01 травня 2025 року Справа № 160/6554/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/6554/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
27.02.2025 року через підсистему Електронний суд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій позивач просить суд:
- визнати протиправним і скасувати Наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/6554/25 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Ількову В.В.
Ухвалою суду від 03.03.2025 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 03.03.2025 року витребувано у відповідача 1,2 додаткові докази по справі, зокрема:
копію контракту ОСОБА_2 на проходження військової служби (за наявності);
копію направлення ОСОБА_1 на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затверджений Кабінетом Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560;
витяг з журналу реєстрації направлень ОСОБА_1 на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений Кабінетом Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560;
копію висновку медичного огляду ОСОБА_1 , викладений в постанові відповідної військово-лікарської комісії від 27.11.2024 на ОСОБА_2 , або інші медичні документи, які підтверджують придатність його до військової служби;
копія наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
копію повістки щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби;
відомості/інформацію щодо внесення/невнесення відомостей відносно посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 про кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 146, ч. З ст. 382, ч.2 ст. 397 КК України за заявою адвоката Непочатих Вікторії Володимирівни, в інтересах ОСОБА_1 від 06.12.2024 року;
всі наявні докази щодо суті спору.
12.03.2025 року відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази по справі.
18.03.2025 року відповідачем 1 подані до суду додаткові пояснення у справі.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 01.05.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на 23.11.2024 року, громадянина ОСОБА_1 було примусово доставлено до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 невідомими особами, де позивач безпідставно перебував по 27.11.2024 року включно.
25.11.2024 році через адвоката Вікторію Непочатих було подане клопотання до слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська з проханням постановити ухвалу, якою негайно звільнити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ІПН НОМЕР_2 , паспорт серія НОМЕР_3 , що зареєстрований АДРЕСА_1 ), який знаходиться у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.11.2024 року по справі №202/13972/24 зобов'язано начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 надати відомості (документи) на підставі яких громадянин ОСОБА_1 затриманий та утримується в зазначеному приміщенні та негайно доставити до слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
Проте, вказують, що посадові особи даного ІНФОРМАЦІЯ_2 проігнорували зазначену ухвалу суду, яку вони отримали під розпис 26.11.2024 році о 15.36 год.
Окрім того, після отримання вказаної ухвали ІНФОРМАЦІЯ_4 , та після її ігнорування, за викликом адвоката Непочатих В.В. до Головного управління національної поліції у Дніпропетровській області за адресою знаходження ІНФОРМАЦІЯ_2 прибула слідча-оперативна група, яку пропустили в приміщення вказаного ІНФОРМАЦІЯ_2 для з'ясування дійсності перебування ОСОБА_3 у вказаному приміщенні та підстави невиконання ухвали суду.
При цьому, відповідно до рапорту слідчого, який прибув на виклик, ОСОБА_4 дійсно перебував в приміщені вказаного ІНФОРМАЦІЯ_2 (рапорт додається), що підтверджує вчинення посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 кримінальне правопорушення, передбачене ст. ч. 3 ст. 382 Кримінального Кодексу України.
Вважають, що в діях посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається склад правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 146, ч. 3 ст. 382, ч. 2 ст. 397 Кримінального кодексу України.
03.02.2025 року ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави по справі №554/14514/24, скаргу адвоката Непочатих В.В., в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 146, ч. 3 ст. 382, ч.2 ст. 397 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою від 06.12.2024 задоволено та зобов'язано уповноважену службову особу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Полтаві внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 146, ч. 3 ст. 382, ч.2 ст. 397 КК України за заявою адвоката Непочатих Вікторії Володимирівни, в інтересах ОСОБА_1 від 06.12.2024.
Станом, на день подачі позову, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо внесенні відомостей про кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 146, ч. 3 ст. 382, ч.2 ст. 397 КК України не надано.
Вказує, що його 27.11.2024 року примусово було направлено на проходження військово - лікарської комісії, за рішенням якого, останнього визнано придатним до військової служби та здійснено призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
В той же час, Позивач звертає увагу, що у зв'язку із відсутністю з собою жодних медичних документів, від проходження ВЛК Позивач відмовився та фактично не проходив медичного огляду.
