01 травня 2025 р. Справа № 520/25644/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., повний текст складено 09.12.24 по справі № 520/25644/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
третя особа Пенсійний фонд України
про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Пенсійний фонд України, в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Харківській області від 19 серпня 2024 року О/р 262940008161 (вих. від 20 серпня 2024 року № 31009/03-16);
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення з 27 грудня 2023 року нарахування і виплати ОСОБА_1 129 798 грн 50 коп. щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді відповідно до довідки Верховного Суду від 20 березня 2024 року за вих. № 11/27/0/2-24;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 27 грудня 2023 року нараховувати і виплачувати ОСОБА_1 129 798 грн 50 коп. щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді відповідно до довідки Верховного Суду від 20 березня 2024 року за вих. № 11/27/0/2-24; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ПФУ в Харківській області від 19 серпня 2024 року О/р 262940008161 (вих. від 20 серпня 2024 року № 31009/03-16). Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення з 27 грудня 2023 року нарахування і виплати ОСОБА_1 129 798 грн 50 коп. щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді відповідно до довідки Верховного Суду від 20 березня 2024 року за вих. №11/27/0/2-24. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 27 грудня 2023 року нарахувати і виплатити ОСОБА_1 129 798 грн 50 коп. щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді відповідно до довідки Верховного Суду від 20 березня 2024 року за вих. № 11/27/0/2-24. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує з 04.09.2021 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, призначене із суддівської винагороди згідно із довідкою Господарського суду м. Києва від 03.09.2021 за №08-36/118/21. Зазначає, що суддівська винагорода згідно із довідкою Господарського суду м. Києва від 03.09.2021 за №08-36/118/21 розрахована з посадового окладу, який відповідає базовому розміру посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, розташованому у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб відповідно до Закону №1402. Зауважує, що оскільки позивачка пішла у відставку з посади судді Господарського суду м. Києва, а зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на аналогічній посаді, не відбулося, підстав для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Верховного Суду м. Київ від 20.03.2024 за №1127/0/2-24 відповідно до Закону №1402 - немає. Звертає увагу, що норма частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює конкретного розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Вказує, що необхідно враховувати положення інших нормативно-правових актів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді. Такі норми доповнюють частину третю статті 135 Закону №1402-VIII і становлять єдину спеціальну норму, якою визначається розмір посадового окладу судді.
ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 без змін. Зазначає, що при переведенні ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України на посаду судді Господарського суду міста Києва, відповідно до вказаної норми права, за нею зберігся статус, рівень грошового забезпечення та рівень соціально-побутового забезпечення, який прирівнюється до суддів вищих спеціалізованих судів (в даному випадку - Вищого господарського суду України). Вказує, що пенсійним органом протиправно їй відмовлено у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання згідно із довідкою Верховного Суду від 20 березня 2024 року за №1127/0/2-24.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що постановою Верховної Ради України від 21 червня 2012 року № 5012-VI ОСОБА_1 обрана на посаду судді Вищого господарського суду України.
На виконання вимог ч.3 ст.82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній станом на 08 листопада 2018 року), рішенням Вищої ради правосуддя від 08 листопада 2018 року №3380/0/15-18 ОСОБА_1 переведена на посаду судді Господарського суду міста Києва без конкурсу у зв'язку з припиненням роботи Вищого господарського суду України, в якому суддя обіймала посаду судді.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 26.08.2021 №1867/0/15-21 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Господарського суду міста Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в м. Києві та отримувала з 04.09.2021 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, призначене із суддівської винагороди згідно із довідкою Господарського суду м. Києва від 03.09.2021 за №08-36/118/21, розрахованої з посадового окладу судді місцевого суду.
20.03.2024 Верховним Судом видано ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за вих. №11/27/0/2-24 про те, що станом на 27.12.2023 її суддівська винагорода, яка враховується при призначенні / перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 249 612 грн 50 коп.
Така довідка видана на виконання ЗУ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України».
