Рішення від 31.01.2025 по справі 160/29640/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2025 рокуСправа №160/29640/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Царікової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі адміністративну справу №160/29640/24 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, буд. 7; ЄДРПОУ 37806243) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

06.11.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Саксаганського відділу №11 Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, оформлену листом за вих. №1229-2201/1229-24 від 18.10.2024 у оформленні та видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII;

- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати громадянину, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Інгулецького району, м. Кривого Рогу, Дніпропетровської області, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 p. №2503-XII.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно не оформлено ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст.8 Конвенції. Вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Посилаючись на висновки зразкової справи № 806/3265/17 просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

29.11.2024 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

16.12.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного через систему «Електронний суд» від Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву представником відповідача зазначено, що ОСОБА_1 надано згоду на внесення інформації до ЄДДР про нього, внаслідок чого ОСОБА_1 документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон та паспортом громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , у зв'язку з чим позивачу присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі (УНЗР), який є незмінним. Відтак, відповідач вважає, що отримання паспорта у вигляді ID-картки не порушує права заявника.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Предметом розгляду у цій справі є правомірність дій відповідача щодо видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.92 року.

Відповідач це право заперечує з тих підстав, що отримання паспорта у вигляді ID-картки не порушує права заявника, оскільки останній вже задокументований паспортом громадянина України для виїзду за кордон, що містить безконтактний електронний носій, серії НОМЕР_2 строком дії до 25.01.2027 року з присвоєнням УНЗР 19970821-03558, внесенням відцифрованого образу обличчя та відбитків пальців рук, внесенням відцифрованого підпису за особистою згодою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 12.01.2017 р. просив внести до Єдиного державного демографічного реєстру інформацію про нього, у зв'язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що підтверджується заявою-анкетою № 4328855 від 12.01.2017, яка додається. Також позивач документований паспортом громадянина України у формі ID-картки у зв'язку з досягненням 25 річного віку, від 28.09.2022 № 008273309 який було визнано недійсним у зв'язку з обміном, та 09.08.2024 року документований паспортом громадянина України у формі ID-картки у зв'язку із зміною інформації, який було оформлено відповідно до заяви-анкети №10829954 від 07.08.2024 року, паспорт № НОМЕР_1 терміном дії до 09.08.2034 року, що знаходиться у позивача.

Тобто у зв'язку з тим, що позивачу уже видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що містить безконтактний електронний носій, серії НОМЕР_2 та паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 терміном дії до 09.08.2034, позивачу присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі (УНЗР), який є незмінним.

При вирішенні спору суд виходить із того, що згідно з приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення), згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

З 06.12.2012 набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Положеннями статті 4 Закону №5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Відповідно до статті 10 Закону №5492-VI, внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 № 1474-VIII, який набрав чинності з 1 жовтня 2016 року, (далі - Закон № 1474-VIII) статтю 13 Закону № 5492-VI доповнено частиною 3 наступного змісту: «Паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.».

Також Законом № 1474-VIII частину 2 статті 21 Закону № 5492-VI викладено в такій редакції: «Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.»

Згідно статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Кабінету Міністрів України пунктом 7 Розділу «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону №1474-VIII доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Згідно з пунктами 1-3 Порядку № 302, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.

Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.

Пунктами 14 та 32 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 особисто звернувся до відповідача для оформлення паспорту громадянина України, за зразком 1994 року відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.

У вказаному зверненні до відповідача зазначено, що ОСОБА_1 відмовляється отримувати паспорт нового зразка та просить оформити і видати йому паспорт виключно у формі книжечки, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Суд враховує, що правова позиція стосовно наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17.

Розглянувши зразкову справу №806/3265/17, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.

Суд звертає увагу позивача, що ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач-суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.

Не є спірним, що ОСОБА_1 присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі №19970821-03558 під час оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 та паспорта громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , терміном дії до 09.08.2034.

В свою чергу, у зразковій справі правовідносини стосувалися майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт в альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних та раніше не отримувала документ у формі ID картки.

У зв'язку із наведеним, суд вважає, що ця справа №160/29640/24 не є типовою відносно зразкової справи № 806/3265/17.

Суд зазначає, що використання ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон та паспорта громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , при виготовленні яких було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі №19970821-03558, який є єдиним та присвоюватися повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права ОСОБА_1 та не є втручанням у його приватне і сімейне життя.

З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Аналогічний висновок вказано Верховним Судом у постанові від 08.06.2023 року у справі № 380/5977/21.

З цих підстав, суд доходить висновку, що відмова відповідача у видачі заявнику паспорта громадянина України у формі книжечки є правомірною, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновку Верховного Суду, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Керуючись ст.2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 31.01.2025.

Суддя О.В. Царікова

Попередній документ
127060385
Наступний документ
127060387
Інформація про рішення:
№ рішення: 127060386
№ справи: 160/29640/24
Дата рішення: 31.01.2025
Дата публікації: 05.05.2025
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (31.01.2025)
Дата надходження: 06.11.2024
Предмет позову: визнання відмови протиправною та зобов’язання вчинити певні дії