Окрім іншого, Позивач не отримував під особистий підпис направлення на проходження військово-лікарської комісії та не отримував під розпис повістку щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
На підставі вищевказаного, Позивач вважає, що його призов на військову службу під час мобілізації було здійснено не в порядку діючого законодавства, протиправно та незаконно, Відповідачем 1 проігноровані всі зауваження Позивача під час здійснення його призову на військову службу, направивши його до військової частини ВЧ НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1, Військової частини НОМЕР_1
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що відповідно до Довідки ВЛК від 27.11.2024 №2405 (додається) Позивач визнаний придатним до військової служби і був ознайомлений з висновками ВЛК, про що свідчить його особистий підпис.
Вказують, що з моменту набуття Позивачем статусу військовослужбовця підстави для його звільнення з військової служби регламентовано ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» - відсутні.
У відповідності до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивач не мав та не має права на звільнення, а в позовній заяві відсутні будь-яке обґрунтування та, навіть, вказівка на факти протиправної поведінки Відповідача-2 при здійсненні ним повноважень щодо зарахування Позивача до особового складу військової частини.
Враховуючи вищевикладене, позовна заява Позивача є безпідставною, позиція Позивача щодо військової частини НОМЕР_1 перебуває у площині припущень самого Позивача, жодних документів, свідчень чи фактичних підстав, які можна розглядати як належні, допустимі, достовірні та достатні докази у розумінні ст. 72-76 КАС України позивачем не надано взагалі.
Відповідач 1 також вказав про те, що Верховний Суд наголосив, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Відтак, військова частина НОМЕР_1 вважає, що обраний Позивачем спосіб захисту не відповідає суті порушеного права позивача, а задоволення цієї вимоги щодо військової частини НОМЕР_1 не приведе до поновлення такого права.
ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2, ІНФОРМАЦІЯ_1
Ухвалою суду від 03.03.2025 року відкрито провадження в цій адміністративній справі, та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідно до ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ухвалою суду від 03.03.2025 року, відповідачу було запропоновано надати відзив на позовну заяву позивача по справі №160/6554/25.
Відповідачем отримано вказану вище ухвалу суду, що також підтверджується матеріалами справи.
Згідно із ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно положень ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.
V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України.
ОСОБА_1 перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 за зареєстрованим місцем проживання.
23.11.2024 року, громадянина ОСОБА_1 було доставлено до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як вказує позивач у позові на протязі 3 (трьох) діб, які ОСОБА_4 перебував в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , на проходження військово - лікарської комісії не направлявся, а отже не було підстав для тримання останнього в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 та позбавлення його волі, що підтверджує здійснення посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 146 Кримінального кодексу України.
Починаючи з 18 годин 30 хвилин 23.11.2024 по 27.11.2024 року з громадянином ОСОБА_5 не було жодного зв'язку, у зв'язку із вилученням співробітниками РТЦК та СП його мобільного телефону.
25.11.2024 році через адвоката було подане клопотання до слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з проханням постановити ухвалу, якою негайно звільнити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ІПН НОМЕР_2 , паспорт серія НОМЕР_3 , що зареєстрований АДРЕСА_1 ), який знаходиться у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.11.2024 року по справі №202/13972/24 зобов'язано начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 надати відомості (документи) на підставі яких громадянин ОСОБА_1 затриманий та утримується в зазначеному приміщенні та негайно доставити до слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська. Проте, посадові особи даного ІНФОРМАЦІЯ_2 проігнорували зазначену ухвалу суду, яку вони отримали під розпис 26.11.2024 році о 15.36 год.
Після отримання цієї ухвали ІНФОРМАЦІЯ_4 , та після її ігнорування, за викликом адвоката Непочатих В.В. до Головного управління національної поліції у Дніпропетровській області за адресою знаходження ІНФОРМАЦІЯ_2 прибула слідча-оперативна група, яку пропустили в приміщення вказаного ІНФОРМАЦІЯ_2 для з'ясування дійсності перебування ОСОБА_3 у вказаному приміщенні та підстави невиконання ухвали суду.
При цьому, відповідно до рапорту слідчого, який прибув на виклик, ОСОБА_4 дійсно перебував в приміщені вказаного ІНФОРМАЦІЯ_2 .
