02 травня 2025 рокуСправа №160/6346/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ у Вінницькій області), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 31.12.2024 № 046050023087 про відмову в призначенні пенсії, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.12.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, яка буде надана судом у рішенні по даній справі, за результатами чого призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з моменту виникнення права на неї - 27.12.2024 року, на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.12.2024 позивач звернулася до Відділу обслуговування громадян № 16 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, де нею була подана заява про призначення/перерахунок пенсії (за віком на пільгових умовах) разом із доданими до неї документами. Проте повідомленням Відділу обслуговування громадян № 16 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.01.2025 вих. № 0400-010219-8/937 позивача було проінформовано про рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 31.12.2024 № 046050023087 про відмову в призначенні пенсії, яким і відмовлено у призначенні пільгової пенсії за віком (за Списком № 2). Відповідач-2 у рішенні від 31.12.2024 № 046050023087 без заперечень визнав стаж позивача достатнім та лише не погодився із віком позивача, досягнення якого є необхідним для призначення пенсії. Позивач вважає відмову відповідача неправомірно, оскільки при прийнятті рішення відповідач 2 не врахував, що Конституційним Судом України було прийнято рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020, пунктом першим резолютивної частини якого визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт «б» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VІІІ від 02.03.2015 року. Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-ХІІ, яка була чинна до 01.04.2015 року, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах». Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач 2 віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а відтак підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 03.03.2025 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
До суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив, в якому відповідач 2 зазначив, що рішенням Головного управління №046050023087 від 31.12.2024 року прозивану відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з тим, що позивач не досягла відповідного пенсійного віку, визначеного ст.114 Закону №1058. Посилання позивачки на рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 р., як на підставу виникнення у неї права на призначення пільгової пенсії у віці 51 року є необґрунтованим. При цьому, Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р , яке покладено в основу обґрунтувань позову, не відновлює дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» і не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин. Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 р. впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017. Тобто досягти віку, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення», для призначення пільгової пенсії з урахуванням рішення Конституційного Суду України, позивачу необхідно було до 11.10.2017. Таким чином. Головним управлінням прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Головне управління Пенсійного Фонду України у Волинській області діяло в межах повноважень визначених чинним законодавством, а тому відсутні правові підстави вважати, що вчинено будь-які протиправні дії відносно позивачки.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через систему «Електронний Суд» були направлені матеріали пенсійної справи.
Вирішуючи питання про врахування цих доказів під час розгляду цієї справи, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем у справі є ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак надані до суду документи стосуються ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Частиною 1 ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Оскільки матеріали пенсійної справи, які були надані до суду стосуються особи, яка не є стороною по справі, суд не бере до розгляду надані відповідачем 1 докази.
При цьому відповідач 1 правом на надання відзиву не скористався, з клопотанням про продовження строку на надання відзиву до суду не звертався.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що 27.12.2024 року ОСОБА_1 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 114 по списку №2 (з урахуванням рішення Конституційного суду).
Заява позивача за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
31.12.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення № 046050023087 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
В обґрунтування відмови у призначені пенсії в т.ч. зазначено:
- вік заявниці - 51 рік.
- згідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком на пільгових умовах призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
- страховий стаж особи становить 34 роки 11 місяців 18 днів, а з урахування стажу роботи на пільгових умовах - 55 років 8 місяців 18 днів.
- стаж роботи за Списком 2-48 років 4 місяці 2 дні., що дає право на зниження пенсійного віку, визначеного ч. 1 ст, 26 Закону на 5 років.
- за доданими документами до страхового та пільгового стажу роботи зараховано всі періоди. В т.ч., з урахуванням даних персоніфікованого обліку та результатів проведення атестації робочих місць. Заявницею надано копію рішення міської ради від 23.10.2024р №3158, яка зроблена з копії, а не з оригіналу документу.
- висновок: відмовити у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з тим, що заявниця не досягла відповідного пенсійного віку, визначеного ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 31.12.2024 № 046050023087, позивач звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до норм Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII), Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Пунктом першим частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно частини першої статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Приписами статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено порядок на умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Відповідно до частин 1, 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно із пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788- XII від 05.11.1991 року, у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIIІ від 02.03.2015 року на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-ІV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Вказана норма набрала чинності з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома ідентичними законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №213-VІІІ від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт «а» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VІІІ від 02.03.2015 року. Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №?1788-ХІІ для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: «працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону №1058 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788- XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV від 09.07.2003р. в редакції Закону №2148-УІІІ від 03.10.2017 року.
На час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
У пункті 3.2 Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4 Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213. виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року за результатами апеляційного розгляду зразкової справи № 360/3611/20, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд зазначає, що обрані відповідачем 2 у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач 2 віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії.
Згідно зі статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
У пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Вирішуючи спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20, які відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон №1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20 також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Також, в постанові від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону №1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року, тобто раніше ухвалення Конституційним Судом України рішення №1-р/2020 від 23 січня 2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України раніше визнав неконституційним. При цьому рішення Конституційного Суду про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
Отже суд дійшов висновку, що відповідач 2 приймаючи рішення про відмову в переведенні позивача на пенсію за віком на пільгових умовах не врахував рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року щодо визнання неконституційними положень щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб.
З урахуванням викладеного вище, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 31.12.2024 № 046050023087 про відмову в призначенні пенсії, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, є протиправним, а тому підлягає скасуванню, а порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.12.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, яка буде надана судом у рішенні по даній справі.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з моменту виникнення права на неї - 27.12.2024 року, на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Статтею 58 Закону №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Аналогічна правова позиція висловлена Третім апеляційний адміністративним судом у постановах від 13 жовтня 2021 року у справі №160/17081/20, від 12 листопада 2021 року у справі №160/2493/21.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з моменту виникнення права на неї - 27.12.2024 року, на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» слід відмовити.
Щодо пенсійного фонду, якого слід зобов'язати зарахувати періоди роботи позивачу та повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Згідно із ч. 1 с. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Аналіз вищевказаних норм дозволяє стверджувати, що звернення за призначенням пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду України.
Згідно із п. 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів, серед іншого, щодо: здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, «призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій», щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.
Згідно пункту 7 Положення №280 Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку «територіальні органи».
Відповідно до пункту 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 №28-2, Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.
Підпунктом 3 пункту 4 Положення №28-2, серед іншого, визначено, що Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь Фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області є територіальними органами Пенсійного фонду України, що призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Пенсійний фонд України безпосередньо не наділений повноваженнями щодо «призначення (перерахунку) і виплати пенсій», а в силу положень пункту 7 Положення №280 здійснює такі повноваження виключно через утворені в установленому порядку «територіальні органи».
Пунктом 1.1. розділу I Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Постанова №22-1) передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії подається заявником до «територіального органу» Пенсійного фонду України (далі - «орган, що призначає пенсію»).
Відповідно до пункту 4.1. розділу ІV Порядку 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів «органом, що призначає пенсію», приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7. розділу ІV Порядку 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Копією заяви позивача підтверджується, що вона звернувся саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області.
Як вже зазначалося, пункт 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 визначає, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ «органу, що призначає (перераховує) пенсію», який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Водночас, рішення про відмову в призначенні пенсії було прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів відповідач 1 зобов'язаний засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначити структурний підрозділ саме «органу, що призначає (перераховує) пенсію», яким і є відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області має свої структурні підрозділи, які розташовані у населених пунктах Дніпропетровській області.
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не є структурним підрозділам Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Отже суд вважає, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області слід зобов'язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.12.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, яка буде надана судом у рішенні по даній справі.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем 2 по справі, як суб'єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності прийнятого рішення та не спростовано доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до відповідача-1:Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26), відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, 21005, м. Вінниця, район «Поділля», вул. Зодчих (пн), буд. 22) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 31.12.2024 № 046050023087 про відмову в призначенні пенсії, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.12.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, яка буде надана судом у рішенні по даній справіУ задоволені іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 302 (триста дві) грн. 80 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 302 (триста дві) грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 02.05.2025 року.
Суддя О.М. Неклеса