На підставі вказаної довідки Верховного Суду від 20.03.2024 за вих. №11/270/2-24 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління ПФУ в м. Києві із заявою від 13.04.2024 про перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Листом від 16.05.2024 у за вих. №20034-18732/Д-02/8-2600/24 Головне управління ПФУ в м. Києві повідомило ОСОБА_1 , що на виконання вимог ч.4 ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», - розмір щомісячного довічного грошового утримання складає 129 798 грн 50 коп.
19.08.2024 Головним управлінням ПФУ в Харківській області прийнято рішення О/р 262940008161 (вих. від 20.08.2024 №31009/03-16) про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із вказаною вище довідкою Верховного Суду від 20.03.2024 за вих. №11/27/0/2-24.
Не погодившись із зазначеними діями та рішенням відповідачів, позивачка ініціювала даний спір.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління ПФУ в Харківській області від 19.08.2024 О/р 262940008161 (вих. від 20.08.2024 №31009/03-16), що підлягає скасуванню, та протиправності дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення з 27.12.2023 нарахування і виплати ОСОБА_1 129 798 грн 50 коп. щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді відповідно до довідки Верховного Суду від 20.03.2024 за вих. № 11/27/0/2-24.У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 27.12.2023 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 129 798 грн 50 коп. щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді відповідно до довідки Верховного Суду від 20.03.2024 за вих. №11/27/0/2-24.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ ПФУ вчинено активні дії - припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 129 798 грн 50 коп. щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді відповідно до довідки Верховного Суду від 20.03.2024 за вих. №11/27/0/2-24. Окрім цього, суд першої інстанції зазначив, що позивачем заявлено вимогу про зобов'язання «нараховувати та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці», проте ця вимога не підлягає задоволенню, з огляду на передчасність її заявлення.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві частині, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон №1402-VIІІ.
Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 № 192-VIII (далі - Закон № 192-VIII) було запроваджено проведення первинного кваліфікаційного оцінювання суддів з метою прийняття рішень щодо можливості здійснення ними правосуддя у відповідних судах.
Особливості нарахування суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання у залежності від проходження суддею кваліфікаційного оцінювання були визначені у п.п. 22-25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII.
Положеннями п. 2 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII також було визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Відповідно до п. 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
За правилами п. 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI.
Однак, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16.10.2019 № 193-IX (далі - Закон № 193-IX), який набрав чинності 07.11.2019, п.п. 22, 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 1402-VIII були виключені.
Згідно з п. 24 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
У свою чергу, п. 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII передбачав, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Тобто, згідно викладених норм, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді залежав від проходження кваліфікаційного оцінювання та відпрацювання на посаді судді щонайменше трьох років з дня прийняття щодо судді відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В залежності від наведених обставин правовідносини щодо визначення розміру довічного грошового утримання судді регулювалося Законом № 2453-VI або Законом № 1402-VIII.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
У пункті 16 вказаного рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Конституційним Судом України зазначено, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
У зв'язку із наведеним Конституційний Суд України дійшов до висновку, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Таким чином, Конституційний Суд України у рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020 вказав на те, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці і жоден інший закон не регулює дане питання, в тому числі й Закон № 2453-VI.
Таким чином, з 19.02.2020 правовідносини щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання судді регулюється виключно Законом № 1402-VIII, а застосування різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів суперечить положенням частини першої статті 126 Конституції України.
У свою чергу, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII).
Згідно із частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (частина четверта статті 135 Закону № 1402-VIII).
У спірних правовідносинах суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці повинна визначатись з врахуванням розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з огляду на таке.
До набрання чинності Законом України від 02.06.2016 № 401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" та Закону № 1402-VIII систему судів загальної юрисдикції складали: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України (частина друга статті 17 Закону № 2453-VI).
Згідно із частиною другою статті 31 Закону № 2453-VI вищими спеціалізованими судами були: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.
Разом з тим, для створення більш ефективної моделі системи судоустрою, приведення її у відповідність із конституційними змінами, Верховною Радою України був прийнятий Закон № 1402-VIII, згідно із частиною третьою статті 17 якого систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.
При цьому, принципи його побудови (територіальності, спеціалізації та інстанційності) залишились незмінними.
Наведене свідчить, що як Законом № 2453-VI, так і Законом № 1402-VIII в системі судоустрою передбачені вищі спеціалізовані суди, базисом для утворення яких є принцип спеціалізації, сутність якого полягає в утворенні в системі судоустрою підсистем судових органів, уповноважених вирішувати справи певних категорій.
При цьому, як було зазначено вище, в силу вимог частини другої статті 31 Закону № 2453-VI Вищий адміністративний суд України був вищим спеціалізованим судом, а відтак, на думку колегії суддів, суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці для перерахунку пенсії позивача повинна визначатись з врахуванням базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, визначеного пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII.
Після рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. Закон № 1402-VIII встановлює суддівську винагороду для суддів вищих спеціалізованих судів та імперативно закріплює, що суддівська винагорода регулюється лише цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (стаття 135 Закону № 1402-VIII).
На підставі вищенаведеного, Верховний Суд у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 640/1064/21 виклав правовий висновок, відповідно до якого позивач обіймав посаду судді вищого спеціалізованого суду, звільнився у відставку та має статус судді у відставці, а тому він має право на відповідні гарантії, встановлені Законом № 1402-VIII для судді вищого спеціалізованого суду, зокрема на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII) відповідно до базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами (частини третя - п'ята статті 135 Закону № 1402-VIII), а не касаційного суду у складі Верховного Суду.
Колегія суддів враховує, що ці правові висновки у подальшому неодноразово застосовував Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 640/6204/21, від 27 вересня 2023 року у справі № 640/10671/22, від 01 квітня 2024 року у справі № 320/5754/23.
Конституційний Суд України у рішенні від 26.03.2024 №3-р(II)/2024 у справі №3-93/2022(217/22) визнав таким, що не відповідає Конституції України окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII зі змінами в тім, що він установлював для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до припинення діяльності цих судів гарантії, визначені Законом №2453-VІ, зокрема винагороду судді та вказав, що цим положеннями законодавець фактично визначив певну категорію суддів для яких до припинення діяльності цих судів усупереч конституційній гарантії матеріального забезпечення суддів як елементу їх незалежності та принципу єдиного статусу суддів вибірково встановив інший (менший) розмір винагороди судді, визначений Законом №2453-VI, порівняно з суддями, яким винагороду судді визначено Законом №1402-VIII.
Також, слід зазначити, що в абзаці 6 пункту 8.1 мотивувальної частини цього рішення Конституційний Суд України також зазначив, що для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які звільнилися у відставку до або після ухвалення Закону №3481, гарантії незалежності визначено Законом №1402-VIII з дня набрання чинності Законом №3481-IX.
Колегія суддів враховує, що конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справах №713/1064/17, №686/24597/16-а, №686/1938/17, №766/7021/17, №686/24597/16-а, від 11.12.2018 у справі №522/5168/17, від 11.02.2020 у справі №200/3958/19.
Законодавець з метою приведення положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у відповідність до рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, а також усунення інституційного дуалізму щодо подальшого функціонування найвищої інстанції судової гілки влади в Україні - Верховного Суду, врегулювання питання продовження суддівської кар'єри для суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів 21.11.2023 прийняв Закон України № 3481-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв'язку з рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України", який набрав чинності 27.12.2023 та яким розділ XII "Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було доповнено, зокрема пунктом 14-3 наступного змісту: «14-3. Судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, переведені до інших судів, а також ті, які виявили бажання звільнитися у відставку, за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів».
Відповідно до абз. 2 пунктом 14-4 розділ XII "Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII визначено, що судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, яким призначено розмір щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", мають право на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у порядку та розмірі, визначених частиною третьою статті 142 цього Закону, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду.