03.02.2025 року ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави по справі №554/14514/24, скаргу адвоката Непочатих В.В., в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 146, ч. 3 ст. 382, ч.2 ст. 397 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою від 06.12.2024 задоволено та зобов'язано уповноважену службову особу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м.Полтаві внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 146, ч. 3 ст. 382, ч.2 ст. 397 КК України за заявою адвоката Непочатих Вікторії Володимирівни, в інтересах ОСОБА_1 від 06.12.2024 року.
Станом, на день подачі позову, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо внесенні відомостей про кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 146, ч. 3 ст. 382, ч.2 ст. 397 КК України відсутній.
Позивач у позові зазначає про те, що він відмовився та фактично не проходив медичного огляду.
Однак, згідно Довідки ВЛК від 27.11.2024 року №2405 визнаний придатним до військової служби і був ознайомлений з висновками ВЛК, про що свідчить його особистий підпис.
Позивач зазначає, що йому не було вручено направлення для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров'я у Збройних Силах України відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом МО від 14.08.2008 № 402 (далі Положення) та не запропоновано пройти медичний огляд для визначення придатності до військової служби військово-лікарською комісією.
Позивач у позові вказує, що посадовими особами відповідача 2 позивачу було повідомлено, що за результатами проведеного медичного огляду військово-лікарською комісією зроблено висновок, що позивач придатний до військової служби, про що видано постанову. Проте, копію постанови позивачу не було вручено та не надано на огляд.
Заява про незгоду з рішенням ВЛК та направлення для проходження регіональної ВЛК позивачем подана не була.
Позивач у позові вказує про те, що що військово-лікарською комісією допущено формальну процедуру медичного огляду.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 було здійснено призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
Не погодившись із такими діями/бездіяльністю відповідачів позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначають Конституція України, закони України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон №2232-XII), "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини 3 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини 7 статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Окрім цього, необхідно зазначити, що згідно з статтею 1 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" оголошене проведення в Україні загальної мобілізації у зв'язку з оголошенням воєнного стану строком на 30 діб, який триває і до тепер.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
З урахуванням приписів частини 3 статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок, зокрема, включає: взяття громадян на військовий облік; призов (направлення) на військову службу; дотримання правил військового обліку.
Пунктом 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 передбачено, зокрема, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; виявляють призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.
Повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки визначені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі Положення №154).
Відповідно до пункту 8 Положення №154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць,призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Положеннями абзацу 11 пункту 9 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють, зокрема заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Абзацом 8 пункту 11 Положення №154 визначено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують з визначеною періодичністю (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями військовозобов'язаних і резервістів.
Відповідно до пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема: 1) перебувати на військовому обліку; 2) прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів; 4) проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров'я згідно з рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Отже, на відповідача 2, крім іншого, покладені обов'язки щодо здійснення заходів оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та організації проведення медичних оглядів військовозобов'язаних військово-лікарськими комісіями, а на позивача, як військовозобов'язаного, - проходити медичний огляд з рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
За змістом частини 10 статті 1 Закону №2232-XII, в редакції на час існування спірних правовідносин, громадяни України, які приписані до призовних дільниць, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для проходження медичного огляду, призову на військову службу; проходити медичний огляд; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 "Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів" в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, військовозобов'язані повинні звіряти не рідше одного разу на п'ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Таким чином, звіряння облікових даних та проходження медичного огляду є складовими військового обов'язку громадян України.
VІІ. ОЦІНКА СУДУ
Згідно статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі Закон №3543-XII), мобілізацією визнається «комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу. Аналогічно, частиною четвертою статті 3 цього ж Закону визначено, що зміст мобілізації становить переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.
Пунктами 1, 4, 5, 8 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022, в зв'язку із оголошенням та проведенням загальної мобілізації та призовом військовозобов'язаних в обсягах, згідно з мобілізаційними планами, на місцеві органи виконавчої влади покладено обов'язок (у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки) організувати та забезпечити в установленому порядку: (1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу; (2) здійснення призову військовозобов'язаних на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, інших військових формувань України.
Згідно пунктів 1, 2, 3, 8, 12 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 154 від 23.02.2022 (надалі Положення про ТЦК № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (надалі ТЦК) є органами військового управління, що відповідно до покладених обов'язків забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, а тому у своїй діяльності ТЦК повинні керуватись законодавством України (Конституцією та законами України, актами Президента України, іншими нормативно-правовими актами), а керівники, які організовують діяльність ТЦК та представляють інтереси Збройних Сил на відповідній території, видають накази та розпорядження і здійснювати інші функції у межах своїх повноважень та відповідно до законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі Закон № 2232-XII), військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; дотримання правил військового обліку.
Частиною сьомою зазначеної норми визначено, що державні органи (в тому числі, територіальні центри комплектування) діють виключно в межах повноважень, передбачених законом, забезпечують виконання громадянами України військового обов'язку.
Із наведеного вбачається, що територіальні центри комплектування (як уповноважені органи державної влади) в установленому порядку та в межах повноважень повинні здійснювати виконання вимог чинного законодавства щодо військового обов'язку в цілому (а не лише призов (направлення) на військову службу).
Хоча чинними нормами окремо не визначено поняття призову на військову службу під час мобілізації, загальний її зміст та порядок врегульовано положеннями статті 39 Закону №2232-XII. Так, згідно частини першої зазначеної норми, призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Згідно частини дев'ятої статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України можуть, зокрема, належати до категорії військовозобов'язаних особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави. Абзацом першим частини десятої статті 1 цього ж Закону, серед обов'язків громадян України, які перебувають у запасі, покладено зобов'язання прибувати за викликом відповідного ТЦК для оформлення військово облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу.
Отже, безпосередньо зі змісту наведених положень законів України (актів вищої юридичної сили) очевидно вбачається, що призову (направленню) на військову службу передує належна реалізація уповноваженим органом повноважень щодо взяття громадянина на військовий облік, оформлення військово-облікового документу та забезпечення інших обов'язкових складових військового обліку, механізм організації та ведення якого визначено нормами глави VI Закону № 2232-XII та Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі Порядок №1487).
Проте, суб'єктом владних повноважень не забезпечено виконання повноважень, вчинення дій та оформлення документів, визначених необхідними передумовами для прийняття рішення про призов та його виконання, а вчинені відповідачем 2 дії суперечать його повноваженням, з огляду на таке.
Згідно частини першої статті 22 Закону №3543-XII, а також частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII, громадяни зобов'язані прибувати (з'являтись) до ТЦК лише за викликом.
За частиною третьою статті 22 Закону №3543-XII, під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) або у строки, визначені командирами військових частин.
За відсутності передбачених частиною третьою статті 22 Закону №3543-XII документів, якими визначені конкретні місце та строки необхідної (обов'язкової) явки військовозобов'язаного до військової частини або збірного пункту, у позивача не виникав обов'язок прибувати до ТЦК, а також обов'язок вибути до відповідного збірного пункту або військової частини, його не могло бути примушено до вчинення таких дій.
Натомість, із фактичних обставин справи та наданих на їх підтвердження доказів, які містяться в матеріалах справи вбачається, що позивач 23.11.2024 року перебував в ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується матеріалами справи щодо призначення та відправки його у військову частину НОМЕР_1 .
Однак, відповідачем 2 до суду не було надано доказів на підставі чого позивач перебував у відповідача 2 з 23.11.2024 року по 27.11.2024 року і відносно нього було видано вказаний наказ, що свідчить про порушення законодавства щодо проведення мобілізаційних заходів в Україні під час введення воєнного стану.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що непередбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За статтею 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника. Згідно статті 64 Конституції України, права і свободи, передбачені статтею 29 цієї Конституції не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
За змістом пунктів 2, 5 Порядку №1487, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави і полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, зокрема, щодо подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно військовозобов'язаних до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. З цією метою в державі створюється система військового обліку, головною вимогою до якої є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан військовозобов'язаних.
Нормами пункту 9 Положення про ТЦК № 154 визначено повноваження ТЦК на здійснення заходів оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Здійснення оповіщення; ведення військового обліку військовозобов'язаних; оформлення та видання військово-облікових документів; проведення професійно-психологічного відбору; забезпечення ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних згідно законодавства та в порядку, визначеному Міноборони тощо (пункти 9, 11 Положення про ТЦК № 154).
Досліджуючи матеріали справи та надані сторонами докази, встановлено, що у даному випадку відповідачем 2 оповіщення позивача не здійснювалось (як в частині необхідності уточнення даних, так і щодо необхідності явки для відправлення), будь-яке мобілізаційне розпорядження на його ім'я не видавалось.
Більше того, як було зазначено представником позивача під час розгляду справи у даному випадку, відповідачем 2 не видавалось і не надавалось позивачу не лише оповіщення про виклик і призов, а відповідач 2здійснив вказані дії до позивача без складання будь-яких документів та, відповідно, без надання позивачу жодного документу щодо його військового обліку та призову.
Слід вказати про те, що судом було витребувано матеріали відносно позивача, що були наявні, складались, отримувались чи пересилались, в зв'язку із веденням військового обліку щодо зазначеної особи, його призовом за мобілізацією та відправленням з відповідача 2 до військової частини НОМЕР_1 , однак такі докази відповідач 2 так чуду і не надав.
Абзацом 2 частини другої статті 77 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Облікові та/або внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних документи чи документація щодо позивача у матеріалах справи відсутні.
Правовим наслідком зазначеного є висновок про те, що уповноваженим на проведення призову органом державної влади не забезпечено виконання покладених на нього нормами чинного законодавства обов'язків, які визначені необхідними передумовами призову особи на військову службу, а саме:
згідно пунктів 1.1.-.1.2. глави 1 розділу I Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, що затверджено Наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), придатність за станом здоров'я до військової служби визначає військово-лікарська експертиза медичний огляд військовозобов'язаних та визначення ступеня їх придатності до військової служби. За пунктами 2.1., 2.5. глави 2 розділу I цього ж Положення, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (ВЛК).
Відповідно до пункту 3.5. глави 3 розділу II зазначеного Положення, до початку проведення медичного огляду ТЦК та СП отримує дані від органів соціального забезпечення щодо осіб з інвалідністю. Під час проведення медичного огляду військовозобов'язаного членам ВЛК повинна бути надана медична карта амбулаторного хворого за формою № 025/о, виписки з медичної документації щодо перенесених захворювань, отриманих травм, поранень тощо, якщо така інформація відсутня в ЕСОЗ. Зазначені документи ТЦК та СП до початку огляду подає для вивчення у ВЛК.
За пунктом 3.8. глави 3 розділу II Положення, після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов'язаного постанову про ступінь придатності до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, яка оформлюється довідкою ВЛК (додаток 4) у двох примірниках.
Копія довідки видається особі, яка пройшла медичний огляд.
Слід вказати про те, що згідно Довідки ВЛК від 27.11.2024 №2405 Позивач визнаний придатним до військової служби. Із вказаною довідкою позивача ознайомлено під особистий підпис.
Відповідачами до суду не було надано доказів щодо дотримання процедури проходження позивачем медичного огляду, не надано будь яких доказів направлення на медичний огляд до військово лікарської комісії.
Позивач у позові посилається на протязі 3 (трьох) діб, які ОСОБА_4 перебував в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , на проходження військово - лікарської комісії не направлявся, а отже не було підстав для тримання останнього в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За таких обставин, слід прийти до висновку, що проведення медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби з порушенням порядку та відсутність відповідних належним чином оформлених документів є підставою для висновку про безпідставність та неправомірність будь-яких подальших дій відповідача 2 щодо призову позивача під час мобілізації, на особливий період.
Також, відповідно до абзацу третього пункту 11 Положення про ТЦК № 154, районні ТЦК організовують та проводять професійно-психологічний відбір громадян під час призову на військову службу.
Згідно Інструкції з організації професійно-психологічного відбору, що затверджена Наказом МОУ № 272 від 12.09.2022, передбачено необхідність організації та проведення заходів професійно-психологічного відбору громадян під час призову на військову службу. Так, у районних ТЦК повинна забезпечуватись участь груп професійно-психологічного відбору у відборі кандидатів для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. Зокрема, у службовий час такими групами повинні проводитись заходи професійно-психологічного відбору, що включають вивчення індивідуально-психологічних якостей відповідних осіб та передбачають надання висновку щодо професійно-психологічної придатності кандидатів до проходження військової служби за призовом під час мобілізації. Під час формування висновків щодо професійно-психологічної придатності кандидата враховуються результати вивчення відомостей, зазначених в аркуші вивчення особистих якостей кандидата, зразок якого наведено в додатку 8 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009. Результати проведення професійно-психологічного відбору (одночасно із результатами проведення медичного огляду) визначено підставою (основою) віднесення військовозобов'язаного до категорії осіб, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відповідачем 1 до суду було надано копію картки професійно - психологічного відбору кандидата для проходження служби за мобілізацією та картку соціально - психологічного вивчення військовослужбовця.
