01 травня 2025 року Справа № 280/989/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (04075, м. Київ, вул. Максименка Федора, 21, ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
12 лютого 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправними дії Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднаної штурмової бригади Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по депреміюванню ОСОБА_1 у грудні 2024 року у розмірі 95%;
зобов'язати Департамент поліції особливого призначення «Об'єднаної штурмової бригади Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » донараховати та виплати ОСОБА_1 премію за грудень 2024 року у розмірі 95%;
судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу, покласти на відповідача.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач з 22.06.2018 проходить службу в органах поліції. 11 липня 2023 року позивач добровільно вступив до лав Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднаної штурмової бригади Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Заступник командира ШБ №1 (« ІНФОРМАЦІЯ_2 ») полку УПОП №3 ДПОП «ОШБ «Лють» майор поліції ОСОБА_3 20.12.2024 подав рапорт на ім'я т.в.о. начальника управління - командира полку управління поліції особливого призначення №3 Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднаної штурмової бригади Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » підполковника поліції Дмитра Хміля про депреміювання деяких поліцейських за грудень 2024 року, у тому числі й позивача через їх посереднє, без особливої ініціативи ставлення до виконання отриманих завдань. Позивач вважає дії відповідача по депреміюванню позивача у грудні 2024-го року у розмірі 95% протиправними та такими, що суперечать нормам діючого законодавства України у зв'язку із чим звернувся з даним позовом до суду. Позивач просить суд задовольнити позовну заяву.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.02.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване місце проживання, або інші належні докази на підтвердження зареєстрованого місця проживання позивача.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.02.2025 продовжено позивачу процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 03.03.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
05 березня 2025 року до суду надійшов відзив Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на позовну заяву. Відповідач проти вимог, викладених в позовній заяві, заперечує в повному обсязі та зазначає, що предметом спору є нарахування та виплата премії відповідно позивач не має права на звільнення від сплати судового збору, а посилання на норми КЗпП України є недоречними. Також, відповідач вказує на те, що підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 988 надано право керівникам органів, закладів та установ Національної поліції в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення, здійснювати преміювання поліцейських відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби. Згідно Положення про преміювання поліцейських ДПОП «ОШБ «Лють» затвердженого наказом ДПОП «ОШБ «Лють», встановлення премій є правом керівника, а не його обов'язком, при цьому, встановлення цих премій можливе лише при наявності відповідних бюджетних асигнувань. Відповідач наполягає на тому, що премія за своїм змістом є засобом заохочення поліцейських та не є обов'язковими платежем, хоча і входять до структури грошового забезпечення поліцейського. Відповідно до змісту рапорту, який був долучений до матеріалів адміністративного позову самим представником позивача, вбачається, що заступник командира майор поліції Іван Годунов звернувся із рапортом до т.в.о. начальника управління командира полку УПОП № 3 ДПОП «ОШБ «Лють» яким вважав за потрібне встановити премію у розмірі 5 % за грудень 2024 року, зокрема і позивачу. У подальшому т.в.о. начальник управління командира полку УПОП № 3 ДПОП «ОШБ «Лють» Дмитро Хміль звернувся із рапортом до начальника ДПОП «ОШБ «Лють» полковника поліції Максима Казбана про встановлення рівня преміювання за грудень 2024 року через посереднє відношення до виконання поставлених завдань у розмірі 5 %. Ураховуючи вищевикладене, жодного «деприміювання» відносно позивача не було, про те останньому за грудень 2024 року встановлено розмір премії 5%. Отже, керівництво ДПОП «ОШБ «Лють» діє виключно у межах своїх повноважень та виключно у законний спосіб. З огляду на те, що премія пов'язується з результатами службової діяльності, професійними заслугами, то за наявності зауважень чи недоліків в роботі керівник може зменшити працівникові розмір його премії за підсумками місяця. Щодо стягнення судових витрат відповідач зазначає, що заявлена сума за надану правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. є неспівмірною та не є розумною, а також не доведеною, що такі витрати є не лише фактичними, але й неминучими. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представником позивача 06.03.2025 надано суду відповідь на відзив. Представник позивача наполягає на тому, що позивача було саме депремійовано. Позивач погоджується на встановлення відсотку премії у грудні 2024 року на рівні особового складу відповідача, який не було депремійовано, але позивач не може знати такий відсоток преміювання, однак позивач обізнаний, що даний рівень є значно вищий, ніж в позивача. Позивач наполягає на задоволенні позову.
Відповідач скористався своїм правом та 07.03.2025 надав суду заперечення на відповідь на відзив. Відповідач наполягає на відсутності підстав для задоволення позову.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.03.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про об'єднання справ в одне провадження.
Ухвалою суду від 30.04.2025 витребувано у Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції «Лють» копію Положення про преміювання поліцейських ДПОП «ОШБ «Лють», затвердженого наказом ДПОП «ОШБ «Лють», копію рапорту т.в.о. начальника управління командира полку УПОП № 3 ДПОП «ОШБ «Лють» Дмитра Хміля до начальника ДПОП «ОШБ «Лють» полковника поліції ОСОБА_4 про встановлення рівня преміювання за грудень 2024 року, наказу про встановлення позивачу премії за грудень 2024 року.
01 травня 2025 року витребувані документи надійшли на адресу суду.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 у спірний період проходив службу на посаді заступника командира взводу № 2 роти № 2 штурмового батальйону № 1 (« ІНФОРМАЦІЯ_2 ») полку Управління поліції особливого призначення № 3 Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у званні старшого лейтенанта поліції.
Згідно рапорту заступника начальника ШБ № 1 (« ІНФОРМАЦІЯ_2 ») полку УПОП № 3 ДПОП «ОШБ «Лють» майора поліції ОСОБА_5 від 20.12.2024 у грудні 2024 року підстав для депреміювання особового складу роти № 2 штурмового батальйону № 1 полку Управління поліції особливого призначення № 3 Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за період з 01.12.2024 по 31.12.2024 не має, окрім наступних поліцейських, яким потрібно встановити премію у розмірі 5%, через їх посереднє, без особливої ініціативи ставлення до виконання отриманих завдань: старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , заступника командира взводу № 2 роти № 2 штурмового батальйону № 1 (« ІНФОРМАЦІЯ_2 ») полку.
Згідно довідки про здійснення розрахунків за грудень 2024 року ОСОБА_1 виплачено щомісячну премію у сумі 543,39 грн., що становить 5% від суми грошового забезпечення.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати премії у розмірі лише 5% протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною 1 ст.1 Закону України "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) встановлено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
За визначенням статті 3 Закону №580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Обов'язки поліцейського передбачені частиною 1 статті 18 цього ж Закону, зокрема: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.2023 №30 "Про утворення територіального органу Національної поліції" утворено як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Національної поліції - Департамент поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яку зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 02.02.2023.
Наказом Національної поліції України від 16.04.2024 №403 "Про деякі питання організації діяльності Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", передбачено участь поліцейських в обороні України відповідно до Закону України "Про оборону України" шляхом безпосереднього ведення бойових дій за рішенням військового командування, погодженим з керівником поліції або уповноваженою ним особою, під час дії правового режиму воєнного стану в ході відсічі збройної агресії проти України.
Частинами 1 та 2 статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Грошове забезпечення поліцейських визначається постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова № 988, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин).
Так, згідно з абз. 1 п. 1 Постанови № 988 грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 988 надано право керівникам органів, закладів та установ Національної поліції в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення здійснювати преміювання поліцейських відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби.
Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 №260 (далі - Порядок №260, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункт 3 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 12 розділу II Порядку №260 передбачено, що керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та в межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції України.
У місяці виконання дисциплінарного стягнення поліцейського премія може не встановлюватися.
Розміри премії встановлюються за рішенням керівників органів поліції відповідно до затверджених ними положень про преміювання та наявного фонду грошового забезпечення.
Рішення керівників органів поліції про преміювання оформлюється наказом, який видається до 25 числа кожного місяця, згідно із затвердженим положенням про преміювання та на підставі списків керівників структурних або відокремлених підрозділів органу поліції. Рішення керівників органів поліції про преміювання заступників керівника органу поліції, керівників структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів здійснюється на підставі наказу.
Залежно від виконання показників преміювання (у тому числі успішного виконання службових обов'язків, допущення проступків, застосування до поліцейських дисциплінарного стягнення в установленому законодавством порядку), які можуть впливати на розмір премії, до наказу про преміювання за відповідний місяць можуть уноситися відповідні зміни та проводитися перерахунок премії на підставі мотивованого рапорта (звернення) керівника.
Нарахування премії проводиться у відсотках до грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер).
Виплата премій поліцейським здійснюється за наказами керівників органів поліції.
Виплата премії проводиться щомісяця за поточний місяць разом з виплатою грошового забезпечення.
Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про правомірність дій Управління поліції особливого призначення № 3 Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в частині що оспорюється позивачем, суд досліджує дотримання відповідачем процедури та порядку їх вчинення та не втручається у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень щодо встановлення і визначення позивачу розміру видів грошового забезпечення.
При цьому, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а.
Суд зазначає, що дискреція це не обов'язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов'язку.
Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб'єктів.
Зв'язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v.Bulgaria» № 30985/96).
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Одним з критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
За обставинами справи предметом спору є дії відповідача яким знижено позивачу розмір премії у грудні 2024 року на 95%.
При дослідженні рапорту заступника начальника ШБ № 1 (« ІНФОРМАЦІЯ_2 ») полку УПОП № 3 ДПОП «ОШБ «Лють» майора поліції Івана Годунова від 20.12.2024, судом встановлено, що причиною встановлення ОСОБА_1 премії у розмірі 5% стало посереднє, без особливої ініціативи ставлення до виконання отриманих завдань.
