01 травня 2025 р. Справа № 520/20049/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 (суддя: Котеньов О.Г., м. Харків) по справі № 520/20049/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (надалі також - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 223 085,25 грн. (двісті двадцять три тисячі вісімдесят п'ять гривень 25 копійок).
В обґрунтування позовних вимог вказував на допущення відповідачем протиправної бездіяльності в частині нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Пояснив, що з військової служби ОСОБА_1 звільнено 19.04.2021, а проведено повний розрахунок лише 24.06.2024, однак середній заробіток за час затримки відповідного розрахунку виплачений не був.
За викладених обставин, вважає, що наявні підстави для виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 223 085,25 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 у справі № 520/20049/24 задоволено частково позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 21.04.2021 по 18.07.2022 у сумі 6763 (шість тисяч сімсот шістдесят три) грн. 14 коп. та за період з 19.07.2022 року до 19.01.2023 року у розмірі 99148 (дев'яносто дев'ять тисяч сто сорок вісім) грн. 40 грн..
Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 по справі № 520/20049/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції неправильно розрахував суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Заважує, що порівнювати суму недоплати, яку, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 по справі № 520/21099/23 було виплачено позивачу у розмірі 82370,86 грн., необхідно не з сумами грошових коштів, сплачених позивачу при звільненні, а з сумами грошового забезпечення, отриманими ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, що становить 275848,81 грн., що у відсотковому співвідношенні складає 29,86% (82370,86/275848,81). А розрахована за вказаним методом сума компенсації становить 24595,94 грн., що, на думку апелянта, є розумною та співмірною сумою середнього заробітку у даному випадку.
Крім того, зауважує, що тривалість затримки остаточного розрахунку при звільненні (639 днів) була пов'язана з умисним затягування позивачем вирішення питання про індексацію його грошового забезпечення, адже при звільненні (19.04.2021) жодних претензій щодо неповноти нарахування та сплати складових грошового забезпечення останнім висловлено не було.
Також вказує, що у зв'язку з запровадженням в Україні воєнного стану, ВЧ НОМЕР_1 тривалий час була позбавлена можливості виконувати фінансові зобов'язання у повному обсязі та відповідно до законодавства була звільнена від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці (якщо порушення відбулося в період воєнного стану). У зв'язку з чим, вказує, що встановлений судом період виплат повинен бути скорочений з 21.04.2021 до 05.03.2022, тобто до дати, з якої ВЧ НОМЕР_1 звільняється від відповідальності за вказані порушення.
Позивач, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 19.04.2021 №94 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 19.04.2021.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 №520/21099/23 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2024 у справі №520/21099/23 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі №520/21099/23 залишено без змін.
Учасниками справи не заперечувалось, що відповідач виконав рішення суду та 24.06.2024 виплатив позивачу грошові кошти у розмірі 82370,86 грн..
ОСОБА_1 , вважаючи що відповідачем протиправно не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 21.04.2021 по 18.07.2022 у сумі 6763,14 грн. (згідно зі статтею 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року) та за період 19.07.2022 до 19.01.2023 у розмірі 99148,40 грн. (згідно зі статтею 117 КЗпП України у редакції, яка діяла після 19 липня 2022 року), оскільки після звільнення з військової служби 19.04.2021, виплату належних йому при звільненні сум грошового забезпечення у розмірі 82370,86 грн. проведено лише на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі № 520/21099/223 24.06.2024, що свідчить про порушення строку розрахунку при звільненні, встановленого статтею 116 КЗпП України, з вини відповідача.
При цьому, судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22, щодо компенсаційного характеру запровадженого статтею 117 КЗпП України заходу юридичної відповідальності, який вимагає застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби в поліції), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Колегія суддів також звертає увагу, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП, неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.
