30 квітня 2025 рокусправа № 380/13395/24
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи:
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі місячного грошового забезпечення, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з 18 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі місячного грошового забезпечення, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з 18 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Офісом Генерального прокурора протиправно не нараховувалась та не виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагороду у розмірі місячного грошового забезпечення, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з 18.10.2016 по 28.02.2018. Зазначає, що на військовослужбовців військової прокуратури поширюється законодавчі акти про військову службу, які регулюють порядок призначення, проходження, звільнення з військової служби, у тому числі приписи постанови № 889.Зі змісту постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 26.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що Кабінет Міністрів України у Постанові № 889 чітко передбачив перелік військовослужбовців, на яких поширюється її дія, серед яких відсутні військовослужбовці військових прокуратур (які відряджені до Генеральної прокуратури України), оскільки на момент виникнення спірних правовідносин з 18.10.2016 по 28.02.2018 грошове забезпечення військових прокурорів регулювалося Законом № 1697-VII та Постановами № 104 та № 505. Зазначає, що причиною відмови була підстава про те, що військовослужбовці військових прокуратур не відносяться до осіб, щодо яких може вирішуватись питання про нарахування та виплату передбаченої Постановою № 889 додаткової грошової винагороди.
Ухвалою суду від 29 липня 2024 року в клопотанні відповідача про перехід в загальне позовне провадження відмовлено.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та,-
встановив:
ОСОБА_1 з лютого 2015 по жовтень 2016 проходив військову службу у військовій прокуратурі Західного регіону України на посадах прокурора та старшого прокурора відділу статистики, ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань військової прокуратури Західного регіону.
Наказом військового прокурора Західного регіону України від 19.10.2016 № 512к ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України і всіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби в Генеральну прокуратуру.
Наказом Міністра оборони України № 709 від 13.12.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, на підставі п.п. «г» п. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом Генерального прокурора України № 1189-вк ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Позивач 05.02.2024 звернувся до Офісу Генерального прокурора з приводу нарахування і виплати йому щомісячної додаткової грошової винагороди.
Проте Офісом Генерального прокурора за результатам розгляду заяви відмовлено в проведенні перерахунку грошового забезпечення з підстав того, що він не проходи військову службу в Збройних силах України.
Позивач вважає, що його права було порушено внаслідок невиплати щомісячної додаткової винагороди за період проходження військової служби у Генеральній прокуратурі.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002р. №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6.07.1999р. №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються ЗУ «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби.
Так, відповідно до ч.1 ст.81 ЗУ «Про прокуратуру», заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.2 ст.81 ЗУ «Про прокуратуру», заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Частиною 8 ст.81 ЗУ «Про прокуратуру» визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.
Відповідно до пункту 4-1 Постанови КМУ від 31.05.2012р. №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, установлених цією постановою, а також окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.
Відповідно до ч.4 ст.83 ЗУ «Про прокуратуру», на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.
Приписами ч.2 ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За правилами ч.4 ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою КМУ від 22.09.2010р. №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова №889), зокрема пунктом 1, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду:
1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року- у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення:
5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно з пунктом 2 Постанови №889, граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 30.11.2020р. у справі №640/19556/18 проаналізував зміст ч.4 ст.27, ч.4 ст.83 Закону №1697-VII у взаємозв'язку з положеннями ст.2 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ, ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ та дійшов висновку, що військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом №1697-VII, разом з тим вони проходять військову службу особливого характеру відповідно до Закону №2232-ХІІ та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Частиною 8 ст.81 Закону №1697-VII передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом. Тобто наведеною нормою визначено, що військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури, виплачується саме грошове забезпечення.
Разом з тим, відносини в контексті виплати грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах врегульовані цим же законом, а саме ч.4 ст.27 та ч.4 ст.83 Закону №1697-VII.
Тобто, положення ч.8 ст.81 Закону №1697-VII підлягають застосуванню у сукупності із ч.4 ст.27 та ч.4 ст.83 цього Закону, які містять пряму відсилку до спеціального законодавства, що регулює виплату військовослужбовцям грошового забезпечення як складової гарантованого державою таким особам соціального захисту.
Таким чином, у контексті спірних правовідносин у справі №640/19556/18 Верховний Суд дійшов висновку, що визначення ч.8 ст.81 Закону №1697-VII складу грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах на підставі цього Закону, тобто із визначенням посадового окладу відповідно до прокурорсько-слідчої посади, не звільняє відповідача від обов'язку здійснювати виплату складових грошового забезпечення, зокрема, надбавки за вислугу років, відповідно до положень законодавчих актів про військову службу.
Системний аналіз вказаних приписів, дозволяє зробити висновок, що до дня початку роботи Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об'єднаних сил військовослужбовці Військової прокуратури об'єднаних сил у своїй діяльності керуються ЗУ «Про прокуратуру» №1697-VII, при цьому, вони проходять військову службу особливого характеру відповідно до ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для військовослужбовців. Тобто, на військовослужбовців військової прокуратури поширюється законодавчі акти про військову службу, які регулюють порядок призначення, проходження, звільнення з військової служби, у тому числі приписи Постанови №889.
Зі змісту Постанови №889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскільки пп.2 пунктом 1 Постанови №889 встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби), тому позивач має право на отримання щомісячної додаткової грошової винагороди у спірний період.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 31.01.2023р. у справі №520/21428/21, та всупереч доводам апелянта (відповідача), є релевантними до спірних правовідносин.
Крім того, суд наголошує, що за наявності у позивача права на отримання щомісячної додаткової винагороди, передбаченого чинним законодавством, не визначення розміру вказаної винагороди Міністерством оброни України свідчить про протиправну бездіяльність вказаного суб'єкта владних повноважень, проте не може бути перешкодою у реалізації військовослужбовцем своїх соціальних права, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.
Таким чином, у спірний період відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу щомісячну додаткову грошову винагороду.
За наведеного правового регулювання, ураховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.01.2023р. у справі №520/21428/21, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою КМУ №889 від 22.09.2010 за період 18 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Що стосується питання нарахування і виплати щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі місячного грошового забезпечення, передбаченої Постановою №889 за період з 18 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року, то суд вважає, що обов'язок визначення розміру місячної грошової допомоги законодавством покладено на відповідача, віднесено до його владних повноважень, відтак, не може перебиратися судом.
Крім того, такі повноваження відповідача щодо визначення конкретного розміру щомісячної додаткової грошової винагороди для позивача за розглядувані періоди, ще відповідачем не реалізовано.
Суд звертає увагу, що питання визначення розміру спірної додаткової винагороди має бути визначено саме відповідачем, оскільки пп.1 п.1 Постанови №889 чітко вказано, що щомісячна додаткова грошова винагорода виплачується у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення, тобто її розмір не є фіксованим, а тому відповідач уповноважений самостійно здійснювати розрахунок такої винагороди в межах місячного грошового забезпечення.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У зв'язку із зазначеним, суд дійшов висновку що відсутні підстави для зобов'язання відповідача здійснити нарахування і виплату спірної винагороди у розмірі місячного грошового забезпечення, а тому в цій позовних вимог слід відмовити.
Згідно положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач згідно з ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору та враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати щодо розподілу судового збору у справі розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 72, 73, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
ухвалив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з 18 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
3. Зобов'язати Офіс Генерального прокурора (01011, місто Київ, вул. Різницька, будинок 13/15 ЄДРПОУ 00034051 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) щомісячну додаткову грошову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» за період з 18 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 30.04.2025.
СуддяКоморний Олександр Ігорович