З даного приводу слід вказати про те, що в розрізі наявності заперечень позивача стосовно проходження ним процедур професійно - психологічного відбору, відповідачем належних та обґрунтованих доказів що саме позивач брав участь у вказаній процедурі не надано.
Суд не заперечує дійсність вказаних вище карток та дійсності наявної в них інформації, однак з урахуванням вищеописаних обставин, наявність вказаних карток, не може свідчити про дотримання відповідачем 1,2 всієї процедури.
Відповідно до абзацу шостого пункту 10 Положення про ТЦК № 154,територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, здійснюють формування команд поповнення та їх відправлення із збірних пунктів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки областей до військових частин. Натомість, згідно абзацу шостого пункту 11 Положення про ТЦК № 154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють формування команд для відправлення виключно на збірний пункт територіального центру комплектування та соціальної підтримки області.
Фактично відповідачу 2 нормою чинного законодавства не надано права формувати команди та відправляти осіб безпосередньо до військової частини. Відтак, фактично вчинені відповідачем дії щодо відправлення позивача до військової частини є неналежними.
З огляду на встановлені вище обставини, враховуючи надані докази, які містяться в матеріалах справи, суд погоджується з доводами позивача, що дії відповідача 2 щодо призову під час мобілізації позивача є протиправними.
Такі ж правові висновки викладені в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду у постанові від 16.04.2025р. по справі №560/8465/24.
Щодо прийнятого наказу, слід зазначити про таке.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Як вже було зазначено вище, відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Тобто, мобілізацією є комплекс заходів, спрямованих на забезпечення можливостей держави здійснювати оборону в умовах відкритої збройної агресії російської федерації, зокрема шляхом комплектування особовим складом підрозділів Сил оборони України.
Відповідно до пункту 12 Указу Президента України "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) у військових частинах оформлюється письмовими наказами по особовому складу.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах).
Згідно пункту 3 глави 1 Розділу ІІІ Наказу МВС №73 "Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Національної гвардії України" особовий склад, який прибув по мобілізації, зараховується в день прибуття до списків особового складу військової частини.
Відповідно до пункту 8 Розділу ІІІ вказаного вище Наказу МВС №73 зарахування до списків військової частини прибулих військовослужбовців проводиться наказом по стройовій частині в день прибуття особового складу до військової частини.
Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є: для військовослужбовців - іменні списки команд, накази по особовому складу, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
Позивача було направлено для проходження військової служби до вч НОМЕР_1 .
Призначення (переміщення) офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу проводиться наказом по стройовій частині після закінчення відмобілізування командирами цих частин відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом незалежно від номенклатури посад для призначення на мирний час. Ці накази є підставою для визначення посадового становища офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, запису відомостей про них до облікових документів, виписки та видачі їм документів, що посвідчують особу. Зазначені накази не дублюються наказами по особовому складу.
Надалі всі зміни в службовому становищі офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу (крім строкової служби) здійснюються наказами по особовому складу відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців.
На підставі положень пункту 3 глави 1 Розділу ІІІ Наказу МВС №73 "Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Національної гвардії України" вказаний особовий склад, який прибув по мобілізації, має бути зарахований до списків особового складу військової частини.
Щодо доводів позивача про припинення військові служби та виключення його зі списків.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, зокрема Верховним Судом у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23, що містить подібні правовідносини щодо дослідження правомірності призову позивача на військову службу по мобілізації Верховним Судом сформовано правову позицію відповідно до якої обрання позивачем способу захисту порушеного права, який в подальшому застосовано судами обох інстанцій за наслідками розгляду справи, - звільнення з військової служби - є неефективним, адже не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу.
Суд наголошує, що відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних правовідносин, відповідно, за участю їхніх учасників.
Водночас зобов'язання військової частини звільнити позивача з військової служби виходить за межі правовідносин між відповідачем та позивачем щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду в цій справі.
За таких обставин, позовні вимоги у вказаній частині також не підлягають задоволенню.
Статтею 242 КАС України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, ЄСПЛ у п. 36 по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Таким чином, слід дійти до висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову під час мобілізації ОСОБА_1 .
VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову під час мобілізації ОСОБА_1 .
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 605,60 гривень.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач 1: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Відповідач 2: ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 01.05.2025 року.
Суддя В.В. Ільков