02 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/4832/24 пров. № А/857/26047/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Шевчук С.М.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області,
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року (суддя - Мартиць О.І., час ухвалення - не вказаний, місце ухвалення - м. Тернопіль, дата складання повного рішення - 13.09.2024),
в адміністративній справі №500/4832/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області,
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У серпні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ПФУ в Тернопільській області, в якому просила: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії позивача та невиплаті їй підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50 відсотків мінімальної пенсії за віком; 2) зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; 3) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні позивачу перерахунку стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій відповідно до статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; 4) зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок стажу роботи згідно з статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 04.08.1950 по 30.06.1958 на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років".
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив свої заперечення проти її задоволення. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.09.2024 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком як члену сім'ї репресованої особи. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII як члену сім'ї репресованої особи, починаючи з 01.06.2024. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 242,24 грн..
З цим рішенням суду першої інстанції не погодилася позивач та оскаржила його в апеляційному порядку, вважаючи, що таке в частини відмови у задоволені позовних вимог є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального права, а тому у цій частині підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що не погоджується з позицією суду щодо відмови у задоволені позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови (бездіяльності) у проведенні позивачу перерахунку стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій та зобов'язання відповідача здійснити позивачу відповідний перерахунок стажу роботи, оскільки відповідно до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Крім того, суд першої інстанції у своєму рішенні вказує, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім'ї репресованої особи. На переконання скаржниці, позивач є репресованою особою, а тому має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить частково скасувати оскаржене рішення суду та постановити в скасованій частині нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.
Також з рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважаючи, що таке підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що на даний час виплата підвищення членам сімей репресованих, яких було примусово переселено, проводиться відповідно до вимог чинного законодавства в сумі 43,52 грн. Також зауважує скаржник, що суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема функції щодо призначення пенсії та зобов'язувати відповідача прийняти те чи інше рішення.
За результатами апеляційного розгляду апелянт (відповідач) просить скасувати оскаржене рішення суду та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційних скарг позивача і відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що означені апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно довідки ВІТ при УМВ України в Тернопільській області від 16.03.2007 №6/41-р ОСОБА_2 1949 року народження на підставі наказу МДБ СРСР №00386 від 20.10.1948, як член куркульської сім'ї, разом з батьками, позасудовими органами в адміністративному порядку 4 серпня 1950 року із с. Кальне Козівського району Тернопільської області була виселена на поселення в Іркутську область з конфіскацією майна. Виселення затверджено особливою нарадою при МДЕ СРСР 19.08.1950 протокол №37. На поселені під наглядом спецкомендатури перебувала з батьками до 30.06.1958. Знята з обліку поселенців на підставі Указу ПВР СРСР від 19.05.1958. Ухвалою судової колегії по кримінальним справам Верховного Суду УРСР від 30.01.1960 постанова особливої наради при МДБ СРСР від 19.08.1950 про виселення сім'ї Кондрат скасована, справа переведенням закрита з реабілітацією ОСОБА_3 та її батьків з поверненням конфіскованого майна або його вартості (а.с.4-зв.).
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 від 18.06.1999, ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію політичних репресій на Україні" (а.с.6-зв.).
На звернення позивача від 06.06.2024 щодо перерахунку пенсії відповідач листом від 25.06.2024 за №5708-5490/Г-02/8-1900/24 повідомив позивача про те, що виплата їй підвищення як члену сім'ї, яку примусово переселено, проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" №654 від 16.07.2008 у сумі 43,52 грн. Щодо обчислення стажу роботи в потрійному розмірі, то з посиланням на положення статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 13.03.2018 №2325-VIII) та норми статті 24 Закону №1058-IV (яким передбачено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно) період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі), відмовлено у такому зарахуванні стажу, оскільки в матеріалах пенсійної справи відсутні документи про роботу в спецпоселенні (а.с.5-зв.).
Не погодившись із діями відповідача щодо відмови у проведенні нарахування підвищення до пенсії та у проведенні перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі за час перебування у засланні, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лишена підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 року №962-XII (далі - Закон №962-XII), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Статтею 1 Закону №962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Статтями 3, 4 Закону №962-XII, у редакції до 05.05.2018, постановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями. Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно із частиною першою статті 6 Закону №962-XII, у вищевказаній редакції, реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до Закону №962-ХІІ, а також викладено в новій редакції, зокрема, назву закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», преамбулу та ст. 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, передбачені Законом №962-ХІІ.
Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вищевказаного Закону слідує, що частина перша статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» із змінами внесеними Законом №2325-VIII передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018.
Відповідно до статті 6 Закону №962-XII, реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №962-XII, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 від 18.06.1999.
При дослідженні вказаного посвідчення суд зважає на те, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.2021 за №535 "Деякі питання реалізації Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" затверджено зразок посвідчення реабілітованої особи. Пунктом 2 вказаної постанови Уряду, установлено, що посвідчення реабілітованого, видане до набрання чинності цією постановою за зразком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 24.06.1991 за №48 "Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", є дійсним протягом строку його дійсності. А отже, посвідчення серії НОМЕР_1 від 18.06.1999 є дійсним.
Відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 01.11.1991 року №1788-XII, призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Пунктом 6 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначено, що до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом №1788-ХІІ. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Водночас, нормами підпункту 2 пункту 4 Постанови №654 установлено, що з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Стаття 8 Конституції України гарантує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону №1788-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не підпункту 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008, зважаючи на те, що остання звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постановах від 09.04.2020 у справі №446/1525/16-а, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, від 16.01.2020 у справі №446/1535/16-а, від 24.10.2019 у справі №446/1526/16-а, від 02.10.2019 у справі №446/1542/16-а.
Судом встановлено, що згідно довідки ВІТ при УМВ України в Тернопільській області від 16.03.2007 №6/41-р ОСОБА_2 1949 року народження на підставі наказу МДБ СРСР №00386 від 20.10.1948, як член куркульської сім'ї, разом з батьками позасудовими органами в адміністративному порядку 4 серпня 1950 року із с. Кальне Козівського району Тернопільської області була виселена на поселення в Іркутську область з конфіскацією майна. Виселення затверджено особливою нарадою при МДЕ СРСР 19.08.1950 протокол №37. На поселені під наглядом спецкомендатури перебувала з батьками до 30.06.1958. Знята з обліку поселенців на підставі Указу ПВР СРСР від 19.05.1958. Ухвалою судової колегії по кримінальним справам Верховного Суду УРСР від 30.01.1960 постанова особливої наради при МДБ СРСР від 19.08.1950 про виселення сім'ї Кондрат скасована, справа переведенням закрита з реабілітацією ОСОБА_3 та її батьків з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Отже, ОСОБА_4 є реабілітовано особою як член сім'ї репресованих осіб і на позивача розповсюджуються права реабілітованих осіб, втім остання не є особисто репресованою особою.
Позивач відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 року отримує підвищення до пенсії в сумі 43,52 грн., що підтверджується листом відповідача за №5708-5490/Г-02/8-1900/24 від 25.06.2024.
Однак, виплата такого розміру підвищення суперечить Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу та звужує права позивача в частині розміру суми, що підлягає виплаті реабілітованим громадянам.
У розглядуваній справі встановлено, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, як вона помилково вважає, а є членом сім'ї репресованої особи, що вказує про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону №1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи, а не 50% як репресованій особі, яку було реабілітовано.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13.05.2024 у справі №500/5507/23 та від 31.05.2024 у справі №500/3332/23 у подібних спірних правовідносинах, вказавши, що позивач належить до категорії громадян, членів сім'ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями, реабілітованої по статті 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", відтак позивач, як член сім'ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону №1788-XII.
Із врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" частини 1 статті 77 Закону №1788-XII, із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як член сім'ї репресованої особи, а тому позовні вимоги в цій частині є частково обґрунтованими та такими, що підлягають у цій частині задоволенню, що не спростовано доводами апеляційних скарг позивача і відповідача.
Що стосується позовних вимог в частині здійснення позивачу перерахунок стажу роботи згідно з статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 04.08.1950 по 30.06.1958 на підставі Закону №962-XII, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону №962-XII, заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Згідно із ч.1 ст.6 Закону №962-XII в редакції з 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Також статтею 58 Закону №1788-XII в редакції з 05.05.2018 передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі.
Згідно з визначенням, яке міститься у статті 1-1 Закону №962-XII заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Статтею 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач в період з 04.08.1950 по 30.06.1958 перебувала на спецпоселенні в Іркутській області.
Разом з тим, системний аналіз положень Закону №1788-XII та Закону №1058-IV дозволяє суду дійти висновку, що такими закріплено саме порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки позивач у період перебування на спецпоселенні була малолітньою особою, то відповідно у цей період трудового стажу не набувала, а тому правові підстави для пільгового обчислення періоду знаходження позивача на спецпоселенні відсутні.
Тому вірного висновку дійшов суд першої інстанції, що позовна вимога щодо перерахунку позивачу стажу роботи згідно з статтею 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 04.08.1950 по 30.06.1958 на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років" задоволенню не підлягає, що у свою чергу не спростовано доводами апеляційної скарги позивача.
Отож, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційних скарг позивача і відповідача, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив вірне рішення про часткове задоволення позовних вимог у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії позивачу за пунктом "г" статті 77 Закону №1788-XII у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком як члену сім'ї репресованої особи та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом "г" статті 77 Закону №1788-XII як члену сім'ї репресованої особи, починаючи з 01.06.2024.
При цьому, як доводи апелянта (позивача), так і доводи апелянта (відповідача) не спростовують висновків рішення суду першої інстанції, з урахуванням вищенаведеного.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, рішення суду в оскарженій частині винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року в адміністративній справі №500/4832/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
С. М. Шевчук