02 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/32064/23
категорія 113070200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 17.10.2023 №007464 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки відповідачем порушено порядок розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду прийнято подану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у відзиві просить відмовити у задоволені позову. Зазначає, що положеннями спеціального Закону покладено на перевізника обов'язок з забезпечення, а водія - пред'явлення для перевірки відповідних документів. Стверджує, що аналіз норм ст.ст.39, 48 Закону №2344-ІІІ та Порядку №1567 дає підстави для висновку, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються перевезення вантажу до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажу транспортними засобами застосовуються адміністративно-господарські штрафи. Відсутність необхідних документів: протоколу технічного стану транспортного засобу та щоденного реєстраційного листка режиму праці та відпочинку водія, визначених Законом №2344-ІІІ та Порядку №1567 на момент проведення рейдової перевірки, знайшло своє відображення в акті від 01.09.2023 №АР 011553.
Позивач подав відповідь на відзив, ідентичний за доводами, вказаними ним в позовній заяві та заперечуючи викладені у відзиві обставини, просив задовольнити позов в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом безспірно встановлено, що 24.08.2023 видано направлення №000472 на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) транспортних засобів в період з 24.08.2023 по 03.09.2023.
01.09.2023 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено перевірку транспортного засобу щодо додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , з причепом державний номерний знак НОМЕР_2 .
В ході перевірки зазначеного транспортного засобу було встановлено, що він належить та використовується позивачем.
За результатами проведеної співробітниками Укртрансбезпеки перевірки транспортного засобу було встановлено, що водій транспортного засобу ОСОБА_2 не мав при собі протоколу технічного стану транспортного засобу та щоденного реєстраційного листка режиму праці та відпочинку водія, чим порушено вимоги ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Вказані порушення зафіксовані в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 01.09.2023 №АР 011553.
Водій зі змістом акту від 01.09.2023 №АР 011553 був ознайомлений, що підтверджено його особистим підписом.
Вказані документи були передані начальнику Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті для вирішення питання щодо притягнення перевізника до адміністративно-господарської відповідальності.
Листом від 12.09.2023 за вих.№69608/24/24-23 відповідачем було запрошено позивача на 17.10.2023 для участі у розгляді справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт.
17.10.2023 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті у присутності позивача розглянуто акт перевірки та винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №007464, відповідно до якої до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі розміром 17000 грн, за порушення виявлене 01.09.2023.
Позивач, не погоджуючись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з абзацом 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Пунктами 1, пп.2, 15, 27 п.5 Положення, визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю; здійснює стягнення, у тому числі в судовому порядку, плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (п.8 Положення).
З огляду на викладене, Укртрансбезпека та її територіальні органи під час здійснення своїх повноважень діють як суб'єкти владних повноважень, яким надано повноваження щодо здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням перевізниками законодавства про автомобільний транспорт з правом прийняття відповідних рішень, обов'язкових до виконання.
Відповідно до п.4 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567) рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Згідно із п.14, 15 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно:
- наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
- додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону;
- додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода);
- відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;
- оснащення таксі справним таксометром;
- відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;
- додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;
- наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення;
- додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів;
- виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі);
- виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні визначено Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-III від 05.04.2001, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон №2344-III).
Статтею 1 Закону №2344-III передбачено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно з ч.14 ст.6 Закону №2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відповідно до ст.48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Отже, аналіз змісту наведеної статті 48 Закону №2344-IIIдає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.
Абзацом 3 ч.1 ст.60 Закону №2344-III передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За визначеннями, наведеними у ст.1 Закону №2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не власники транспортних засобів за умови, що вони не використовують транспортний засіб, а лише володіють майновими правами на нього, у відповідності до ст.1 Правил дорожнього руху України.
З аналізу наданої відповідачем до матеріалів справи товарно-транспортної накладної (як однієї із форм договору перевезення вантажу) від 31.08.2023 №00050001 суд встановив, що перевізником небезпечного вантажу (паливо дизельне) зазначено ФОП ОСОБА_1 , вантажоодержувачем - ТОВ "ГАРАНТ ІНФО", отже позивач виступає перевізником вантажу.
За результатами проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 01.09.2023 №АР 011553 також встановлено, що автомобіль марки марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 .
Відтак, ОСОБА_1 відповідно до приписів статті 1 Закону №2344-III є автомобільним перевізником.
З системного аналізу вищевказаних положень чинного законодавства слідує, що відповідальність за порушення вимог законодавства в сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме автомобільні перевізники, незалежно від власника транспортного засобу.
Щодо відсутності протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, суд зазначає таке.
Згідно із статтею 22 Закону №2344-III технічне обслуговування і ремонт транспортних засобів та їх складових виконують з метою підтримання їх у належному стані та забезпечення встановлених виробником технічних характеристик під час використання, зберігання або утримання протягом періоду експлуатації.
Виконавцями технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів є суб'єкти господарювання, які відповідають таким вимогам: мають власні або орендовані засоби технічного обслуговування і ремонту, що відповідають установленим законодавством вимогам; роботи з технічного обслуговування і ремонту здійснює персонал необхідного рівня професійної кваліфікації відповідно до видів цих робіт; мають виробничі споруди, засоби технічного обслуговування і ремонту, що відповідають встановленим законодавством вимогам.
Вимоги до виконавця технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів та надаваних ним послуг (виконуваних робіт) встановлюються технічним регламентом з підтвердження відповідності, затвердженим у встановленому законодавством порядку.
Технічне регулювання у сфері технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Технологічні норми проектування виробничих споруд і підприємств автомобільного транспорту затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Положення про технічне обслуговування і ремонт транспортних засобів та правила надання послуг з їх технічного обслуговування і ремонту затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Правила експлуатації колісних транспортних засобів, їх складових частин (пневматичних шин, акумуляторних батарей, систем живлення двигунів газовим паливом, установлених під час технічної експлуатації, тощо) затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Відповідно до статті 23 Закону №2344-III контроль технічного стану транспортних засобів включає: обов'язковий технічний контроль транспортних засобів; перевірку технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками. Перевірку технічного стану транспортних засобів під час обов'язкового технічного контролю транспортних засобів здійснюють суб'єкти господарювання, визначені відповідно до Закону України "Про дорожній рух" в порядку, який встановлює Кабінет Міністрів України. У період між обов'язковими технічними контролями відповідність технічного стану транспортних засобів вимогам законодавства забезпечує перевізник.
Отже, порядок проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України. Перевірка технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками здійснюється в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Відповідно до статті 35 Закону України "Про дорожній рух" транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов'язковому технічному контролю відповідно до цієї статті.
Обов'язковому технічному контролю не підлягають:
1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби незалежно від строку експлуатації;
2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них із строком експлуатації до двох років;
3) технічні засоби для агропромислового комплексу, визначені Законом України "Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України".
Обов'язковий технічний контроль транспортного засобу передбачає перевірку технічного стану транспортного засобу, а саме: системи гальмового і рульового керування, зовнішніх світлових приладів, пневматичних шин та коліс, світлопропускання скла, газобалонного обладнання (за наявності), інших елементів у частині, що безпосередньо стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища.
Порядок проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.
Обов'язковий технічний контроль транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та зареєстрованих територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, здійснюють суб'єкти проведення обов'язкового технічного контролю, які мають на правах власності або користування обладнання, що дає змогу перевіряти технічний стан транспортних засобів на відповідність вимогам безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища.
Перелік обладнання, необхідного для одержання права на здійснення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів, а також документів, що подаються суб'єктами проведення обов'язкового технічного контролю для одержання такого права, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Періодичність проходження обов'язкового технічного контролю становить:
- для легкових автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажних автомобілів (незалежно від форми власності) вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепів до них із строком експлуатації більше двох років кожні два роки;
- для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації щороку;
- для автобусів та спеціалізованих транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, незалежно від строку експлуатації двічі на рік.
На кожний транспортний засіб, що пройшов обов'язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, суб'єкт проведення обов'язкового технічного контролю складає протокол перевірки його технічного стану, який видається водію транспортного засобу. У протоколі зазначається строк чергового проходження обов'язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до періодичності проходження, встановленої частиною восьмою цієї статті.
Відповідно до пункту 1 Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 №137, порядок проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів (далі - Порядок) визначає процедуру проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, зареєстрованих уповноваженими органами МВС (далі транспортні засоби), за результатами якої встановлюється їх придатність до експлуатації або неможливість експлуатації, крім таких транспортних засобів:
1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби незалежно від строку експлуатації;
2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них із строком експлуатації до двох років.
Згідно з абзацом 3 пункту 3 Порядку періодичність проходження обов'язкового технічного контролю становить для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації щороку.
Судом встановлено, що транспортний засіб марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 відноситься до категорії вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, а тому відповідно до статті 35 Закону України "Про дорожній рух", пункту 3 Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 №137, підлягає проходженню обов'язкового технічного контролю незалежно від строку експлуатації щороку.
Як слідує із матеріалів справи, зокрема з акту перевірки від 01.09.2023 №АР 011553, за наслідками здійснення перевірки транспортного засобу посадовими особами відповідача було встановлено, що водій ОСОБА_2 здійснює перевезення вантажу без протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу.
Щодо відсутності щоденного реєстраційного листка режиму праці та відпочинку водія, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.
Статтею 34 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів і забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.
Пунктом 15 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567, встановлено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом, додержання водієм режиму праці та відпочинку, виконання водієм інших вимог правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством, для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною 2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт", обов'язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про автомобільний транспорт" з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів передбачає належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за №811/18106 (далі - Положення №340), затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення про робочий час і час відпочинку водіїв), яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.
Відповідно до пункту 6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Згідно з пунктом 6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія або повинен мати копію графік змінності водіїв.
Отже, згідно положень наведених норм, автомобіль з повного масою понад 3,5 тон має бути обладнаний діючим та повіреним тахографом, і лише у разі якщо такий автомобіль не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку або має копію графіку змінності водіїв.
При цьому документи про повірку тахографа або індивідуальна контрольна книжка водія є в розумінні статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" іншими документами, передбаченими законодавством, для здійснення внутрішніх перевезень вантажів.
Відповідно до пункту 3.3. Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 24.06.2010 №385 (далі - Інструкція №385) водій транспортного засобу обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Згідно з пунктом 3.5 Інструкції №340 перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, та протоколи перевірки та адаптації тахографа транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Верховний Суд аналізуючи наведені норми законодавства у постановах від 29.03.2017 у справі №813/5710/14 та від 10.05.2019 у справі №816/124/17 висловив правову позицію, згідно якої вантажні автомобілі повною масою понад 3,5 тон, які використовуються суб'єктами господарювання для внутрішніх перевезень вантажів в обов'язковому порядку повинні бути обладнані діючим та повіреним тахографом. А для водія такого автомобіля, крім оформлення документів, визначених приписами статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", обов'язковою також є наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, заповнених тахокарт (реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв) або картки водія чи роздруківки даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Отже, визначальним при вирішенні цього спору є факт надання або ненадання водієм посадовим особам відповідача на момент перевірки, визначених законодавством документів на підтвердження його режиму праці та відпочинку, зокрема, у даному випадку, для автомобіля обладнаного тахографом - протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також заповненої тахокарти (реєстраційного листка режиму праці та відпочинку водія).
Як встановлено судом та не спростовано позивачем, у момент проведення перевірки водій транспортного засобу ОСОБА_2 не надав працівникам контролюючого органу заповнену тахокарту (щоденний реєстраційний листок режиму праці та відпочинку водія).
Позивач не заперечує, а матеріалами справи підтверджується, що автомобіль з держаним номерним знаком НОМЕР_1 , це вантажний автомобіль Mercedes-Benz з масою понад 3,5 тон.
Водій ОСОБА_2 не заперечував, що вантажний транспортний засіб був обладнаний тахографом, у зв'язку з чим, облік режиму праці та відпочинку має здійснюватись з використанням тахографа.
Наведені вище положення чинних на території України нормативно-правових актів позивач не виконав.
Суд звертає увагу, що будь-яких заперечень до акта перевірки в графі "Пояснення водія про причини порушень" водієм не зазначено. Натомість проставлено підпис про ознайомлення з актом.
Відповідно до абзацу третього частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Санкція наведеної норми Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачає відповідальність саме за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, до яких, як було з'ясовано під час розгляду справи, відноситься також протокол перевірки технічного стану транспортного засобу та заповнена тахокарта (щоденний реєстраційний листок режиму праці та відпочинку водія).
Оскільки позивачем допущено порушення ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт", яке полягає у тому, що під час надання послуг з перевезень вантажів був відсутнім протокол перевірки технічного стану транспортного засобу та заповнена тахокарта (щоденний реєстраційний листок режиму праці та відпочинку водія), то відповідачем правомірно застосовано до позивача адміністративно-господарську санкцію.
Щодо посилань позивача на порушення порядку розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.25 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 (далі - порядок №1567) справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Згідно із абзацом першим п.26 Порядку №1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.
Абзацом другим п.26 Порядку №1567 передбачено, що про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
Відповідно до абзацу першого п.27 Порядку №1567 у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.
Абзацом другим цієї ж норми встановлено, що за наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Як вже зазначалося судом, листом від 12.09.2023 за вих.№69608/24/24-23 відповідачем було запрошено позивача на 17.10.2023 для участі у розгляді справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт.
17.10.2023 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті розглянуто акт перевірки та винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №007464, відповідно до якої до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі розміром 17000 грн, за порушення виявлене 01.09.2023. Позивач був особисто присутній на розгляді справи про накладення адміністративно-господарського штрафу, про що свідчить його підпис на постанові від 17.10.2023 №007464 про отримання такої постанови у день її розгляду. При цьому матеріалами справи підтверджується, що жодних письмових зауважень та заперечень стосовно акту проведення перевірки від 01.09.2023 №АР 011553, а також клопотань щодо перенесення розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу з метою надання часу для залучення адвоката від позивача не надходило.
Відтак, суд відхиляє доводи позивача щодо порушення відповідачем порядку розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу.
До того ж, Верховний Суд у постанові від 22.05.2020 у справі №825/2328/16 зазначив, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Суд наголошує, що у відповідності до практики Європейського суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справа №813/1790/18. Позивачем не було реалізовано право на оскарження відповідних дій/актів до вищого за підпорядкуванням органу державного контролю, відповідно до вимог пункту 32 Порядку №1567, щодо їх оскарження.
Отже, формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення.
Обставини, на які вказує позивач, не свідчать про те, що оскаржуване рішення відповідача суперечить закону.
Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення і докази, надані стороною позивача, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність прийняття оскаржуваної постанови.
Відтак, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст.73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті (майдан ім.С.П.Корольова, 12, м.Житомир, 10014; код ЄДРПОУ 39816845) про скасування постанови - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович
02.05.25