ЦК України не є компонентом спадщини, що відкрилася після смерті трансмітента. Трансміссар, здійснюючи право на прийняття спадщини, набуває спадкової маси не від трансмітента, який так і не встиг її прийняти, а від першого спадкодавця. Утім до трансміссара переходить право не лише прийняти спадщину, а й відмовитися від її прийняття, адже спадкоємець завжди має варіантність поведінки - він не зобов'язаний набувати тих прав і обов'язків, що мав за життя спадкодавець та які не припинилися внаслідок його смерті.
Застосування механізму спадкової трансмісії як юридичної фікції (закон виходить з того, що оскільки спадкоємець мав право прийняти спадщину, але не встиг цього зробити внаслідок смерті, то він нібито спадщину прийняв) можливе за наявності послідовної сукупності таких умов-фактів (юридичний склад): 1) смерть спадкодавця; 2) закликання до спадкування спадкоємця-трансмітента; 3) смерть спадкоємця-трансмітента після смерті спадкодавця, але до спливу строку на прийняття спадщини (смерть трансмітента має настати протягом шести місяців з дня, наступного після смерті спадкодавця); 4) право на прийняття спадщини або відмова від її прийняття після смерті спадкодавця не було здійснене трансмітентом; 5) трансмітент має спадкоємця (трансміссара), який закликається до спадкування після смерті трансмітента; 6) трансміссар в установлений законом строк здійснив своє право на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті першого спадкодавця.
Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01.09.2021 у справі № 720/2683/19.
В постанові Верховного Суду від 20.06.2018 в справі № 643/1216/15-ц, зроблено висновок щодо застосування статті 1266 ЦК України та вказано, що спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п'ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб'єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємці за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п'ятої черги за законом переміститися у вищу чергу.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 , як власник частини квартири АДРЕСА_2 , в праві спільної сумісної власності подружжя, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , і спадщину за законом, після неї прийняли її син ОСОБА_6 та чоловік ОСОБА_7 , однак останні не отримали свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки її син помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (через 16 днів), а чоловік - приблизно 16.07.2022 (через 5 місяці і 5 днів). При цьому, спадкоємцем ОСОБА_6 є його син ОСОБА_3 , який прийняв спадщину у зв'язку із зверненням 06.06.2022 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Власник майна, як це передбачає ст. 392 ЦК України, може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвічує його право власності.
Факт того, що особа за життя не оформила свого права на спадкове майно після смерті матері, не має правового значення для вирішення питання щодо наявності права на це майно у її спадкоємців, оскільки відповідно до частини третьої ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє права на спадщину.
Вищевказана правова позиція є відображенням правової позиції, викладеної Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31.08.2020 року у справі № 350/1850/17.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи положення вищевикладених норм матеріального права, їх тлумачення Верховним Судом, суд вважає, що спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , за життя набув право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , однак не оформив своїх прав у зв'язку зі смертю, та відповідно спірне майно є об'єктом спадкування і увійшло до спадкової маси, після смерті ОСОБА_6 , спадкоємцем якого за законом є його син - позивач ОСОБА_3 .
При цьому, суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що ОСОБА_6 не вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки на день смерті не проживав із спадкодавцем ОСОБА_5 , оскільки як ОСОБА_6 так і ОСОБА_5 , на день смерті останньої, були зареєстровані за адресою квартири АДРЕСА_2 . Поміщення ОСОБА_5 в пансіонат для людей похилого віку «ЗАБОТА» 10.02.2022, не може свідчити про те, що вона та її син не проживали разом, оскільки наступного дня - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 померла.
За вказаних обставин, суд доходить до висновку, що вимоги ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на частину квартири АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 його батька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Враховуючи, що приватний нотаріус КМНО Ніколіца В.Ф. під час видачі 14.07.2023 ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину серії та номер 243, не в повній мірі встановила обсяг спадкового майна після смерті ОСОБА_7 , з урахуванням того, що його дружина ОСОБА_5 померла до відкриття спадщини, не встановила дійсне коло її спадкоємців, що призвело до видачі свідоцтва про право на спадщину, яке фактично охопило майно, не входило до складу спадщини, таке свідоцтво слід визнати недійсним в частині частки квартири АДРЕСА_2 та відповідно, припинити право власності ОСОБА_4 на таку частку майна. За вказаних обставин, позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині, підлягають частковому задоволенню.
Щодо ж вимог позивача про скасування рішення приватного нотаріуса КМНО Ніколіци В.Ф. від 14.07.2023, індексний номер 68445509, то в силу вимог ч.3 ст.26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», такі вимоги задоволенню не підлягають.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
При цьому, судом ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Таким чином, з огляду на викладені норми чинного законодавства, в розрізі даного спору, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, згідно з якими здійснюється цивільно-правове регулювання суспільних відносин та які визначають характер поведінки учасників з точки зору необхідності сумлінного здійснення ними своїх цивільних прав і виконання цивільних обов'язків, шанування прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства, турботи про власні інтереси, закріплення адекватного захисту права або інтересу, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог .
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 6 516,20 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 60, 61 СК України, ст.ст. 328, 368, 392, 1216-1218, 1223, 1261-1265, 1268-1270, 1276, 1296, 1301 ЦК України, ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 2-5, 10-13, 18, 76-81, 89, 209, 210, 258, 259, 264, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_6 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_7 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніколіца Валентина Федорівна ( АДРЕСА_8 ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Обертун Світлана Миколаївна ( АДРЕСА_9 ), про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування - задовольнити частково.
Визнати свідоцтво про право на спадщину серія та номер 243, видане 14.07.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніколіца В.Ф. на ім'я ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 на квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з двох кімнат, загальною площею 43,3 кв.м., житловою площею 28,80 кв.м., недійсним в частині частки вказаної квартири.
Припинити право приватної власності ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на частку квартири АДРЕСА_2 , яка складається з двох кімнат, загальною площею 43,3 кв.м., житловою площею 28,80 кв.м.
Визнати за ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на частку квартири АДРЕСА_2 , яка складається з двох кімнат, загальною площею 43,3 кв.м., житловою площею 28,80 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 його батька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 6 516,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 01.05.2025.
Суддя: