30 квітня 2025 року м. Київ справа №320/21743/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби
України у м. Києві та Київській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову відповідача у видачі позивачу паспорту у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- зобов'язати відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що по досягненню 14-річного віку ним було отримано паспорт громадянина України у формі ID-картки. По настанню строку заміни паспорта позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу паспорту громадянина України зразка 1994 року з відмовою у наданні згоди на збір та обробку його персональних даних. Проте, за результатами розгляду заяви відповідач відмовив у видачі позивачу паспорту громадянина України зразка 1994 року , що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що з 01.01.2016 запроваджено оформлення і видача паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія. При цьому, з 01.11.2016 припинено прийняття документів для видачі паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, а тому у відповідача відсутні підстави для видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
28.05.2024 року до суду надійшло клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву.
13.06.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.
Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
Позивач заявою від 02.04.2024 звернувся до відповідача про оформлення та видачу йому паспорту громадянина України у формі книжечки, без надання згоди на обробку персональних даних, без присвоєння унікального номеру запису в реєстрі.
Листом ЦМУ ДМС від 12.04.2024 позивача повідомлено, що ДМС до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Також зазначено, що особисті переконання особи, належність до окремих соціальних груп не може бути законною підставою для увільнення від своїх обов'язків перед державою або відмови від виконання законів.
Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, визначені Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI від 20.11.2012 (далі - Закон №5492).
Згідно з пп. а п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону №5492 документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону №5492 паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Згідно ч.ч. 1, 2, 4 ст. 14 Закону №5492 форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 4 Закону №5492, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Пунктом 3 Положення про паспорт визначено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.п. 1-4 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 (далі - Порядок №302), паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт. Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років.
Відповідно до п. 5 Порядку №302 передбачено, що у разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт.
Судом встановлено та не заперечується позивачем, що останній раніше особисто звертався до міграційної служби із заявою-анкетою, в якій просив внести про себе інформацію до Єдиного державного демографічного реєстру України у зв'язку із оформленням паспорта громадянина України у вигляді ID-картки та надала згоду на отримання відцифрованих відбитків пальців рук та внесення до безконтактного електронного носія. За результатами здійснених перевірок прийнято позитивне рішення про оформлення паспорта громадянина України за заявою-анкетою, виготовлений засобами Реєстру паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , отриманий позивачем особисто. Зазначено також, що при оформленні паспорта громадянина України сформовано унікальний номер запису в реєстрі 20050412-09397.
Отже, позивачем вже надавалась згода на обробку персональних даних під час оформлення паспорту громадянина України у вигляді ID-картки, у зв'язку з чим позивачу були присвоєно та сформовано унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі та взято відбитки пальців.
Суд звертає увагу, що аналіз положень п. 5 Порядку №302 дає підстави для висновку, що у разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт. При цьому, нормами Закону №5492, Положенням про паспорт, Порядком №302, не передбачена можливість видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року замість втраченого паспорта громадянина України у формі ІD-картки.
Відтак, правові підстави для видачі позивачу паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки замість втраченого паспорта громадянина України у формі пластикової ІD-картки відсутні.
Щодо посилань позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, суд звертає увагу на наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 зазначено, що ознаками цієї типової справи є :
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт.
Крім того, за обставинами цієї зразкової справи позивач звернувся із заявою про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру; така заява мотивована тим, що через свої релігійні переконання позивач відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді УНЗР, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Разом з тим, згідно встановлених судом обставин цієї справи, відносно позивача вже внесена інформація до Єдиного державного демографічного реєстру за його заявою, у вказаному Реєстрі щодо позивача є наявний УНЗР та йому було видано паспорт громадянина України у формі пластикової ІD-картки.
При цьому, при прийнятті рішення по зразковій справі суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання особи, що унеможливлювало внесення до Єдиного державного демографічного реєстру про таку особу.
Отже, спірні правовідносини у справі, що розглядається, з огляду на різні підстави позову та фактичні обставини, не відповідають ознакам типової справи, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17, тому викладені у вказаній постанові правові висновки не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи.
Таким чином, встановлення факту самостійного звернення позивача у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки фактично вказує про відсутність підстав для видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ у зв'язку із втратою паспорта громадянина України у формі ID-картки, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.12.2022 у справі №160/1/21 та від 08.06.2023 у справі №380/5977/21.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
VI. Судові витрати.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, підстав для відшкодування позивачу понесених при подачі позову судових витрат немає.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.