Рішення від 02.05.2025 по справі 160/19774/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2025 рокуСправа №160/19774/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій позивач просив суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 :

- додаткової винагороди за безпосередню участь в бойових діях або забезпечені здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах за періоди перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням, пов'язаним з захистом Батьківщини та у відпустках для лікування після важкого поранення (контузії, травми або каліцтва) з 01.05.2022 р. по 19.04.2023 р.,

- грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за всі не отримані предмети речового майна, відповідно до норм забезпечення, право на отримання яких виникло за період служби у військовій частині НОМЕР_1 з 16 березня 2022 року по 06 липня 2023 року,

- одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби відповідно до Постанови КМУ №460 від 17 вересня 2014 р. «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» та п.4 розділу ХХХ11 Наказу МО України №260 від 07.06.2018 р. «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»,

- матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення за 2023 рік, як такому, хто отримав важке поранення під час безпосередньої участі у бойових діях,

- грошового забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі за перші два місяці з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) відповідно до абзацу сьомого пункту 1-1 постанови КМ України №168 від 28 лютого 2022 р. в редакції Постанови КМ №1001 від 15.09.2023 р.,

- щомісяця оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років та додаткову винагороду у розмірі 20100 гривень за період, після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні відповідно до абзацу сьомого пункту 1-1 постанови КМ України №168 від 28 лютого 2022 р. в редакції Постанови КМ №1001 від 15.09.2023 р.;

зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 :

- додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 за безпосередню участь в бойових діях або забезпечені здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах за періоди перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням, пов'язаним з захистом Батьківщини та у відпустках для лікування після важкого поранення (контузії, травми або каліцтва) з 01.05.2022 р. по 19.04.2023 р.;

- грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за всі не отримані предмети речового майна, відповідно до норм забезпечення, право на отримання яких виникло за період служби у військовій частині НОМЕР_1 з 16 березня 2022 року по 06 липня 2023 року;

- одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби відповідно до Постанови КМУ №460 від 17 вересня 2014 р. «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» та п.4 розділу ХХХ11 Наказу МО України №260 від 07.06.2018 р. «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»;

- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення за 2023 рік, як такому, хто отримав важке поранення під час безпосередньої участі у бойових діях;

- грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі за перші два місяці з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) відповідно до абзацу сьомого пункту 1-1 постанови КМ України №168 від 28 лютого 2022 р. в редакції Постанови КМ №1001 від 15.09.2023 р.;

стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив військову службу за мобілізацією у ВЧ НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби позивач 19.04.2022 р. отримав поранення, що підтверджується довідкою ВЧ НОМЕР_1 №5695 від 15.05.2023 р. Підставою видачи цієї довідки зазначений наказ командира ВЧ НОМЕР_1 №134/нод від 10.05.2022 р. Одразу після отримання поранення ОСОБА_1 був евакуйований з поля бою для отримання необхідної медичної допомоги, що підтверджується відповідною формою №100. У період з 19.04.2022 р. по 24.04.2022 р. ОСОБА_1 отримував першочергову медичну допомогу в польовому шпиталі медичної роти ВЧ НОМЕР_1 , та у зв'язку з наявними ускладненнями він був перевезений до лікарні №1 швидкої допомоги міста Дніпро, звідки 25.04.2022 р. ОСОБА_1 перевезли до Комунального підприємства "Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни" Дніпропетровської обласної ради", в якому позивач знаходився на стаціонарному лікуванні до 19.05.2022 р. Після виписки ОСОБА_1 був направлений для продовження лікування у медичній роті ВЧ НОМЕР_1 , де він продовжував отримувати медичну допомогу в умовах стаціонару з 19.05.2022 р. по 24.05.2022 р. Внаслідок істотного погіршення стану здоров'я позивач був направлений для подальшого лікування до Інституту кардіології ім. академіка М.Д. Стражеска НАМН України та згідно виписки з медичної карти стаціонарного хворого №1598 ОСОБА_1 у період з 02.06.2022 р. по 15.06.2022 р. отримував медичну допомогу в Інституті кардіології ім. академіка М.Д. Стражеска НАМН України. У подальшому у період з 22.06.2023 р. по 15.07.2022 р. ОСОБА_1 продовжив лікування в умовах стаціонару у Клінічній лікарні "Феофанія" Державного управління справами. 03.08.2022 ОСОБА_1 повернувся до ВЧ НОМЕР_1 , з метою надання медичних документів, складених внаслідок лікування після отриманого поранення, але у військовій частині стан його здоров'я істотно погіршився і ОСОБА_1 знов був госпіталізований. Згідно виписного епікризу №10604 Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь", ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у вказаній медичній установі з 12.08.2022 р. по 25.08.2022 р. Надалі позивач з метою подальшого лікування був негайно переведений до Національного наукового центру хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова у якому стаціонарно лікувався протягом тривалого часу, а саме: у період з 25.08.2022 р. по 13.09.2022 р.; у період з 18.09.2022 р. по 26.10.2022 р.; у період з 28.11.2022 р. по 15.12.2022 р.; з 01.03.2023 р. по 20.03.2023 р. ОСОБА_1 зазначив, що військово лікарською комісією (далі - ВЛК) Національного наукового центру хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова видавалися довідки №66 від 25.08.2022 р., №111 від 26.10.2022 р., №170 від 15.12.2022 р., №308 від 10.03.2023 р., згідно яких вказані діагноз та захворювання ОСОБА_1 перебувають у причинному зв'язку з отриманим ним пораненням під час захисту Батьківщини і він потребує лікування реабілітації терміном, зазначеним у відповідній довідці. Так, на підставі вищезазначених довідок ВЛК, відповідач надав позивачу відпустки для лікування та реабілітації між операціями. Після проходження лікування ОСОБА_1 повернувся до ВЧ НОМЕР_1 та був направлений відповідачем на проходження ВЛК щодо придатності до служби в ЗСУ, визначення ступеню та тяжкості поранення та встановлення причинно-наслідкового зв'язку. Згідно довідки №4106 від 12.06.2023 р. ВЛК при ВЧ НОМЕР_2 був встановлений причинно-наслідковий зв'язок між отриманим ОСОБА_1 пораненням та захворюваннями з приводу яких він отримував стаціонарне лікування. У позовній заяві зазначено, що ВЛК при ВЧ НОМЕР_2 підтверджена та обставина, що ОСОБА_1 перебував у відпустках для лікування саме після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Водночас, позивач зауважив, що з відповіді ВЧ НОМЕР_1 №691/ВихЗПІ/319 від 06.07.2023 р. на адвокатський запит представника позивача та долученої до вказаної відповіді довідки №7864 від 06.07.2023 р. слідує, що ОСОБА_1 отримав додаткову винагороду згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 р. в розмірі 100000,00 грн. лише за квітень 2022 року, тобто за місяць у якому він приймав безпосередню участь у бойових діях, внаслідок чого отримав поранення, та у подальшому, починаючи з травня 2022 року по січень 2023 року, під час лікування. Також позивачу виплачувалася додаткова винагорода в розмірі 30000,00 грн., а починаючи з лютого 2023 року взагалі не виплачувалася. ОСОБА_1 зауважив, що додаткова винагорода у розмірі 30000,00 грн, йому виплачувалася у зв'язку з тим, що на той час не було документального підтвердження важкості завданої травми, що, на думку позивача, додатково підтверджує усвідомлення відповідачем покладеного на нього обов'язку здійснювати позивачу виплату додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, а також окремо доводить зазначену позивачем в даній заяві обставину перебування на стаціонарному лікуванні починаючи з дня отримання поранення, тобто з 19.04.2022 р. ОСОБА_1 стверджує, що після отримання ним довідки №4106 від 12.06.2023 р. та всіх інших зазначених медичних документів відповідач неправомірно не нарахував позивачу додаткову винагороду в розмірі 100000,00 грн. за весь період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, а також перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, а саме: за період з 01.05.2022 р. по 19.04.2023 р. Надалі 06.07.2023 р. ОСОБА_1 було звільнено в запас на підставі наказу №134-РС. 25.10.2023 р. й позивач звернувся до командування ВЧ НОМЕР_1 із заявою про виплату йому додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн. за весь час перебування на стаціонарному лікуванні, переміщення з одного лікарняного закладу до іншого, а також перебування у відпустці для лікування (заява отримана відповідачем 02.11.2023 р.), однак залишена командуванням ВЧ НОМЕР_1 без розгляду. Позивач наполягає, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. (в редакції як на час виникнення спірних правовідносин, так і на теперішній час) він має право на додаткову винагороду в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць, пропорційно часу участі у таких діях та заходах: - зокрема за періоди перебування на стаціонарних лікуваннях в закладах охорони здоров'я у зв'язку з травмою, пов'язаною з захистом Батьківщини та перебування у відпустках для лікування після важкого поранення (контузії, травми або каліцтва) з 01.05.2022 р. по 19.04.2023 р. Також ОСОБА_1 зауважив, що відповідач не виплатив йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення за 2023 рік, як такому, хто отримав важке поранення під час безпосередньої участі у бойових діях. Крім того, з 26.06.2022 р. ОСОБА_1 через тривале лікування був виведений поза штат в розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 , внаслідок чого за період з березня 2023 р. по липень 2023 р. позивачу не виплачувалось у повному обсязі грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою та додаткові види грошового забезпечення, що, на думку позивача, є протиправним та таким, що суперечить абзацу 7 пункту 1-1 постанови КМУ №168 від 28.02.2022 р. (в редакції постанови КМУ №1001 від 15.09.2023 р.). ОСОБА_1 вважає, що він має право на виплату компенсації за неотримане речове майно згідно Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою КМУ №178 від 16.03.2016 р., яка не була нарахована та виплачена до теперішнього часу. Також ОСОБА_1 зауважив, що відповідачем не було нараховано та виплачено йому одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби відповідно до постанови КМУ №460 від 17.09.2014 р. «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» та п.4 розділу ХХХ11 Наказу МО України №260 від 07.06.2018 р. «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам». З огляду на викладене, ОСОБА_1 стверджує, що в межах спірних правовідносин має місце протиправна бездіяльність. Нездійснення ВЧ НОМЕР_1 зазначених у позовній заяві виплат, на які має право ОСОБА_1 , підтверджується наданою на адвокатський запит довідкою ВЧ НОМЕР_1 , зареєстрованою під вихідним №599 від 12.11.2023 р. про нараховані та перераховані суми основних та додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Також вищезазначеною ухвалою суд задовольнив заяву позивача про витребування доказів та ухвалив витребувати від ВЧ НОМЕР_1 :

- належним чином засвідчену копію витягу з наказу про зарахування позивача до особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;

- особову справу ОСОБА_1 ;

- довідку-розрахунок про розмір грошового забезпечення позивача за спірний період із зазначенням усіх складових, сум утримань та виплати сум грошової допомоги;

- інформації та документа (акта) щодо причин та підстави не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щомісячної доплати у виді додаткової винагороди за спірний період;

- витяг з бойових наказів, розпоряджень, донесень та витяг із журналу бойових дій, відповідно яких позивача було направлено на виконання завдання та в результаті яких позивач отримав поранення;

- копії всіх наказів командира військової частини НОМЕР_1 про надання ОСОБА_1 відпусток для лікування після поранення за весь період служби з 16 березня 2022 року по 06 липня 2023 року;

- копію наказу командира військової частини НОМЕР_1 про виведення ОСОБА_1 поза штат, в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 ;

- довідку про всі неотримані предмети речового майна відповідно до норм забезпечення, право на отримання яких виникло у ОСОБА_1 за період його служби у військовій частині НОМЕР_1 з 16 березня 2022 року по 06 липня 2023 року та їх вартість.

08.08.2024 р. до суду надійшов від ВЧ НОМЕР_1 відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позовної заяви відмовити. Так, щодо позовних вимог про виплату позивачу додаткової винагороди за періоди стаціонарних лікувань та відпусток для лікування ВЧ НОМЕР_1 у відзиві зазначено, що докази перебування позивача у медичній роті ВЧ НОМЕР_1 на лікуванні у зв'язку з пораненням у періоди з 19.04.2022 р. по 24.04.2022 р. та з 19.05.2022 р. по 24.05.2022 р., відсутні. Також відповідач звернув увагу на те, що згідно із випискою з медичної картки стаціонарного хворого №427 за період з 25.04.2022 р. по 19.05.2022 р. ОСОБА_1 у Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни надійшов не з медичної роти ВЧ НОМЕР_1 , а з КНП «Лікарня швидкої допомоги» Дніпропетровської міської ради, однак документів про перебування у цьому лікувальному закладі суду та/або відповідачу не надано. Враховуючи викладене, відповідач стверджує, що наведені позивачем доводи не підтверджуються будь-якими доказами, а відтак обов'язок щодо підтвердження доказами своїх позовних вимог щодо періодів з 19.04.2022 р. по 24.04.2022 р. та з 19.05.2022 р. по 24.05.2022 р. ОСОБА_1 не виконано. ВЧ НОМЕР_1 зауважено, що медичних документів позивача у своєму розпорядженні не має і мати не може, оскільки відповідно до вимог ст.286 Цивільного кодексу України, ст.40 Основ законодавства України про охорону здоров'я вони містять лікарську таємницю. Окрім того, відповідач зауважив, що всупереч зазначеному позивачем, у Клінічній лікарні "Феофанія" він лікувався по 05.07.2022 р., а не по 15.07.2022 р., що підтверджується випискою з медичної картки №22/2/1597, а щодо лікування позивача у Національному інституті хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова ВЧ НОМЕР_1 зауважено, що ОСОБА_1 проходив лікування у цьому закладі по 10.03.2023 р., а не по 20.03.2023 р., що підтверджується випискою з медичної картки №1358/23. Додатково відповідач наголосив, що жодна з наданих позивачем довідок ВЛК (№66, №111, №170, №308) не містить даних про те, що поранення ОСОБА_1 є тяжким. При цьому, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 р., додаткова винагорода з розрахунку 100 000 грн. за період відпустки виплачується лише в разі надання відпустки для лікування тяжкого поранення. Як стверджує відповідач, тяжкість травми ОСОБА_1 підтверджена у подальшому довідкою ВЛК №4106 від 12.06.2023 р., яку позивач ВЧ НОМЕР_1 не надавав. У відзиві наголошено, що в розпорядженні військової частини такої довідки немає і поза волею ОСОБА_1 бути не може, оскільки така довідка містить лікарську таємницю. Крім того, відповідач зауважив, що позивачу за спірний період була надана лише одна відпустка для лікування (зокрема, за період з 21.03.2023 р. по 19.04.2023 р. за наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №58 від 22.03.2023 р.). Як стверджує відповідач, щодо інших періодів ОСОБА_1 до командування ВЧ НОМЕР_1 з рапортами на надання відпусток не звертався й будь-яким іншим чином питання про надання відпусток для лікування ОСОБА_1 перед командуванням ВЧ НОМЕР_1 не ініціювалося. Обізнаність ОСОБА_1 з тим, що він не отримував відпусток у періоди, на які посилається у позовній заяві (крім періоду з 21.03.2023 р. по 19.04.2023 р.), свідчить відсутність у його розпорядженні відпускних квитків, передбачених п.190 зазначеного Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р. (в редакції, що діяла до внесення змін Указом Президента України № 214/2024 від 02.04.2024 р.). При цьому, причиною непроведення виплат додаткової винагороди на користь ОСОБА_1 , як стверджує відповідач, є ненадання позивачем до ВЧ НОМЕР_1 доказів щодо наявності підстав для таких виплат, оскільки доказів надання первинних медичних документів за спірні періоди у відповідача ОСОБА_1 суду не надав. На необхідності надання таких доказів ВЧ НОМЕР_1 наголошувала у листі №691/вих.ЗПІ/599 від 12.11.2023 на адресу представника Канівця С.В. Крім відсутності доказів стаціонарного лікування за періоди з 19.04.2022 р. по 24.04.2022 р. та з 19.05.2022 р. по 24.05.2022 р., відповідач вважає доведеним те, що, наприклад, щонайменше до 15.02.2024 р. у ОСОБА_1 не було у своєму розпорядженні наступних медичних документів, а саме: виписки з медичної картки №4084/22 (за період лікування з 25.08.2022 р. по 13.09.2022 р); виписки з медичної картки №4544/22 (за період лікування з 18.09.2022 р. по 26.10.2022 р.); виписки з медичної картки №6069/2022 (за період лікування з 28.11.2022 р. по 15.12.2022 р.); виписки з медичної картки №1358/23 (за період лікування з 01.03.2023 р. по 10.03.2023 р.), адже ці документи представник Канівця С.В. отримав листом Національного наукового центру хірургії та трансплантології ім. Шалімова О.О. за №287 від 15.02.2024 р. Наведене, на думку відповідача, дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 не мав цих документів в своєму розпорядженні, а відтак до 15.02.2024 р. надати їх у ВЧ НОМЕР_1 не міг. З огляду на викладене відповідач не мав підстав для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. Зважаючи на вищевикладені обставини, відповідач стверджує, що в адміністративну групу штабу ВЧ НОМЕР_1 для включення в наказ командира ВЧ НОМЕР_1 про виплату додаткової винагороди передано відповідні додатки до позовної заяви ОСОБА_1 у цій справі. При цьому, відповідач зауважив, що за інші відрізки спірного періоду (зокрема, з 01.05.2022 р. по 19.04.2023 р.) підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. не вбачається. У відзиві зазначено, що виплати буде проведено у строк, визначений у п.8 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України та деяким іншим особам, затвердженого наказом МОУ №260 від 07.06.2018 р. (у серпні 2024 року, по отриманню коштів від розпорядника бюджетних коштів). Щодо позовної вимоги про виплату грошової компенсації вартості за неотриманого речового майна відповідач зазначив, що ОСОБА_1 не надано жодних доказів, які б підтверджували факти неотримання ним будь-якого речового майна за період військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, та не зазначено за яке саме, начебто неотримане майно (предметів речового майна яких видів та у якій кількості) позивач вимагає грошової компенсації. При цьому, доказів подання у ВЧ НОМЕР_1 рапорту (згідно п.4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 р. ОСОБА_1 не надав й обставин можливого подання такого рапорту (зокрема його реквізитів, дати та місця подання) у позовній заяві не наведено. Натомість, відповідач стверджує, що станом на день звільнення - 06.07.2023 р., позивачеві будь-яке речове майно до видачі не належало. Стосовно питання нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення відповідач зазначив, що станом на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби (06.07.2023 р.) діяла наступна редакція п.4 Розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 р., за змістом якої особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, при звільненні зі служби після прийняття рішення про демобілізацію виплачується грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460. Водночас, рішення про демобілізацію на теперішній час не приймалося, а відтак, на думку відповідача, підстави для визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, - відсутні. Стосовно позовної вимоги щодо нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік ВЧ НОМЕР_1 зазначено, що в силу вимог п. 9 розділу XIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 р., виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), однак за період проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 з рапортом про здійснення такої виплати не звертався. Враховуючи наведене, відсутність відповідного рапорту військовослужбовця, поданого під час проходження служби, на думку відповідача, виключає правові підстави для виплати військовою частиною матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань як під час проходження служби, так і під час звільнення або після такого (позаяк заінтересована особа військовослужбовцем після звільнення з військової служби не є). Стосовно позовних вимог, пов'язаних з виплатою грошового забезпечення за перші два місяці з дня зарахування у розпорядження, та окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, а також додаткової винагороди у розмірі 20 100 гривень за період, після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні відповідно до абзацу сьомого пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. у відзиві вказано, що ці виплати здійснюються військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів. Натомість, доказів визнання позивача обмежено придатним до військової служби або непридатним до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців ОСОБА_1 не надав.

13.08.2024 р. до суду надійшла від ОСОБА_1 відповідь на відзив, в якій зазначено, що не викликає жодного сумніву і підтверджується необхідними документами факт бойового поранення позивача, його довготривале лікування, причинно-наслідковий зв'язок, кінцеве отримання інвалідності як наслідок. Так, у відповіді на відзив вказано, що ВЧ НОМЕР_1 цілком слушно вказує на те що до шпиталю Ветеранів ОСОБА_1 потрапив з лікарні «Швидкої допомоги», документи з якої не надав. Наведене пояснюється тим, що коли евакуюють з поля бою, то спочатку, як є можливість, везуть до стаб. пункту, далі у польовий шпиталь й надалі у шпиталь «Швидкої допомоги» в м.Дніпро, який працює як розподільчий центр де пораненого стабілізують і залежно від характеру травми направляють до профільного мед закладу - єдиний документ який на цьому періоді є у пораненого це форма 100, яка була надана позивачем. Додатково у відповіді на відзив зауважено, що ОСОБА_1 постійно інформував ВЧ НОМЕР_1 і медичну роту відносно перебігу лікування і лікаря батальйону і безпосереднє керівництво, як того вимагає Статут ЗСУ і доволі строго контролюється в підрозділі, а саме командиром роти. Слушним ОСОБА_1 вважає й зауваження відповідача про те, що певні документи на даний час відсутні, проте не з вини позивача, зокрема, така ситуація склалася тому що командир роти, на жаль, з частиною документації попав у полон, а також у відповіді на відзив зазначено про існування певних адміністративних негараздів з керівництвом медичної частини. ОСОБА_1 зазначає, що він просто не міг не подати, а навіть невчасно не подати відповідних документів, оскільки в такому випадку це має характер самовільного залишення частини. Натомість, своєчасне та повне надання усіх необхідних документів підтверджує сам відповідач у відзиві на позовну заяву (пункт 5 відзиву) та додатково це підтверджується тим фактом, що ВЧ НОМЕР_1 самостійно направила ОСОБА_1 на заключну ВЛК, надала характеристику та отримала заключення ВЛК, копія заключення вклеєна до медичної карти позивача, яку відповідач безпідставно не надав на вимогу ухвали суду. Враховуючи наведене, позивач просить не брати до уваги доводи ВЧ НОМЕР_1 щодо відсутності в розпорядженні відповідача медичних документів позивача. Позивач стверджує, що підставою для подачі даного позову стало те, що після отримання всіх необхідних медичних документів для проведення виплат, фінансова частина ВЧ НОМЕР_1 відмовилась провести такі виплати позивачу через великі суми заборгованості. При цьому, позивач зауважив, що за його клопотанням суд витребував у відповідача відповідні докази, більшість з яких ВЧ НОМЕР_1 не було надано.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 р. клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про витребування доказів по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено частково.

Цією ухвалою суд зобов'язав ОСОБА_1 надати до суду:

- докази фактів стаціонарного лікування ОСОБА_1 у медичній роті в/ч НОМЕР_1 у періоди 19.04.2022 - 24.04.2022, 19.05.2022 - 24.05.2022 у зв'язку з пораненням (травмою), отриманою під час захисту Батьківщини;

- докази своєчасного надання (тобто надання у періоди, за які позивач просить визнати дії Військової частини НОМЕР_1 протиправними) ОСОБА_1 у Військову частину НОМЕР_1 всіх первинних медичних документів (виписок з медичних карт, епікрізів, довідок ВЛК), які він надав суду, та рапортів про надання відпусток для лікування;

- докази надання ОСОБА_1 у Військову частину НОМЕР_1 рапорту про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік та компенсації вартості неотриманого речового майна;

- після проведення виплат Військовою частиною НОМЕР_1 за результатами вивчення первинних медичних документів, до яких відповідач отримав доступ у цій справі - даних про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 у банківській установі (з метою підтвердження факту отримання позивачем виплат додаткової винагороди, на які він претендує у позові).

Цією ж ухвалою зупинено провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали позивачем надано до суду заяву (вх. №36259/24 від 13.09.2024 р.) з додатками.

Окрім того, у вищезазначеній заяві позивачем заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за всі не отримані предмети речового майна, відповідно до норм забезпечення, право на отримання яких виникло за період служби у військовій частині НОМЕР_1 з 16 березня 2022 року по 06 липня 2023 року.

07.10.2024 р. до суду надійшло від ВЧ НОМЕР_1 клопотання про долучення до матеріалів справи в якості доказу довідки №20451/Ф від 05.12.2024 р. про нараховані та перераховані суми додаткової винагороди ОСОБА_1 згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. з травня 2022 року по квітень 2023 року у військовій частині НОМЕР_1 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 р. провадження по справі поновлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 р. заяву ОСОБА_1 про залишення без розгляду позовної заяви по справі №160/19774/24 в частині позовних вимог задоволено.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за всі не отримані предмети речового майна, відповідно до норм забезпечення, право на отримання яких виникло за період служби у військовій частині НОМЕР_1 з 16 березня 2022 року по 06 липня 2023 року., - залишено без розгляду у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою суд продовжив розгляд справи №160/19774/24 в частині позовних вимог щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за безпосередню участь в бойових діях або забезпечені здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах за періоди перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням, пов'язаним з захистом Батьківщини та у відпустках для лікування після важкого поранення (контузії, травми або каліцтва) з 01.05.2022 р. по 19.04.2023 р., одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби відповідно до Постанови КМУ №460 від 17 вересня 2014 р. «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» та п.4 розділу ХХХ11 Наказу МО України №260 від 07.06.2018 р. «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», - матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення за 2023 рік, як такому, хто отримав важке поранення під час безпосередньої участі у бойових діях, - грошового забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі за перші два місяці з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) відповідно до абзацу сьомого пункту 1-1 постанови КМ України №168 від 28 лютого 2022 р. в редакції Постанови КМ №1001 від 15.09.2023 р., - щомісяця оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років та додаткову винагороду у розмірі 20100 гривень за період, після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні відповідно до абзацу сьомого пункту 1-1 постанови КМ України №168 від 28 лютого 2022 р. в редакції Постанови КМ №1001 від 15.09.2023 р.

При дослідженні наявних у матеріалах справи доказів, судом встановлено, що відповідачем не виконано вимоги ухвали суду від 29.07.2024 р. у повному обсязі.

Одночасно із цим судом встановлено, що позивачем не виконано належним чином ухвалу суду від 02.09.2024 р. та не надано до суду належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів щодо фактів стаціонарного лікування ОСОБА_1 у медичній роті в/ч НОМЕР_1 у періоди з 19.04.2022 р. по 24.04.2022 р., з 19.05.2022 р. по 24.05.2022 р. у зв'язку з пораненням (травмою), отриманою під час захисту Батьківщини; щодо своєчасного надання (тобто надання у періоди, за які позивач просить визнати дії Військової частини НОМЕР_1 протиправними) ОСОБА_1 у Військову частину НОМЕР_1 всіх первинних медичних документів (виписок з медичних карт, епікризів, довідок ВЛК), які він надав суду, та рапортів про надання відпусток для лікування; надання ОСОБА_1 у Військову частину НОМЕР_1 рапорту про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.

Окрім того, у вищезазначеній ухвалі суд витребував у позивача після проведення виплат ВЧ НОМЕР_1 за результатами вивчення первинних медичних документів, до яких відповідач отримав доступ у цій справі - дані про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 у банківській установі (з метою підтвердження факту отримання позивачем виплат додаткової винагороди, на які він претендує у позові).

З огляду на вищенаведене ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 р. витребувано від ОСОБА_1 належним чином засвідчені копії наступних доказів:

- щодо фактів стаціонарного лікування ОСОБА_1 у медичній роті в/ч НОМЕР_1 у періоди з 19.04.2022 р. по 24.04.2022 р., з 19.05.2022 р. по 24.05.2022 р. у зв'язку з пораненням (травмою), отриманою під час захисту Батьківщини;

- своєчасного надання (тобто надання у періоди, за які позивач просить визнати дії Військової частини НОМЕР_1 протиправними) ОСОБА_1 у Військову частину НОМЕР_1 всіх первинних медичних документів (виписок з медичних карт, епікризів, довідок ВЛК), які він надав суду, та рапортів про надання відпусток для лікування;

- надання ОСОБА_1 у Військову частину НОМЕР_1 рапорту про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік;

- відомості про рух коштів на рахунку ОСОБА_1 у відповідній банківській установі після вересня 2024 року (з метою підтвердження факту отримання або не отримання позивачем виплат додаткової винагороди, на які він претендує у позові).

Окрім того, у цій ухвалі суд витребував від ВЧ НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії наступних доказів:

- особова справа ОСОБА_1 ;

- довідка-розрахунок про розмір грошового забезпечення позивача за спірний період із зазначенням усіх складових, сум утримань та виплати сум грошової допомоги;

- всіх наказів командира військової частини НОМЕР_1 про надання ОСОБА_1 відпусток для лікування після поранення за весь період служби з 16.03.2022 р. по 06.07.2023 р.

Цією ж ухвалою зупинено провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.

23.10.2024 р. до суду надійшла від ВЧ НОМЕР_1 заява про долучення до матеріалів справи доказів на виконання вимог ухвали суду від 08.10.2024 р., в якій суд повідомлено про відсутність у розпорядженні відповідача особової справи ОСОБА_1

28.10.2024 р. до суду надійшла від представника позивача заява, до якої додано повідомлення АТ «УкрСиббанк» про зарахування на банківський рахунок ОСОБА_1 виплати в розмірі 441 735, 43 грн. У цій заяві підтверджено отримання позивачем від відповідача вищезазначеної суми коштів.

Стосовно інших відомостей та документів, які були витребувані судом у заяві представника позивача зазначено, що ОСОБА_1 надав всі наявні відомості та докази в якості додатків до заяви від 19.09.2024 р., а інші докази та відомості у позивача відсутні.

06.11.2024 р. до суду надійшла від представника позивача заява, в якій заявник посилався на складену відповідачем довідку “Про нараховані та перераховані суми додаткової винагороди» та зазначив, що проведена позивачем калькуляція не виявила тотожності нарахованої суми з сумами наведеними в Довідці. Враховуючи необхідність повного розуміння сторонами порядку та механізму нарахувань, що є частиною предмету позову, заявник просить відповідача надати більш розгорнуту калькуляцію проведених виплат. Одночасно із цим, заявник зауважує, що документальна наявність зрозумілої калькуляції є необхідною умовою відсутності будь яких непорозумінь між сторонами що є базовою ціллю створення правового підґрунтя при прийнятті остаточного справедливого рішення.

Перевіривши подані до суду докази, судом встановлено, що витребувані докази не надані до суду у повному обсязі.

Крім того, з огляду на проведення ВЧ НОМЕР_1 нарахування та виплати позивачу через АТ «УкрСиббанк» коштів на суму 441 735, 43 грн. та з урахуванням заяви представника позивача від 06.11.2024 р. про незрозумілість калькуляції відповідних витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для витребування у відповідача додаткових доказів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 р. втретє витребувано від ОСОБА_1 належним чином засвідчені копії доказів на підтвердження фактів стаціонарного лікування ОСОБА_1 у медичній роті в/ч НОМЕР_1 у періоди з 19.04.2022 р. по 24.04.2022 р., з 19.05.2022 р. по 24.05.2022 р. у зв'язку з пораненням (травмою), отриманою під час захисту Батьківщини (в т.ч. у вигляді виписок з медичних карт, епікризів та/або довідок).

Окрім того, суд витребував від Військової частини НОМЕР_1 :

- відомості та їх документальне підтвердження (за наявності) щодо періодів перебування ОСОБА_1 поза штатом в розпорядженні командира ВЧ НОМЕР_1 ;

- належним чином засвідчену копію наказу та/або іншого розпорядчого документу, на підставі якого відповідачем здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 коштів на суму 441 735, 43 грн.;

- пояснення щодо додаткової винагороди, яка була нарахована та/або виплачена позивачу з травня 2022 року по квітень 2023 року з детальним роз'ясненням щодо періодів лікування позивача (стаціонарне лікування або у відпустці для лікування), які були враховані ВЧ НОМЕР_1 під час розрахунку відповідних виплат з посиланням на конкретні документи, які стали підставою для нарахування відповідних виплат (зокрема, у вигляді виписок, епікризів, довідок тощо).

Цією ж ухвалою зупинено провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.

26.11.2024 р. до суду надійшла від ВЧ НОМЕР_1 заява про долучення до матеріалів справи документів.

Перевіривши подані відповідачем до суду докази на виконання вимог ухвали суду від 12.11.2024 р., судом встановлено, що витребувані докази не надані ВЧ НОМЕР_1 до суду у повному обсязі (зокрема, ВЧ НОМЕР_1 не виконано вимоги ухвал суду й не надано належним чином засвідчену копію особової справи позивача).

Окрім того, всупереч вимог ухвал суду відповідачем не були надані пояснення щодо додаткової винагороди, яка була нарахована та/або виплачена позивачу з травня 2022 року по квітень 2023 року з детальним роз'ясненням щодо періодів лікування позивача (стаціонарне лікування або у відпустці для лікування), які були враховані ВЧ НОМЕР_1 під час розрахунку відповідних виплат з посиланням на конкретні документи, які стали підставою для нарахування відповідних виплат (зокрема, у вигляді виписок, епікризів, довідок тощо).

26.11.2024 р. до суду надійшла від представника позивача заява, в якій останнім заявлено до суду клопотання про витребування доказів по справі, а саме: заявник просить суд витребувати у відповідача особову справу військовослужбовця ОСОБА_1 , зокрема відомості про проходження стаціонарного лікування в медичній роті військової частини НОМЕР_1 в періоди 19.04.2022 - 24.04.2022, 19.05.2022 - 24.05.2022 та медичну характеристику ОСОБА_1 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 р. вчетверте витребувано від ОСОБА_1 належним чином засвідчені копії доказів на підтвердження фактів стаціонарного лікування ОСОБА_1 у медичній роті в/ч НОМЕР_1 у періоди з 19.04.2022 р. по 24.04.2022 р., з 19.05.2022 р. по 24.05.2022 р. у зв'язку з пораненням (травмою), отриманою під час захисту Батьківщини (в т.ч. у вигляді виписок з медичних карт, епікризів та/або довідок).

Окрім того, у цій ухвалі суд повторно витребував від Військової частини НОМЕР_1 :

- особову справу ОСОБА_1 ;

Окрім того, цією ухвалою суд задовольнив клопотання представника позивача про витребування доказів по справі та ухвалив витребувати від Військової частини НОМЕР_1 :

- відомості щодо стаціонарного лікування ОСОБА_1 у медичній роті в/ч НОМЕР_1 у періоди з 19.04.2022 р. по 24.04.2022 р., з 19.05.2022 р. по 24.05.2022 р. (за наявності та в обсязі, що не становить медичну таємницю);

- медичну характеристику ОСОБА_1 (без зазначення відомостей, які становлять лікарську таємницю).

Судом продовжено строк зупинення провадження у справі до надання учасниками справи витребуваних судом доказів.

10.12.2024 р. до суду надійшла від представника позивача заява, в якій зазначено про необґрунтованість та безпідставність відмови відповідача в наданні до суду доказів з посиланням на те, що інформація в частині проходженням позивачем лікування належить до конфіденційної. У заяві представника Канівця С.В. зазначено, що позивач, як суб'єкт цієї інформації, не лише надає згоду, а і наполягає на наданні відповідачем до суду цієї інформації щодо нього. При цьому, представник позивача зауважив, що для справи мають значення лише відомості про сам факт перебування позивача на лікуванні, а діагнози та інша інформація про лікування не є потрібною.

16.12.2024 р. до суду надійшла від представника позивача заява про долучення до матеріалів справи фотокопії первинної медичної картки ОСОБА_1 (Форма 100), виданої медичною ротою ВЧ НОМЕР_1 .

Ухвала суду від 02.12.2024 р. про витребування доказів по справі була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 02.12.2024 р. о 20:06, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Водночас, станом на 21.02.2025 р. вимоги вищевказаної ухвали суду відповідачем не виконано й витребувані докази ВЧ НОМЕР_1 до суду не надано.

При цьому, жодних заяв, клопотань та/або пояснень (в т.ч. щодо продовження строку для виконання вимог ухвали суду від 02.12.2024 р.) від ВЧ НОМЕР_1 до суду не надходило.

14.02.2025 р. до суду надійшли від представника позивача заяви про вжиття заходів щодо оперативного розгляду справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 р. провадження по справі поновлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 р. суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання у справі призначив на 13.03.2025 р. о 13:15 год. за адресою 49089, м.Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, зала судових засідань №11.

Цією ж ухвалою суд повторно витребував від Військової частини НОМЕР_1 :

- особову справу ОСОБА_1 ;

- медичну характеристику ОСОБА_1 (без зазначення відомостей, які становлять лікарську таємницю).

06.03.2025 р. до суду надійшла від ВЧ НОМЕР_1 заява на виконання вимог ухвали суду від 21.02.2025 р., до якої, зокрема, додано медичну характеристику солдата ОСОБА_1 , складена начальником медичної служби ВЧ НОМЕР_1 від 11.12.2024 р., копії витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №4358/нагд від 08.09.2024 р. та витяг з додатку №6 до цього наказу по ОСОБА_1

12.03.2025 р. до суду надійшла від ВЧ НОМЕР_1 заява на виконання вимог ухвали суду від 21.02.2025 р., до якої, зокрема, додано копію обліково-послужної картки позивача.

13.03.2025 р. до суду надійшли від ВЧ НОМЕР_1 копії витягів з наказів командира ВЧ НОМЕР_1 за №53 від 16.03.2022 р., за №55 від 18.03.2022 р., за №65 від 01.04.2022 р., за №100 від 20.05.2022 р., за №111 від 06.06.2022 р., за №111-РС від 26.06.2022 р., за №153 від 03.08.2022 р., за №187 від 20.09.2022 р., за №241 від 29.11.2022 р., за №57 від 21.03.2023 р., за №58 від 22.03.2023 р., за №80 від 20.04.2023 р., за №134-РС від 06.07.2023 р., за №135 від 06.07.2023 р.

У підготовчому засіданні від 13.03.2025 р. судом заслухано пояснення учасників справи та усною ухвалою, відображеною в протоколі судового засідання від 13.03.2025 р., суд оголосив перерву до 07.04.2025 р. о 13:30 год.

03.04.2025 р. до суд надійшли від ВЧ НОМЕР_1 пояснення (заява), в яких з приводу різниці нарахованої доплати додаткової винагороди з розрахунку 100 т.грн на місяць та суми перерахованої на картковий рахунок додаткової винагороди відповідач, посилаючись на приписи ст. 163 Податкового кодексу України, зазначив, що нарахована додаткова винагорода - це повна сума, яка підлягає виплаті за виконання певних обов'язків або досягнення встановлених результатів, а перерахованою додатковою винагородою є сума, яка фактично виплачується після утримання військового збору.

04.04.2025 р. до суду надійшла від відповідача заява про розгляд справи без участі представника ВЧ НОМЕР_1 .

У підготовчому засіданні від 07.04.2024 р. судом заслухано пояснення позивача та представника позивача, судом поставлено питання щодо достатності доказів у справі та заслухано думку позивача та його представника.

У підготовчому засіданні від 07.04.2024 р. позивач та представник позивача звернулися до суду із усними клопотаннями про закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті.

Усною ухвалою, відображеною в протоколі судового засідання від 07.04.2025 р., суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 24.04.2025 р. о 14:30 год.

07.04.2025 р. до суду надійшла від ВЧ НОМЕР_1 заява про долучення до матеріалів справи документів, до якої, зокрема, додано перелік періодів лікування ОСОБА_1 з деталізацією сум проведених відповідачем виплат на користь позивача додаткової винагороди, нарахованої та виплаченої останньому у травні 2022 року та у вересні 2024 року.

22.04.2025 р. до суду надійшла від відповідача заява про розгляд справи без участі представника ВЧ НОМЕР_1 .

24.04.2025 р. позивач та представник позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити у повному обсязі. Проти продовження розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечували.

Вирішуючи питання щодо подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження, суд зазначає наступне.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 р., у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та станом на 27.01.2025 р. не скасований.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно із приписами ч. 6 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Враховуючи те, що наявних в матеріалах справи письмових доказів достатньо для вирішення справи по суті та немає перешкод для розгляду справи в порядку письмового провадження, задля захисту життя та здоров'я учасників справи, суд не вбачає підстав для відкладення чи перенесення розгляду справи, у зв'язку із чим призначає розгляд справи по суті в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

На підставі приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Усною ухвалою, відображеною в протоколі судового засідання від 24.04.2025 р. суд ухвалив подальший розгляд справи продовжити в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 16.03.2022 р. по 06.07.2023 р. ОСОБА_1 проходив військову службу за мобілізацією у ВЧ НОМЕР_1 (в т.ч. на посаді стрільця 9 парашутно-десантної роти 3 парашутно-десантного батальйону).

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) за №53 від 16.03.2022 р. позивача з 17.03.2022 р. зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та на всі види забезпечення та наказано вважати таким, що з 16.03.2022 р. справу та посаду прийняв. Цим наказом позивачу встановлено посадовий оклад та наказано виплачувати грошову надбавку за проходження військової служби та надбавку за вислугу років на військовій службі у відповідних розмірах.

Довідкою ВЧ НОМЕР_1 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України за №1929 від 13.03.2024 р. підтверджено, що у період з 17.03.2022 р. по 30.04.2022 р. позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Луганській, Харківській та Донецькій областях.

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №55 від 18.03.2022 р. позивача наказано вважати таким, що вибув на виконання бойового завдання під час участі у операції об'єднаних сил з пункту постійної дислокації АДРЕСА_1 .

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №65 від 01.04.2022 р. позивача призначено на посаду стрільця-снайпера 1 парашутно-десантного відділення десантного батальйону з 01.04.2022 р.

Згідно із витягом із підсумкового бойового донесення командира за №1135 від 24.04.2022 р., під час бойових дій 19-23.04.2022 р. отримав поранення військовослужбовець за мобілізацією, стрілець-снайпер 3 парашутно-десантного взводу 9 парашутно-десантного батальйону ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 за попереднім діагнозом від 19.04.2022 р. забій поперекового відділу хребта, акубаротравма, та його було евакуйовано до медичної роти.

У наданій до суду фотокопії Первинної медичної картки (форма 100), виданої медичною ротою ВЧ НОМЕР_1 від 24.04.2022 р. зафіксовано, що солдат ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 отримав поранення 19.04.2022 р. за попереднім діагнозом «Акубаротравма. Забій поперекового відділу хребта» й зазначено щодо надання позивачу знеболювальних засобів. На зворотному боці цієї медичної картки зазначено, що позивач прибув до медичної роти 24.04.2022 р., отримав медичну допомогу та був направлений до м.Дніпро.

Згідно із довідкою ВЧ НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) за №5695 від 15.05.2023 р., солдат ОСОБА_1 19.04.2022 р. одержав « ОСОБА_2 . Забій поперекового відділу хребта» за обставин безпосередньої участі у військових діях під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 в районі населеного пункту АДРЕСА_2 . Поранення отримано під час виконання службових обов'язків військової служби та не пов'язане з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком дій вчинених у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Підставою видачи цієї довідки зазначений наказ командира ВЧ НОМЕР_1 №134/нод від 10.05.2022 р.

У наданій відповідачем на виконання вимог ухвал суду медичній характеристиці солдата ОСОБА_1 від 11.12.2024 р. зазначено, що позивач знаходився під медичним наглядом в медичній роті ВЧ НОМЕР_1 з 16.03.2022 р. й за час проходження військової служби у військовій частині за медичною допомогою звертався згідно виписки №1358/23 проходив стаціонарне лікування в НАМНУ Національний інститут хірургії та трансплантології ім. Шалімова м.Київ з 01.03.2023 р. по 20.03.2023 р.

У період з 25.04.2022 р. по 19.05.2022 р. ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Комунальному підприємстві «Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни» Дніпропетровської обласної ради», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №497.

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №100 від 20.05.2022 р. позивача наказано вважати таким, що прибув і приступив до виконання службових обов'язків з виконання бойового завдання під час участі у операції об'єднаних сил до пункту постійної дислокації АДРЕСА_1 з 20.05.2022 р.

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №111 від 06.06.2022 р. на підставі рапорту чергового лікаря медичної роти від 06.06.2022 р. позивача наказано направити у госпіталь з пункту постійної дислокації АДРЕСА_1 до Інституту кардіології ім. академіка М.Д. Стражеска м.Київ на лікування з 02.06.2022 р.

У період з 02.06.2022 р. по 15.06.2022 р. ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Державній установі «Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. академіка М.Д. Стражеска» Національної академії медичних наук України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Виписки з медичної карти стаціонарного хворого №1598.

У період з 23.06.2022 р. по 05.07.2022 р. ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Клінічній лікарні «Феофанія», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Виписки з медичної карти стаціонарного хворого №22/2/1597.

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) за №111-РС від 26.06.2022 р. відповідно до підпункту 15, 16 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, солдата ОСОБА_1 , стрільця-снайпер парашутно-десантного батальйону, як такого, що перебуває на довготривалому лікуванні, увільнено від займаної посади й зараховано в розпорядження.

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №153 від 03.08.2022 р. позивача наказано вважати таким, що після хвороби прибув до пункту постійної дислокації АДРЕСА_1 з Інституту кардіології ім. академіка М.Д. Стражеска м.Київ після лікування 30.07.2022 р.

У період з 12.08.2022 р. по 25.08.2022 р. ОСОБА_1 перебував на стаціонарному обстеженні та лікуванні у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Виписного епікризу №10604

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №187 від 20.09.2022 р. на підставі рапорту чергового лікаря медичної роти від 20.09.2022 р. позивача наказано направити у госпіталь з пункту постійної дислокації АДРЕСА_1 до Національного інституту хірургії та трансплантології імені академіка Шалімова м.Київ на лікування з 18.08.2022 р.

У період з 25.08.2022 р. по 13.09.2022 р. ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Державній установі «Національний інститут хірургії та трансплантології імені академіка Шалімова Національної академії медичних наук України», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Виписки з медичної карти стаціонарного хворого №4084/22.

У період з 18.09.2022 р. по 26.10.2022 р. ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Державній установі «Національний інститут хірургії та трансплантології імені академіка Шалімова Національної академії медичних наук України», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Виписки з медичної карти стаціонарного хворого №4544/22.

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №241 від 29.11.2022 р. позивача, як такого, що перебуває у розпорядженні командира військової частини, наказано вважати таким, що прибув до пункту постійної дислокації АДРЕСА_1 і приступив до виконання службових обов'язків з Національного інституту хірургії та трансплантології імені академіка Шалімова м.Київ після лікування 25.11.2022 р.

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №241 від 29.11.2022 р. на підставі рапорту чергового лікаря медичної роти від 29.11.2022 р. позивача як такого, що перебуває у розпорядженні командира військової частини, наказано направити у госпіталь з пункту постійної дислокації АДРЕСА_1 до Національного інституту хірургії та трансплантології імені академіка Шалімова м.Київ на лікування з 28.11.2022 р.

У період з 28.11.2022 р. по 15.12.2022 р. ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Державній установі «Національний інститут хірургії та трансплантології імені академіка Шалімова Національної академії медичних наук України», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Виписки з медичної карти стаціонарного хворого №6069/2022.

У період з 01.03.2023 р. по 10.03.2023 р. ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Державній установі «Національний інститут хірургії та трансплантології імені академіка Шалімова Національної академії медичних наук України», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Виписки з медичної карти стаціонарного хворого №1358/23.

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №57 від 21.03.2023 р. позивача, як такого, що перебуває у розпорядженні командира військової частини, наказано вважати таким, що прибув з Національного інституту хірургії та трансплантології імені академіка Шалімова м.Київ до пункту постійної дислокації АДРЕСА_1 і приступив до виконання службових обов'язків після лікування 20.03.2023 р. Підстава: рапорт чергового лікаря медичної роти від 21.02.2023 р.

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №58 від 22.03.2023 р. позивача наказано вважати таким, що вибув у відпустку з пункту постійної дислокації АДРЕСА_1 за станом здоров'я у м.Київ на 30 діб з 21.03.2023 р. по 19.04.2023 р.

В графі щодо підстави винесення вищезазначеного наказу зазначено: рапорт ОСОБА_1 (вх. №262/п/11 від 22.02.2023 р.), довідка ВЛК ДУ «Національний інститут хірургії та транспантології ім. О.О. Шалімова» НАМН України м.Київ №308 від 20.03.2023 р.

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №80 від 20.04.2023 р. позивача, як такого, що перебуває у розпорядженні командира військової частини, наказано вважати таким, що прибув до пункту постійної дислокації АДРЕСА_1 і приступив до виконання службових обов'язків після відпустки за станом здоров'я 20.04.2023 р. Підстава: відпускний квиток №770 від 21.03.2023 р.

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) за №134-РС від 06.07.2023 р. солдата ОСОБА_1 , колишнього стрільця снайпера парашутно-десантного батальйону, який перебував у розпорядженні командира військової частини, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 04.04.2006 р. №3597-IV звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я). Підстава: рапорт солдата ОСОБА_1 вх. №3684/10 від 22.05.2023 р.

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №135 від 06.07.2023 р. солдата ОСОБА_1 , колишнього стрільця снайпера парашутно-десантного батальйону, який перебував у розпорядженні командира військової частини, звільнено наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.07.2023 р. №134-РС відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 04.04.2006 р. №3597-IV з військової служби у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) наказано вважати таким, що справи та посаду здав 06.07.2023 р. Також позивача наказано з 06.07.2023 р. виключити із списків особового складу частини, зняти з усіх видів забезпечення і продовольчого забезпечення з 07.07.2023 р. та направити на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із виданою ВЧ НОМЕР_1 Довідкою-розрахунком грошового забезпечення при звільненні солдату ОСОБА_1 було нараховано до виплати 55 504, 40 грн. (в т.ч.: щомісячні види грошового забезпечення на загальну суму 128, 23 грн. (в т.ч.: оклад за військове звання - 102, 58 грн., посадова набавка за вислугу років - 25, 65 грн.), грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік в сумі 24 879, 15 грн., компенсації за невикористані відпустки на загальну суму 30 497, 02 грн. (в т.ч.: за 2022 рік - 18 458, 72 грн., за 2023 рік - 12 038, 30 грн.).

У виданій Державною установою «Національний інститут хірургії та транспантології ім. О.О. Шалімова» Національної академії медичних наук України довідці ВЛК №66 від 13.09.2022 р. зазначено, що захворювання позивача є такими, що пов'язані із захистом Батьківщини.

У виданих Державною установою «Національний інститут хірургії та транспантології ім. О.О. Шалімова» Національної академії медичних наук України довідках ВЛК №66 від 13.09.2022 р., №111 від 26.10.2022 р., №170 від 26.12.2022 р., №308 від 10.03.2023 р. зазначено, що захворювання позивача є такими, що пов'язані з проходженням військової служби.

Слід зауважити, що відомості про обставини та тяжкість захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва) особи у вищезазначених довідках - відсутні.

При цьому, у довідках ВЛК №66, №111, №308 наявні примітки про те, що позивач потребує відпустки за станом здоров'я на відповідну кількість календарних днів з послідуючим проходженням ВЛК, про що останній має повідомити військову частину або територіальні центри комплектування.

У довідці ВЛК №170 зазначено, що позивач потребує лікування та реабілітації в ДУ «НІХТ ім. О.О. Шалімова» НАМН України орієнтовним терміном 60 календарних днів з послідуючим проходженням ВЛК, про що останній має повідомити військову частину або територіальні центри комплектування.

Згідно із довідкою ВЧ НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) за №5695 від 15.05.2023 р., солдат ОСОБА_1 19.04.2022 р. одержав «ВТ. Акубаротравма. Забій поперекового відділу хребта» за обставин безпосередньої участі у військових діях під час захисту Батьківщини.

У довідці ВЛК, виданої Військовою частиною НОМЕР_2 , за №4106 від 12.06.2023 р. зазначено, що позивачем отримано травму важкого ступеню й ця травма пов'язана із захистом Батьківщини з посиланням на довідку про обставини травми №5695 від 15.05.2023 р., а також зазначено наявність у позивача захворювань, які пов'язані з проходженням військової служби.

Окрім того, у вищезазначеній довідці позивача визнано обмежено придатним до військової служби; непридатним до служби у десантно-штурмових військах, плавскладі, морській піхоті, спецспорудах; придатним до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах.

Позивачем отримано посвідчення серії НОМЕР_3 від 26.07.2023 р., яким підтверджено право позивача на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, а також посвідчення серії НОМЕР_4 від 05.04.2024 р. (дійсне до 01.12.2024 р.) про те, що позивач є особою з інвалідністю 3-ої групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів - осіб з інвалідністю.

Представник позивача (адвокат Курдюков В.М.) звернувся до ВЧ НОМЕР_1 з адвокатським запитом щодо надання інформації з документами від 18.10.2023 р.

У відповідь на вищезазначений запит ВЧ НОМЕР_1 направила представнику позивача лист за №691/ВихЗПІ/599 від 12.11.2023 р., в якому щодо ненарахування солдату ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди з розрахунку 100 000 грн. у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, представника позивача проінформовано про те, що для проведення перерахунку необхідно надати копії медичних довідок та довідок ВЛК.

У позовній заяві зазначено, що 25.10.2023 р. ОСОБА_1 звернувся до командування ВЧ НОМЕР_1 із заявою про виплату йому додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн. за весь час перебування на стаціонарному лікуванні, переміщення з одного лікарняного закладу до іншого, а також перебування у відпустці для лікування й вказана заява була направлена відповідачу рекомендованим листом №0100112620863 та з повідомленням про вручення.

ОСОБА_1 зазначив, що згідно повідомлення про вручення, рекомендований лист №0100112620863 отриманий адресатом 02.11.2023 р., однак заява позивача від 25.10.2023 р. залишена командуванням ВЧ НОМЕР_1 без розгляду.

На підтвердження вищезазначених обставин позивачем надано копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих-кодом направлення «0100112620863», згідно з яким направлену засобами поштового зв'язку (Укрпошта) ОСОБА_1 на адресу ВЧ НОМЕР_1 поштову кореспонденцію отримано 02.11.2023 р., а також копію опису вкладення до поштового відправлення.

Згідно з описом вкладення до поштового відправлення за штрих-кодом направлення «0100112620863» (на описі відсутня печатка поштової служби) ОСОБА_1 направлено відповідачу заяву про виплату заборгованості з додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях, за неотримане речове майно та допомоги при звільнення та довідку ВЛК (без зазначення номера, дати та органу, яким цю довідку видано).

03.01.2024 р. ЦМСЕК 1 м.Києва видано позивачу довідку №259488 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, згідно з якою ОСОБА_1 внаслідок отриманих ним вищезазначених поранень і пов'язаних із ними захворювань, встановлено третю групу інвалідності, причиною виникнення якої пов'язана із захистом Батьківщини.

У відповідь на адвокатський запит представника позивача (адвокат Балюра А.С.) Державною установою «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова» Національної академії медичних наук України було направлено лист №287 від 15.02.2024 р., до якого надано копії виписок з медичних карток щодо перебування позивача на стаціонарному лікуванні в Центрі у періоди з 01.03.2023 р. по 10.03.2023 р., з 08.11.2022 р. по 15.12.2022 р., з 18.09.2022 р. по 26.10.2022 р., з 25.08.2022 р. по 13.09.2022 р.

Вважаючи, що Військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність у вигляді не нарахування та не виплати позивачу відповідних сум, ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.

У подальшому після початку розгляду цієї справи згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану за серпень 2024 року» за №4358/нагд від 08.09.2024 р. начальнику фінансово-економічної служби-головному бухгалтеру наказано виплатити додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн. пропорційно дням перебування на лікуванні у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії у серпні 2024 року відповідно до Додатку №6 до цього наказу.

У Додатку №6 до вищевказаного наказу зазначено про нарахування солдату ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі за періоди з 01.05.2022 р. по 19.05.2022 р., з 02.06.2022 р. по 15.06.2022 р., з 18.09.2022 р. по 26.10.2022 р., з 28.11.2022 р. по 15.12.2022 р., з 01.03.2023 р. по 10.05.2023 р., з 23.06.2022 р. по 05.07.2022 р., з 12.08.2022 р. по 13.09.2022 р., з 21.03.2023 р. по 19.04.2023 р.

Так, згідно із Довідкою ВЧ НОМЕР_1 про нараховані та перераховані суми додаткової винагороди згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 р. з травня 2022 р. по квітень 2023 р. у ВЧ НОМЕР_1 за №20451/Ф від 05.10.2024 р. позивачу у вересні 2024 році перераховано на його картковий рахунок додаткову винагороду в загальному розмірі 441 735, 43 грн.

Факт отримання цієї виплати визнається позивачем та додатково підтверджується наданою відповідачем до суду роздруківкою відомості нарахування коштів за №554 (серпень 2024 року, дата виконання - 27.09.2024 р.) на картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ «УкрСиббанк» від 10.10.2025 р.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною 1 пункту 20 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 р., затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 р., на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з указами Президента України та діє на момент розгляду цієї справи.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 р. (далі - Закон №2232-XII).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Військовий обов'язок згідно з ч. 3 ст. 1 Закону №2232-XII включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (ч. 4 ст. 2 Закону №2232-XII).

Початком проходження військової служби згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №2232-XII вважається:

1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу;

2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації;

3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних;

4) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу;

5) день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період;

6) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - для громадян України, які зараховані до військового оперативного резерву після їх звільнення з військової служби та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Закінченням проходження військової служби відповідно до абзацу першого ч.3 вказаної статті Закону вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону №2232-XII, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Фінансове забезпечення заходів, пов'язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов'язку, відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону №2232-XII здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Додаткове фінансування цих заходів може відбуватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до Конституції України основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 р. (далі - Закон №2011-ХІІ).

Згідно із приписами ст. 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За приписами частини 2 статті 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч. 10 ст. 14 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовці та члени їх сімей, які мають право на пільги, гарантії та компенсації відповідно до цього Закону, користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, встановленими для громадян України законами та іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями органів місцевого самоврядування. Якщо такі особи одночасно мають право на отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з кількох підстав, то їм надається за їх вибором пільга, гарантія чи компенсація тільки з однієї підстави, крім випадків, передбачених законами.

У статті 2 Закону №2011-XII акцентовано, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно із частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Неправомірні рішення, дії (бездіяльність) органів військового управління та командирів (начальників) згідно зі статтею 19 Закону №2011-XII можуть бути оскаржені військовослужбовцями в порядку, передбаченому законами, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, відповідно до статті 23 Закону №2011-XII здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 р. (далі - Порядок №260).

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Пунктом 3 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Оскільки спірні правовідносини виникли в період воєнного стану щодо додаткової грошової винагороди, суд врахував, що на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України виніс постанову за №168 від 28.02.2022 р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), редакція якої протягом спірного періоду неодноразово змінювалася.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди за безпосередню участь в бойових діях або забезпечені здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах за періоди перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням, пов'язаним з захистом Батьківщини та у відпустках для лікування після важкого поранення (контузії, травми або каліцтва) з 01.05.2022 р. по 19.04.2023 р., суд зазначає наступне.

Пунктом 1 Постанови №168 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

З урахуванням змін, внесених постановою КМУ №793 від 07.07.2022 р. пункт 1 Постанови №168 передбачав, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

У період з 30.09.2022 р. по 20.03.2023 р. вищезазначена норма була викладена в наступній редакції:

«Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:

у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;».

У період з 21.03.2023 р. по 10.08.2023 р. вищезазначена норма була викладена в наступній редакції:

у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;».

У подальшому з урахуванням Постанови КМУ №836 від 09.08.2023 р. вищевказану Постанову КМУ №168 було доповнено, зокрема, пунктами 1-1 та 1-2 й зазначено, що у частині виплати додаткової винагороди ця норма застосовується з 1 червня 2023 року.

Так, згідно із положеннями пунктів 1 та 1-2 Постанови №168, виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1,- у тому числі такі, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

З аналізу пункту 1-2 Постанови №168 вбачається встановлення двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100 000 гривень винагороди, за час перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення, а саме:

- пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини;

- факт перебування на стаціонарному лікуванні у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Згідно із витягом із підсумкового бойового донесення командира за №1135 від 24.04.2022 р., під час бойових дій 19-23.04.2022 р. отримав поранення військовослужбовець за мобілізацією, стрілець-снайпер 3 парашутно-десантного взводу 9 парашутно-десантного батальйону ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 за попереднім діагнозом від 19.04.2022 р. «Забій поперекового відділу хребта. Акубаротравма», та його було евакуйовано до медичної роти.

За змістом довідки ВЧ НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) за №5695 від 15.05.2023 р., солдат ОСОБА_1 19.04.2022 р. одержав « ОСОБА_2 . Забій поперекового відділу хребта» за обставин безпосередньої участі у військових діях під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 в районі населеного пункту АДРЕСА_2 . Поранення отримано під час виконання службових обов'язків військової служби та не пов'язане з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком дій вчинених у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

У Первинній медичній картці (форма 100), виданої медичною ротою ВЧ НОМЕР_1 від 24.04.2022 р. вказано, що солдат ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 отримав поранення 19.04.2022 р. за попереднім діагнозом «Акубаротравма. Забій поперекового відділу хребта» й зазначено щодо надання позивачу знеболювальних засобів. На зворотному боці цієї медичної картки зазначено, що позивач прибув до медичної роти 24.04.2022 р., отримав медичну допомогу та був направлений до м.Дніпро.

Згідно із наданою відповідачем на виконання вимог ухвали суду медичною характеристикою солдата ОСОБА_1 від 11.12.2024 р. за підписом начальника медичної служби ВЧ НОМЕР_1 , позивач знаходився під медичним наглядом в медичній роті ВЧ НОМЕР_1 з 16.03.2022 р. й за час проходження військової служби у військовій частині за медичною допомогою звертався згідно виписки №1358/23 й проходив стаціонарне лікування в НАМНУ Національний інститут хірургії та трансплантології ім. Шалімова м.Київ з 01.03.2023 р. по 20.03.2023 р.

Також у медичній характеристиці позивача вказано, що станом на 12.06.2023 р. у позивача були наявні наслідки вибухової травми, забою поперекового відділу хребта (від 19.04.2022 р.)

Матеріалами справи підтверджено, що після отримання поранення 19.04.2022 р. ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні, а саме:

- у період з 25.04.2022 р. по 19.05.2022 р. у Комунальному підприємстві «Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни» Дніпропетровської обласної ради», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №497;

- у період з 02.06.2022 р. по 15.06.2022 р. у Державній установі «Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. академіка М.Д. Стражеска» Національної академії медичних наук України (Виписка з медичної карти стаціонарного хворого №1598);

- у період з 23.06.2022 р. по 05.07.2022 р. у Клінічній лікарні «Феофанія» (Виписка з медичної карти стаціонарного хворого №22/2/1597);

- у період з 12.08.2022 р. по 25.08.2022 р. у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» (Виписний епікриз №10604);

- у період з 25.08.2022 р. по 13.09.2022 р. у Державній установі «Національний інститут хірургії та трансплантології імені академіка Шалімова Національної академії медичних наук України» (Виписка з медичної карти стаціонарного хворого №4084/22);

- у період з 18.09.2022 р. по 26.10.2022 р. у Державній установі «Національний інститут хірургії та трансплантології імені академіка Шалімова Національної академії медичних наук України» (Виписка з медичної карти стаціонарного хворого №4544/22);

- у період з 28.11.2022 р. по 15.12.2022 р. у Державній установі «Національний інститут хірургії та трансплантології імені академіка Шалімова Національної академії медичних наук України» (Виписка з медичної карти стаціонарного хворого №6069/2022);

- у період з 01.03.2023 р. по 10.03.2023 р. у Державній установі «Національний інститут хірургії та трансплантології імені академіка Шалімова Національної академії медичних наук України» (Виписка з медичної карти стаціонарного хворого №1358/23).

Слід зауважити, що частину із вищенаведених виписок надано у відповідь на адвокатський запит представника позивача (адвокат Балюра А.С.) листом Державної установи «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова» Національної академії медичних наук України за №287 від 15.02.2024 р.

Одночасно із цим, відповідач стверджує, що позивачем вищенаведені виписки до ВЧ НОМЕР_1 не надавалися. Доказів протилежного позивачем до суду не надано й про існування таких доказів суд не повідомлено (в т.ч. на виконання вимог ухвал суду від 02.09.2024 р., від 08.10.2024 р., від 12.11.2024 р., від 02.12.2024 р.).

Одночасно із цим суд зауважує, що у вищезазначених довідках ВЛК відсутні відомості про обставини та тяжкість захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва) Канівця С.В.

Натомість, у виданій Військовою частиною НОМЕР_2 довідці ВЛК за №4106 від 12.06.2023 р. вказано, що позивачем отримано травму важкого ступеню й ця травма пов'язана із захистом Батьківщина з посиланням на довідку про обставини травми №5695 від 15.05.2023 р., а також зазначено наявність у позивача захворювань, які пов'язані з проходженням військової служби.

Суд вважає за необхідне зауважити, що Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 р. у справі №806/526/16 зауважив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Також згідно висновків Верховного Суду, наведених у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 р. у справі №810/5009/18, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.

Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

Відтак, суд не оцінює надану медичну документацію щодо діагнозів позивача, зазначених у медичних картках, виписних епікризах, довідках ВЛК, оскільки це перебуває поза межами компетенції суду.

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №135 від 06.07.2023 р. позивача наказано з 06.07.2023 р. виключити із списків особового складу частини, зняти з усіх видів забезпечення і продовольчого забезпечення з 07.07.2023 р. та направити на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У відзиві на позовну заяву відповідач визнав факт проходження позивачем стаціонарного лікування у відповідних медичних закладах (а саме: періоди з 25.04.2022 р. р. по 19.05.2022 р., з 02.06.2022 р. по 15.06.2022 р., з 26.06.2022 р. по 05.07.2022 р., з 12.08.2022 р. по 13.09.2022 р., з 18.09.2022 р. по 26.10.2022 р., з 28.11.2022 р. по 15.12.2022 р., з 01.03.2023 р. по 10.03.2023 р., з 21.03.2023 р. по 19.04.2023 р.), та зауважив, що відповідні виписки до ВЧ НОМЕР_1 позивачем не надавалася.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Також у відзиві на позовну заяву відповідач повідомив суд, що ВЧ НОМЕР_1 здійснить нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за вищезазначені періоди, однак щодо інших проміжків часу в межах спірного періоду відповідач зазначив про відсутність підстав для нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. з огляду на відсутність доказів.

У подальшому згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану за серпень 2024 року» за №4358/нагд від 08.09.2024 р. начальнику фінансово-економічної служби-головному бухгалтеру було наказано виплатити додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн. пропорційно дням перебування на лікуванні у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії у серпні 2024 року відповідно до Додатку №6 до цього наказу.

У Додатку №6 до вищевказаного наказу зазначено про нарахування солдату ОСОБА_1 додаткової винагороди за періоди з 01.05.2022 р. по 19.05.2022 р., з 02.06.2022 р. по 15.06.2022 р., з 18.09.2022 р. по 26.10.2022 р., з 28.11.2022 р. по 15.12.2022 р., з 01.03.2023 р. по 10.05.2023 р., з 23.06.2022 р. по 05.07.2022 р., з 12.08.2022 р. по 13.09.2022 р., з 21.03.2023 р. по 19.04.2023 р.

Так, згідно із Довідкою ВЧ НОМЕР_1 про нараховані та перераховані суми додаткової винагороди згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 р. з травня 2022 р. по квітень 2023 р. у ВЧ НОМЕР_1 за №20451/Ф від 05.10.2024 р., позивачу у вересні 2024 році перераховано на картковий рахунок позивача додаткову винагороди у загальному розмірі 441 735, 43 грн.

Отже, в межах даного спору залишилося спірним питання перебування позивача на стаціонарному лікуванні в медичній роті ВЧ НОМЕР_1 в межах спірного періоду (з 01.05.2022 р. по 19.04.2023 р.).

Водночас, суд зауважує, що під час розгляду справи ані позивач, ані його уповноважений представник не надали до суду пояснень (в т.ч. усних) в які саме конкретно проміжки часу в межах спірного періоду позивач перебував на лікуванні в медичній роті ВЧ НОМЕР_1 .

При цьому, у наявних в матеріалах справи заявах по суті спору (позовна заява та відповідь на відзив) та в інших поданих представником позивача заявах конкретизована інформація щодо періодів перебування позивача на стаціонарному лікуванні у медичній роті ВЧ НОМЕР_1 в межах заявленого у позові загального спірного періоду з 01.05.2022 р. по 19.04.2023 р. також відсутня.

Натомість, відповідач заперечив щодо проходження ОСОБА_1 стаціонарного лікування у медичній роті ВЧ НОМЕР_1 в межах спірного періоду.

У судовому засіданні від 24.04.2025 р., посилаючись на те, що відповідач у визначений судом строк без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, представник позивача (адвокат Курдюков В.М.) звернувся до суду з проханням, зокрема, застосувати положення ч. 1 ст. 78 та ч. 9 ст. 80 КАС України, та визнати обставини перебування позивача на стаціонарному лікуванні, переміщення з одного лікарняного закладу до іншого, а також перебування у відпустці для лікування у відповідності з його позовними вимогами, тобто за період з 01.05.2022 р. по 19.04.2023 р.

Наведене вище прохання представника позивача також відображено в тексті виступу в судових дебатів, в якому представник додатково наголосив на тому, що обов'язок доказування правомірності свого рішення у справі про його протиправність покладається на відповідача

Стосовно вищенаведеного прохання представника позивача суд зазначає наступне.

Частиною 9 статті 80 КАС України встановлено, що у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

З цього приводу слід зауважити, що у поданому ВЧ НОМЕР_1 до суду відзиві на позовну заяву відповідач визнав факт проходження позивачем стаціонарного лікування у відповідних медичних закладах (а саме: періоди з 25.04.2022 р. р. по 19.05.2022 р., з 02.06.2022 р. по 15.06.2022 р., з 26.06.2022 р. по 05.07.2022 р., з 12.08.2022 р. по 13.09.2022 р., з 18.09.2022 р. по 26.10.2022 р., з 28.11.2022 р. по 15.12.2022 р., з 01.03.2023 р. по 10.03.2023 р., з 21.03.2023 р. по 19.04.2023 р.), однак щодо інших проміжків часу в межах спірного періоду відповідач зазначив про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 р. суд витребував від ВЧ НОМЕР_1 , зокрема:

- медичну характеристику ОСОБА_1 (без зазначення відомостей, які становлять лікарську таємницю).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 р. суд повторно витребував від ВЧ НОМЕР_1 , зокрема:

- медичну характеристику ОСОБА_1 (без зазначення відомостей, які становлять лікарську таємницю).

06.03.2025 р. до суду надійшла від ВЧ НОМЕР_1 заява на виконання вимог ухвал суду від 21.02.2025 р., до якої, зокрема, було додано медичну характеристику солдата ОСОБА_1 , складену начальником медичної служби ВЧ НОМЕР_1 від 11.12.2024 р..

У медичній характеристиці солдата ОСОБА_1 від 11.12.2024 р. зазначено, що позивач знаходився під медичним наглядом в медичній роті ВЧ НОМЕР_1 з 16.03.2022 р. й за час проходження військової служби у військовій частині за медичною допомогою звертався згідно виписки №1358/23 проходив стаціонарне лікування в НАМНУ Національний інститут хірургії та трансплантології ім. Шалімова м.Київ з 01.03.2023 р. по 20.03.2023 р.

При цьому, у цій медичній характеристиці відсутні відомості щодо проходження позивачем стаціонарного лікування в медичній роті ВЧ НОМЕР_1 протягом спірного періоду.

Жодних зауважень та/або заперечень щодо змісту вищезазначеної медичної характеристики від позивача та/або його представника до суду не надійшло.

При цьому, у підготовчому засіданні по справі від 13.03.2025 р. представник відповідача заперечувала факт перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у медичній роті ВЧ НОМЕР_1 й наполягала на необхідності надання відповідних доказів позивачем.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що відповідачем частково визнано факт проходження позивачем стаціонарного лікування у відповідних медичних закладах (а саме: періоди з 25.04.2022 р. р. по 19.05.2022 р., з 02.06.2022 р. по 15.06.2022 р., з 26.06.2022 р. по 05.07.2022 р., з 12.08.2022 р. по 13.09.2022 р., з 18.09.2022 р. по 26.10.2022 р., з 28.11.2022 р. по 15.12.2022 р., з 01.03.2023 р. по 10.03.2023 р., з 21.03.2023 р. по 19.04.2023 р.) й під час судового розгляду цієї справи ВЧ НОМЕР_1 було нараховано та виплачено позивачу додаткову винагороду, передбачену Порядком №168, за ці періоди.

Водночас, факт проходження ОСОБА_1 стаціонарного лікування у медичній роті ВЧ НОМЕР_1 в межах спірного періоду відповідач заперечує, а відтак підстави для застосування в межах даного спору положень ч. 1 ст. 78 та ч. 9 ст. 80 КАС України - відсутні.

Ухвалами Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 р., від 08.10.2024 р., від 12.11.2024 р., від 02.12.2024 р., суд неодноразово зобов'язував позивача надати до суду, зокрема: докази фактів стаціонарного лікування ОСОБА_1 у медичній роті в/ч НОМЕР_1 у періоди 19.04.2022 - 24.04.2022, 19.05.2022 - 24.05.2022 у зв'язку з пораненням (травмою), отриманою під час захисту Батьківщини (в т.ч. у вигляді виписок з медичних карт, епікризів та/або довідок), а також докази своєчасного надання (тобто надання у періоди, за які позивач просить визнати дії Військової частини НОМЕР_1 протиправними) ОСОБА_1 у Військову частину НОМЕР_1 всіх первинних медичних документів (виписок з медичних карт, епікризів, довідок ВЛК), які він надав суду, та рапортів про надання відпусток для лікування.

На підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати йому відповідної додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні у медичній роті ВЧ НОМЕР_1 , за весь час розгляду справи (в т.ч. на виконання вимог ухвал суду) позивачем та його представником були надані наступні докази:

- фотокопія сторінки із зошита у клітинку, на якій містяться рукописні записи із персональними даними позивача та його номером телефону, назви військової частини та військового комісаріату, в яких позивач проходив службу та перебував на обліку (а.с. 108);

- фотокопія сторінки із зошита у клітинку, на якій містяться рукописні записи чергового фельдшера медичної роти ВЧ НОМЕР_1 щодо направлення солдата ОСОБА_1 на консультацію до провідного терапевта ВЧ НОМЕР_5 для вирішення питання щодо подальшого лікування, що датовані 24.05.2025 р., за підписом особи за прізвищем « ОСОБА_3 » (а.с. 109);

- роздруківки фотознімків екрану телефону або іншого технічного пристрою, на яких міститься листування (напевно позивача) із контактом «Медчастина» (а.с. 110-114);

- фотокопії Первинної медичної картки (форма 100), яка була видана медичною ротою ВЧ НОМЕР_1 та датована 24.04.2022 р. (а.с. 208 - 209).

При цьому, суд зауважує, що доказів своєчасного надання (тобто надання у періоди, за які позивач просить визнати дії відповідача протиправними) ОСОБА_1 у ВЧ НОМЕР_1 всіх первинних медичних документів (виписок з медичних карт, епікризів, довідок ВЛК), а також рапортів про надання відпусток на лікування позивачем та/або його представником до суду не надано й про існування таких доказів суд не повідомлено.

Слід зауважити, що у вищевказаних ухвалах суд неодноразово звертав увагу позивача та його представника на необхідності надання до суду належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів щодо фактів стаціонарного лікування ОСОБА_1 у медичній роті в/ч НОМЕР_1 у періоди з 19.04.2022 р. по 24.04.2022 р., з 19.05.2022 р. по 24.05.2022 р. у зв'язку з пораненням (травмою), отриманою під час захисту Батьківщини (в т.ч. у вигляді виписок з медичних карт, епікризів та/або довідок).; щодо своєчасного надання (тобто надання у періоди, за які позивач просить визнати дії Військової частини НОМЕР_1 протиправними) ОСОБА_1 у Військову частину НОМЕР_1 всіх первинних медичних документів (виписок з медичних карт, епікризів, довідок ВЛК), які він надав суду, та рапортів про надання відпусток для лікування; надання ОСОБА_1 у Військову частину НОМЕР_1 рапорту про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.

Натомість, у поданих представником позивача до суду заявах постійно наголошувалося, що усі можливі докази на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати йому відповідної додаткової винагороди за період перебування на стаціонарному лікуванні у медичній роті ВЧ НОМЕР_1 до суду вже були надані.

У підготовчих засіданнях та у судовому засіданнях від 24.04.2025 р. позивачем та його представник на запитання головуючого судді надали відповідь, що усі можливі докази ними вже були надані до суду.

При цьому, представник позивача у підготовчих засіданнях та у судовому засіданні від 24.04.2025 р. стверджував, що усі можливі докази по справі вже були надані до суду та наполягав на прискоренні розгляду справи.

Крім того, представник позивача наголосив, що обов'язок доказування правомірності допущеної бездіяльності покладено на відповідача, як суб'єктом владних повноважень.

З цього приводу вищенаведеного суд зазначає наступне.

Як передбачено частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За приписами частини 2 статті 79 КАС України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Відповідно до частини 3 статті 79 КАС України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Крім того, частинами 1, 2 статті 80 КАС України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено, зокрема заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Отже, наведеними положеннями процесуального закону передбачено, що сторони судового процесу, зокрема позивач, повинні брати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції перед судом.

Обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі.

Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.

Тобто обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається.

При цьому підставу позову повинен довести саме позивач.

Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.

Посилання представника позивача на те, що в силу вимог частини 2 статті 77 КАС України, обов'язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Тобто позивач ніяким чином не довів підстави заявленого ним позову у відповідній частині.

Одночасно із цим, факт проходження ОСОБА_1 стаціонарного лікування у медичній роті ВЧ НОМЕР_1 в межах спірного періоду відповідач заперечує, й у виданій начальником медичної служби ВЧ НОМЕР_1 Медичній картці солдата ОСОБА_1 від 11.11.2024 р. відповідна інформація також відсутня.

При цьому, позивачем та/або його представником жодних заперечень, зауважень щодо змісту вищезазначеної медичної картки до суду не надано.

Про існування інших доказів на підтвердження відповідних обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги у відповідній частині, суд не повідомлено.

Згідно із приписами ч. 6 ст. 77 КАС України, у разі якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Щодо наданих представником позивача фотокопій двох рукописних сторінок із зошита у клітинку, що містить рукописні записи (в т.ч. із записом від 24.05.2022 р. чергового фельдшера ст. ср-та Коростильової про направлення солдата ОСОБА_1 на консультацію до ВЧ НОМЕР_5 ) суд вважає, що надані фотокопії не можна вважати належними, достатніми, допустимими та достовірними доказами підтвердження факту перебування позивача на стаціонарному лікуванні у медичній роті ВЧ НОМЕР_1 , на що також суд звертав увагу позивача та його представника в ухвалі від 02.12.2024 р.

Стосовно фотокопії Первинної медичної картки (форма 100), виданої медичною ротою ВЧ НОМЕР_1 від 24.04.2022 р. слід зазначити таке.

Первинна медична карта (форма 100) затверджена додатком 4 до наказу Генерального штабу Збройних сил України «Про затвердження Керівництва з медичної евакуації в Збройних Силах України» №258 від 09.07.2018 р.

Форма №100 слугує в першу чергу для швидкого медичного сортування на етапі евакуації з району виконання бойового завдання з ознаками потреби в однорідних лікувально-евакуаційних i профілактичних заходах у відповідності з медичними показаннями, обсягом наданої медичної допомоги та прийнятим порядком евакуації).

Цей документ заповнюється медиком після надання першої домедичної допомоги.

У первинній медичній картці (формі 100) зазначається така інформація: особисті дані бійця; найменування підрозділу, до якого той належить; вид поранення; факт, що поранення отримане під час бойових дій; час надходження до стабілізаційного пункту; яку допомогу було вже надано на етапі евакуації тощо. Форма 100 у подальшому є необхідною для підтвердження факту отримання поранення під час виконання бойового завдання для військової частини, проходження медико-соціальної експертної комісії (МСЕК).

Отже, Форма 100 є основним та первинним документом, який підтверджує травму військовослужбовця, отриману під час бойових дій, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), видана лікарем (фельдшером) медичного пункту військової частини.

Вищенаведене дозволяє дійти висновку, що первинна медична карта (форма 100), видана медичною ротою ВЧ НОМЕР_1 від 24.04.2022 р., за своєю суттю є документом, яким зафіксовано факт отримання солдатом ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 поранення 19.04.2022 р. та надання йому у медичній роті 24.04.2022 р. первинної медичної допомоги з подальшим направленням до іншої медичної установи в м.Дніпро.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що вказану вище картку не можна вважати належним, достатнім, допустимим та достовірним доказом на підтвердження факту перебування позивача на стаціонарному лікуванні у медичній роті ВЧ НОМЕР_1 , на що суд також звертав увагу позивача та його представника раніше в ухвалі від 02.12.2024 р.

За висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 06.08.2024 р. по справі №400/10311/23, обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі. Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності. Тобто обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач.

Суд зважає на наведену вище позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 06.08.2024 по справі № 400/10311/23, та зауважує, що в межах розгляду цієї справи позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог у відповідній частині.

Відповідно до статей 9, 90 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Також суд враховує Висновок №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що за виключенням періодів з 01.05.2022 р. по 19.05.2022 р., з 02.06.2022 р. по 15.06.2022 р., з 18.09.2022 р. по 26.10.2022 р., з 28.11.2022 р. по 15.12.2022 р., з 01.03.2023 р. по 10.05.2023 р., з 23.06.2022 р. по 05.07.2022 р., з 12.08.2022 р. по 13.09.2022 р., з 21.03.2023 р. по 19.04.2023 р., у матеріалах справи відсутні відомості про перебування позивача на стаціонарному лікуванні у медичних установах (в т.ч. у медичній роті ВЧ НОМЕР_1 ) в межах спірного періоду (з 01.05.2022 р. по 19.04.2023 р.) й про існування таких доказів суд не повідомлено.

Натомість, в ході розгляду даного спору відповідачем на підставі витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану за серпень 2024 року» за №4358/нагд від 08.09.2024 р. було нараховано та у подальшому виплачено позивачу додаткову винагороду за періоди з 01.05.2022 р. по 19.05.2022 р., з 02.06.2022 р. по 15.06.2022 р., з 18.09.2022 р. по 26.10.2022 р., з 28.11.2022 р. по 15.12.2022 р., з 01.03.2023 р. по 10.05.2023 р., з 23.06.2022 р. по 05.07.2022 р., з 12.08.2022 р. по 13.09.2022 р., з 21.03.2023 р. по 19.04.2023 р.

При вирішенні спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України, а у силу ч. 2 ст. 77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст. 9, абз. 2 ч. 2 ст. 77, частин 3 і 4 ст. 242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч. 2 ст. 77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 р. у справі №916/3027/21.

Окремо суд зважає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 19.01.2023 р. по справі №520/6006/21: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом»; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019 р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020 р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020 р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022 р. у справі № 560/3734/22.

У розумінні ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019 р. по справі №826/1647/16, в якій Суд зазначив, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Стосовно реально вчиненого у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення суб'єктів владних повноважень, суд виходить з того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020 р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022 р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи із приєднаними до справи доказами, оцінивши надані до суду докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності у вигляді ненарахування та невиплати позивачу відповідної додаткової винагороди за період з 01.05.2022 р. по 19.04.2023 р. з огляду на ненадання позивачем до ВЧ НОМЕР_1 медичних документів щодо періодів перебування на стаціонарному лікуванні у відповідних медичних установах (зокрема, оригіналів виписок з медичних карт, епікризів, довідок ВЛК тощо).

Також суд зауважує, що на необхідності надання таких доказів ВЧ НОМЕР_1 наголошувала у листі №691/вих.ЗПІ/599 від 12.11.2023 р., направленому у відповідь на адвокатський запит представника позивача.

Одночасно із цим, суд зауважує, що на момент перебування позивача у відпустці за станом здоров'я (зокрема, у період з 21.03.2023 р. по 19.04.2023 р.) на підставі витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №58 від 22.03.2023 р. в жодній виданих щодо позивача довідок ВЛК не було зазначено про обставини та тяжкість захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва) ОСОБА_1 .

Натомість, такі відомості були відображені у виданій Військовою частиною НОМЕР_2 довідці ВЛК за №4106 від 12.06.2023 р.

При цьому, позивачем не надано до суду доказів надання вищезазначеної довідки до ВЧ НОМЕР_1 як на момент звільнення позивача з військової служби, так й у подальшому до дня звернення позивача до суду з цим позовом, що виключає у даному випадку бездіяльність з боку відповідача у вигляді протиправного ненарахування та невиплати позивачу відповідної додаткової винагороди за відповідний період.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у відповідній частині.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати йому одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби відповідно до Постанови КМУ №460 від 17 вересня 2014 р. «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» та п. 4 розділу ХХХІІ Наказу МО України №260 від 07.06.2018 р. «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» суд зазначає наступне.

Станом на день звільнення позивача з військової служби (06.07.2023 р.) діяла наступна редакція п.4 розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 р. (далі - Порядок №260):

«Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, при звільненні зі служби після прийняття рішення про демобілізацію виплачується грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460».

При цьому, суд вважає слушним зауваження відповідача щодо відсутності у ВЧ НОМЕР_1 підстав для нарахування відповідної допомоги з посиланням на приписи п. 4 розділу ХХХІІ Порядку №260, оскільки ця норма стосується виплати військовослужбовцям відповідної грошової допомоги у зв'язку з прийняттям рішення про демобілізацію в той час як на момент розгляду цієї справи в Україні продовжено дію воєнного стану.

Зважаючи на вищенаведене, в контексті спірних правовідносин суд вважає недоцільними посилання у позовній заяві ОСОБА_1 (в т.ч. у прохальній частині позовних вимог) на положення п.4 розділу ХХХІІ Порядку №260.

Водночас, суд не погоджується із доводами відповідача про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» за №460 від 17.09.2014 р. з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ (в редакції, яка була чинною на момент звільнення позивача зі служби) було передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 4 розділу ХХХII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за №745/32197 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, при звільненні зі служби виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460.

Так, відповідно до пункту 1 Порядку та умовам виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 р. (далі - Порядок №460) (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ за №58 від 26.01.2022 р.), військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 2 Порядку №460, військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період служби за призовом у зв'язку з мобілізацією з дня їх призову на службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували у мирний час, за винятком тих осіб, які у разі звільнення з військової служби у мирний час не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Пунктами 3-4 Порядку №460 встановлено, що розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (ЗП України, 1992 р., № 7, ст. 182).

Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

Відповідно до пункту 5 Порядку №460, виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання.

Повертаючись до фактичних обставин справи, суд зазначає, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час загальної мобілізації через введення воєнного стану в Україні 24.02.2022 р. та звільнений з військової служби згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) за №134-РС від 06.07.2023 р. відповідно до п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Одночасно із цим, суд зауважує, що у витягах з наказів командира ВЧ НОМЕР_1 за №134-РС від 06.07.2023 р. та за №135 від 06.07.2023 р., якими позивача, зокрема, було звільнено з військової служби та виключено зі списків особової частини ВЧ НОМЕР_1 відсутні відомості щодо нарахування та/або підстав для не нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги (зокрема, в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення), встановленої постановою КМУ №460 від 17.09.2014 р.

З огляду на те, що позивач був звільнений з військової служби за підпунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", то відповідно до Порядку №460 йому мала бути нарахована та виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Тобто за період проходження військової служби позивачеві підлягає виплата одноразової грошової допомоги в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менше як 25% місячного грошового забезпечення, однак така допомога позивачеві при звільненні виплачена не була, що не заперечується відповідачем.

Доказів нарахування та виплати вказаної допомоги на день постановлення рішення суду у справі відповідачем також не надано й про існування таких обставин і доказів суд не повідомлено.

Суд також враховує, що ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) Україна визнала обов'язковою юрисдикцією Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Згідно зі змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами учасницями положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, велика увага акцентується на дотриманні державою принципу "правомірних або законних очікувань" та захисту прав людини через призму цього принципу.

Зокрема, у справах "Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" та "Федоренко проти України" Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Neviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 р., серія A, №332, с. 21 п. 31; пункт 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України").

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як "існуюче майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення від 02.03.2005 р. Європейського суду з прав людини MALTZAN and Others v. Germany). Європейський суд з прав людини робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися "активом", вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.

Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу. А тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто, в зазначених рішеннях Європейський суд з прав людини встановив, що наявність "правомірних (законних) очікувань" є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності "правомірних очікувань" у розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави. Інакше кажучи, "правомірні (законні) очікування" - очікування можливості здійснення певного права, як прямого гарантованого, так і опосередкованого, у разі, якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.

На переконання суду, ненарахування та невиплата позивачеві одноразової допомоги при звільненні є прямим втручанням в право власності позивача в розумінні 1 Протоколу, оскільки останній мав законні очікування отримати таку виплату в день виключення зі списків особового складу частини у розмірі, встановленому законом.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що ВЧ НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність у вигляді ненарахування та невиплати ОСОБА_1 встановленої постановою Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 р. одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 (в т.ч. вимог зобов'язального характеру) у відповідній частині.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення за 2023 рік, як такому, хто отримав важке поранення під час безпосередньої участі у бойових діях, суд зазначає наступне.

Пункт 2 постанови Кабінету Міністрів «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» України №704 від 30.08.2017 р. (чинної з 01.03.2018 р., далі - Постанова №704) передбачає, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

За змістом п.п. 3 п. 5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 розділу XXIV Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно із пунктом 7 розділу XXIV Порядку №260, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 р. передбачене право командирів військових частин у межах наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового й начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їхнього місячного грошового забезпечення.

Перелік обставин, коли військовослужбовцю надається матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, регламентується окремим дорученням Міністра оборони України за №2683 від 01.02.2023 р.

Тож отримати допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення можна виключно за наявності таких підстав:

- смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;

- поранення військовослужбовця під час виконання завдань під час воєнного стану;

- у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;

- порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме:

- онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та/або хіміотерапія);

- захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит B, C;

- безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку із хворобою (сумарно більше як 30 днів поспіль) внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;

- сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтерновані в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.

Виплата військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань на 2023 рік передбачено Окремим дорученням Міністра оборони України №2683 від 01.02.2023 р.

Разом з тим, відповідно до п. 9 розділу XXIV Порядку №260, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

З вищенаведеного слідує, що матеріальна допомога для вирішення соціально- побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який виплачується один раз на рік за рапортом військовослужбовця, який проходить службу, на підставі наказу командира військової частини, у разі наявності фонду грошового забезпечення.

У відзиві на позовну заяву та у підготовчому засіданні від 13.03.2024 р. представник відповідача наголосив, що за період проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 з рапортом про здійснення такої виплати не звертався.

Представник позивача (адвокат Курдюков В.М.) у підготовчому засіданні від 13.03.2025 р. зазначив, що позивач дійсно не звертався до ВЧ НОМЕР_1 з рапортом (заявою) щодо надання йому відповідної матеріальної допомоги.

Таким чином, позивачем не надано до суду доказів звернення до відповідача з відповідним рапортом (заявою) про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік як під час проходження ним військової служби у ВЧ НОМЕР_1 , так й безпосередньо під час звільнення чи під час проходження військової служби.

Отже, з урахуванням того, що позивач з відповідним рапортом не звертався, у відповідача не виникло обов'язку здійснювати виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, оскільки право ініціювати виплату вказаного виду матеріальної допомоги належить виключно військовослужбовцю за наявності підстав передбачених рішенням Міністра оборони України №2683/з від 01.02.2023 р.

Суд враховує, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, яка виплачується військовослужбовцю, тобто громадянину України, які проходять дійсну військову службу, виключно за наявності бюджетних асигнувань та за їх заявою (рапортом), що подається в період проходження служби.

