02 травня 2025 року м. Дніпросправа № 160/25170/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Юрко І.В., Білак С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 в адміністративній справі №160/25170/24 за позовною Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.05.2024 року № 0328890411.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 в адміністративній справі №160/25170/24 позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, що Відповідач провів камеральну перевірку позивача щодо порушення термінів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб, по земельному податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за наслідками якого складно Акт від 29.04.2024 року № 30715/04-36-04-11-06/00039002.
У акті перевірки та у розрахунку штрафних санкцій за порушення правил сплати грошового зобов'язання, який є додатком до оскаржуваного податкового повідомлення рішення, вказано, що податковий борг виник на підставі податкової декларації від 11.02.2022 року № 9025329476 та від 14.02.2023 року № 9023513430; граничний термін сплати на підставі податкової декларації від 11.02.2022 року № 9025329476: 30.09.2022 року, 30.05.2022 року, 30.06.2022 року, 01.08.2022 року, 30.08.2022 року, 30.09.2022 року, 30.01.2023 року, 30.12.2022 року, а дата фактичної сплати: 26.07.2023 року та 27.09.2023 року; граничний термін сплати на підставі податкової декларації від 11.02.2022 року № 9025329476: 02.03.2023 року, а дата фактичної сплати 27.09.2023 року.
На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення рішення від 28.05.2024 року № 0328890411 на суму 929,88грн.
Позивач використав процедуру адміністративного оскарження, за результатами якої ДПС України прийняло рішення від 13.08.2024 року № 24639/6/99-00-06-03-02-06.
Судом першої інстанції також встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що згідно рішення Правління НБ України № 90-рш/БТ від 25.02.2022 року відкликано банківську ліцензію і прийнято рішення про ліквідацію ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 130 від 25.02.2022 року розпочато процедуру ліквідацію банку.
Наведені обставини слугували підставою для звернення позивача до суду.
Правомірність рішення відповідача про застосування фінансових санкцій є предметом спору переданого на вирішення суду.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до підпункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України), останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Пунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Однак, пп. 1.3 пункту 3 статті 1 ПК України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу, зокрема, з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Згідно із частиною 3 статті 1 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI), відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III (далі - Закон № 2121-III), банк може бути ліквідований у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (частини 5, 6 статті 77 Закону № 2121-III).
Частиною 5 статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку.
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону (частина 3 статті 46 цього Закону).
Системний аналіз викладених положень дає підстави для висновку про те, що ліквідаційна процедура банку за рішенням Національного банку України розпочинається з моменту отримання такого рішення Фондом. З дня початку процедури ліквідації банку строк виконання усіх грошових зобов'язань останнього вважається таким, що настав. Зобов'язання банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. Передбачений Податковим кодексом України загальний порядок стягнення податкового боргу не поширюється на стягнення податкового боргу, який виник після порушення процедури ліквідації банку. Стягнення такого податкового боргу здійснюється шляхом пред'явлення до банку в особі уповноваженої особи позову про акцептування вимог і віднесення їх до належної черги погашення (пункт 1 частини 2, частина 4 статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 804/3813/16 (провадження № 11-1409апп18) та у постанові Верховного Суду від 23.02.2024 року у справі № 818/1202/17.
Таким чином, строки погашення податкового боргу, встановлені ПК України, не поширюються на відносини, пов'язані з ліквідацією банку; погашення податкового боргу банку здійснюється у порядку та строки, передбачені саме Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Згідно вимог ч.3 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, пред'являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
Таким чином вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що під час вирішення спірних правовідносин визначальним є саме період під час якого не виникає жодних додаткових зобов'язань, а відтак не може бути застосовано штрафні та фінансові санкції.
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, ліквідацію банку позивача розпочато з 25.02.2022 року, в той же час на підставі податкової декларації від 11.02.2022 року № 9025329476 граничний термін сплати настав: 30.09.2022 року, 30.05.2022 року, 30.06.2022 року, 01.08.2022 року, 30.08.2022 року, 30.09.2022 року, 30.01.2023 року, 30.12.2022 року; дата фактичної сплати за цією накладною: 26.07.2023 року та 27.09.2023 року. На підставі податкової декларації від 11.02.2022 року № 9025329476 граничний термін сплати - 02.03.2023 року, дата фактичної сплати - 27.09.2023 року.
Отже суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що податковий борг виник у позивача вже після початку процедури ліквідації банку.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» мало бути враховано контролюючим органом під час вирішення питання про застосування до позивача штрафних санкцій та пені на підставі оскаржуваного рішення.
Визначальним в даній справі є саме період, під час якого не виникає жодних податкових зобов'язань, а відтак не може бути застосовано штрафні та фінансові санкції, і відповідно до норм Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (абзац 1 частина третя статті 46) таким періодом є строк проведення ліквідації банківської установи.
Аналогічну за своїм змістом правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 року у справі № 826/11017/16.
Відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа «Руїз Торіха проти Іспанії» суд наголошує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи позивача, надав оцінку наявним у справі доказам, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів та переоцінки доказів у зв'язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає, а всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновки суду викладені в оскарженому рішенні.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, так як суд першої інстанції об'єктивно, повно та всебічно дослідив усі обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтовані рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 в адміністративній справі №160/25170/24,- залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 в адміністративній справі №160/25170/24,- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак