Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 травня 2025 року Справа№200/4682/24
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення) виклику сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 )
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника Дзундзу Ю.Р., звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 28.06.2024 року в сумі 567 893,53 грн;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 28.06.2024 року в сумі 567 893,53 грн.
12 липня 2024 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху позовну заяву та надано позивачу строк не більше 5 днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання: документу на підтвердження сплати судового збору у розмірі встановленому законом або доказів на підтвердження неможливості його сплати; заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
23 липня 2024 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про звільнення від сплати судового збору та повернуто позивачу позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Постановляючи означену ухвалу суд виходив з того, що відповідно до заявлених позовних вимог позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 4 543,15 (567893,53 грн х 0,01 х 0,8) грн, а також суд встановив порушення строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України, в частині позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відносно грошових коштів у розмірі 25522,53 грн, виплачених на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 200/11050/21, що становить 66390,60 грн (25522,53 грн / 187 593,00 грн х 100% = 13,61%, 487 807,53 грн х 0,1361).
07 жовтня 2024 року постановою Першого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року у справі № 200/4682/24 задоволено, ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року у справі № 200/4682/24 скасовано, справу направлено до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
17 жовтня 2024 року адміністративна справа № 200/4682/24 надійшла до Донецького окружного адміністративного суду.
22 жовтня 2024 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача в частині доводів його мотивувальної частини щодо відстрочення, розстрочення сплати судового збору або зменшення його розміру та продовжено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви на строк не більше 10 днів.
25 жовтня 2024 року на виконання ухвали суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та платіжна інструкція про сплату судового збору у розмірі 4 543,15 грн № B126-6451-TKA4-51AX від 25.10.2024 року, клопотання про поновлення строку звернення до суду у частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 року по 18.07.2022 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 200/11050/21, що становить 66390,60 грн, представником позивача до суду не надано.
30 жовтня 2024 року ухвалою суду прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №200/4682/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в частині позовних вимог щодо: визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 28.06.2024 року в сумі 501 502,93 грн; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 28.06.2024 року в сумі 501 502,93 грн.
В частині позовних вимог щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 року по 18.07.2022 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 200/11050/21, що становить 66390,60 грн; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 року по 18.07.2022 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 200/11050/21, що становить 66390,60 грн, позовну заяву повернуто позивачу.
30 жовтня 2024 року ухвалою суду зупинено провадження у справі № 200/4682/24 до набрання законної сили постановою Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у справі № 440/6856/22.
14 січня 2025 року ухвалою суду поновлено провадження в адміністративній справі № 200/4682/24.
23 січня 2025 року від відповідача до суду надійшла заява залишення без розгляду позовної заяви, в обґрунтування якої відповідач зазначив, що позовні вимоги за період з 12.03.2019 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 28.06.2024 повинні бути обмежені тримісячним строком звернення до суду з позовною заявою, при цьому до суду позивач звернувся 08.07.2024, тобто із пропуском строку звернення до суду щодо позовних вимог, які стосуються періоду з 12.03.2019 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 28.06.2024. Позивач в позовній заяві не заперечує факт пропуску строку звернення до суду щодо позовних вимог, які стосуються вказаного вище періоду, однак вважає, що пропуск строку звернення до суду не відбувся, позивач не надав до суду клопотання щодо поновлення строків для звернення до суду.
14 лютого 2025 року ухвалою суду повторно витребувано у відповідача довідку про середньоденне грошове забезпечення позивача на день звільнення.
17 лютого 2025 року від відповідача надійшла довідка про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача.
Дослідивши зміст довідки суд встановив, що вона не містить інформації щодо використаних для обрахунку місяців служби позивача, а також відносно складових грошового забезпечення виплаченого у кожному місяці.
11 квітня 2025 року ухвалою суду витребувано у відповідача довідку про середньомісячне та середньоденне грошове забезпечення позивача на день звільнення зі служби, відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100, а саме з урахуванням грошового забезпечення виплаченого позивачу за січень-лютий 2019 року.
16 квітня 2025 року від відповідача до суду надійшла витребувана ухвалою суду довідка про розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за січень-лютий 2019 року.
Станом на 02 травня 2025 року відповідач відзиву на адміністративний позов суду не надав.
Відповідно до ч. 5 ст. 162 КАС України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали адміністративного позову та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування адміністративного позову представник позивача зазначає, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.03.2019 року №75, позивача було звільнено, виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
На виконання рішень Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 200/11050/21, від 24 січня 2022 року у справі № 200/11053/21, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 320/2123/22 відповідачем було виплачено належні позивачу при звільненні кошти: 18.02.2022 року у розмірі 25 522,53 грн; 07.06.2024 року у розмірі 28 257,00 грн. та 84 638,93 грн; 28.06.2024 року у розмірі 49 174,54 грн.
Загальна сума невиплачених при звільненні коштів становить 187 593,00 грн (25 522,53 грн + 28 257,00 грн + 84 638,93 грн + 49 174,54 грн).
Період затримки розрахунку при звільненні з 12.03.2019 року по 18.07.2022 року становить 1225 днів.
Відповідно до наданої відповідачем довідки про доходи, нараховане грошове забезпечення позивача за два повних місяці служби перед звільненням за січень - лютий 2019 року становить 25 680,01 грн (14365,70 грн + 11314,31 грн), середньоденне грошове забезпечення позивача складає 435,25 грн (25 680,01 грн / 59 днів).
Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 року по 18.07.2022 року за обчисленням сторони позивача становить: 435,25 грн х 1225 днів = 533 181,25 грн.
Загальна сума належних позивачу при звільненні коштів позивача становить 205 038,20 грн., серед яких: 17 445,20 грн (8,51%) - грошове забезпечення позивача перераховане відповідачем при звільненні у березні 2018 року; 187 593,00 грн (91,49%) - грошове забезпечення позивача перераховане відповідачем на картковий рахунок позивача на виконання рішень суду.
Таким чином, за обчисленням сторони позивача частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат становить 91,49% (187 593,00 грн / 205 038,20 грн х 100), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 року по 18.07.2022 року, виходячи з принципу пропорційності становить 487 807,53 грн (91,49% від 533 181,25 грн.)
Період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року, обмежений 6 місяцями, становить 184 дні, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить: 435,25 грн. х 184 дні = 80 086,00 грн.
Загальний розмір середнього заробітку, який належить до виплати позивачу з урахуванням норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року за обчисленням сторони позивача становить 567 893,53 грн (487 807,53 грн + 80 086,00 грн).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ).
Дослідивши доводи сторін та надані ними докази на обґрунтування позиції у справі, суд встановив наступне.
Згідно Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.03.2019 року № 75, з 11 березня 2019 року позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 200/11050/21, позовні вимоги позивача до відповідача задоволено: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік (70 календарних днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11 березня 2019 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік (70 календарних днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11 березня 2019 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року у справі № 200/11053/21, позовні вимоги позивача до відповідача задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення п ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року та за період з 01 березня 2018 року по 11 березня 2019 року із застосуванням індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, та індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 11 березня 2019 року відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 320/2123/22 рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року - скасовано та ухвалено постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 станом на день звільнення 11.03.2019, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно з пунктом 1 частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні 11.03.2019 з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно з пунктом 1 частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові; у задоволенні позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Згідно довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 18.02.2022 № 3OIJ7KBCJ1TBED6P, 18.02.2022 року на рахунок позивача зараховано грошові кошти у розмірі 25 522,53 грн, деталі операції: «Безготівкове зарахування. Коментар до платежу: V/ch A2167 #UA6830 **** **** 026203674099010 2101020;2112; hroshove zabezpechennia za liutyi 2022r. zhidno rishennia sudu dlia KUChA OLEKSANDRU ANATOLII».
Згідно довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 08.06.2024 № MQH0BQORNMM1LDU8, 07.06.2024 року на рахунок позивача зараховано грошові кошти: у розмірі 28 257,00 грн, деталі операції: «до платежу: V/ch A2167 2101020;2800;pererakhuvannia koshtiv za cherven'2024r zhidno rishennia sudu na kartkovyi rakhunok sprava №320/2123/22 vid 19.12.2023r»; у розмірі 84 638,93 грн, деталі операції: «Безготівкове зарахування. Коментар до платежу: V/ch A2167 2101020;2800;pererakhuvannia koshtiv za cherven'2024r zhidno rishennia sudu na kartkovyi rakhunok sprava №200/11053/21 vid 24.01.2022r.».
Згідно довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 28.06.2024 № S1AHAKL6MSM5THAR, 28.06.2024 року на рахунок позивача зараховано грошові кошти: у розмірі 49 174,54 грн, деталі операції: «Безготівкове зарахування. Коментар до платежу: V/ch A2167 2101020;2800;pererakhuvannia koshtiv za cherven' 2024r zhidno rishennia sudu na kartkovyi rakhunok sprava №200/11053/21 vid 24.01.2022r».
Згідно довідки про доходи від 17 березня 2021 року № 456, у січні 2019 року позивачу виплачено 14365,70 грн, у лютому 2019 року - 11314,31 грн, у березні 2019 року - 17445,20 грн, відомості про складові грошового забезпечення враховані у довідці відсутні.
Згідно довідки наданої відповідачем, грошове забезпечення позивача у січні 2019 року слало 11172,15 грн, у лютому 2019 року - 11172,15 грн.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, факт затримки розрахунку при звільненні позивача підтверджується відповідачем та відповідними доказами, тому встановлені обставини справи не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Щодо клопотання відповідача відносно залишення позову без розгляду суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, аналіз норм чинного законодавства свідчить, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Водночас, у постанові від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 Верховний Суд виснував, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18.03.2021 року по справі № 820/3313/17 виснував, що строк звернення до адміністративного суду з позовом щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочинає свій перебіг з дати фактичного розрахунку при звільненні, тобто виплати на користь позивача всіх грошових коштів, які підлягали виплати на день звільнення, у тому числі тих, що не були виплачені та щодо яких встановлена затримка розрахунку при звільненні.
Аналогічна правова позиція підтримана постановою Верховного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 480/2878/22.
З матеріалів адміністративної справи № 200/4682/24 та наведених вище рішень судів суд установив, що відповідачем на момент звільнення з військової служби 11.03.2019 року не було виплачено позивачу грошове забезпечення у повному обсязі.
Означені кошти були виплачені позивачу 18.02.2022 року, 07.06.2024 року та 28.06.2024 року на виконання рішень судів, що підтверджується довідками АТ КБ «Приватбанк», наявними у матеріалах справи.
Ураховуючи викладене, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України строк звернення до суду з адміністративним позовом у частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 року по 18.02.2022 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 200/11050/21 (виплата у розмірі 25522,53 грн), що становить 66390,60 грн заявленого позивачем середнього заробітку розпочав свій перебіг щодо з 18.02.2022 року та закінчився 19 березня 2022 року.
Поряд з цим, позивач звернувся до суду за допомогою засобів програмного забезпечення підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 08.07.2024 року.
У зв'язку з викладеним, 30 жовтня 2024 року ухвалою суду позовну заяву в частині позовних вимог про: визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 року по 18.07.2022 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 200/11050/21, що становить 66390,60 грн; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 року по 18.07.2022 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 200/11050/21, що становить 66390,60 грн - повернуто позивачу.
Щодо іншої частини позовних вимог, суд дійшов висновку, що адміністративний позов подано до суду у межах строків, визначених ч. 5 ст. 122 КАС України, тобто місячного строку з дати отримання недоотриманого грошового забезпечення.
Доводи клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду висновків суду не спростовують, поряд із цим, відповідач помилково ототожнює правову природу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та грошового забезпечення, які мають докорінно різні підходи щодо обчислення строку звернення до суду.
Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Питання відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовців.
У такому разі при вирішенні спірних правовідносин застосуванню підлягають норми Кодексу законів про працю України, що узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 6 березня 2018 року у справі №804/3772/17 (ЄДРСР №72693583), від 25 листопада 2020 року у справі №160/2867/19 (ЄДРСР №93119248).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КЗпП України, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.
Приписами ч.1 ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України в редакції чинній на момент звільнення позивача зі служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
19.07.2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 р. (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України, а саме: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Саме ця редакція наведеної норми є чинною на день здійснення остаточного розрахунку відповідача з позивачем.
У постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 викладено правовий висновок, згідно якого «Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».
Поряд з цим, Верховний Суд звернув увагу, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, чинному на теперішній час та зазначив, що «відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні».
Ураховуючи викладене, Верховний Суд виснував, що стягнення середнього заробітку у такому випадку умовно слід поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього:
- період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату;
- період з 19 липня 2022 до дати остаточного розрахунку регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічно у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX. Водночас, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 Кодексу законів про працю України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 є неможливим.
Відтак, для обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 по 18.07.2022 року підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналогічна правова позиція виснувана у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 року у справі № 460/42448/22.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, у якій Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум, зменшується відповідно і розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Таким чином, Верховний Суд у вказаній постанові дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічний метод обчислення належного до виплати розміру середнього заробітку висловлено Верховним Судом також у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 05 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 807/1525/16, від 11 лютого 2021 року у справі № 160/13220/19 та від 22 липня 2021 року у справі №200/5764/20, та інших.
У постанові Верховного Суду від 29.02.2024 року у справі № 460/42448/22 суд висловив позицію, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, які, в свою чергу, визначали необхідність встановлення співмірності безпосередньо між сумою невиплачених при звільненні коштів та сумою середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні, розміру можливих майнових втрат працівника, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, а також передбачали можливість суду визначити суму середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні на власний розсуд, виходячи зі засад справедливості та пропорційності, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у повній мірі, тому слід враховувати висновки Верховного Суду, висловлені у справах №480/3105/19, №520/899/21, №420/20192/21, №560/13719, у яких визначено чітку формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
Відтак, судом визначено, що період затримки розрахунку з 12.03.2019 року (день наступний за днем виключення позивача зі списків особового складу) по 18.07.2022 року (останній день дії попередньої редакції ст. 117 КЗпП України) становить 1225 календарних днів.
Згідно довідки відповідача про грошове забезпечення позивача у січні 2019 року (31 день) склало 11172,15 грн, у лютому 2019 року (28 днів) - 11172,15 грн.
Відповідно до п. 4 розділу ІІІ Порядку №100, не всі виплати підлягають врахуванню при обчисленні середнього грошового забезпечення, водночас, надані сторонами довідки не містять інформації щодо складових грошового забезпечення, що в них включені.
Натомість, суд витребував у відповідача довідку про середньоденне грошове забезпечення складену відповідно до Порядку №100, позивач станом на момент розгляду спору проти її змісту не заперечував, відтак, суд вважає, зазначений у ній розмір грошового забезпечення, виплаченого у січні-лютому 2019 року достовірним та таким, що відповідає Порядку №100.
Водночас, суд не погоджується з визначеним у ній розміром середньоденного грошового забезпечення - 186,52 грн, оскільки вона не містить механізму його обчислення та не відповідає розміру виплаченого позивачу грошового забезпечення у січні-лютому 2019 року
Відтак, середньоденний розмір грошового забезпечення становить 378,72 грн (11172,15 грн + 11172,15 грн) / (28 днів + 31 день).
Розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 463932,00 грн (1225 днів х 378,72 грн).
Відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 205 038,20 грн (17445,20 грн + 25 522,53 грн + 28 257,00 грн + 84 638,93 грн + 49 174,54 грн)
Частка суми грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішень судів, пропорційно становить 91,5 % ((25 522,53 грн + 28 257,00 грн + 84 638,93 грн + 49 174,54 грн) / 205 038,20 грн х 100%) від загальної суми грошового забезпечення, що підлягала виплаті при звільненні позивача.
Водночас, суд ураховує, що ухвалою суду про відкриття провадження в адміністративній справі повернуто позивачу позовну заяву в частині позовних вимог про сплату середнього заробітку щодо суми 25 522,53 грн, виплаченої 18.02.2022 року.
Відтак, обчислена судом частка істотності підлягає зменшенню на частку, що припадає на суму грошового забезпечення 25 522,53 грн, виплачену 18.02.2022 року.
Відтак, частка суми грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішень судів, пропорційно становить 79,1 (91,5 % - (25 522,53 грн / 205 038,20 грн х 100%))
Розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 року по 18.07.2022 року становить: 463 932,00 грн, отже 79,1 % від цієї суми становить 366 970,21 грн (463 932,00 грн х 0,791).
Аналогічний алгоритм розрахунку наведено у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 року у справі № 560/3971/19.
Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 28.06.2024 року суд зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року (6 місяців) тривалістю 184 дні становить 69 684,48 грн (184 дні х 378,72 грн).
Відповідно до підп. 164.1.1 п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Відповідно до підп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, потрібного наголосити, що суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 4 543,15 грн, згідно квитанції про сплату судового збору № B126-6451-TKA4-51AX від 25.10.2024 року пропорційно до заявлених позовних вимог.
Водночас, адміністративний позов подано до суду за допомогою засобів програмного забезпечення підсистеми ЄСІТС «Електронний суд».
Відповідно до положень ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (надалі - Закон № 3674-VI), при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позовну заяву в частині позовних вимог на суму 66390,60 грн повернуто позивачу.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відтак, позивач має право на звернення до суду із заявою про повернення судового збору у розмірі 529,27 грн (4 543,15 грн х ((66390,60 грн / 567 893,53 грн) х 100).
Водночас, за наслідком розгляду справи позивачу присуджено середній заробіток у розмірі 436 654,69 грн (366 970,21 грн + 69 684,48 грн).
Ставки сплати судового збору визначені статтею 4 Закону України “Про судовий збір», де вказано, що за подання до адміністративного суду позову майнового характеру, який подано фізичною особою судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом із тим, статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» передбачено, що з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.
Відповідно до відповідно до положень ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи викладене, суд стягує судовий збір у розмірі 3493,24 грн з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Решта судового збору відшкодуванню не підлягає у зв'язку із частковим задоволенням адміністративного позову.
Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду.
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ), про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 28.06.2024 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2019 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 28.06.2024 року в сумі 436 654,69 грн.
Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3493 (Три тисячі чотириста дев'яносто три) грн 24 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 02 травня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко