01 травня 2025 року м.Київ №320/12722/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у невиплаті утвореного боргу з пенсії у розмірі у розмірі 209255,34 грн. (двісті дев'ять тисяч двісті п'ятдесят п'ять гривень 34 копійки) за період з 25.04.2022 по 31.10.2023;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) борг з пенсії у розмірі 209255,34 грн. (двісті дев'ять тисяч двісті п'ятдесят п'ять гривень 34 копійки) за період з 25.04.2022 по 31.10.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та негайно виплатити компенсацію втрати частини доходів, виходячи з розміру 209255,34 грн. (двісті дев'ять тисяч двісті п'ятдесят п'ять гривень 34 копійки) утвореного боргу з пенсії за період за період з 25.04.2022 по 31.10.2023, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, на індекс інфляції в період невиплати доходу.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що на виконання рішення суду від 08.03.2023 у справі №320/4969/22 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначило пенсію за віком на пільгових умовах з 25.04.2022 та пенсія за період 25.04.2022 по 31.10.2023 склала 209255,34 грн, проте посилаючись на відсутність передбачених на цю статтю видатків бюджетних призначень відмовило здійснити виплату заборгованості, з чим позивач не погоджується. Позивачка звернулась до відповідача із заявою про виплату боргу та нарахування йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії за спірний період. Однак, відповідач відмовив позивачу в такій виплаті, посилаючись на відсутність правових підстав. Позивач, вважаючи, що має право на негайну виплату боргу з пенсії та на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії за спірний період, звернулась до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено, що заборгованість, яка нарахована за період з 25.04.2022 по 31.10.2023 у розмірі 209255,34 грн буде виплачена в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. Враховуючи зазначене, доплату на виконання рішення суду, винесеного на користь позивача, буде здійснено після надходження бюджетних асигнувань, виділених на цю мету в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили.
Позивачкою подано відповідь на відзив, у якій зазначила аналогічні доводи тим, що викладені в обґрунтування позовних вимог.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
Позивачка перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області (надалі - Відповідач), яка відповідно до Закону України № 1058-1V «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон 1058-IV) підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і отримує пенсію за віком на пільгових умовах за рішенням суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.03.2023 у справі №580/4969/22 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) призначити та виплачувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 25.04.2022 пенсію за віком на пільгових умовах згідно із заявою від 25.04.2022 № 725, поданою відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ст. 55, 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На виконання рішення суду відповідач призначив пенсію, згідно рішення 08.03.2023 по справі №320/4969/22, яким зобов'язано Головне управління призначити пенсію за віком на пільгових умовах згідно із заявою від 25.04.2022 №725, поданою відповідно до п. «а» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 55, 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 25.04.2022 та виконано в межах повноважень.
На виконання вищезазначеного рішення суду позивачці призначено пенсію з 25.04,2022.
Кошти за рішенням суду за період з 25.04.2022 по 31.10.2023 нараховано в сумі 209255,34 грн, обліковано та внесено до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою за № 841171.
05 січня 2024 позивачка звернулась до відповідача з письмовою вимогою вх. №429/Є-1000- 24 від 05.01.2024 про виплату утвореного боргу з пенсії, на яку отримала лист-відповідь №1000-0202-8/12216 від 18.01.2024,. в якому відповідач послався на відсутність коштів для виплати утвореного боргу з виплати основного розміру пенсії у розмірі 209255,34 грн за період з 25.04.2022 по 31.10.2023, і що виплата такого боргу з пенсії має бути здійснена у порядку черговості, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 649 від 22 серпня 2018 року «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».
Додатково відповідач наголосив у своїй відповіді, що фінансування пенсійних виплат відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» проводиться за рахунок коштів Державного бюджету.
Позивач вважає, що ГУ ПФУ у Київській області допущено протиправну бездіяльність, яка полягає в невиконанні рішення суду, яке набрало законної сили, та в невиплаті заборгованості по пенсії в розмірі 209 255, 34 гривень за період з 25.04.2022 по 31.10.2023 та в невиплаті компенсації втрати доходів.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною 2 статті 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
За приписами ч.4 ст.372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Статтею 373 КАС України визначено порядок звернення судових рішень в адміністративних справах до виконання.
Так, ч.1 ст.373 КАС України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, як виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Статтею 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Так, ст.383 КАС України визначено порядок звернення до суду задля визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Згідно з ч.1 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За змістом приписів ч.2, ч.3 ст.383 КАС України у такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.
Згідно із ч.6 ст.383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що предметом позову у цій справі є вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо невиплаті нарахованої ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період з 25.04.2022 по 31.10.2023 в сумі 209 255,34 грн, нараховану на виконання рішення суду від 08.03.2023 №320/4969/22.
Суд зазначає, що бездіяльність, яка є предметом позовних вимог, а саме: зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити позивачці заборгованість по пенсії за період за період з 25.04.2022 по 31.10.2023 в сумі 209 255,34 грн, фактично є діями, які необхідно вчиняти при здійсненні виплати пенсії.
Отже, у цьому випадку позивачем фактично оскаржується бездіяльність, допущена відповідачем на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.03.2023 №320/4969/22, а саме: часткове невиконання цього рішення (неналежне виконання судового рішення) у частині щодо невиплати нарахованої суми пенсії, в той час, як зазначеними судовими рішеннями відповідача було зобов'язано призначити та виплатити пенсію позивачу.
Водночас, спір про наявність підстав для здійснення призначення та виплати позивачу пенсії вже було вирішено Київським окружним адміністративним судом у рішенні від 08.03.2023 №320/4969/22.
Вище зазначене судове рішення набрало законної сили.
Разом з тим, суд зазначає, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративній справі, урегульовано розділом ІV "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах" Кодексу адміністративного судочинства України, яким не передбачено можливості вирішення в порядку позовного провадження вимог особи-позивача, що випливають з обставин невиконання або неналежного виконання судового рішення відповідачем.
Так, як зазначалося вище, відповідно до приписів ст.383 КАС України, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Крім того, за вищенаведеними нормами закону, у разі невиконання відповідачем (боржником) рішення суду, позивач, як стягувач, може отримати виконавчий лист на виконання такого судового рішення та звернутися до відповідного органу державної виконавчої служби з метою його примусового виконання.
Натомість, чинним законодавством не передбачено зобов'язання відповідача (боржника) виконати судове рішення, яке набрало законної сили, у судовому порядку шляхом подання окремого позову з цього приводу та ухвалення відповідного судового рішення.
При цьому, з приписами частин першої та другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (частина восьма статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, статтями 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Суд зауважує, що зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №806/2143/15.
Суд також зауважує, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", та визначається як завершальна стадія судового провадження.
Таким чином, звертаючись з позовними вимогами про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 25.04.2022 по 31.10.2023 в сумі 209 255,34 грн, суд вважає, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту свого права, оскільки наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову, що є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд робить висновок про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та негайно виплатити компенсацію втрати частини доходів, виходячи з розміру 209255,34 грн. (двісті дев'ять тисяч двісті п'ятдесят п'ять гривень 34 копійки) утвореного боргу з пенсії за період за період з 25.04.2022 по 31.10.2023, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, на індекс інфляції в період невиплати доходу, суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі Порядок №159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).
Відповідно до статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Так, відповідно до пунків 1, 3 зазначеного Порядку дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).
Отже, з наведеного слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, індексації грошових доходів громадян, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
За змістом статті 6 Закону №2050-ІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Із наведеного слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Спірним питанням у цій справі є, зокрема, правомірність дій відповідача щодо відмови у проведенні нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії.
Як вбачається з матеріалів, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.03.2023 у справі №320/4969/22 відповідачем нараховано пенсію за період з 25.04.2022 по 31.10.2023 у розмірі 209 255, 34 грн.
Станом на теперешній час вказана суму боргу позивачці не виплачена, що не заперечується позивачем та відповідачем.
З урахуванням наведеного суд зауважує, що право на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Оскільки фактичну виплату нарахованої суми заборгованості пенсії позивачу наразі відповідачем ще не проведено, то у спірних відносинах не настала обставина, з якою законодавець пов'язує виникнення у відповідача обов'язку здійснити нарахування й виплату компенсації втрати частини доходів.
Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги позивача щодо виплати компенсації втрати частини пенсії є передчасними. Вказана позиція суду узгоджується з позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 21.08.2024 по справі №200/63/23.
Водночас суд також визнає помилковими доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування компенсації втрати доходів на суму заборгованості одночасно з її виплатою, адже виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, про що неодноразово зазначав Верховний Суд у постановах від 20.02.2018 (справа №336/4675/17), від 21.06.2018 (справа №523/1124/17), від 03.07.2018 (справа №521/940/17), від 05.10.2018 (справа №162/787/16-а), від 12.02.2019 (справа №814/1428/18), від 08.08.2019 (справа №638/19990/16-а), від 09.08.2022 (справа №460/4765/20) та ін.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Приписами пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивача звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, то ж позивач при зверненні до суду із позовною заявою судовий збір не сплачував, і крім того він не подав до суду доказів понесення ним будь-яких інших судових витрат. А тому у суду відсутні передбачені законом підстави для стягнення на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.