Головуючий І інстанції: А.О. Чеснокова
02 травня 2025 р. Справа № 440/12615/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової служби України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/12615/24
за позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат"
до Державної податкової служби України
про визнання протиправною та скасування податкової консультації,
Приватне акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі - позивач, ПрАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат") звернулось до суду з позовом до Державної податкової служби України (надалі також відповідач), у якому позивач просив :
- визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію від 07.05.2024 №2628/ІПК/99-00-21-03-02.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що податкова консультація може бути визнана недійсною виключно у тому випадку, коли вона суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, що в даному випадку не мало місця, а також існує норма закону, яка вказує на інакше застування певного податкового механізму.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що відповідачем в наданій спірній індивідуальній податковій консультації не конкретизовано, до якого підпункту пункту 198.5 статті 198 ПК України відносяться зазначені позивачем операції, щодо яких діють приписи пункту 198.5 статті 198 ПК України, а також не здійснено посилань на нормативно - правові акти, які б пов'язували податкову ситуацію, яку ПрАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" зазначив у зверненні з нормами, викладеними у підпунктах «а» -«г» пункту 198.5 статті 198 ПК України. Таким чином, фіскальний орган, надаючи спірну податкову консультацію, протиправно виходив та роз'яснював застосування п. 198.5 ст. 198 ПК України, оскільки таке питання не ставилося позивачем та наявність обставин перелічених у п. 198.5 ст. 198 ПК України на підприємстві позивача не доведена.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Учасниками по даній справі було отримано копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2024 року про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. позивачем отримано копію апеляційної скарги відповідача, що підтверджується наявним в матеріалах справи довідками про доставку електронних документів через підсистему "Електронного суду".
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ПрАТ "Полтавський ГЗК" звернулось до Державної податкової служби України із зверненням про надання індивідуальної податкової консультації в порядку статті 52 Податкового кодексу України від 06.03.2024 №4641/1227 щодо наступних питань:
- Чи має право ПрАТ "Полтавський ГЗК" віднести до податкового кредиту з податку на додану вартість суму такого податку, сплачену постачальнику газу в його ціні третьою особою - поручителем за договором поруки за фактом поставки на підставі виданої продавцем покупцеві (ПрАТ "Полтавський ГЗК") та зареєстрованої у встановленому порядку податкової накладної?;
- Чи має право ПрАТ "Полтавський ГЗК" віднести до податкового кредиту з податку на додану вартість суму такого податку, сплачену постачальнику газу в його ціні третьою особою - поручителем за договором поруки в порядку попередньої оплати на підставі виданої продавцем покупцеві (ПрАТ "Полтавський ГЗК") та зареєстрованої у встановленому порядку податкової накладної?
В індивідуальній податковій консультації №2628/ІПК/99-00-21-03-02 від 07.05.2024 Державною податковою службою України зазначено, що у ситуації, описаній у зверненні, податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН постачальником за операцією з постачання Товариству товарів/послуг, є підставою для включення Товариством сум ПДВ, зазначених у ній, до податкового кредиту. У той же час, оскільки оплата постачальнику за отримані товари здійснюється не безпосередньо Товариством, а третьою особою (поручителем), то на дату списання у обліку заборгованості перед постачальником за такі отримані товари/послуги Товариство зобов'язане, в межах функціонування Системи електронного адміністрування ПДВ, нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ на суму, що була включена до податкового кредиту на підставі такої податкової накладної, з використанням механізму, визначеного пунктом 198.5 статті 198 ПКУ, та скласти і зареєструвати в ЄРПН відповідну податкову накладну.
Не погодившись із зазначеною індивідуальною податковою консультацією, позивач оскаржив її до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в наданій спірній індивідуальній податковій консультації не конкретизовано, до якого підпункту пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України відносяться зазначені позивачем операції, щодо яких діють приписи пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, а також не здійснено посилань на нормативно-правові акти, які б пов'язували податкову ситуацію, яку ПрАТ “Полтавський ГЗК» зазначив у зверненні з нормами, викладеними у підпунктах “а» - “г» пункту 198.5 статті 198 ПК України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що контролюючий орган, надаючи спірну податкову консультацію, протиправно виходив та роз'яснював застосування п.198.5. ст. 198 Податкового кодексу України, оскільки таке питання ПрАТ “Полтавський ГЗК» не ставилося та наявність обставин перелічених у п.198.5. ст. 198 Податкового кодексу України на підприємстві позивача не доведена.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Підпунктом 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що індивідуальна податкова консультація - роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
За приписами пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Згідно з пунктом 52.3 статті 52 Податкового кодексу України за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній, у паперовій або електронній формі. Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, обов'язково повинна містити назву - індивідуальна податкова консультація, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.
Як передбачено пунктом 53.2 статті 53 Податкового кодексу України, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.
Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.
Зміст наведених законодавчих норм дає підстави для висновку, що податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання й повинна містити конкретні роз'яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин.
Отже, податкова консультація (індивідуальна), як методична й практична допомога платнику податків при виконанні ним податкового обов'язку, фактично, за всіма процедурами (нарахування та сплата платежів, пені, штрафних санкцій, оскарження дій контролюючих органів тощо): 1) надається платнику податків для правильності практичного застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності; 2) має індивідуальний характер і може використовуватися лише платником податків, якому така консультація надана; 3) не може встановлювати (змінювати чи припиняти) відповідну норму законодавства, а лише надає роз'яснення щодо практичного її застосування; 4) має мету - викладення (роз'яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту конкретної правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.
При цьому платнику податків надано право оскаржити до суду, як правовий акт індивідуальної дії, податкову консультацію контролюючого органу у випадку, якщо вона, на його думку, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, й визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Обов'язковими складовими письмової податкової консультації є:
- опис питань, що порушуються платником податків;
- обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків;
- висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.
Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 826/2032/16, від 03.12.2020 у справі № 805/112/16-а, від 13.08.2021 у справі № 816/1510/16, від 12.06.2024 у справі № 200/3060/22.
Стосовно двох питань, зазначених у зверненні про надання індивідуальної податкової консультації в порядку статті 52 Податкового кодексу України від 06.03.2023 №4641.1227, відповідач зазначив наступне: “В той же час, оскільки у ситуації, описаній у зверненні, покупцем на підставі податкової накладної, складеної на нього за фактом поставки товарів/здійснення попередньої оплати до податкового кредиту включено суму ПДВ, яка фактично постачальнику таким покупцем не сплачувалася (а була сплачена постачальнику третьою особою), то у даному випадку в межах функціонування СЕА ПДВ податковий кредит підлягає зменшенню на відповідну суму шляхом нарахування податкових зобов'язань з ПДВ з використанням механізму, визначеного пунктом 198.5 статті 198 розділу V ПКУ (за умови, що перша подія за операцією з постачання товарів/послуг настала після 1 липня 2015 року).
Надаючи правову оцінку висновкам контролюючого органу колегія суддів виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 17 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.
Приписами абзацу другого пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).
Дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198 цього Кодексу (абзац другий пункту 189.4 статті 189 Податкового кодексу України).
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені у статті 198 Податкового кодексу України.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац перший пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування (абзац четвертий пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).
При цьому у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку (пункт 50.1 статті 50 Податкового кодекс України.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, заставою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
При цьому поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові (стаття 558 Цивільного кодексу України).
Як зазначив позивач у зверненні про надання індивідуальної податкової консультації, придбання природного газу та інших товарно-матеріальних цінностей здійснюється шляхом укладення з постачальниками договорів купівлі-продажу як на умовах попередньої оплати, так і з оплатою за фактом поставки.
Зобов'язання ПрАТ "Полтавський ГЗК" з оплати природного газу забезпечені порукою третіх осіб перед постачальниками газу, відповідно до якої поручитель поручається перед постачальником природного газу здійснити його оплату (у т.ч. і попередню оплату) у разі невиконання цього зобов'язання самим ПрАТ "Полтавський ГЗК".
За доводами позивача, таким чином, може виникнути ситуація, що плата за придбаний за договором купівлі-продажу природний газ здійснюється не самим покупцем газу, яким є позивач, а третьою стороною, з подальшою компенсацією поручителю оплаченої постачальнику газу суми ПрАТ "Полтавський ГЗК".
При цьому податкова накладна на поставлений природний газ надається продавцем безпосередньо покупцеві газу.
Згідно з вищенаведеними приписами статті 198 Податкового кодексу України: до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг; датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Як визначено пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Отже, продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Суму ПДВ за отриманими від постачальника товарами товариство має право віднести до складу податкового кредиту за умови наявності складеної та зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної.
Така податкова накладна, складена з дотриманням норм Податкового кодексу України, яка відповідає первинним (бухгалтерським) документам, оформленим за операцією з постачання товарів/послуг, та зареєстрована в ЄРПН, для товариства-покупця є підставою для віднесення сум ПДВ, зазначених у ній, до податкового кредиту.
У спірному випадку, покупцем товару позивач зазначає ПрАТ "Полтавський ГЗК", якому продавцем газу надається відповідна податкова накладна, яка зареєстрована в ЄРПН.
Аналіз вищевикладеного свідчить про те, що наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають у позивача, за наявності складеної та зареєстрованої у ЄРПН податкової накладної, за придбані товари/послуги на дату тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, відповідно до вимог ст.187 Податкового кодексу України.
Як зазначено в спірній індивідуальній податковій консультації, формування податкового кредиту на підставі такої податкової накладної здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги почали використовуватися в оподаткованих операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, ким здійснена оплата (попередня оплата) постачальнику за такі товари/послуги (безпосередньо покупцем чи третьою особою).
Разом із тим, в оскаржуваній індивідуальній податковій консультації відповідач посилається на пункт 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, пов?язуючи вказану норму із правом позивача на формування податкового кредиту.
Відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
З аналізу спірної ІПК слідує, що позивачем не ставилося питання застосування п.198.5. ст. 198 Податкового кодексу України. Оскільки, як зазначено у позовній заяві, перелічені у підпунктах “а» - “г» пункту 198.5 статті 198 ПК України умови не відносяться до діяльності підприємства позивача.
Відповідач наведені обставини не заперечив, не спростував та не роз'яснив як саме фіскальний орган пов'язує поставлені товариством питання у спірній ІПК із підпунктами “а» - “г» пункту 198.5 статті 198 ПК України.
Наявності у діяльності підприємства позивача обставин, перелічених у підпунктах “а» - “г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, податковим органом також не наведено.
Таким чином, відповідачем в наданій спірній індивідуальній податковій консультації не конкретизовано, до якого підпункту пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України відносяться зазначені позивачем операції, щодо яких діють приписи пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, а також не здійснено посилань на нормативно-правові акти, які б пов'язували податкову ситуацію, яку ПрАТ “Полтавський ГЗК» зазначив у зверненні з нормами, викладеними у підпунктах “а» - “г» пункту 198.5 статті 198 ПК України.
Аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку контролюючий орган, надаючи спірну податкову консультацію, протиправно виходив та роз?яснював застосування п.198.5. ст. 198 Податкового кодексу України, оскільки таке питання ПрАТ “Полтавський ГЗК» не ставилося та наявність обставин перелічених у п.198.5. ст. 198 Податкового кодексу України на підприємстві позивача не доведена.
Решта доводів апеляційної скарги зводяться до того, що контролюючим органом надано позивачу податкову консультацію, яка містить необхідну інформацію і надає відповідь на зазначені у зверненні питання відповідно до чинних вимог ПК України, що, позаяк, було спростовано в ході цієї справи як судом першої, так і апеляційної інстанції.
Порушень судом першої інстанції норм процесуального права, про які наведено в апеляційній скарзі, апеляційним судом не встановлено. Суд першої інстанції навів мотиви, з яких він виходив при вирішенні спору, та зробив висновки з урахуванням правової позиції відповідача.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги контролюючого органу.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, яке є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу Державної податкової служби України без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової служби України - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 по справі № 440/12615/24 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий