Справа №:755/21669/24
Провадження №: 2/755/1128/25
"16" квітня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Бовкун М.В.
за участі
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши в загальному позовному провадженні, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» про розірвання договору, стягнення грошових коштів,
ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд», у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила розірвати попередній договір купівлі-продажу квартири від 30 липня 2021 року, укладений між ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_1 , посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубченком Р.О., зареєстрований у реєстрі за
№ 1277, стягнути з ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1 518 031,00 грн, сплачені за попереднім договором договору купівлі-продажу квартири від 30 липня 2021 року, моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн та судові витрати, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу у сумі 50 000,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 30 липня 2021 року між
ОСОБА_1 та ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубченком Р.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1277. Відповідно до умов договору сторони зобов'язувалися в майбутньому в строк та на умовах, визначених договором, укласти договір купівлі-продажу (Основний Договір) квартири
АДРЕСА_1 Дніпровському районі м. Києва». Зазначений об'єкт нерухомості, щодо якого сторони мають укласти основний договір, має загальну проектну площу 61,14 кв. м, кількість кімнат - 2, розташований на 11 поверсі.
Основний договір сторони зобов'язувалися укласти протягом 6 (шести) місяців із дня отримання майбутнім продавцем поштової адреси будинку, в якому знаходиться майно та за умови виконання майбутнім покупцем вимог пунктів 1.4 та 1.5 Договору, а саме сплати майбутньому продавцю вартості майна, що станом на дату укладення договору складала 1 518 031,00 грн, без ПДВ (виходячи з вартості 1 кв. м - 24 828,77 грн, без ПДВ), протягом 5 днів з моменту підписання Договору.
Свої зобов'язання щодо сплати вартості майна позивач виконала у повному обсязі.
Водночас, будівництво комплексу станом на дату звернення до суду не завершено, находиться на тому етапі, що і було на момент придбання позивачем квартири. Будівництво зупинене і наразі відсутня інформація щодо строку відновлення будівельних робіт, строк введення об'єкта будівництва в експлуатацію порушено.
Керуючись наданим позивачу правом, визначеним у п. 4.8 попереднього договору купівлі-продажу квартири, а також враховуючи вищевикладені обставини істотного порушення відповідачем умов договору, ОСОБА_1 повідомила відповідача про намір розірвати попередній договір та укласти відповідну угоду, у зв'язку з чим направила відповідне повідомлення на адресу відповідача Однак, станом на момент подання даної позовної заяви, відповіді на повідомлення про розірвання від ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» не надходило, відповідну угоду про розірвання між сторонами не підписано.
У зв'язку з викладеним, на підставі статей 526, 629, 635, 651 ЦК України вважає, що попередній договір підлягає розірванню, а на користь позивача підлягають стягненню раніше сплачені позивачем грошові кошти у сумі 1 518 031,00 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 05 лютого 2025 року на 12-00 год.
30 грудня 2024 року представником відповідача ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» - Варицьким Є.В., через систему «Електронний суд» ЄСІТС (вхід. від 31 грудня 2024 року № 71714) до суду подано відзив на позовну заяву. Представник зазначив, що 30 липня 2021 року між ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 Дніпровському районі м. Києва». Пунктом 6.3 Попереднього договору купівлі-продажу квартири передбачено, що сторони підтверджують, що вони не визнані недієздатними чи обмежено недієздатними, укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини третьої статті 651 ЦПК України, у разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним. В той же час, умовами Попереднього договору купівлі-продажу квартири не передбачено право позивача на односторонню відмову від договору. Натомість, позивач фактично в односторонньому порядку, з урахуванням можливості звернення до суду, вирішив розірвати договір, що свідчить про пряме порушення умов договору. Відповідно Компанія заперечує проти позовної вимоги про розірвання договору. Право на розірвання договору в односторонньому порядку не передбачено умовами Попереднього договору укладеного між ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_1 . Фактично позивачем в односторонньому порядку прийнято рішення розірвати договір, що суперечить як умовам договору, так і нормам визначеним у ЦК України. Відповідно на момент розгляду справи відсутні підстави для розірвання попереднього договору у даній справі, та повернення коштів.
Крім того, для можливості укладення договору про розірвання необхідний час для узгодження дій, які залежать не тільки від Компанії, а й від ряду чинників: опрацювання проекту про розірвання договору і погодження його з відповідними структурними підрозділами Компанії, погодження дій з органами правління Компанії щодо повернення коштів зважаючи на її розмір та ін. Відповідно враховуючи зазначене, позивач не дотримався порядку розірвання договору та передчасно звернувся до суду.
Водночас, компанія не повідомляла про зупинення своєї діяльності, натомість навіть зважаючи на ситуацію, яка склалася в країні, Компанія робить все можливе, щоб якомога швидше здійснювати повноцінно будівельні роботи на даному об'єкті будівництва та ввести даний комплекс в експлуатацію. На офіційному сайті ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» було опубліковано інформацію про відновлення роботи Компанії та будівельних майданчиків, Компанія не заявляла інформації про зупинення господарської діяльності та будівництва, Компанія не заявляла та не повідомляла про зупинення своїх зобов'язань за укладеними правочинами, відповідно так як умовами Договору не передбачений односторонній порядок розірвання договору, з боку Позивача не доведено порушення Компанією умов договору (строк виконання зобов'язань не закінчився, Компанія не припиняла своєї діяльності), відповідно і відсутні підстави для вчинення таких дій в судовому порядку.
Позивач передчасно звернувся до суду і використовує важелі суду для порушення умов договору та розірвання договору фактично в односторонньому порядку, адже порядок розірвання чітко передбачений договором, який з боку позивача не був дотриманий.
Укладаючи попередній договір, ОСОБА_1 усвідомлювала свої дії і розуміла зміст умов договору, погодила умови договору, а одностороння зміна чи відмова від виконання умов договору не передбачена умовами попереднього договору. Отже, у разі розірвання договору, позивачу можуть бути повернуті внесені за умовами попереднього договору кошти, але виключно за вирахуванням штрафу в розмірі 5 % від суми внесеної за цим Договором.
Також відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, у випадку задоволення позову.
04 лютого 2025 року (вхід. № 6605) до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ющенка О.О., про збільшення позовних вимог. Також аналогічне клопотання подано 05 лютого 2025 року (вхід. № 6716), у якому представник зазначив, що у пункті 9 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що одним із судових способів захисту особистого немайнового або майнового права та інтересу особи є відшкодування моральної (немайнової) шкоди. У статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Також статтею 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Підставою для укладення Попереднього договору було правомірне очікування позивача отримати у власність квартиру в обіцяний відповідачем строк. В результаті позивач отримала лише розчарування та втрату надії отримати омріяне житло. Більше того, дані обставини призвели до втрати впевненості у майбутньому. Позивач віддала відповідачу всі свої фінансові збереження, які наразі повернути не можливо виключно по причині ухилення від виконання своїх обов'язків відповідачем. Також має місце зміна значного устрою життя: не завершення будівництва у визначений строк змушує позивача разом із сім'єю, де донька постійно дорослішає та потребує власної кімнати, проживати в однокімнатній квартирі, а також вирішувати питання, пов'язані з отриманням від відповідача оплачених коштів. Відповідач нехтує правами та інтересами позивача, умисно вчиняє дії на ухилення від розірвання попереднього договору та повернення коштів. Очевидним є факт, що зазначені обставини є постійним психологічним навантаженням на позивача.
Відтак, розмір завданої моральної шкоди за постійні душевні переживання позивач оцінює у
20 000,00 грн.
05 лютого 2025 року у підготовчому засіданні позивач ОСОБА_1 заяву про збільшення позовних вимог підтримала та просила задовольнити. Правом на подачу відповіді на відзив не скористалась, заяв та клопотань не мала, проти закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду не заперечувала.