Таким чином, законодавець відновив гарантії суддівської незалежності в частині належного матеріального забезпечення у тому числі, для тих суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, які виявили бажання звільнитися у відставку.
Вказане додатково підтверджує правильність тлумачення Верховним Судом у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 640/1064/21 положень законів № 1402-VIII та № 2453-VI у системному зв'язку з Перехідними положеннями КАС України щодо поширення на суддів вищого спеціалізованого суду, який вийшов у відставку за Законом № 2453-VI, гарантій, встановлених Законом № 1402-VIII для суддів вищого спеціалізованого суду.
Враховуючи норми пункту 14-3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII та встановлені судом обставини стосовно того, що позивачка до ліквідації Вищого господарського суду України перебувала на посаді судді Вищого господарського суду України та у зв'язку з ліквідацією Вищого господарського суду України була переведена з посади судді Вищого господарського суду України на посаду судді Господарського суду міста Києва, колегія суддів доходить висновку, що за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення позивачка прирівняна до судді вищого спеціалізованого суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
За приписами частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.
Абзацом третім пункту 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що особові справи суддів, зазначених у цьому пункті, підлягають зберіганню у Верховному Суді, на який покладається видача документів для призначення/перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.
Як встановлено вище, Верховний Суд, видаючи позивачці довідку від 20.03.2024 за вих. №11/27/0/2-24 із зазначенням розміру суддівської винагороди, виходив з базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду.
Колегія суддів зазначає про відсутність спору щодо розрахунку розміру складових, зазначених у довідці Верховного Суду від 20.03.2024 за вих. № 11/27/0/2-24.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачка має право на перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у відповідності до положень статті 135 Закону №1402 на підставі довідки про розмір суддівської винагороди, виданої Верховним Судом від 20.03.2024 за вих. № 11/27/0/2-24.
У спірному випадку відповідачами не враховано, що положення пункту 14-3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлюють імперативну вимогу щодо прирівняння за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення до суддів вищих спеціалізованих судів тих суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, які виявили бажання звільнитися у відставку або які були переведені до інших судів.
Апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для перерахунку призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі пунктів 14-3, 14-4 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII.
Колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 24.06.1999 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-pn/2002, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 3.06.2013 №3-рп/2013, від 8.06.2016 №4-рп/2016, від 04.12.2018 №11-р/2018 наголошував на важливості належного матеріального та соціального забезпечення суддів й недопустимості будь-якого зниження рівня цієї гарантії незалежності суддів, що спрямовано на обмеження будь-якого впливу на суд, гарантування незалежного правосуддя та здійснення судочинства на основі принципів і приписів Конституції України, а також реалізацію конституційного права на судовий захист.
У Рішенні від 15.04.2020 №2-р(II)/2020 Конституційний Суд України підсумував, що «однією з гарантій незалежності суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, яке має гарантувати здійснення справедливого, незалежного, безстороннього правосуддя, а також, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його матеріального і соціального забезпечення, поширюються на всіх суддів і не можуть бути скасовані чи зменшені іншими нормативними актами» (абзац одинадцятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Отже, на важливості належного матеріального забезпечення всіх суддів й недопустимості будь-якого зниження рівня цієї гарантії незалежності суддів Конституційний Суд України наголошував і до прийняття останнього рішення від 26.03.2024 №3-p(II)/2024.
Інших підстав для відмови позивачці в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, крім наведених вище, відповідачами не зазначено.
Отже, підсумовуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ПФУ в Харківській області від 19.08.2024 О/р 262940008161 (вих. від 20.08.2024 №31009/03-16); визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення з 27.12.2023 нарахування і виплати ОСОБА_1 129 798 грн 50 коп. щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді відповідно до довідки Верховного Суду від 20.03.2024 за вих. №11/27/0/2-24, та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві з 27.12.2023 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 129 798 грн 50 коп. щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді відповідно до довідки Верховного Суду від 20.03.2024 за вих. №11/27/0/2-24.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній апелянтом частині.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 по справі № 520/25644/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко