Рівненський апеляційний суд
Іменем України
28 квітня 2025 року м. Рівне
Справа № 570/2109/24
Провадження № 11-кп/4815/451/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участі: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
потерпілого - ОСОБА_8 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 03 березня 2025 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12023181180000970 від 24.12.2023 року відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродж. с. Іскра Рівненського району Рівненської області, реєстр. та прож. АДРЕСА_1 , з повною загальною середньою освітою, непрацюючого, одруженого, раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, -
Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 03 березня 2025 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому основне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Застосовано до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - негайно. Строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначено до вступу вироку в законну силу, але не більше ніж на 60 діб (01 травня 2025 року).
Строк відбування основного покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення волі ухвалено обчислювати з дня його затримання 03 березня 2025 року.
Строк відбування додаткового покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення права керувати транспортними засобами ухвалено обчислювати з моменту відбуття основного покарання.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати на проведення судових експертиз під час досудового розслідування в загальній сумі 9087 грн. 36 коп.
Скасовано арешт автомобіля «ЗАЗ 1102», реєстраційний номер НОМЕР_1 та велосипеда "HILLSIDE", накладений ухвалою слідчого судді Рівненського районного суду Рівненської області від 10.01.2024 р. у справі № 570/6672/23.
Вирішено питання щодо речових доказів у даному кримінальному провадженні.
За вироком суду 23 грудня 2023 року, приблизно о 20 год. 00 хв., у темну пору доби ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем марки «ЗАЗ 1102», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по освітленій ділянці дороги, неподалік житлового будинку № 39 вул. Центральної в с. Голишів Рівненського району Рівненської області, зі сторони с. Застав'я у напрямку с. Новожуків Рівненського району Рівненської області, зі швидкістю 50 км/год., з увімкненим ближнім світлом фар, проявив неуважність до дорожньої обстановки, яка склалася, та під час виникнення перешкоди для руху, яку водій об'єктивно спроможний виявити, негайно не вжив заходів для зупинки керованого ним автомобіля та маючи технічну можливість уникнути наїзду, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , який перебував на проїзній частині в лежачому (горизонтальному) положенні та велосипед останнього, що лежав поряд із ним на проїзній частині.
Такими діями ОСОБА_6 порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху, що перебуває у прямому безпосередньому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та суспільно-небезпечними наслідками, що настали.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_9 від отриманих травм ІНФОРМАЦІЯ_2 помер в медичному закладі, а транспортний засіб та велосипед зазнали механічних пошкоджень.
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , не оспорюючи висновків суду першої станції щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, покликається на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості.
Вважає, що судом порушено принцип співмірності призначеного покарання особі обвинуваченого.
На думку захисника, суд, при встановлених обставинах, даних щодо особи обвинуваченого, з незрозумілих підстав приходить до висновку про призначення максимально суворого покарання за необережний злочин.
Зазначає, що вирок суду і матеріали справи не містять висновків, які б спростовували покази ОСОБА_6 , свідчили про приховування ним суттєвих обставин, применшення ним своєї вини для уникнення покарання. В ході розгляду справи, потерпілий ОСОБА_8 підтвердив, що ОСОБА_6 , його знайомі і родичі зверталися до нього з вибаченням і пропозиціями щодо відшкодування шкоди, проте потерпілий їх не прийняв. Дії ОСОБА_6 жодним чином не містять ознак зухвалості, самонадіяності.
Звертає увагу, що загиблий ОСОБА_9 перебував на проїзній частині в лежачому (горизонтальному) положенні і на момент травмування і смерті знаходився в стані алкогольного сп'яніння (3,09 проміле).
На переконання захисника, сама особа обвинуваченого не була належно оцінена та врахована судом. В матеріалах справи відсутня досудова доповідь органу пробації, відтак суд не був в повній мірі забезпечений інформацією, що характеризує обвинуваченого для прийняття справедливого рішення про міру його покарання. Судом не було взято до уваги стан здоров'я обвинуваченого, який під час судового розгляду звертався до кардіологічного відділення № 2 КНП «Рівненська міська лікарня» РМР в стані середньої тяжкості, де проходив лікування з 18.01.2025 року по 20.01.2025 року. В подальшому наслідки перенесеної хвороби, її вплив на стан здоров'я ОСОБА_6 судом не досліджувався.
Наголошує, що ОСОБА_6 не становить суспільної небезпеки, має міцні соціальні зв'язки, дружину, батьків, велику родину, не порушує ПДР, інкримінований злочин є необережним.
Вважає доцільним на час розгляду апеляційної скарги змінити ОСОБА_6 запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов'язання, на користь чого свідчить, що обвинувачений на кожне судове засідання прибував самостійно, активно сприяв у розкритті злочину.
Просить змінити вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 03.03.2025 року відносно ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК України в частині призначеного покарання, призначивши покарання із встановленням іспитового строку.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника і обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора і потерпілого, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги захисника в інтересах обвинуваченого, перевіривши вирок суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника в інтересах обвинуваченого підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
Згідно вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з доводів апеляційної скарги сторони захисту, висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, в апеляційній скарзі не оскаржується, відтак апеляційною інстанцією вирок суду в цій частині не перевіряється.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 щодо суворості призначеного покарання, то колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання.
Згідно зі ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
За правилами ст. 65 КК України, суд призначає покарання за вчинений злочин відповідно до Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Вимоги цієї норми є імперативними, тобто обов'язковими для застосування судом. Наведені в ній положення стосовно загальних засад призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, виходячи із встановленої ст. 50 КК України мети покарання ? кари, виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, заснованої навимогах виваженості та справедливості, зобов'язують суд при призначенні покарання належним чином враховувати ці встановлені законом критерії.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про призначення покарання в межах санкції статті чи частини статті, яка передбачає відповідальність за інкримінований злочин, можливість призначення більш м'якого покарання (ст. 69 КК України), застосування чи незастосування ст. 75 КК України.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, обираючи ОСОБА_6 вид та міру покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до тяжких злочинів, вчинених з необережності, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який позитивно характеризується, працездатний, раніше не судимий та не притягався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, наявність права керування транспортними засобами, його сімейний стан, стан його здоров'я, те, що на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, активне сприяння розкриттю злочину, як обставину, яка пом'якшує покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання, наслідки, що настали у виді смерті потерпілого, ставлення винного до наслідків, позицію потерпілого.
Врахувавши вказані обставини у їх сукупності, суд прийшов до висновку про доцільність призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України, яке він повинен відбувати в умовах ізоляції від суспільства, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на відповідний строк.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недостатність підстав для застосування відносно ОСОБА_6 положень ст.ст. 69, 75 КК України.
При цьому суд першої інстанції правильно виходив, зокрема, з суспільної небезпечності злочину та наслідків діяння, оскільки злочин, передбачений ч.2 ст. 286 КК України, хоча і є злочином, вчиненим з необережності, однак відноситься до злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, полягає в тому, що вчинюється джерелом підвищеної небезпеки, а саме транспортним засобом і в даному випадку призвів до непоправних наслідків у виді смерті потерпілого, що стосуються охоронюваної державою найважливішої соціальної цінності життя і здоров'я людини; порушенні ПДР, які він як водій повинен неухильно виконувати, оскільки його право на керування транспортним засобом з іншого боку покладає на нього обов'язок користуватися вказаним правом без завдання шкоди правам інших осіб.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги захисника в інтересах обвинуваченого щодо наявності підстав для застосування положень ст. 75 КК України стосовно ОСОБА_6 є необґрунтованими.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
З врахуванням наведеного, колегія суддів, звертає увагу на дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який повністю визнав себе винним, активно сприяв розкриттю злочину, позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судимий, поведінку обвинуваченого за встановлених судом обставин, які мали місце 23.12.2023 року, зокрема, який, як вказав останній під час апеляційного перегляду оскарженого вироку, вчиняв всі необхідні дії, щоб уникнути ДТП при виявленні перешкоди на дорозі під час ожеледиці, зупинившись, надавав першу медичну допомогу потерпілому, викликав карету швидкої допомоги і поліцію, залишався на місці події до їх прибуття, зазначив, що не переїхав потерпілого, який, як з'ясувалось, знаходився на проїзній частині в лежачому положенні і перебував в стані алкогольного сп'яніння, а також поведінку обвинуваченого після ДТП, який, як запевняє, сам дуже переживав з приводу наслідків, що настали, що відобразилось і на його здоров'ї, після подій 23.12.2023 року не притягувався ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності, що вказує на те, що він не є особою, небезпечною для суспільства. Колегія суддів бере до уваги і те, що обвинувачений їздив до потерпілого додому, просив вибачення у потерпілого, хотів порозумітись, намагався відшкодувати потерпілому завдану шкоду внаслідок втрати сина, неодноразово особисто і через родичів пропонував грошову компенсацію, що свідчить про бажання виправити наслідки вчиненого, однак потерпілий відмовився від будь-якого відшкодування.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції детально не досліджено обставини, які мали місце 23.12.2023 року з врахуванням, зокрема, показань обвинуваченого і його особи та не надано для них в сукупності і взаємозв'язку належної оцінки при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 через призму справедливості покарання, тобто домірності покарання тяжкості злочину, з врахуванням обставин вчиненого і особи винного.
З огляду на викладене, призначене ОСОБА_6 судом першої інстанції основне покарання за ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років хоча і не виходить за межі, встановлені санкцією зазначеної частини статті, однак за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок суворості, а тому колегія суддів, враховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини щодо пропорційності покарання, тобто яке має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи» (зокрема, справа «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), вважає за необхідне пом'якшити обвинуваченому покарання, призначивши мінімальне основне покарання з призначенням додаткового покарання на максимальний строк, передбачене ч.2 ст. 286 КК України.
На думку колегії суддів, саме таке покарання, відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, буде справедливим, пропорційним і співрозмірним заходом примусу ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення як ним, так і іншими особами в подальшому нових злочинів, адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання.
За таких обставин, колегія суддів, з врахуванням положень ст.ст. 408, 409 КПК України, вважає за необхідне вирок суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, змінити і таким чином частково задовольнити вимоги поданої захисником в інтересах обвинуваченого апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 03 березня 2025 року відносно ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК України в частині призначеного покарання змінити.
Визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
В решті вирок суду залишити без зміни.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченим ОСОБА_6 в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3