Відповідно до розділу ІІ Положення про преміювання поліцейських Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 », затвердженого наказом Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 20.09.2023 № 458 (далі - Положення), преміювання здійснюється за результатами службової діяльності поліцейських за місяць за такими показниками: неухильне дотримання положень Конституції та законів України, нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції; професійність виконання службових обов'язків відповідно до вимог нормативно-правових актів, функціональних обов'язків (посадових інструкцій), наказів керівництва Департаменту; виконання заходів, передбачених планами роботи Національної поліції України, Департаменту, його структурних, стройових та територіальних (відокремлених) підрозділів; дотримання виконавської дисципліни, належне, своєчасне та якісне виконання посадовими особами структурних, стройових і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту нормативно-правових актів, наказів, доручень, рішень, планів, програм, функціональних обов'язків (посадових інструкцій) тощо;своєчасна та якісна підготовка наказів, довідкових, аналітичних та інших матеріалів, що стосуються діяльності Департаменту; дотримання службової дисципліни.
Порядок і строки преміювання регламентуються розділом IV Положення.
Так, згідно п. 2 розділу IV Положення начальники структурних, стройових та територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту або особи, які виконують їх обов'язки, до 25 числа місяця, за який установлюється премія, готують і за потреби узгоджують із начальниками батальйону, роти або взводу списки поліцейських на преміювання, ураховуючи виконання показників преміювання, підписують їх і подають до управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку.
Відповідно до п. 7- 8 розділу IV Положення виплата премії поліцейським здійснюється щомісяця за поточний місяць разом із виплатою грошового забезпечення.
Залежно від виконання показників преміювання (у тому числі успішного виконання службових обов'язків, допущення проступків, застосування до поліцейських дисциплінарного стягнення в установленому законодавством України порядку), які можуть впливати на розмір премії, до наказу Департаменту про преміювання за відповідний місяць можуть уноситися відповідні зміни та проводитися перерахунок премії на підставі мотивованого рапорту (доповідної записки) (додаток 4).
З метою належного застосування цього Положення та стимулювання поліцейських, які дотримуються високого професійного рівня виконання поставлених завдань у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, можливе встановлення додаткової премії за ініціативою начальників структурних, стройових та територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту в межах видатків, виділених на утримання Департаменту (п. 17 розділу IV Положення).
Відповідно до пп. 2 п. 4 Постанови № 988, п. 12 розділу II Порядку №260, розділу ІІ Положення преміювання поліцейських здійснюється відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби, успішного виконання службових обов'язків, проте вказаними нормами не передбачено обов'язку зазначати у рапорті конкретні факти та обставини, які були взяті до уваги керівником (начальником) при вирішенні питання преміювання поліцейського, не визначено, що проведення аналізу повинно якимось чином письмово відображатись у рапорті на преміювання тощо. Окрім того, незазначення у рапорті фактів, які б вказували на проведення аналізу виконання позивачем посадових обов'язків і завдань не означає, що безпосереднім керівником при вирішенні питань зменшення розміру доплати та премії такий аналіз не проводився.
Зменшення розміру премії у зв'язку із посереднім, без особливої ініціативи ставленням до виконання отриманих завдань не є заходом дисциплінарної відповідальності, не потребує службового розслідування, доведеності вини поліцейського, а є суто управлінським рішенням, яке переслідує виховні цілі, підвищує зацікавленість поліцейського у результатах своєї служби.
При цьому преміювання поліцейського є правом керівника, а не його обов'язком, розмір премій встановлюється для кожної особи в індивідуальному порядку, виходячи з рівня виконання нею службових обов'язків та дотримання дисципліни.
Суд підсумовує, що встановлення, збереження, зниження та припинення виплати премії є самостійними правовими категоріями, які мають різні підстави та порядок застосування. У рапорті заступника начальника ШБ № 1 (« ІНФОРМАЦІЯ_2 ») полку УПОП № 3 ДПОП «ОШБ «Лють» майора поліції Івана Годунова від 20.12.2024, вказані причини зниження премії (посереднє, без особливої ініціативи ставлення до виконання отриманих завдань). При цьому, надання оцінки вказаним обставинам є дискрецією відповідача.
Щодо доводів відповідача про те, що позивач отримує грошове забезпечення, а не заробітну плату суд зазначає, що у п. 2.1. мотивувальної частини рішення від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Зокрема, такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 26.06.2019 у справі №820/4748/17, від 12.09.2019 у справі №812/1255/17, від 02.07.2020 у справі №812/792/17.
Наведена вище позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.02.2022 у справі №420/7697/21.
Так, Верховний Суд України у постанові від 17.07.2015 у справі №21-8а15 вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі.
З приводу відсутності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Оскільки в розумінні Постанова № 988 та Порядку №260 премія є складовою грошового забезпечення поліцейського предмет спору стосується виплати позивачу грошового забезпечення, що підпадає під дію п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
Згідно положень ч. 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що, заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, відповідно позовна заява не підлягає задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.
Керуючись статтями 134, 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 01 травня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз