30 квітня 2025 року м. Київ справа №640/10441/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Пенсійного фонду України
про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта в частині,
І. Зміст позовних вимог.
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Пенсійного фонду України, в якому просить суд визнати протиправним та нечинним пункт 1 розділу ІІІ Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, через свої релігійні переконання має бажання жити та виконувати громадянські обов'язки відповідно до альтернативної системи обліку за іменем, без надання будь-яких цифрових, літеро-цифрових та штрих-кодів, які виконують функцію ідентифікації особи; без внесення персональних даних в електронні реєстри; без збору, накопичення та обробки інформації про особу. Вважає що облік віруючої особи повинен здійснюватися виключно на паперових носіях, і це є конституційним правом кожної особи. Водночас оскаржуване положення нормативно-правового акта не передбачає альтернативного підходу щодо обліку особи, яка не бажає використовувати цифрову ідентифікацію.
Відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечив, вказавши у відзиві, що оскаржувані положення нормативно-правового акта повністю відповідають актам вищої юридичної сили. Крім того, норми Положення також передбачають, що для осіб, які відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків вказується реквізити паспорта громадянина України.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.
Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 року вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.
На адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 11.10.2023 №03-19/29639/23 «Про скерування за належністю справи» надійшли матеріали адміністративної справи.
29.08.2024 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Жуку Р.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 року прийнято до провадження адміністративну справу та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні 07.11.2024 суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, суд встановив такі обставини.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років.
За твердженнями позивача, він є православним християнином, а також прихожанином Свято-Благовіщенського кафедрального собору м. Харкова, що підтверджується довідкою від 29.04.2019.
У зв'язку з цим, релігійні переконання позивача не дозволяють йому отримувати, використовувати унікальні номери, які підміняють його прізвище, ім'я, по-батькові.
Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, з метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки.
Позивач не погоджується з указаною нормою Положення, оскільки, на його думку, вона не враховує його особистих релігійних переконань та не передбачає можливості відмови від присвоєння йому унікального номера облікової картки. Він наголошує, що така процедура є безальтернативною та примушує його прийняти цифровий код, який, відповідно до його релігійних переконань, є неприпустимим і суперечить канонам православної віри. Позивач зазначає, що відсутність можливості врахування його релігійних поглядів порушує гарантоване Конституцією України право на свободу світогляду і віросповідання, оскільки держава фактично зобов'язує його погодитися на присвоєння номера, який він не може прийняти через релігійні переконання.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає таке.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантовано право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 9 Конвенції установлює, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.
Частиною третьою цієї статті передбачено перелік відомостей, які повинна містити персональна електронна облікова картка застрахованої особи.
Персоніфіковані відомості, внесені до персональної електронної облікової картки застрахованої особи, зберігаються в Пенсійному фонді протягом усього життя цієї особи, а після її смерті - протягом 75 років на паперових носіях та/або в електронній формі за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форм документа (частина четверта статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» реєстр застрахованих осіб - це автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону. Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною третьою статті 20 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що на кожну застраховану особу заводиться персональна електронна облікова картка, до якої включаються такі відомості як, зокрема, унікальний номер електронної облікової картки; унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі та серія, номер і назва документа, з якого взяті відомості до персональної облікової картки.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, яке відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до пункту 1 Розділу ІІІ Положення з метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки.
Суд наголошує, що в демократичному суспільстві забезпечення соціального захисту громадян, зокрема виплата пенсій та інших соціальних гарантій, неможливе без чіткого та прозорого механізму ідентифікації осіб. Присвоєння унікального номера облікової картки у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування має виключно технічний характер і не ставить за мету обмеження свободи віросповідання чи переконань особи.
Суд розуміє та поважає особисті релігійні переконання позивача та не ставить під сумнів щирість його почуттів і віри. Однак слід враховувати, що суспільні відносини у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування за своєю природою передбачають уніфікацію процедур, зокрема ідентифікацію застрахованих осіб саме за допомогою унікального номера, а не за прізвищем, іменем та по батькові, що дозволяє ефективно, оперативно та прозоро надавати соціальні гарантії усім громадянам України.
