Роздільнянський районний суд Одеської області
Справа № 511/437/25
Номер провадження: 2/511/401/25
01 травня 2025 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - Бобровська І. В.,
секретаря судового засідання - Замковенко О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Роздільна Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
На адресу Роздільнянського районного суду Одеської області надійшов вищевказаний позов, згідно якого позивач ОСОБА_1 просить суд розірвати шлюб з відповідачем ОСОБА_2 . Позовна заява мотивована тим, що 12.05.2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3 ) зареєстрували шлюб у Малиновському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис №930. Від шлюбу сторони неповнолітніх дітей не мають. Спільне життя з відповідачем не склалось, через постійні конфлікти, які виникали через образи та інше, внаслідок чого між сторонами припинились шлюбні стосунки та сторони перестали вести спільне господарство. Відповідач не бажає позасудово звернутись до відділу реєстрації актів цивільного стану та розірвати шлюб, що змушує позивача звернутись до суду із відповідним позовом. Додатково позивач просив стягнути з відповідача на свою користь судові витрати та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 04.03.2025 року провадження по справі відкрито, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, в своїй позовній заяві просив розгляд справи здійснювати без його участі.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не прибула, надала на адресу суду заяву, в якій не заперечувала проти розірвання шлюбу та просила розгляд справи здійснювати без її участі. Однак, просила суд відмовити позивачу в стягненні судових витрат, оскільки вважає їх необґрунтованими.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи, від яких надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3 ст. 211 ЦПК України, судом, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, перевіривши докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 12.05.2022 року у Малиновському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 930. Від шлюбу сторони неповнолітніх дітей не мають. Відповідач відмовляється розірвати шлюб у органах ДРАЦ.
Причиною розпаду сім'ї є постійні конфлікти, які виникали через образи та інше, внаслідок чого між сторонами припинені стосунки та сторони перестали вести спільне господарство. Позивач на розірвання шлюбу згодна та наполягає. Спору щодо поділу майна подружжя не має.
Дані спірні правовідносини регулюються наступними нормами права.
Відповідно до ч.3 ст.105 СК України, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 цього Кодексу - позов про розірвання шлюбу може бути пред?явлений одним із подружжя.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю.
Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, а також п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України 21.12.2007 N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Згідно ч. 3 ст. 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Згідно зі ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Суд вирішуючи питання про розірвання шлюбу вважає за необхідне з'ясувати прізвище подружжя після розірвання шлюбу. Відповідачка просить суд залишити прізвище - « ОСОБА_5 ».
Суд, дослідивши надані по справі докази, давши їм оцінку, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Враховуючи те, що шлюб між сторонами існує лише формально, заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини, після розірвання шлюбу не будуть порушені їх особисті та майнові права, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Відповідно до ч. 2 ст.114 Сімейного кодексу України - у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 3 ст.115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Щодо стягнення судового збору та витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як вбачається з пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату цих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, акту виконаних робіт, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду: договір про надання правової (правничої) допомоги 05.02.2025 року, укладений між адвокатом Василець В.В. та ОСОБА_1 ; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 05.02.2025 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; платіжну інструкцію від 04.02.2025 року, відповідно до якої Саввовим В.В. було здійснено оплату на рахунок ОСОБА_6 в сумі 10 000,00 грн.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (стаття 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12876/19, звернула увагу на те, що при зверненні з клопотанням про стягнення витрат на правничу допомогу, адвокатом повинно бути надано детальний опис витраченого часу на певний вид робіт (підготовка додаткових пояснень, підготовка до судових засідань, аналіз матеріалів судової справи, тощо).
Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Крім того, неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
Також, відповідно до позиції Верховного Суду у справі № 922/2604/20, відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Отже, стороною, яка просить стягнути на її користь витрати на професійну правничу допомогу, має бути надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та докази здійснення стороною таких витрат.
Проте, всупереч вищезазначеному, позивачем не було надано суду достатніх доказів понесених витрат, а саме: доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом; акт приймання-передачі наданих послуг; платіжні документи про оплату цих послуг, розрахунок таких витрат.
Вказана позиція відповідає висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до частини 1статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини 1, частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Таким чином, суд дійшов висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судовий збір у розмірі 968,96 грн.
На підставі статей 56, 104, 105, 110-113, 114, 115 СК України, керуючись статями 2, 4, 5, 12, 13, 19, 49, 76-82, 89, 133, 141, 211, 247, 258, 259, 263-265, 268, 279, 280-282, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 12.05.2022 року у Малиновському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №930.
Після розірвання шлюбу прізвище: чоловіка - ОСОБА_5 , дружини - ОСОБА_5 .
Стягнути з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 968, 96 грн.
У задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, - відмовити.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, а у випадку оголошення вступної та резолютивної частини - протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І. В. Бобровська