02 травня 2025 р. Справа № 520/8541/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, по справі № 520/8541/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просив суд:
визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність;
зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок пенсії з 05.03.2024 без обмеження максимального розміру пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність;
зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області виплачувати позивачу пенсію без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, здійснивши виплату недоплаченої суми з 05.03.2024.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(II)/2016, а не Закону № 3668-VI.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому проти задоволення заперечував та просив відмовити.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію, як особа з інвалідністю 2 групи, призначену відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII).
Відповідно до протоколу про призначення пенсії ОСОБА_1 (пенсійна справа № 2013036274) від 05.03.2024, розмір якої складає - 33004,26 грн, але була обмежена максимальним розміром 23610 грн (а.с. 17).
Вважаючи такі дії ГУ ПФУ в Харківській області стосовно обмеження розміру його пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом, для захисту своїх порушених прав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що положення п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (яким внесено зміни до Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи») в частині виключення не може бути застосована до позивача, оскільки пенсія йому була призначена після 01.01.2016. Крім того, суд першої інстанції зазначає, що вказана норма не була визнана неконституційною, а отже є чинною та підлягає застосуванню відповідачем.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон № 2262-ХІІ.
Відповідно до ст. 43 Закону № 2262-XII (в редакції Закону України від 08.07.2011 року № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності з 01.10.2011 року) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08.07.2011 року №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
В мотивувальній частині вказаного рішення, а саме в п.2.3. Конституційний Суд України, зазначив, що з підстав, наведених у цьому Рішенні, підлягають визнанню такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, згідно з якими "максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".
При цьому, у відповідності до п.2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, положення ч.7 ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз. 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України у Справі №1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Таким чином, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України Рішення по справі №7-рп/2016 від 20.12.2016 року є втрата чинності із 20.12.2016 року положення ч.7 ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Отже, з 20.12.2016 року ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» втратила чинність.
При цьому, положення статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
У зв'язку з вищенаведеним, виникла колізія між Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 за №7-рп/2016 та Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому, суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 сформулювала правовий висновок, який полягає у тому, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" № 3668-VI.
Наведений вище висновок міститься у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 14.11.2022 у справі № 580/5957/21, від 04.10.2023 у справі №4 20/2146/19, від 27.10.2023 у справі № 826/13471/18, від 20.03.2024 у справі № 560/8994/21.
Окрім того, не зважаючи на сталу судову практику з цього питання, 12.10.2022 прийнято Рішення Конституційного Суду України № 7-р(II)/2022 у справі № 3-102/2021 (231/21, 415/21) за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI (щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України).
Зазначеним Рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
З огляду на зазначене, обмеження ГУ ПФУ в Харківській області максимального розміру пенсії позивачу в десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, при перерахунку пенсії з 05.03.2024, є протиправними.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу представника позивача слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати із прийняттям нового про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність; та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 05.03.2024 без обмеження максимального розміру пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 по справі № 520/8541/24 - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 05.03.2024 без обмеження максимального розміру пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко