Справа №760/8606/21
2/760/517/25
01 травня 2025 року м. Київ
Суддя Солом'янського районного суду м. Києва Козленко Г.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів,-
До Солом'янського районного суду м. Києва через свого представника звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд:
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 189 225,00 (сто вісімдесят дев'ять тисяч двісті двадцять п'яти) гривень;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2 346,25 грн;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 600,00 грн.
В обгрунтування позову зазначено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 27.10.2012 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Іванніковою О.О., відповідно до якого відповідач передав у власність позивача земельну ділянку площею 0,25 га за кадастровим номером 3221481501:01:001:0004, розташовану по АДРЕСА_1 . В свою чергу, позивач передав відповідачеві за договором грошову суму в розмірі 189 225,00 грн.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11.06.2018 по справі №362/487/15-ц залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05.02.2019 за позовом ОСОБА_3 вищевказаний договір було визнано недійсним, а також було скасовано державну реєстрацію ділянки при переході власності на позивача від 12.11.2012 за №3221481501010010004301.
Підставою для визнання недійсним договору, а також державного акта на право власності на ім'я відповідача слугувало рішення Васильківського районного суду Київської області від 08.12.2014, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05.04.2016 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2017, яким було скасовано рішення другої сесії 25-го скликання Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області №6/95 від 22.07.2006 в частині щодо відведення земельної ділянки у власність відповідача.
Фактично відповідачеві було помилково передано у власність землю на території, яка раніше вже була відведена у власність ОСОБА_3 .
Таким чином, рішенням суду як позивача, так і відповідача було позбавлено права власності на земельну ділянку та, як наслідок, взагалі скасовано реєстрацію ділянки з кадастровим номером 3221481501:01:001:0004.
З огляду на вказане, позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 12.04.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів передано на розгляд за підсудністю до Васильківського міськрайонного суду Київської області.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27.09.2021 направлено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів разом з додатками за підсудністю до Солом'янського районного суду м. Києва.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 13.12.2021 відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 13.12.2021 у задоволенні заяви про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів - відмовлено.
Ухвала від 13.12.2021 та примірник позовної заяви разом з доданими до неї документами направлялись за зареєстрованим місцем проживання відповідача відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи №14650990 від 11.04.2021, наданої відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом'янської РДА, а саме: АДРЕСА_2 .
Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
У разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
Вивчивши матеріали справи, письмові докази, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення, приходить до наступного висновку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, та на підставі наявних у справі доказів суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 27.10.2012 між ОСОБА_2 (продавець), від імені якого діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Іванніковою О.О. та зареєстрований в реєстрі за №1210.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору вбачається, що продавець за цим договором передає у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) земельну ділянку. У власність покупця переходить земельна ділянка площею 0,2500 (нуль цілих, дві тисячі п'ятсот десятитисячних) гектара за кадастровим номером 3221481501:01:001:0004, яка розташована в АДРЕСА_1 .
Пунктом 1.3 договору передбачено, що вказана земельна ділянка належить продавцеві на праві приватної власності. Документом, який підтверджує право власності продавця на відчужувану земельну ділянку, є державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №236163-81036, виданий Гвоздівською сільською радою Васильківського району Київської області 04.08.2008 року на підставі Рішення 2 сесії 25 скликання Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області від 22.07.2006 року за номером 6/95, зареєстрований в Книзі актів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за номером 010832600373.
Пунктом 1.4 договору закріплено, що цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Згідно з пунктом 2.1 договору, продаж земельної ділянки провадиться за 189 225,00 гривень (сто вісімдесят дев'ять тисяч двісті двадцять п'ять гривень 00 копійок), які ОСОБА_4 , представник ОСОБА_2 , отримав від ОСОБА_1 для ОСОБА_2 до підписання цього договору.
Пунктом 4.11 договору закріплено, що представник продавця стверджує, що продаж земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 з 2008 року, тобто перебуває у власності понад 3 роки, є першим продажем ним об'єкта нерухомості в 2012 році.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08.12.2014 у справі №362/5242/14-ц позов ОСОБА_3 до Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області, третя особа: управління Держземагенства у Васильківському районі Київської області, реєстраційна служба Васильківського міжміського управління юстиції Київської області про визнання незаконними та скасування рішення сільської ради - задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення другої сесії 25-го скликання Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області 36/95 від 22 липня 2006 року в частині щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11.06.2018 у справі №362/1487/15-ц позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано недійсними:
- державний акт серії ЯЖ №236163-81036 від 4 червня 2008 року на ім'я ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий №3221481501:01:001:0004 в АДРЕСА_1 , та скасовано його державну реєстрацію;
- договір купівлі-продажу, укладений 27 жовтня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий №3221481501:01:001:0004 в АДРЕСА_1 , посвідчений 27 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Іванніковою О.О., за реєстровим № 1210, та скасувати її державну реєстрацію при переході прав власності на ОСОБА_5 від 12 листопада 2012 року за № 3221481501010010004301.
В задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 10.08.2020 у справі №362/1487/15-ц рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 5 лютого 2019 року залишено без змін.
Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, тобто майно є нерухомим за його природою, або в силу його призначення, або внаслідок предмета, належність до якого воно становить.
Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв'язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають при наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або стеження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності правової підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але в подальшому відпала.
При цьому, відповідно до статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Отже, тлумачення статей 1212, 1215 ЦК України свідчить, що під час визначення того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі, слід враховувати, що акти цивільного законодавства мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20) та від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22).
В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на безпосередній вимозі закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах або отримане однією зі сторін майно у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Таким чином, застосування статті 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Положення глави 83 застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мата місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених статтею 11 ЦК України.
Згідно з ст. 610 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, продаж земельної ділянки відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.1.2012, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , здійснювався на підставі державного акту серії ЯЖ №236163-81036 від 04.06.2008 на ім'я ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий №3221481501:01:001:0004 в АДРЕСА_1 , тобто право власності на земельну ділянку набуто ОСОБА_2 у законний спосіб, відсутні ознаки недобросовісності.
Тобто, позивачем не надано доказів ані порушення відповідачем своїх зобов'язань, ані вини відповідача в їх порушенні.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
До того ж, Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей"… Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. ст.ст.1, 2, 3, 4, 12, 19, 43, 44, 48, 49, 76-82, 89, 95, 133, 141, ч. ч. 9, 10 ст. 158, 175, 209, 223, 229, 247, 258, 259, 263-265, 352, 354, ЦПК України, суд
У задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.О. Козленко