Варто наголосити, що держава, відповідно до Конституції України, має обов'язок гарантувати як свободу віросповідання, так і ефективне функціонування соціальної системи для всіх громадян, забезпечуючи при цьому баланс між індивідуальними правами особи та суспільними інтересами.
При цьому суд зазначає, що наведена позивачем практика у сфері податкового законодавства щодо можливості заміни реєстраційного номера облікової картки платника податків на серію та номер паспорта існує виключно у податкових правовідносинах і прямо передбачена Податковим кодексом України. Водночас законодавство про соціальне страхування таких альтернативних варіантів не містить, а відповідно, суд не має підстав вийти за межі чинного законодавчого регулювання.
Таким чином, суд наголошує, що встановлення персонального номера не порушує і не обмежує релігійних прав та переконань позивача, оскільки він є суто формальною процедурою, необхідною для забезпечення соціальних гарантій саме позивачу.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки чинним законодавством не передбачено інших способів обліку застрахованих осіб у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, ніж із присвоєнням індивідуального номера, що відповідає інтересам усього суспільства, забезпечує належний рівень соціального захисту громадян та не суперечить конституційним і конвенційним правам позивача.
Суд звертає увагу позивача, що відповідно до приписів статей 2, 4, 5 та 19 КАС України адміністративні суди уповноважені вирішувати публічно-правові спори, які виникають з реалізації суб'єктом владних повноважень управлінських функцій. Водночас ці управлінські функції повинні здійснюватися таким суб'єктом владних повноважень саме на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Це означає, що питання, врегульовані виключно законами України, зокрема питання щодо способу ведення персоніфікованого обліку застрахованих осіб, не можуть переглядатися судами адміністративної юрисдикції з погляду доцільності чи відповідності цих законодавчих приписів поглядам або переконанням окремих громадян. Законодавець, встановлюючи правила ведення обліку, визначає певний механізм, який суд зобов'язаний застосовувати саме в тому вигляді, в якому він закріплений законом, і не може на власний розсуд або за вимогою окремих громадян змінювати порядок, передбачений чинним законодавством.
Таким чином, саме Верховна Рада України, а не суд, наділена повноваженнями визначати правові засади обліку застрахованих осіб, порядок використання унікальних номерів та можливість альтернативних способів їх ідентифікації. Оскільки чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не передбачено альтернативних способів обліку осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від отримання унікального номера, суд не має юридичних підстав зобов'язати відповідача діяти в інший спосіб, ніж визначено законом.
У цьому контексті суд зазначає, що оскаржуваний позивачем нормативно-правовий акт - Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування - прийнятий Пенсійним фондом України саме на виконання приписів Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». При цьому зазначений Закон не передбачає жодних альтернативних варіантів чи підходів до порядку ведення обліку застрахованих осіб, які через свої релігійні переконання не бажають отримувати унікальний номер облікової картки. Відповідач, Пенсійний фонд України, у цьому разі діяв виключно на виконання прямої законодавчої норми, а тому не мав жодних правових підстав встановлювати на власний розсуд інший порядок, ніж передбачений законом.
Отже, встановлення відповідачем альтернативних правил без прямої законодавчої вказівки на це, навпаки, означало б порушення ним вимог чинного законодавства, що є неприпустимим у правовій державі.
Суд наголошує, що позивач фактично ставить питання щодо необхідності зміни законодавчого регулювання відповідних суспільних відносин, яке виходить за межі компетенції суду. Згідно з Конституцією України, суд не має повноважень контролювати нормотворчий процес Верховної Ради України чи ініціювати зміни у законодавстві. Вказані питання належать виключно до компетенції законодавчого органу влади.
Таким чином, суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
VI. Судові витрати.
У зв'язку зі звільненням позивача від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Суддя Жук Р.В.