Зважаючи на факт звільнення позивача з військової служби - 06.07.2023 р., та, як наслідок, припинення статусу військовослужбовця, то доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на отримання такої допомоги за 2023 рік, є обґрунтованими.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у відповідній частині.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати йому грошового забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі за перші два місяці з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) відповідно до абзацу сьомого пункту 1-1 постанови КМ України №168 від 28 лютого 2022 р. в редакції Постанови КМ №1001 від 15.09.2023 р., а також щомісяця оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років та додаткову винагороду у розмірі 20100 гривень за період, після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні відповідно до абзацу сьомого пункту 1-1 постанови КМ України №168 від 28 лютого 2022 р. в редакції Постанови КМ №1001 від 15.09.2023 р. суд зазначає наступне.

Позивач вважає, що оскільки його визнано обмежено придатним до військової служби, то він має право на отримання грошового забезпечення за останньою займаною посадою у повному обсязі, а після перебування у розпорядження понад два місяці на оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років та додаткову винагороду у розмірі 20100 грн.

Натомість, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив про відсутність підстав для нарахування та проведення позивачу таких виплат з огляду на те, що такі виплати здійснюються військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів.

Також у відзиві на позовну заяву та у підготовчому засіданні від 13.03.2024 р. представник відповідача наголосив, що на момент виникнення спірних правовідносин позивачем не було надано до ВЧ НОМЕР_1 доказів визнання його обмежено придатним до військової служби або непридатним до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 р. (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 26.06.2018 р. за №745/32197) (далі - Порядок №260) (в редакції, яка була чинною на момент проходження позивачем військової служби у ВЧ НОМЕР_1 ).

Виплата грошового забезпечення у період перебування у розпорядженні або звільнення від посад регулюється розділом XXVIII (28) Порядку №260.

Пунктом 1 розділу 28 Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці.

Час перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, тимчасового виконання обов'язків (але не більше ніж два місяці) за вакантною посадою, перебування під вартою (цілодобовим домашнім арештом) виключається із загального періоду перебування в розпорядженні.

Пунктом 5 розділу 28 Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям після перебування у розпорядженні понад два місяці виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за винятком випадків продовження строків виплати за рішенням Міністра оборони України.

Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану" №3161-IX від 28.06.2023 року, установлено, що в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX:

- військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення, а також військовослужбовцям, які захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон), безвісно відсутні, інтерновані в нейтральні держави або є заручниками, щомісячно виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України;

- військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6 - 12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі. Після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні таким військовослужбовцям щомісячно виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень на умовах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Крім того, відповідно до пункту 2 розділу 39 Порядку №260, військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою в повному обсязі. Після перебування в розпорядженні понад два місяці і до дня закінчення перебування в розпорядженні таким військовослужбовцям щомісячно виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20 100 гривень (у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування в розпорядженні).

Як передбачено постановою КМУ №168 від 28.02.2022 р., відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Згідно із абз. 7 п. 1-1 постанови КМУ №168 від 28.02.2022 р. (в редакції Постанови КМУ №1001 від 15.09.2023 р.), військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі. Після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні таким військовослужбовцям щомісяця виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень.

При цьому, суд зауважує, що абз. 7 пункту 1-1 постанови КМУ №168 від 28.02.2022 р. (в редакції Постанови КМУ №1001 від 15.09.2023 р.) в частині додаткової винагороди застосовується з 01.06.2023 р.

Аналіз вищенаведених норм свідчить, що військовослужбовцю під час перебування у розпорядженні командира протягом 2-х місяців сплачується грошове забезпечення у розмірі за останньою займаною посадою, а потім - оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років.

При цьому, період лікування та відпусток за станом здоров'я, у зв'язку із отриманням тяжкого поранення оплачується також і з урахуванням додаткової грошової винагороди виходячи із розрахунку 100 000 на місяць.

Згідно із пунктів 1.7, 1.9 розділу І Порядку №260, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається виходячи з кількості календарних днів у цьому місяці.

Грошове забезпечення, виплачене за правилами і нормами, які діяли на момент виплати, поверненню не підлягає, якщо право на нього повністю або частково військовослужбовцем надалі втрачене окрім випадку, передбаченого пунктом 28.4 цієї Інструкції.

Грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий.

Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.

Виходячи з наявного фонду грошового забезпечення в кошторисі Міністерства оборони України, за рішенням Міністра оборони України грошове забезпечення за грудень може бути виплачене в грудні.

З матеріалів справи судом встановлено, що згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) за №111-РС від 26.06.2022 р. відповідно до підпункту 15, 16 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, солдата ОСОБА_1 , стрільця-снайпер парашутно-десантного батальйону, увільнено від займаної посади й зараховано в розпорядження, як такого, що перебуває на довготривалому лікуванні.

Обчислення терміну перебування позивача у розпорядженні командира ВЧ НОМЕР_1 починається з 26.06.2022 р., з моменту зарахування у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 .

Отже, за перші 2 місяці перебування позивача у розташуванні командира (з 26.06.2022 р. по 26.08.2022 р.) позивачу належало до виплати грошове забезпечення за останньою займаною посадою й у подальшому після перебування двох місяців у розпорядженні командира позивачу повинен був виплачуватись оклад за військове звання та надбавка за вислугу років.

У період з червня по грудень 2022 року позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у вигляді окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, премії, індексації та набавки за особливості проходження військової служби.

У період з січня по лютий 2023 року позивачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення у вигляді окладу за військове звання, посадового окладу, премії та набавки за особливості проходження військової служби.

У період з березня по травень 2023 року позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у вигляді окладу за військове звання та надбавки за вислугу років.

Надалі у період з червня по липень 2023 року позивачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення у вигляді окладу за військове звання та надбавки за вислугу років на загальну суму 778, 87 грн. (за вирахуванням 1,5% військового збору).

Факт проведення відповідних виплат підтверджується наявними у матеріалах справи довідками ВЧ НОМЕР_1 за №599 від 12.11.2023 р., №24940 від 23.10.2024 р., №24941 від 23.10.2024 р. та позивачем не заперечується.

Вищенаведене свідчить про дотримання відповідачем норм законодавства при виплаті позивачу грошового забезпечення за перші 2 місяці перебування його у розпорядженні командира, що виключає допущену з боку ВЧ НОМЕР_1 протиправну бездіяльність.

Стосовно підстав для застосування в межах спірних правовідносин положень абз. 7 пункту 1-1 постанови КМ України №168 від 28.02.2022 р. (в редакції Постанови КМ №1001 від 15.09.2023 р.) в частині нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у період з 01.06.2023 р. по 06.07.2023 р. (дата звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 ) в розмірі 20 100 гривень суд зазначає наступне.

У виданих Державною установою «Національний інститут хірургії та транспантології ім. О.О. Шалімова» Національної академії медичних наук України довідках ВЛК №66 від 13.09.2022 р., №111 від 26.10.2022 р., №170 від 26.12.2022 р., №308 від 10.03.2023 р. інформація щодо обмеженої придатності ОСОБА_1 до військової служби - відсутня.

Фактично позивача було визнано обмежено придатним до військової служби згідно довідки ВЛК за №4106 від 12.06.2023 р., яка видана Військовою частиною НОМЕР_2 , в той час як позивач проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Приписами ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відтак, на позивача при зверненні до суду із відповідним позовом покладено обов'язок доведення заявлених позовних вимог.

Слід зазначити, що у відзиві на позовну заяву та у підготовчому засіданні від 13.03.2024 р. представник відповідача наголосив, що на момент виникнення спірних правовідносин позивачем не було надано до ВЧ НОМЕР_1 доказів визнання його обмежено придатним до військової служби або непридатним до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.

У наданій відповідачем на виконання вимог ухвали суду медичній характеристиці солдата ОСОБА_1 від 11.12.2024 р. за підписом начальника медичної служби ВЧ НОМЕР_1 відсутні відомості щодо визнання позивачем обмежено придатним.

При цьому, суд зауважує, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів надання (вручення та/або направлення) відповідачу вищезазначеної довідки ВЛК за №4106 від 12.06.2023 р. з інформацією щодо визнання позивача обмежено придатним до військової служби як на момент звільнення позивача з військової служби, так й у подальшому до дня звернення позивача до суду із цим позовом.

Також відсутні докази звернення позивача до відповідача із рапортом (заявою) щодо нарахування грошового забезпечення (зокрема, додаткової винагороди в розмірі 20 100 гривень), у зв'язку із визнанням позивача обмежено придатним до дня звільнення останнього з військової служби та виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .

Крім того, в контексті спірних правовідносин суд зазначає, що вирішальне значення для нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі 20100 гривень має не той факт, що військовослужбовець перебував у розпорядженні командира військової частини понад два місяці, а те що зарахування у таке розпорядження здійснено щодо військовослужбовців, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.

Натомість, згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) за №111-РС від 26.06.2022 р. ОСОБА_1 увільнено від займаної посади й зараховано в розпорядження командира ВЧ з огляду на перебування позивача на довготривалому лікуванні й фактично позивача було визнано обмежено придатним до військової служби лише на підставі довідки ВЛК за №4106 від 12.06.2023 р., виданої Військовою частиною НОМЕР_2 , тобто майже через рік після увільнення від займаної посади.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у відповідній частині.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із приписами статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 належним чином не доведено допущення з боку відповідача протиправної бездіяльності стосовно нарахування та виплати позивачу відповідних сум. В свою чергу, відповідачем доводи позивача у відповідній частині спростовані.

Разом з тим, відповідачем не доведено, що не проводячи нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 р. , ВЧ НОМЕР_1 діяло правомірно.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 р., і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 р.) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).

Крім того, згідно з висновками Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 р. у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).

Відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 3, 4 і 10 частини 2статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; а може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Між тим, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 24.11.2015 р. у справі №816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. по справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 р. по справі №826/14016/16, від 11.02.2019 р. по справі №2а-204/12, від 18.06.2020 р. по справі №802/1827/17-а).

Таким чином, з метою повного захисту прав позивача суд вважає достатніми підстави для визнання протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу встановленої постановою Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 р. одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача, а також для зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу встановлену постановою Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 р. одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно із приписами частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати щодо сплати судового збору, суд зазначає про відсутність підстав для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Водночас, у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 заявлено клопотання про стягнення з ВЧ НОМЕР_1 на користь позивача судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн.

У судовому засіданні від 24.04.2025 р. представник позивача звернув увагу суду на вищезазначене клопотання та просив суд його задовольнити.

При вирішенні питання щодо присудження на користь позивача витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. №23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 р. по справі № 813/2241/18.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі №826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 р. у справі №300/941/19, від 31.03.2020 р. у справі №726/549/19.

Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, разом із позовною заявою ОСОБА_1 представником позивача (адвокат Курдюков В.М.) через систему «Електронний суд» були подані документи на підтвердження повноважень представника (ордер про надання правничої (правової) допомоги серії АР №1183882 від 15.07.2024 р. та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП №002886 від 20.09.2023 р.) та Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) Канівець С.В. у справі за позовом до ВЧ НОМЕР_1 про нарахування та виплату грошового забезпечення, в якому наведено характер наданої позивачу правничої допомоги, кількість витраченого адвокатом часу, розрахунок вартості та вартість наданих послуг.

В якості додатків до позовної заяви також зазначено «Копія договору про надання правничої допомоги», однак такий документ фактично не було подано.

Одночасно із цим, суд наголошує, що за увесь час розгляду даної адміністративної справи від позивача та/або його уповноваженого представника доказів на підтвердження понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу до суду не надано, про існування таких доказів та про намір подання таких доказів у майбутньому суд не повідомлено (в т.ч. у судовому засіданні від 24.04.2025 р. під час проведення судових дебатів).

Також суд зауважує, що у наданому представником позивача тексту виступу в судових дебатів відповідні відомості - відсутні.

Таким чином, позивачем не надано до суду докази розміру витрат на правничу допомогу, які він поніс або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн.

Частиною 2 статті 193 КАС України передбачено, що суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Положеннями частини 5 статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Враховуючи те, що розгляд справи по суті розпочато з 07.04.2025 р. в порядку письмового провадження та враховуючи положення статті 193 КАС України, якою передбачено розгляд справи по суті протягом тридцяти днів, датою ухвалення судового рішення у цій справі є 02.05.2025 р.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 встановленої постановою Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 р. одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 .

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 встановлену постановою Кабінету Міністрів України №460 від 17.09.2014 р. одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 .

В іншій частині позовних вимог,- відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн. - відмовити.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 02.05.2025 р.

Суддя О.М. Неклеса

Попередній документ

127053378

Наступний документ

127053380

Інформація про рішення:

№ рішення:	127053379
№ справи:	160/19774/24
Дата рішення:	02.05.2025
Дата публікації:	05.05.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Відкрито провадження (18.08.2025)
Дата надходження:	26.05.2025

Розклад засідань:

Минулі засідання (3)

13.03.2025 13:15	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
07.04.2025 13:30	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
24.04.2025 14:30	Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

головуючий суддя:

СУХОВАРОВ А В

суддя-доповідач:

НЕКЛЕСА ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА

СУХОВАРОВ А В

суддя-учасник колегії:

ГОЛОВКО О В

ЯСЕНОВА Т І