ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" травня 2025 р. справа № 300/5186/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Чернігівській області) в якому просить суд:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у призначенні пенсії та скасувати рішення від 01.05.2024 №092950016194 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 14.04.2024 пенсію за віком з врахуванням до загального страхового стажу періоду навчання з 01.09.1981 по 01.03.1983 та періоду роботи з 18.08.1989 по 24.09.1999 згідно записів трудової книжки, а також періоду ведення підприємницької діяльності з 01.10.2000 по 31.12.2003.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що пенсійним органом протиправно відмовлено у призначенні йому пенсії за віком не враховавши дойого страхового стажуперіоду роботи з 18.08.1989 по 24.09.1999, згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 10.03.1983, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому не належне ведення трудової книжки не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з їх врахуванням. Також зазначив про те, що пенсійним органом протиправно не враховано період його навчанняз 01.09.1981 по 01.03.1983, оскільки такий підтверджується записами трудової книжки та дипломомі довідкою. Крім того зазначив про те, що пенсійним органом протиправно незараховано період ведення підприємницької діяльності з 01.10.2000 по 31.12.2003, оскільки такий підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія В00 № 479500, довідкою № 4-ОПП №260/10/29-015, випискою з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серія ААВ №522428 та свідоцтвом платника єдиного податку Серія А № 402762.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.41-42).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у відзиві на позов щодо задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що статтею 26 Закону №1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.До страхового стажу не зараховано періоди: - навчання з 01.09.1981 по 01.03.1983, оскільки в дипломі відсутній підпис голови екзаменаційної комісії; -період роботи з 18.08.1989 по 24.09.1999, оскільки згідно із записами трудової книжки від 17.06.1970 серія НОМЕР_2 не зазначено дату наказу про прийняття на роботу, запис про звільнення з роботи засвідчений відтиском печатки колишньої УСРС; - період ведення підприємницької діяльності з 02.10.2000 по 31.12.2003, оскільки відсутні документи про сплату страхових внесків. Враховуючи зазначене просить суд у задоволенні позову відмовити (а.с.48-52).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.57-59), в якому представник заперечуючи проти позовних вимог, зазначила ті самі заперечення, що і відповідач 1 у відзиві на позовну заяву, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 , 24.04.2024 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 01.05.2024 №092950016194 відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
У рішенні зазначено про те, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 рік.Згідно вказаного рішення: вік позивача 60 років 11 днів, страховий стаж становить 23 роки 05 місяців2 дні, страховий стаж для визначення права з урахуванням п. 3.1. розділу ХV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV - 25 років 7 місяців 16 днів.До страхового стажу не зараховано періоди: - навчання з 01.09.1981 по 01.03.1983, оскільки в дипломі відсутній підпис голови екзаменаційної комісії; -період роботи з 18.08.1989 по 24.09.1999, оскільки не зазначено дату наказу про прийняття на роботу, запис про звільнення з роботи засвідчений відтиском печатки колишньої УСРС; - період ведення підприємницької діяльності з 02.10.2000 по 31.12.2003, оскільки відсутні документи про сплату страхових внесків(а.с.25-26).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з метою підтвердження роботи в кооперативі "Вторма» з 18.08.1989 по 24.09.1999 надіслано відповідні запити до Державного архіву Івано-Франківської області, архівного відділу Коломийської міської ради, архівного відділу Коломийської райдержадміністрації.
Листом Державного архіву Івано-Франківської області №83/06-07 від 13.05.2024 повідомлено про те, що надати архівні довідки про стаж та розмір заробітної плати немає можливості, оскільки документи з особового складу вказаного кооперативу на зберігання до Державного архіву Івано-Франківської області не надходили (а.с.28).
Листом архівного відділу Коломийської міської ради № 261/02.2.4-01 від 14.05.2024 повідомлено про те, що документи кооперативу побутового обслуговування населення “Вторма» до архівного відділу на зберігання не передавалися (а.с.29).
Листом Архівного відділу Коломийської райдержадміністрації № 04-01/П-85 від 07.05.2024 повідомлено про те, що документи кооперативу побутового обслуговування населення “Вторма» в архівний відділ на зберігання не поступали (а.с.30).
Вважаючи відмову протиправною, з метою захисту своїх порушених прав та інтересів, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 рік;
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно вимог статті 62 Закону №1788-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані. наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 1.1, 2.2, 2.4 Інструкції №58 передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Одночасно, пунктами 2.6, 2.8-2.10 Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Згідно пунктів 2.11-2.12 Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Слід зазначити, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17, у якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, згідно з пунктом 1.5 Інструкції №58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 10.03.1983 серії НОМЕР_1 (а.с.20-23) позивач:
- 18.08.1989 прийнятий на роботу водієм в кооператив «Вторма» (Протокол зборів №6) (запис № 10);
- 24.09.1999 звільнений у зв'язку з скороченням чисельності працівників (Протокол зборів за №11 від 21.09.99).
Суд констатує, що жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці позивача немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем 2 при вирішенні питання про призначення пенсії.
У оскаржуваному рішенні Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зазначає, що страховий стаж позивача становить 23 роки 5 місяців 2 дні, страховий стаж для визначення права з урахуванням п.3.1 розділу ХVПрикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - 25 років 7 місяців 16 днів. Разом з тим відповідача не зарахував період роботи з 18.08.1989 по 24.09.1999, оскільки згідно із записами трудової книжки від 10.03.1983 серія НОМЕР_3 не зазначено дату наказу про прийняття на роботу, запис про звільнення з роботи засвідчений відтиском печатки колишньої УСРС.
Водночас, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській областівідмовляючи у зарахуванні спірного періоду роботи позивача з 18.08.1989 по 24.09.1999не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
З огляду на наведене, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки, а саме не зазначення роботодавцем дати наказу про прийняття на роботу не може бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи до страхового стажу необхідного для призначення пенсії за віком та як наслідок позбавлення особи правана соціальний захист.
Також, суд критично ставиться до обґрунтувань відповідача щодо незарахуваннядо страхового стажу позивача періоду роботи з 18.08.1989 по 24.09.1999через те, що у трудовій книжцізапис про звільнення позивача завірено печаткою УРСР. На думку суду, та обставина, що підприємство не замінило свою печатку новою після припинення СРСР, не робить такий запис, який засвідчений нею, неправдивим. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа №275/615/17 (К/9901/768/17).
Враховуючи відсутність у позивача відповідальності за ведення трудової книжки, яку в установленому законодавством порядку покладено на роботодавця, суд вважає безпідставними доводи відповідача про незарахування періоду роботи позивача водієм в кооперативі «Вторма'з 18.08.1989 по 24.09.1999 через засвідчення уповноваженою особою кооперативу «Вторма'запису про звільнення позивача печаткою УРСР.
Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що ГУ ПФУ в Чернігівській області при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком з формальних причин не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи водієм в кооперативі «Вторма» з 18.08.1989 по 24.09.1999, оскільки такий період підтверджено відомостями трудової книжки позивача від 10.03.1983 серія НОМЕР_1 , тому підлягає зарахуванню відповідачем.
Щодо неврахування до страхового стажу позивача період його навчання з 01.09.1981 по 01.03.1983, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Пунктом 8 Порядку №637 визначено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 від 10.03.1983 серія НОМЕР_1 (а.с.20-23) позивач у період з 01.09.1981 по 28.02.1983 навчався у Чернівецькому технічному училищі №4 (Диплом НОМЕР_4 ) (запис 1-2).
Також згідно Диплому НОМЕР_4 від 28.02.1983 (а.с.31) позивач у період з 01.09.1981 по 01.03.1983 навчався у Чернівецькому технічному училищі №4.
Згідно довідки Держаного професійно-технічного навчального закладу Чернівецький професійний ліцей залізничного транспорту від 22.05.2024 №24, ОСОБА_1 навчався в ТУ№4м. Чернівці на денній формі навчання. Зарахований на державну форму навчання з 28.08.1981(наказ №37-К від 28.08.1981) за професією «помічник машиніста тепловоза» та відрахований 15.03.1983 в зв'язку з закінченням училища (наказ №17-К від 15.03.1983)(а.с.32).
Після завершення навчання позивач з 04.03.1983 прийнятий на роботу у Локомотивне депо Коломия-Львів, слюсарем з ремонту рухомого складу 3 розряду і 07.04.1983 звільнений у зв'язкуз призовом на військову службу, що підтверджується записами № 3-4 трудової книжки від 10.03.1983 серія НОМЕР_1 .
Таким чином, позивач підтвердив факт навчання у спірний період з 01.09.1981 по 01.03.1983 належними доказами. Водночас, відповідачем не надано доказів які підтверджували протилежне. Посилання відповідача на те, що у Дипломі НОМЕР_4 відсутній підпис голови екзаменаційної комісії, не спростовує те, що позивач у період з 01.09.1981 по 01.03.1983 навчався у Чернівецькому технічному училищі №4.
З огляду на вищевикладене, період навчання позивача з 01.09.1981 по 01.03.1983 підлягає зарахуванню до його страхового стажу.
Інших підстав для незарахування вищевказаного періоду роботи та навчання позивача до його страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Щодо тверджень відповідача про неврахування періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.10.2000 по 31.12.2003, так як відсутні документи щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України, суд зазначає таке.
03.07.1998 за №727/98 Президентом України прийнято Указ "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства" (далі - Указ №727/8).
Відповідно до п. 2 Указу №727/8 (чинного на час сплати позивачем єдиного податку у спірні періоди), суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: - до місцевого бюджету - 43 відсотки; - до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; - на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
Згідно п. 6 Указу №727/8, суб'єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником податків, в тому числі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Дію Указу №727/8 припинено згідно із Законом України від 04.11.2011 №4014-VІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності", який набрав чинності з 01.01.2012.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII, розділ XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доповнено пунктом 3-1, яким встановлено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі статтею 26 цього Закону включаються періоди, зокрема з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру.
Крім того, до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.07.2014 №22-1 законодавцем також внесено зміни та встановлено, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 по 31.12.2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Таким чином, законодавчо визначеною умовою для зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 31.12.2003 на спрощеній системі оподаткування є сам лише факт реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності.
Відповідно до наданої довідки Коломийської ОДПІ від 05.04.2011 № 260/10/29015, Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія В00 №479500, виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серія ААВ №522428 та свідоцтва платника єдиного податку Серія А № 402762, судом встановлено, що позивач з 11.08.1999 перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець (а.с.33, 34, 35, 36).
Також позивачу Державною податковою адміністрацією України виданоСвідоцтво Серія Б № 038617 від 20.02.2004 про сплату єдиного податку (а.с.38).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Безпідставними є посилання відповідача на відсутність інформації про сплату позивачем страхових внесків, оскільки підставою для зарахування стажу за спірний період є факт реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності.
Більше того відповідачем не надано суду жодної інформації про наявність заборгованості позивача за платежами до Пенсійного фонду України. Відтак, відсутність доказів наявності заборгованості перед податковим та пенсійним органами свідчить про сплату позивачем всіх необхідних платежів під час провадження підприємницької діяльності.
На підставі вищевикладеного, періоди здійснення позивачем підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування з 01.10.2000 по 31.12.2003 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача у повному розмірі.
Отже, оскаржуване рішення відповідача 2 є протиправним та підлягає скасуванню, а спірні періоди необхідно зарахувати до страхового стажу позивача.
Зважаючи на те, що відповідачами визнається страховий стаж позивача 23 роки 05 місяців 2 дні, страховий стаж для визначення права з урахуванням п. 3.1. розділу ХV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV - 25 років 7 місяців 16 днів, а також враховуючи висновки суду щодо протиправності дій відповідача 2 щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів з 01.09.1981 по 01.03.1983,з 18.08.1989 по 24.09.1999, з 01.10.2000 по 31.12.2003, у ОСОБА_1 який досягнув 60 років наявний страховий стаж більше 31 року, що дає йому право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
За приписами частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у випадку, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за вислугу років визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії щодо розгляду заяви позивача від 24.04.2024 за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Згідно з частиною 1 статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (пункт 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV).
Так, позивач 14.04.2024 досягнув 60 річного віку, звернувся до пенсійного органу за призначенням пенсії за віком 24.04.2024, тобто в межах трьох місяців.
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії від 01.05.2024 №092950016194, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 24.04.2024) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1981 по 01.03.1983, період роботи з 18.08.1989 по 24.09.1999, період ведення підприємницької діяльності з 01.10.2000 по 31.12.2003 та призначити з 14.04.2024 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку) пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, з урахуванням зазначеного вище, суд, на підставі наданих доказів та системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню частково.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 1211,20 гривень, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи платіжні інструкції № 31 від 26.06.2024 (а.с.1).
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право покласти судові витрати у справі повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли з вини Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яке прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, то з останнього підлягають стягненню за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1000 гривень.
Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській областівід 01.05.2024 №092950016194 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 з 14.04.2024 пенсію за віком з врахуванням до загального страхового стажу періоду навчання з 01.09.1981 по 01.03.1983, періоду роботи з 18.08.1989 по 24.09.1999 згідно записів трудової книжки, а також періоду ведення підприємницької діяльності з 01.10.2000 по 31.12.2003.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ідентифікаційний код юридичної особи 21390940) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) судові витрати із сплати судового збору у розмірі 1000 (однієї тисячі) гривень00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ), адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), адреса: вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.
відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ідентифікаційний код юридичної особи 21390940), адреса: вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.