Представник відповідача ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» - Варицький Є.В., проти прийняття заяви позивача про зміну позовних вимог не заперечував. Зазначив, що заяв та клопотань не має, проти закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду не заперечує.
Протокольною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 лютого 2025 року прийнято заяву позивача ОСОБА_3 про збільшення позовних вимог.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 лютого 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 18 березня
2025 року на 15 год. 00 хв.
Судове засідання, призначене на 18 березня 2025 року на 15 год. 00 хв., знято з розгляду у зв'язку із звернення до медичного закладу головуючого судді Хромової О.О. Наступне судове засідання призначено на 16 квітня 2025 року на 14 год. 00 хв.
У судовому засіданні 16 квітня 2025 року позивач ОСОБА_1 позов підтримала та просила задовольнити з мотивів, викладених у позовній заяві. Позивачем зобов'язання за договором виконано в повному обсязі, зустрічного виконання зобов'язань за договором не отримано, тому має місце істотне порушення умов договору відповідачем.
Представник відповідача ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» - Варицький Є.В., у задоволенні позову просив відмовити з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву. Наголосив на тому, що компанія не банкрут, продовжує здійснювати господарську діяльність. Позивач вчиняє саме односторонню відмову від виконання зобов'язань за договором. Також, у випадку задоволення позову, просив зменшити витрати на правничу допомогу до 1 гривні.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до таких висновків.
З матеріалів справи встановлено, що 30 липня 2021 року між ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» (майбутній продавець) та ОСОБА_1 (майбутній покупець) укладено попередній договір купівлі-продажу квартири (далі - попередній договір від 30 липня 2021 року), відповідно до умов якого сторони зобов'язувалися у майбутньому в строк та на умовах, визначених цим договором, укласти договір купівлі-продажу (основний договір) квартири АДРЕСА_1 ; «Реконструкція нежитлового будинку (Літ. А) під багатофункціональний комплекс» на АДРЕСА_1 (майно). Зазначений в пункті 1.1 цього договору об'єкт нерухомості, щодо якого сторони зобов'язуються укласти основний договір, має загальну проектну площу
61,14 кв. м, кількість кімнат - 2, розташований на 11 поверсі (пункт 1.1 попереднього договору від
30 липня 2021 року).
Пунктом 1.2 попереднього договору від 30 липня 2021 року встановлено, що основний договір сторони зобов'язуються укласти протягом 6 місяців із дня отримання майбутнім продавцем поштової адреси будинку, у якому знаходиться майно та за умови виконання майбутнім покупцем вимог пункту 1.4 та 1.5 попереднього договору від 30 липня 2021 року.
Відповідно до пункту 1.4 попереднього договору від 30 липня 2021 року майбутній покупець зобов'язаний сплатити майбутньому продавцю вартість майна, визначену в пункті 2.2 попереднього договору від 30 липня 2021 року, протягом 5 банківських днів з дня укладення попереднього договору від 30 липня 2021 року.
У розділі «Істотні та інші умови основного договору» попереднього договору від 30 липня
2021 року сторони передбачили таке.
Предметом основного договору є квартира АДРЕСА_1 Дніпровському районі міста Києва (пункт 2.1 попереднього договору від 30 липня 2021 року).
У пункті 2.2 попереднього договору від 30 липня 2021 року сторони погодили, що на дату підписання попереднього договору від 30 липня 2021 року вартість майна складає 1 518 031,00 грн, без ПДВ, виходячи з вартості 1 кв. м - 24 828,77 грн, без ПДВ, згідно з протоколом Правління ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» від 24 листопада 2020 року, протоколом засідання Правління ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» від 19 травня 2021 року, Протоколом № 47 засідання комісії по визначенню вартості житла, інших об'єктів нерухомості ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» від 20 листопада 2020 року та Протоколом № 21 засідання комісії по визначенню вартості житла, інших об'єктів нерухомості ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» від 19 травня 2021 року. Вартість майна підлягає зміні у випадках, передбачених пунктом 1.5 попереднього договору від 30 липня 2021 року.
Майбутній продавець взяв на себе зобов'язання передати майбутньому покупцю майно відповідно до акту прийому-передачі майна в день підписання нотаріально посвідченого основного договору, що передбачено у пункті 2.4 попереднього договору від 30 липня 2021 року.
У пункті 4.1 попереднього договору від 30 липня 2021 року сторони погодили, що сторони домовляються про те, що той із них, хто необґрунтовано відмовлятиметься (ухилятиметься) від укладення Основного договору у визначений у пункті 1.2 попереднього договору від 30 липня
2021 року термін та на вище визначених умовах, повинен відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням чи відмовою від укладення основного договору.
Також у пункті 4.8 попереднього договору від 30 липня 2021 року сторони встановили, що до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію майбутній покупець має право відмовитись від договору шляхом його розірвання, про що сторонами укладається відповідний договір про розірвання. За таких умов цей договір вважається розірваним в повному обсязі з моменту підписання відповідного договору про розірвання. В такому випадку ОСОБА_4 продавець повертає майбутньому покупцю на банківський рахунок, що визначений майбутнім покупцем у договорі про розірвання, кошти протягом 60 банківських днів з дня підписання договору про розірвання, за вирахуванням штрафу у розмірі
5 % від суми, внесеної за цим договором.
З довідки ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» від 26 серпня 2021 року № 1277 до попереднього договору купівлі-продажу квартири (нотаріально посвідчений) від 30 липня 2021 року
№ 1277, встановлено, що ОСОБА_1 30 липня 2021 року сплатила грошові кошти у сумі
1 518 031,00 грн, що відповідає 61,14 кв. м з розрахунку 24 828,77 грн за 1 кв. м. Оплату внесено щодо квартири АДРЕСА_1 .
07 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» з повідомленням про розірвання попереднього договору купівлі-продажу квартири від 13 липня
2021 року, у якому на підставі пункту 4.8 попереднього договору купівлі-продажу квартири, з урахуванням істотного порушення ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» умов договору, повідомила про відмову від такого договору. Просила погодити дату укладення договору про розірвання попереднього договору купівлі-продажу квартири протягом 1 місяця, відповідь просила надіслати на її електронну адресу.
Повідомлення зареєстровано 09 жовтня 2024 року за № 00598/0/3-24.
Також у матеріалах справи міститься довідка від 07 жовтня 2024 року № 07/10/24-17, видана АТ «КристалБанк», про відкриття ОСОБА_1 поточного рахунку від 19 червня 2020 року із зазначенням номеру такого рахунку.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див.: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 757/39725/19-ц (провадження № 61-15916св20)).
Відповідно до статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладено протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Згідно із вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Порушення є істотним, якщо тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті
651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19 (провадження № 61-11407св20).
У постанові Великої Палати Верховного від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) вказано, що «Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) зазначено, що «Інакше кажучи, для застосування частини другої статті
651 ЦК України суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати (аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункти 117-120)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 920/418/19 вказано, що право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин.
Суд зазначає, що розірвання договору в судовому порядку допускається за рішенням суду у виняткових випадках, відтак втручання суду в договірні відносини між сторонами є крайньою можливістю врегулювання спірних правовідносин та повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (див. рішення у справі «Ентріч проти Франції» (Hentrich v. France) від 22 вересня 1994 року, серія А, № 296-A, с. 19л-20, п. 42). Хоча проблему тлумачення національного законодавства мають вирішувати передусім національні органи влади, зокрема, суди, завдання Суду полягає в тому, щоб з'ясувати, чи не суперечить результат такого тлумачення положенням Конвенції (див. рішення у справі «Кушоґлу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria) від 10 травня 2007 року, № 48191/99, п. 50).
Обґрунтовуючи підстави для розірвання договору ОСОБА_1 посилається на істотне порушення ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» істотних умов договору, а саме в частині не завершення будівництва протягом тривалого періоду часу, повної зупинки будівництва.
З матеріалів справи встановлено та не заперечувалося сторонами, що 30 липня 2021 року між ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_1 укладено попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 Дніпровському районі міста Києва. Відповідно до умов якого сторони зобов'язувалися укласти основний договір купівлі-продажу нерухомого майна протягом
6 місяців після отримання ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» поштової адреси об'єкта будівництва та, водночас, за умови сплати ОСОБА_1 вартості майна, що складає 1 518 031,00 грн.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на виконання умов попереднього договору від 30 липня 2021 року сплатила грошові кошти в сумі 1 518 031,00 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами. Відповідачем факт належного виконання ОСОБА_1 умов попереднього договору від 30 липня 2021 року не заперечувався.
Пунктом 1.2 попереднього договору від 30 липня 2021 року встановлено, що основний договір сторони зобов'язуються укласти протягом 6 місяців із дня отримання майбутнім продавцем поштової адреси будинку, у якому знаходиться майно та за умови виконання майбутнім покупцем вимог пункту 1.4 та 1.5 попереднього договору від 30 липня 2021 року.
Таким чином, початок відліку шестимісячного строку для укладення основного договору передбачав свій відлік з моменту отримання забудовником поштової адреси для об'єкта будівництва.
Відомостей про присвоєння поштової адреси об'єкту будівництва за будівельною адресою:
АДРЕСА_1 , матеріали справи не містять.
Водночас, попередній договір від 30 липня 2021 року не передбачав граничного терміну виконання відповідачем обов'язку із забезпечення присвоєння об'єкту будівництва поштової адреси. Також договір не містить посилання на орієнтовну дату введення об'єкта будівництва в експлуатацію.
Таким чином, істотні умови договору відповідачем не порушено, оскільки строки отримання поштової адреси та введення будинку в експлуатацію попереднім договором від 30 липня 2021 року відповідачем не порушено, сторонами погоджені не були.
Наведені позивачем аргументи в обґрунтування заявлених вимог про те, що вона не отримала квартиру в очікувані нею строки, які вона для себе вважала розумними та обґрунтованими, не можна взяті до уваги, оскільки за умовами попереднього договору від 30 липня 2021 року відповідач взяв на себе обов'язок передати позивачу квартиру лише в майбутньому та без визначення конкретної дати такої передачі, що узгоджується з вимогами частини першої статті 656 ЦК України, згідно з якою предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
Передбачаючи в попередньому договорі від 30 липня 2021 року підстави його припинення для майбутнього покупця, які обмежуються достроковим розірванням за взаємною згодою сторін, або до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію шляхом укладення сторонами відповідного договору про розірвання, не визначаючи можливості і підстав для безумовного дострокового розірвання вказаного договору лише на вимогу ОСОБА_1 шляхом її вільного волевиявлення, позивач прийняв на себе ризик настання певних обставин, зокрема, неукладення основного договору у строки, які вона вважала для себе розумними та обґрунтованими.
Водночас, аналіз пункту 4.8 попереднього договору свідчить про те, що майбутній покупець до прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію наділений правом на відмову від договору, шляхом його розірвання в односторонньому порядку.
При цьому, положення пункту 4.8 попереднього договору від 30 липня 2021 року не містить будь-яких умов, які б були підставою для прийняття майбутнім покупцем рішення про розірвання договору. А тому відповідно майбутній покупець, в будь-який момент, до прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію наділений правом на відмову від договору, шляхом його розірвання, не обґрунтовуючи мотивів прийняття такого рішення.
Оскільки відомостей про введення об'єкта будівництва в експлуатацію матеріали справи не містять, то позивач не позбавлена можливості ініціювати розірвання договору в односторонньому порядку на підставі пункту 4.8 попереднього договору від 30 липня 2021 року.
Крім того, суд не може прийняти до уваги заперечення відповідача, що умовами попереднього договору не передбачено право на розірвання договору в односторонньому порядку, оскільки таке право прямо передбачене безпосередньо пунктом 4.8 Договору, однак можливість реалізації такого права обмежена моментом введення об'єкту будівництва в експлуатацію.
Так, з матеріалів справи встановлено, що 07 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» із повідомленням про розірвання попереднього договору від 30 липня 2021 року з посиланням на пункт 4.8 вказаного договору, та встановила строк для його розгляду майбутнім продавцем. Також таке повідомлення містило застереження про звернення до суду у випадку неотримання відповіді.
Повідомлення майбутнього покупця зареєстровано ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» 09 жовтня 2024 року за номером № 00598/0/3-24.
Однак відомостей про розгляд відповідачем такого повідомлення станом на дату звернення до суду чи станом на дату ухвалення рішення по справі матеріали справи не містять. З повідомленням про необхідність додаткового строку для розгляду звернення ОСОБА_1 ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» також не зверталося.
Посилання відповідача на необхідність тривалого часу для укладення договору про розірвання у зв'язку з потребою попереднього узгодження дій, які залежать не тільки від Компанії, а й від ряду чинників: опрацювання проекту про розірвання договору і погодження його з відповідними структурними підрозділами Компанії, погодження дій з органами правління Компанії щодо повернення коштів зважаючи на її розмір та ін., нічим не підтверджено. Доказів на підтвердження ініціації процедури погодження умов відповідного договору про розірвання відповідачем не надано.
Таким чином, вимога ОСОБА_1 про розірвання договору відповідає вимогам закону та умовам погодженого між сторонами попереднього договору від 30 липня 2021 року.
З огляду на викладене, встановивши обставини справи, проаналізувавши умови оспорюваного договору та провівши аналіз правових норм, що регулюють дані правовідносини, з урахуванням того, що в добровільному порядку сторони не дійшли згоди щодо розірвання укладеного між ними договору, суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених договором, для його розірвання у судовому порядку.
Також, суд зазначає, що стаття 653 ЦК України передбачає правові наслідки розірвання договору. Так, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Судом установлено, та не заперечувалося сторонами, що на виконання умов попереднього договору від 30 липня 2021 року позивач сплатила на рахунок ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» грошові кошти в сумі 1 518 031,00 грн.
Відповідно до частин другої, третьої, четвертої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 зазначено, що односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків.
Встановивши, що умовами пункту 4.8 попереднього договору від 30 липня 2021 року передбачено право на одностороннє розірвання договору за ініціативою майбутнього покупця, зокрема, до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію з поверненням сплачених за договором коштів, а позивач скористалася цим правом, направивши відповідне повідомлення відповідачу, суд дійшов висновку що вимога про поверненням сплачених позивачем за договором коштів підлягає задоволенню.
Однак, при визначенні суми грошових коштів, що підлягає стягненню з відповідача у зв'язку із розірванням договору суд зазначає таке.
У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року справа № 308/3956/15-ц (провадження
№ 61-8074св22) зазначено, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Разом з тим, за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Погоджуючи умови попереднього договору від 30 липня 2021 року сторони встановили право на одностороннє розірвання договору за ініціативою майбутнього покупця, зокрема, до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію з поверненням сплачених за договором коштів. Однак, також сторони погодили, що у випадку відмови майбутнього покупця від такого договору до введення будинку в експлуатацію підлягає застосуванню штрафна санкція у розмірі 5 % від вартості майна.
Суд враховує, що положення пункту 4.8 попереднього договору від 30 липня 2021 року не містять будь-яких умов, які б були підставою для прийняття майбутнім покупцем рішення про розірвання договору, можливість ініціювання процедури розірвання такого договору обмежувалася виключно моментом вводу будинку в експлуатацію.
Підписуючи попередній договір від 30 липня 2021 року ОСОБА_1 також погодилася, що у випадку розірвання договору на підставі пункту 4.8 договору, із сплаченої нею суми за договором підлягає вирахуванню 5 %.
З положень пункту 4.8 вбачається, що штраф у розмірі 5 % має компенсаторний характер і пов'язується із односторонньою відмовою майбутнього покупця від договору.
Водночас, з вимогою про визнання недійсними положень пункту 4.8 попереднього договору в частині застосування штрафних санкцій у випадку відмови від договору майбутнім покупцем, ОСОБА_1 не зверталася. Заперечень щодо застосування штрафних санкцій не висловила.
Таким чином, з ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню суми сплачених за договором коштів за вирахуванням 5 % (75 901,55 грн), що складає 1 442 129,45 грн.
Стосовно вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача моральної шкоди суд зазначає таке.
Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної немайнової шкоди» з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 із подальшими змінами, внесеними згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України від
25 травня 2001 року № 5 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до пункту 5, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня
1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Частиною першою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Обґрунтовуючи підстави стягнення з відповідача моральної шкоди ОСОБА_1 посилалася, що підставою для укладення попереднього договору від 30 липня 2021 року було правомірне очікування позивача отримати у власність квартиру в обіцяний відповідачем строк. В результаті, позивач отримала лише розчарування та втрату надії отримати омріяне житло. Більше того, дані обставини призвели до втрати впевненості у майбутньому. Позивач віддала відповідачу всі свої фінансові збереження, які наразі повернути не можливо виключно по причині ухилення від виконання своїх обов'язків відповідачем. Також має місце зміна значного устрою життя: не завершення будівництва у визначений строк змушує позивача разом із сім'єю, де донька постійно дорослішає та потребує власної кімнати, проживати в однокімнатній квартирі, а також вирішувати питання, пов'язані з отриманням від відповідача оплачених коштів. Відповідач нехтує правами та інтересами позивача, умисно вчиняє дії на ухилення від розірвання попереднього договору та повернення коштів. Очевидним є факт, що зазначені обставини є постійним психологічним навантаженням на позивача.
Водночас, обґрунтовуючи позовні вимоги вцілому позивач посилалася саме на вчинення ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» істотного порушення умов договору, що виявляється у незавершенні будівництва, повній зупинці такого будівництва, та, як наслідок, не укладенні основного договору купівлі-продажу квартири.
Водночас, як уже зазначалося раніше, відповідачем не вчинено істотного порушення умов договору в частині порушення строків будівництва, оскільки такі умови не були погоджені сторонами, при цьому, початок перебігу шестимісячного строку для укладення основного договору сторони пов'язували з моментом присвоєння об'єкту будівництва поштової адреси, однак строки для її отримання у договорі також погоджені не були.
Укладаючи договір у запропонованій редакції ОСОБА_1 прийняла на себе ризик настання певних обставин, зокрема, не завершення будівництва та неукладення основного договору у строки, які вона вважала для себе розумними та обґрунтованими.
Відомостей про звернення позивача до ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» з вимогами про надання інформації щодо терміну введення будинку в експлуатацію, орієнтовної дати укладення основного договору, з пропозицією укладення додаткових угод до договору з метою визначення таких строків до матеріалів справи не долучено.
Будь-яких інших документів, які б свідчили про прогнозовану дату введення житлового будинку в експлуатацію до матеріалів справи також не долучено.
Також суд враховує, що з вимогою про розірвання договору ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» 09 жовтня 2024 року, встановила строк для розгляду її звернення - 1 місяць. У зв'язку із відсутністю відповіді на подане звернення, 09 грудня 2024 року звернулася до суду з відповідним позовом, тобто, через два місяці від такого звернення.
Ненадання відповіді на звернення у встановлений позивачем строк не є безумовним свідченням нехтування правами та інтересами позивача, умисного вчинення дії, спрямованих на ухилення від розірвання попереднього договору та повернення коштів.
У відзиві на позовну заяву представник ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» зазначив, що процедура оформлення договору про розірвання потребує часу для узгодження дій, які залежать не тільки від Компанії, а й від ряду чинників, в тому числі опрацювання проекту про розірвання договору і погодження його з відповідними структурними підрозділами Компанії, погодження дій з органами правління Компанії щодо повернення коштів зважаючи на її розмір та ін.
Водночас, суд враховує, що ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» не повідомило ОСОБА_1 про необхідність продовження строку розгляду її звернення, чим спричинило певну невизначеність для неї.
При оцінці обґрунтованості вимог позивача у справах про відшкодування моральної шкоди слід керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
З огляду на викладене вимога ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, а саме з відповідача на її користь слід стягнути в рахунок компенсації заподіяної моральної шкоди грошові кошти у сумі 5 000,00 грн.
Згідно із частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 76 ЦПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами першою, другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті
32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Таким чином, враховуючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» про розірвання попереднього договору купівлі-продажу квартири від 30 липня 2021 року, стягнення з ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» грошових коштів, сплачених за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 30 липня 2021 року, та моральної шкоди, - підлягає частковому задоволенню.
Що стосується вимоги про стягнення судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, ураховуючи часткове задоволення позовних вимог та звільнення позивача від сплати судового збору, відповідно до Закону України «Про судовий збір», судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.
Вирішуючи питання про суму судового збору, що підлягає стягненню суд зазначає таке.
При звернення до суду ОСОБА_1 заявлено вимогу немайнового характеру - про розірвання договору, а також дві самостійні вимоги майнового характеру, а саме про стягнення грошових коштів, сплачених за договором, а також грошової компенсації заподіяної моральної шкоди.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (із змінами та доповненнями).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у
2025 році прожитковий мінімум працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3 028,00 гривень.
При цьому, частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як уже зазначалося раніше, позовна заява містить одну вимогу немайнового характеру та дві вимоги майнового характеру.
За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру (частина третя статті 6 Закону України «Про судовий збір»).
Аналогічне положення міститься в пункті 10 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», відповідно до якого подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об'єктом справляння судового збору. Так, якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою).
Підпунктом другим пункту другого частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, при поданні позовної заяви за вимогу немайнового характеру про розірвання попереднього договору купівлі - продажу позивачеві слід було сплатити судовий збір у розмірі
968,69 грн (з урахуванням коефіцієнту пониження 0,8, застосовуваного за умови подання позовної заяви в електронній формі).
Стосовно позовних вимог майнового характеру суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 зазначила, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17).
Підпунктом першим пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З урахуванням заявленої позивачем ціни позову, сума судового збору, що підлягала сплаті при зверненні до суду складала 12 122,00 грн (розраховано з урахуванням коефіцієнту пониження
0,8, застосовуваного за умови подання позовної заяви в електронній формі).
Отже, сума судового збору, що підлягала сплаті при зверненні до Дніпровського районного суду міста Києва складала 13 080,69 грн.
Таким чином, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, позовну заяву задоволено частково, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 12 308,93 грн.
На підставі викладеного, керуючись, статтями 3, 11, 23, 509, 526, 527, 549, 651, 653, 654, 1167 ЦК України, Законом України «Про судовий збір», постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної немайнової шкоди», статтями 4, 5, 19, 76-81, 89, 141, 178, 247, 259, 263-265, 280, 281, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» про розірвання договору, стягнення грошових коштів, - задовольнити частково.
Розірвати попередній договір купівлі-продажу квартири від 30 липня 2021 року, укладений між Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_1 , посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубченком Р.О., зареєстровано у реєстрі за № 1277.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь ОСОБА_1 сплачені на виконання умов попереднього договору купівлі-продажу квартири від 30 липня 2021 року грошові кошти у сумі 1 442 129,45 грн (один мільйон чотириста сорок дві тисячі сто двадцять дев'ять гривень 45 копійок).
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти у сумі 5 000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
У задоволення іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» в дохід держави судовий збір у розмірі 12 308,93 грн (дванадцять тисяч триста вісім гривень 93 копійки).
Реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Дніпров.р-н/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, Банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок - № UA478999980313141206000026005, Код класифікації доходів бюджету - 22030101.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 23527052, адреса місцезнаходження: вул. Михайла Омеляновича-Павленка, буд. 4/6, м. Київ, 01010.
Повне рішення суду виготовлено 28 квітня 2025 року.
Суддя О.О. Хромова