Отже, надаючи оцінку вимозі позивача щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вирішуючи питання в частині застосування до спірних правовідносин редакції статті 117 КЗпП України, яка діяла до 19.07.2022 та після запроваджених до неї змін, що діють з 19.07.2022, колегія суддів виходить із того, що це питання було предметом дослідження Верховного Суду у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 та від 06.12.2024 №440/6856/22.
За обставин цієї справи, остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні проведений 24.06.2024, відтак, періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 20.04.2021 (з дня, наступного за датою звільнення) по 24.06.2024 (день фактичного розрахунку при звільненні).
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цього спору.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі період з 18.12.2019 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період починаючи з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (в подальшому - Порядок № 260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
У постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 05 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 тощо.
Згідно з довідкою розрахунку середнього заробітку № 375 від 31.07.2024, виданою ВЧ НОМЕР_1 , середньоденна заробітна плата позивача становить 538,85 грн. (а.с. 55).
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 20.04.2021 по 24.06.2024 становить 1162 дні.
З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена в повному обсязі за 1162 дні складає 626 143,7 грн. (1162 (час затримки)*538,85 грн. (розмір середньоденної заробітної плати).
Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 162949,54 грн., з яких: грошове забезпечення та інші виплати, належні до виплати під час звільнення 80578,68 грн. (49,45%), та сума індексації грошового забезпечення, виплачену на виконання судового рішення у справі 520/21099/23 - 82370,86 грн (50,55%).
З урахуванням суми несвоєчасно сплаченого позивачу грошового забезпечення за рішенням суду у справі № 520/21099/23 (82370,86 грн.), відсотка цієї суми (50,55%) відносно розміру виплаченого грошового забезпечення та інших сум, належних позивачу до виплати під час звільнення (162949,54 грн.), розмір відшкодування заробітку за час затримки розрахунку за період з 21.04.2021 по 18.07.2022 складає 41638,47 (82370,86 х 50,55).
Колегія суддів вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.
Згідно з відомостями з офіційного вебсайту Національного банку України, середньозважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами домашнім господарствам за цільовим спрямуванням, в період затримки розрахунку при звільненні становила: у 2021 році - 20,3%; у 2022 році - 18,7%.
Отже, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, виходячи з розміру несвоєчасно виплаченої суми при звільненні (35934,13 грн.) за період з 19.11.2021 до 18.07.2022, приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами слід розрахувати як розмір сум, які позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, з огляду на такі розрахунки.
Так, ураховуючи суму недоотриманих коштів - 41638,47 грн., 20,3 % річних від суми 41638,47 грн. становитиме 8452,61 грн., тобто 23,16 грн. за день затримки розрахунку (8452,61: 365). Оскільки період затримки розрахунку у 2021 році становить 255 днів (за період з 21.04.2021 по 31.12.2021 включно), приблизний середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період становитиме 5905,80 грн. (255 х 23,16).
18,7% річних від суми 8452,61 грн. становитиме 1581,38 грн., тобто 4,33 грн. за день затримки розрахунку (1581,38:365); оскільки період затримки розрахунку у 2022 році становить 198 днів (за період з 01 січня 2022 року до 18 липня 2022 року включно), приблизний середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період становитиме 857,34 грн. (4,33 х 198).
З огляду на заявлену до стягнення суму середнього заробітку, встановлений розмір заборгованості (несвоєчасно виплачену суму при звільненні), характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2021 по 18.07.2022 грошового забезпечення у сумі 6763,14 грн. (5905,80 грн. + 857,34 грн.).
Період стягнення з 19.07.2022 по 24.06.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи правові висновки Верховного суду у зазначених вище справах, апеляційний суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, задоволенню підлягають вимоги за період з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 184 календарних днів.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 538,85 грн. х 184 = 99148,40 грн..
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення вимог позивача щодо зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2021 до 18.07.2022 у розмірі 6763,14 грн. та за період з 19.07.2022 до 19.01.2023 у розмірі 99148,40 грн..
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду в цій частині не спростовують.
Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 по справі № 520/20049/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова